Важлива розмова про суспільний договір в Україні після війни

Яким буде суспільний договір в Україні після війни? Які важливі зміни уже відбулися та чи можемо вважати їх незворотними? У чому роль та відповідальність громадянського суспільства за творення кращої ...

slider_ГП_2022

Громадський Простір

Яким буде суспільний договір в Україні після війни? Які важливі зміни уже відбулися та чи можемо вважати їх незворотними? У чому роль та відповідальність громадянського суспільства за творення кращої якості життя в повоєнній Україні? 

Суспільний договір — поняття із політичної філософії, яке стосується походження суспільства та легітимності влади держави над особистістю. Сьогодні ж, коли говоримо про суспільний договір, мова йде про те, хто ми, чого ми прагнемо, чим ми готові жертвувати, щоб жити так, як хочемо, а також йдеться про правила\домовленості та межі допустимого\недопустимого (зараз і йде це колективне окреслення меж, про що свідчать реакції на спроби їх перейти). Хоча в певних колах і відбуваються дискусії про те, чи взагалі існує у нас такий договір, та попри це бачимо, як зараз у час війни закладається (або ж перебудовується) основа для чогось нового, чогось, що може стати новим суспільним договором.

То як війна та відновлення змінюють сьогодні суспільний договір в Україні? Ця тема звучала в дискусійному просторі Форуму громадянського суспільства — і ми раді поділитись з вами найцікавішими тезами експертів/ок (є і повний  запис дискусії).

 

Долаємо віковічну прірву — відсторонення громадян від своєї власної держави

 

Уже майже півтора року різноманітні опитування в Україні фіксують незмінно високу довіру громадян до держави та її інституцій. Бачимо, як за період повномасштабної війни у громадян зміцнилося усвідомлення своєї держави як своєї власності. І це саме та зміна, щодо якої прорахувався путін, думаючи, що українці не будуть захищати свою державу. 

За словами Олександра Сушка, виконавчого директора Міжнародного фонду «Відродження», зміцнення ключових інститутів як держави, так і недержавного сектору стало найбільш значущим феноменом воєнної України. 

«Це те, чого в Україні не було ніколи, — каже Олександр Сушко. — Можна по-різному окреслювати причини цього, зрозуміло, що війна як стрес, але війна і як уособлення оцього долання віковічної прірви, яка в Україні завжди фіксувалася — оцього відсторонення громадян від своєї власної держави: що є ми — мудрий народ, і є держава — це вони. Цей напрям не є незворотним, щобільше, він породжений екстремальними обставинами, а тому частина є ситуативною. Ми ще не знаємо, яка частина із тих змін, що відбулася, залишиться з нами надовго». 

На думку Олександра Сушка, важливо, щоб при такій довірі сьогодні та після війни громадяни не втрачали критичне мислення та були реально причетними до того, що відбувається в державі. І тут важливу роль відіграє така сила як громадянське суспільство.

«З одного боку, ми бачимо дуже великий крок поступу вперед у те, що ми називаємо «відчуття власності», англійською «ownership»: громадяни, які відчувають себе власниками власної держави, — сказав Олександр Сушко. — Але чи тягне це за собою більшу, реальну участь, більш реальні впливи організованих громадян на державну політику?…  З іншого боку, ми бачимо і паралельне, синхронне зростання сили, значущості, впливовості організацій громадянського суспільства… загалом організованих громадян. Їхня роль в долі нашої держави зараз теж перебуває на безпрецедентно високому рівні, як ніколи раніше». 

 

Громадяни — акціонери, а політики — інструменти для служіння людям 

 

Сьогодні люди все більше починають хотіти буде співпричетними до ухвалення рішень, що є ознакою того, що вони є акціонерами країни. І політикам, які звикли бути «опікунами» чи «гречкосіями», треба вчитися по-новому взаємодіяти з громадянами. Про ще одну зміну у суспільстві зазначив Руслан Рохов, член правління Офісу розвитку публічної політики.

«Якщо подивитися на Помаранчеву Революцію, Революцію Гідності, і от зараз на процес під час війни й те, що роблять громадяни, то бачимо, що від об’єкта впливу громадяни дедалі більше вимагають бути причетними до ухвалення рішень і шукають способів, як зробити так, щоб вони були почуті… і де політик — це інструмент, що служить людям», — зауважив  Руслан Рохов. На думку експерта, після війни буде величезний запит на те, щоб громадяни були почуті, але не як спостерігачі, а як ті, які беруть участь за столом.

