Фестиваль “З країни в Україну”: коли через любов і творчість люди розуміють один одного

Галина Жовтко

У липні 2016 року жителі 11 міст східної України – Покровськ, Костянтинівка, Бахмут, Лисичанськ, Сєвєродонецьк, Старобільськ, Нікополь, Кривий Ріг, Запоріжжя, Бердянськ та Маріуполь – мали нагоду долучитися до масштабної культурно-просвітницької події – мандрівного фестивалю “З країни в Україну”. Концерти, творчий майданчик, дитячий майданчик, містечко громадських ініціатив, відкрита бібліотека, стартапи, наукові розробки, лекторій та багато іншого запропонували організатори фестивалю своїм відвідувачам. 

Громадський Простір, який побував на завершальному етапі мандрівки фестивалю у Маріуполі, поспілкувався з організаторами й учасниками “З країни в Україну” та поцікавився, наскільки сьогодні актуальним є такий фестиваль для українців та чи вдалося через культуру, взаємну комунікацію розвіяти стереотипи один про одного, тобто чи вдалося зреалізувати гасло цьогорічного фестивалю – “Люди змінюють людей”!

Якщо ми говоримо російською мовою, то це не означає, що не любимо свою Батьківщину. Ми – патріоти своєї країни!

Ксенія Ткачук, кураторка локальної команди фестивалю "З країни в Україну" в Маріуполі:

Гасло нашого фестивалю – “Люди змінюють людей!”, і за ці три місяці я чітко усвідомила це гасло, цей девіз. Для чого потрібен цей фестиваль? Ми об’єднуємося в місті, де є багато спільнот, різних громадських організацій, і об’єднуючись, ми чіткіше бачимо картину, проблематику міста, і, відповідно, можемо її вирішувати на тому рівні, на якому можемо. Показати людям, що відпочивати під час фестивалів можна по-різному, і це не обов’язково має бути лише концерт, який показує “ДК” (Палац Культури “Молодіжний” у Маріуполі – авт.). Наприклад, можна відпочивати у лаунж-зоні, у нас є вільна бібліотека, де люди сидять та спілкуються, де вони можуть бути вільнодумцями, бо це важливо, говорити те, про що думаєш, зустрічати однодумців та вирішувати ці проблеми крок за кроком.

Якщо ми говоримо російською мовою, то це не означає, що “ми кацапи” і не любимо свою Батьківщину та не цінуємо свої традиції. Просто це звичка, завдовжки в життя. Коли ти з дитинства живеш у цьому середовищі, то й виростаєш тим, ким ти є – ти розмовляєш російською мовою, у тебе певна манера поведінки, але ми любимо Україну, ми – патріоти своєї країни і ми всіляко, як можемо, показуємо це. Можливо це трішки по-іншому виглядає, але це щиро.

Через любов та творчість люди розуміють один одного, незалежно від того, де вони живуть, в якій країні або в якій частині нашої України

Дмитро Лазуткін, поет, спортивний журналіст:

Мені подобається цей фестиваль тим, що є можливість побачити нову аудиторію, побувати в містах, які не завжди охоплюються традиційними літературними маршрутами. Бо всі презентації книжок здебільшого відбуваються у Києві, Львові, Чернівцях, можливо, у Харкові. Зараз в рамках цього проекту було дуже багато виступів у містах, де є культура, і де існує потреба в ній, і дуже хочеться поспілкуватися з читачами, з тими, кому це потрібно. Тому і Нікополь, і Маріуполь, і Запоріжжя, і Кривий Ріг, такі промислові міста, – це велика і важлива царина для того, щоб українська музика, література також там звучали, і щоб це було актуально, щоб це заохочувало місцевих людей й надалі цікавитися культурою, літературою в даному випадку та долучалися до цього процесу.  А для тих, хто щось пише, це можливість приєднатися до фестивального руху та заявити про себе.

Світ єдиний, і не тільки Україна єдина. Зараз, коли всі ці глобалізаційні процеси невідворотно насуваються, треба бути просто відкритими, щирими. Через любов та творчість люди розуміють один одного, незалежно від того, де вони живуть, в якій країні або в якій частині нашої України.

Якщо ми разом, то можна зробити дуже багато гарних справ, не чекаючи допомоги від когось

Марина Лазаренко, кураторка локації Відкрита бібліотека фестивалю "З країни в Україну":

Це мультифестиваль. Тут дуже багато різних локацій і кожна з них несе якусь певну ідею та певну інформацію для всіх, хто до нас приходить. У нас дуже красива країна, яка має багато різних ресурсів, але люди чомусь про це не знають. У нас дуже багато людей люблять подорожувати закордоном, але не знають наскільки красива наша країна. У нас всі користуються різними сучасними гаджетами, але не знають сучасні розробки наших українських інженерів та науковців. У нас не всі знають про наші культурні традиції. На наших майстер-класах можна навчитися і побачити, наскільки це справді цікаво, наскільки все просто, і що можна красиві речі робити власними руками. Є ситуації, коли працюють люди в одному місті, але не знають, що вони працюють в одному напрямку. Тому тут є Майданчик громадських ініціатив, де можна познайомитися.

