Як “опрацьовувати” пропаганду – поради від StopFake

Галина Жовтко

Сюжети про “розп’ятого хлопчика” та “зґвалтовану Лізу”, “рабів Нацгвардії”, “п’яного Порошенка” та “чеченського бойовика Яценюка” – уже можна віднести до “класики” російської пропаганди.

Про особливості роботи із пропагандистськими та маніпулятивними текстами у ЗМІ, Громадський Простір поспілкувався із Артемом Бабаком, редактором StopFake.org. Артем уже більше року займається перевіркою фактів (факт-чекінгом) та спростуванням фейків.

Громадський простір: Як у вашій команді відбувається робота з інформацією?

Артем Бабак:  У нас є два напрямки. Кілька людей у проекті шукають фейки, моніторячи ЗМІ, потім узгоджують цю тему з редакцією, і якщо все ок, то пишемо спростування. Інший тип роботи пов’язаний з тим, що нам часто надсилають фейки користувачі через соціальні мережі, через пошту: ми думаємо, що це може бути неправдива інформація, перевірте. Ми це перевіряємо. Якщо виявиться, що це фейк, то пишемо спростування. Від читачів ми зараз отримуємо менше інформації, ніж рік тому.

Громадський простір: Як саме ви перевіряєте,чи інформація фейкова?

Артем Бабак:  Все залежить від того, який тип інформації ми отримуємо. Якщо треба перевірити цитату, наприклад Байдена, Керрі, Порошенка, то, як правило, через розширений Google пошук знаходиться джерело, якщо є посилання на якесь іноземне видання або на якесь відео. Cпершу шукається джерело, а потім – чи справді така цитата була сказана. Якщо це фото, то йде пошук джерела через дві-три програмки. Йде пошук оригіналу фото через Google пошук або через програму TinEye. Цих програм не так багато, але вони допомагають досить швидко знайти матеріал. Якщо це відео, то з цим набагато складніше, бо відео вимагає дуже багато роботи.

Якщо треба визначити геолокацію, де саме було знято це відео та час, то можна використовувати, наприклад, мапи Yandex або Google – часто ця робота забирає також багато часу. Для перевірки місцевості, наприклад, чи справді російська армія наносила удари по позиціям бойовиків ISIS в Сирії, треба знати приблизну місцевість, або сконтактувати з людьми, які  можуть вказати на ці місця. Тому з відео рідко щось виходить зробити, як правило, йде аналіз деталей відео.

Наприклад, у нас був фейк про те, що бійці батальйону Азов зняли відео-звернення до голландців з погрозою. Було два таких відео-звернення, і зовнішні ознаки підказували, що це фейк. Там використовувалася пластмасова зброя, вони просто махали головою і нічого не говорили, голос був закадровий, про що й повідомили нашій команді самі представники батальйону “Азов”.

Громадський простір: Чи існує взагалі якийсь шаблон фейку?

Артем Бабак: Як правило, береться частина цитати або законопроекту, виривається з контексту і роздмухується. Це найчастіше зараз зустрічається.

“Розіп’ятий хлопчик”  – це вже класика, яка була використана кілька разів, і зараз вже не використовується. Таке легко спростовувати тепер. Їм немає сенсу цим займатися, бо ця пропаганда вже виконала свою функцію у свій час, вона налякала аудиторію, дегуманізувала образ українських військових, то вже немає сенсу створювати знову ці образи дітей. Хоча вони є, але в меншій кількості, переважно в соціальних мережах.

Зараз все в основному ґрунтується на певних викривленнях цитат. Наприклад, була тема про те, що Україна змушена буде віддати свої землі полякам і румунам, бо нібито в ЄС діє закон про реституцію, що треба буде віддати землю колишнім власникам.  Це повністю фейк, бо це були заяви певних проросійських організацій в Польщі, організація “Реституція кресів” заявила це і ЗМІ підхопили ці заяви, що це нібито факт.

Питання про реституцію, про повернення земель, приймається кожною країною окремо. Законодавство ЄС цього не вимагає. Цим лякали спочатку Україну, потім був фейк про Молдову, що нібито вона буде змушена віддати свої землі румунам. Що цікаво, вони взяли текст про Україну і Польщу, це була Комсомольська правда, і просто в місцях, де згадувалася Україна, замінили на Молдову, а там де Польща, на Румунію. Фактично, використали шаблон для іншої країни, і використали ту саму брехню. Те, з чим ми стикаємося зараз – це перекручені цитати.