 

Відновлення: є розуміння — якщо не ми, то хто?

 

Сьогодні громадяни хочуть бути за одним столом, де вирішується питання їхнього майбутнього. Про це заявила Наталія Дрозд, керівниця ГО «Доброчин», розповівши про досвід Чернігова:

«Ми не можемо чекати, поки нам національний уряд щось затвердить, програми, плани і стратегії. Найкраще рішення, яке ми на сьогодні бачимо для громадянського суспільства Чернігівщини — вже зараз мати дискусії, діалоги, майданчики про те, яким ми хочемо бачити наше місто, область в майбутньому. Ми прекрасно розуміємо, що ми не повернемось до того, як було раніше, тому що наша область прикордонна. Білорусь і росія — агресори, тобто це повністю має бути переосмислення потенціалу — як люди будуть жити далі. Область знелюднена, бізнес релокувався, але все-таки люди залишаються, працюють на своїх місцях і найбільше, що я підтверджую, хочуть бути за одним столом з місцевою владою і спільно вирішувати, яке вони мають мати майбутнє».

 

У суспільстві є дуже конкретний запит на правосуддя

 

За словами Олександри Романцової, виконавчої директорки ГО «Центр Громадянських Свобод», сьогодні у суспільстві зростає запит на правосуддя, тому важливо, щоб Україна змогла забезпечити правосуддя. На жаль, цей момент наша держава пропустила після розпаду радянського союзу щодо злочинів того періоду.

«Людей, які півтора-два місяці знаходились під окупацією, найбільше цікавило, чи ми як держава, всі разом, зможемо посадити путіна, — розповіла Олександра Романцова. — В них дуже конкретний був запит. Ми поверталися в деякі села через пів року, які вже трошки відремонтувалися, щоб зібрати свідчення людей (ініціатива «Трибунал для Путіна»), які повертались, то цей великий запит тільки зріс».

На думку Олександри Романцової, важливо, щоб Україна досягла такої інституційної спроможності, щоб могла надати відчуття правосуддя кожній жертві, кожному, хто вижив після цих злочинів, а також стала прикладом для інших країн, які не справились з агресією росії. Крім того, маємо стати «певною віхою в міжнародному гуманітарному праві і його осучасненні». 

 

Громадянське суспільство та суспільний договір

 

Бачимо, як за час війни безпрецедентно зросли як волонтерський рух, так і активність ОГС у подоланні викликів війни. Є довіра та контакт між громадянами та громадянським суспільством. 

За словами керівниці ГО «Доброчин» Наталії Дрозд, «громадянське суспільство однозначно має бути суб’єктом нового суспільного договору, має заявляти про себе, воно вже заявило, і тому дуже важливо бути і розуміти оцю свою співдію з владою, але ніяк не дублювати і не заміняти її». 

На думку виконавчого директора «Агенції відновлення та розвитку» Олександра Солонтая, нам потрібно пройти етап, коли громадянське суспільство — це не просто нормально, а що це одна із частин життя суспільства, і як, наприклад, в розвинутих країнах — це 20-30-40% економіки. 

«Я б хотів, щоб ми пройшли наступний етап, коли громадянське суспільство — це не просто нормально …., а що це одна із частин життя суспільства, яка має хоспіси й коворкінги, центри й форуми, благодійні фонди та цілі програми формальної неформальної освіти, коли в розвинутих країнах це 20-30-40% економіки. Коли інститути громадянського суспільства є безпосереднім місцем працевлаштування величезної кількості людей, коли інститути громадянського суспільства продукують інновації, проєкти, розвивають людський капітал як стабільні сталі організації, де працює величезна кількість суспільства. Я не знаю, чи це треба писати в суспільний договір, але така Україна нам потрібна після воєнного стану, де не активісти — громадянське суспільство, а в кожній родині є певна долученість кожного члена сім’ї до громадянського суспільства в тій чи іншій формі».

 


Тематика публікації:          

Останні публікації цього розділу:

Волонтер Михайло Шелеп: менші збори в меншому колі людей — ефективніші

Ініціативи Степаня: залучаємо можливості, які дають поштовх діяти та змінювати життя молоді на краще

Команда ГО "Креативний простір Креденц": молодь має бути дотична до відбудови

Інклюзивне мистецтво, польсько-українська співпраця та війна: історія двох організацій

Підлітки шукають спілкування: як ГО “Крок Плюс” підтримує вимушених переселенців у Дрогобицькій громаді

Як на Чигиринщині налагоджують жіночу взаємодію через навчання