Мій проект – це Відкрита бібліотека. Він створювався саме як відкритий простір для спілкування, для обміну інформацією. Ми працюємо зараз у трьох напрямках. Перший з них – це те, що ви бачите: у великих містах є точки збору, куди люди зі своїх власних бібліотек дарують нам книжки. Ми їх відбираємо, сортуємо і веземо з собою мандрувати Україною. А будь-яка людина, яка підходить на відкритий майданчик, обирає собі книжку та пояснює, чому саме вона її обрала, і ми її даруємо. Другий напрямок – ми обов’язково веземо подарунок місцевим бібліотекам, поповнюємо їхні бібліотечні фонди новими типографськими книжками. І третій – ми організовуємо зустрічі з поетами та письменниками, інтерактивні ігри для дітей, читання для дітей та дорослих. Бо у нашому світі електронних приладів якось хочеться просто звичайного спілкування, щоб люди один одного відчули, щоб люди могли порадіти простим речам … почитати разом книжку, погортати сторіночки, підписати листівку від руки, а не електронний лист отримати, просто поговорити з людиною. Я вже помітила: якщо ми уже двічі приїздимо в одне й теж місто, то люди приходять просто поговорити, і це так приємно!

У нас неймовірно працьовитий і доброзичливий народ. Я оптимістка, люблю людей, люблю свою країну, але кожного разу коли ти спілкуєшся, після кожного міста, ось ця впевненість в тому, що все буде добре (тому що в такого народу не може інакше бути) зростає. Дійсно, ти розумієш, що кожна людина як маленький всесвіт, ти спілкуєшся та знаходиш для себе дуже багато відповідей там, де ти їх не чекав. Це неймовірно. Для мене саме цей фестиваль – це внутрішньо важливий крок в моєму житті, бо я тут дуже багато чому навчилася, дуже багато зламала своїх внутрішніх стереотипів і я думаю, що для нас як для нації важливо розуміти та відчувати, що ми єдині, що ми маємо спільну культуру, історію, традиції,  і що якщо ми разом, то можна зробити дуже багато гарних справ, не чекаючи допомоги від когось. Бо якщо з’являється гарна ідея, то завжди з’являються люди, які можуть її втілювати і робити це тому, що хочеться це робити.

Можна без кінця жалітися на владу, на сусіда, винити у своїх бідах кого завгодно, але поки ми не змінимо себе, нічого не зміниться

Олександр Величко, експерт майданчику "Сучасна Україна", директор ТОВ "Яскрава":

Я донеччанин, до 2014 року жив у місті Донецьк, і через відомі всім події мені довелося покинути своє місто та переїхати туди, де я майже нікого не знав. Хоча пощастило у тому, що у мене в цьому місті був брат, який і забрав до себе всю нашу сім’ю. Наш start-up (Mobile service SIMO – авт.), я впевнений, скоро принесе нам хороші дивіденди. І мій основний посил в тому, що звісно – можна без кінця жалітися на владу, на сусіда, винити у своїх бідах кого завгодно, але поки ми не змінимо себе, нічого не зміниться. Ми повинні жити, розвиватися. Під лежачий камінь вода не тече. Тому треба піднімати себе з дивану, як би важко це не було та йти розвиватися.

Щодо стереотипів, то перше, щоби я порадив усім людям  – я три місяці не дивлюся телевізор взагалі, жодної передачі, жодного фільму, бо все це непотрібна інформація, яку для нас фільтрують, дають нам те, що хочуть показати. Я б порадив людям, які мають стереотипи, розвіяти їх таким чином: завжди порівнювався Схід та Захід, на сході говорили незрозумілі речі про Західну Україну, а на заході – про Східну Україну, тому потрібно просто взяти і приїхати. Насправді, у мене немає стереотипів, я був на Західній Україні не один раз, у мене там є знайомі, прекрасні люди, і я не побачив якогось негативного відношення до себе, хоча й приїжджав з номерами донецького регіону. Ніколи не було до мене претензій. З нами на фестиваль приїхала дівчина, яка вперше відвідала схід України, і вона була дуже здивована, бо мала певні стереотипи, думала, що тут ходять бритоголові бандити. Насправді, люди тут прекрасні. І орієнтуватися на найнижчий рівень суспільства – це не дуже розумно. Треба дивитися трішки вище,  бо хороших людей всюди достатньо.