Громадський простір: За рік роботи у StopFake.org, що найбільше вразило?

Артем Бабак: Цього року був фейк про те, що під Одесою хоронять бійців АТО під виглядом хірургічних відходів. Це тема, яка вже два роки гуляє в інтернеті – про те, що під Одесою на кладовищі є спеціальне місце, де під виглядом хірургічних відходів хоронять бійців АТО, щоб нібито приховувати кількість  втрат. Було відео, на якому один одесит показав шлях, як він добирався до цього кладовища, він знімав весь шлях на відеореєстратор, доїхав, показав свіжу землю, і що це не під Ростовом, як стверджували наші ЗМІ. Взагалі, це кладовище справді існує. Нам вдалося через метод геолокації, є Google Earth та інші програми, показати те, що це кладовище існувало ще до 2013 року, і ця частина цвинтаря почала заповнюватися ще перед війною. У 2010 році був навіть матеріал в місцевому виданні про це місце, і що саме ховають під табличками “Хірургічні відходи”. Ми таким способом показали, що це місце існує давно і тут немає ніякої конспірології. Таким елементарним шляхом, просто визначивши це місце на мапі,  ми прослідкували супутникові знімки за кілька років, які були доступні,  і показали зміни.

Громадський простір: Скільки часу займає спростування фейку? Наскільки важлива швидкість?

Артем Бабак: Ми подаємо тільки ту  інформацію, яку ми точно перевірили. Якщо у нас мало доказів, то матеріал взагалі не показуємо. Це може бути день-два. Ми не будемо писати – ось це фейк, не наводячи вагомі аргументи. Нам не так важлива швидкість, хоча це теж важливо. Наталія Яресько написала недавно, що з’явився в інтернеті лист зі зверненням до Вікторії Нуланд, нібито допомогти з переносом референдуму в Нідерландах. І вона у своєму твіттері написала, що це фейк. І ясно, що якби ми це подали через два-три дні, то сенсу вже б не було, бо таку інформацію швидко розповсюджують інші ЗМІ. Українські ЗМІ вже теж тривалий час самі пишуть спростування, наприклад, Радіо Свобода, “1+1″.

Українські ЗМІ теж інколи продукують фейки, але це такі маргінальні ЗМІ, ніхто не знає, хто за ними стоїть. І наші ЗМІ теж попадаються на якісь спеціальні фейки, не перевіряючи інформацію. Була фейкова фотографія з обшуків в Московській бібліотеці, на якій розкидані книжки, і багато серйозних онлайн-ЗМІ це опублікували, а потім виявилося, що це фотографія, зроблена під час землетрусу в Новій Зеландії у 2011 році. Це не просто була загальна фотографія якоїсь бібліотеки, ця фотографія має емоційну складову. І в даному випадку, вони не мали права так робити, не перевіривши.

Що стосується більш серйозних фейків, то за цей час, коли я працюю, їх було декілька. Найяскравіший… “1+1″ та ICTV зробили кількахвилинний випуск про те, що українські танки були визнані російськими інженерами найкращими в світі. Вони посилалися на те, що росіяни створили якусь програму, яка аналізувала технічні складові танків різних країн світу, і вони визначили, що український танк найкращий. В ТСН програма була на три хвилини. Як виявилося, це була онлайн-гра, де люди з різних країн об’єднувалися і грали від своїх команд. І так вийшло, що перемогла команда, яка грала за український танкоплот.

Громадський простір: А чи може це бути засобом контрпропаганди українських ЗМІ на російські?

Артем Бабак: Не знаю, чи це має якийсь вплив для Росії, але очевидно, що ті, хто хотів почути якесь підтвердження про те, що ми такі круті, то вони це почули. Ефекту ніякого не було… Використовувати методи російської пропаганди для “української пропаганди” – це неефективно. Бо немає аудиторії російської, не ті кошти… А сенс? І так рівень довіри до українських ЗМІ після початку війни впав, і до російських теж, і значно більше. Тому люди все менше довіряють ЗМІ, а найбільше лідерам думок. Шлях, методом створення брехні, – це шлях в нікуди.

Громадський простір: Основна порада українським журналістам для перевірки інформації?

Артем Бабак: Головна порада – краще розібратися в Google пошуку, бо там можна одним пошуковим запитом знайти одразу джерело, там є обмеження по часу, є обмеження по сайту. Саме Google пошук дає можливість швидко і ефективно шукати джерела.

Читайте також: Як українські журналісти ведуть “літопис російської пропаганди”

Дивіться також: Інструменти StopFake.org