Ми творимо культуру для того, аби люди, які повернуться з фронту, бачили за що вони воюють!

Руслана Коренчук, менеджерка з комунікацій фестивалю "З країни в Україну":

Дійсно, фестиваль потрібен всій країні, а не лише цим одинадцятьом містам, в які ми зараз приїхали. Ми були в маленькому Старобільську, у Луганській області, й в інших містах, які треба розворушити. Розворушити для того, або познайомити людей між собою. Зазвичай, на підготовку такого фестивалю збирається актив людей, які можуть бути незнайомі між собою, але бути одного духу, одних цінностей та одних інтересів. Окрім того, це фестиваль української культури, який має мету донести і показати людям, що культура – це не тільки вишиванки, не тільки сало чи червона калина. Україна має багато розробок! У нас є майданчик ремесел, де можна дітям та їхнім батькам весело провести час, проте ми намагаємося тут показати ще й фотовиставки, показати, яка Україна красива… І часто люди не вірять, що ці фото зроблені у їхній місцевості. Також ми маємо Містечко громадських ініціатив, яке дозволяє познайомити незнайомих між собою в одному місті зоозахисників, екологів, правозахисників, тобто людей, які мають активну громадянську позицію, але не знають один одного, і поодинці реалізовують свої проекти, і часто не знають, що відбувається у сусідньому дворі. Ця локація – щоб познайомити між собою активних людей, щоб вони співпрацювали далі активніше. Синергічний ефект – це завжди краще, ніж працювати поодинці! Якщо пройтися по всіх локаціях фестивалю, то це привнесення української культури у різних форматах! Це можливість показати щось хороше в Україні. Ми творимо культуру для того, аби люди, які повернуться з фронту, бачили за що вони воюють!

Наша статистика показує, що багато людей не виїжджали за межі свого району, а це дуже страшно. Я, на щастя, побачила усі 24 обласних центри України, бачила багато міст та містечок, тому не маю стереотипів. Від себе рекомендую – подорожуйте та цікавтесь українською культурою, бо Україна дуже велика, від Карпат до Криму,  і треба знаходити час та їздити один до одного в гості, знайомитися та синергійно разом працювати.

Я побачила, що всі різні, унікальні, й в кожного є щось своє цікаве, чим можна поділитися з іншими

Марічка Дендебера, майстриня з ткацтва та плетіння: 

“Часто в будинку творчості в якомусь місті  вчать лише “такому-то” і “такому-то”. А на фестиваль приїжджаєш і бачиш, що ось є витинанка, є лялька-мотанка, є свічки, є коники з ниток та багато різного й цікавого. І якщо минулого року на фестиваль їздили лише київські майстри, то сьогодні місцеві майстри доповнюють цей фестиваль  “З країни в Україну”.

Колись, у 2014 році, а це була моя перша поїздка в Маріуполь та Волноваху, мене запросили зі словами: “а поїхали, нам потрібні майстри-волонтери”. А це ж якраз 2014 рік, якраз це все починалося, все незрозуміло було. Проте ідея поїхати та показати через фестиваль те, якою може бути Україна мені сподобалася. От я тоді вперше поїхала і вже три роки беру участь у фестивалі. Я побачила, що всі різні, унікальні, й в кожного є щось своє цікаве, чим можна поділитися з іншими. Це не означає, що ми всюди маємо бути однаково хороші, однаково ідеальні, бо ідеальних людей взагалі не існує.  Але в кожного є щось цікаве, чим можна поділитися.

Найважливіше – це поспілкуватися з людьми

Людмила Проценко, майстриня з витинанок:

Все починається з культури. Тут, на фестивалі, представлено різні види творчості, сучасні технології, люди обмінюються своїми проектами, досвідом. Але найважливіше – це поспілкуватися з людьми. Я розмовляла з жінкою, яка з Донецька приїхала на фестиваль в Бахмут, і зрозуміла для себе, що там такі ж самі люди живуть, і не треба жити стереотипами, просто в людей так склалися обставини. Особисто в мене помінялося ставлення, і це теж дуже важливо.  Кожне місто, де я побувала, чимось відрізняється, і є чимось цікаве. Тепер в мене є уявлення про ці міста, а не просто крапочка на карті.

Переглянути фото із Фестивалю “З країни в Україну”, м. Маріуполь

_________________________

Довідково:

Фестиваль «З країни в Україну» — це мандрівна культурно-просвітницька інтерактивна і мобільна платформа для всієї родини, котра активізує локальну, урбаністичну громаду міста та пробуджує громадську діяльність, об’єднуючи міських активістів, навчаючи та мотивуючи їх до нових власних проектів. Організатор фестивалю – Фундація соціальних інновацій «З країни в Україну».