Успіх Українського Проєкту — це боротьба не лише за громадян Сходу, але й Півдня

Галина Жовтко

Південь Херсонської та Запорізької областей важливий з багатьох причин, але перш за все — для успішності українського проєкту. Наразі триває боротьба не лише за модернізацію цієї території, але й за самих громадян. Попри те, що сам регіон продемонстрував за останні роки достатню опірність серйозним потрясінням, без достатньої підтримки у майбутньому він може ослабити опір. 

Які виклики півдня Херсонської та Запорізької областей фіксують експерти та якої підтримки потребує регіон, а також що має сьогодні робити громадянське суспільство і влада, аби допомогти уникнути масштабної дестабілізації — в інтерв’ю Громадському Простору розповіли експерти Центру близькосхідних досліджень Ігор Семиволос та Сергій Данилов. 

Херсонська та Запорізька області потребують більше уваги, більше аналітики

— Для своїх досліджень щодо попередження конфліктів ви обрали Запорізьку та Херсонську області. Чому акцент саме на цьому регіоні?

Ігор Семиволос, директор Центру близькосхідних досліджень:

— З 2014 року ми реалізуємо проєкт “Українська миротворча школа”, що охоплює декілька базових регіонів: Донецьку, Луганську, Харківську, Херсонську та Запорізьку області. Однак з 2016 року ми виокремили Херсонську та Запорізьку області, оскільки побачили, що вони потребують більше уваги, більше аналітики. На відміну від Луганщини та Донеччини, цей регіон випадав із поля зору уваги дуже багатьох аналітичних центрів.  

Цей регіон ми об’єднали та назвали “міжмор’ям”. Розуміємо, що громади там дуже різні — навіть в рамках однієї Херсонщини існує дуже велике різноманіття. Тобто, цей регіон заселяли різні громади, є різний історичний досвід взаємодії та різна система господарювання. Але є також те, що об’єднує, наприклад, сільське господарство, однак кожна територія спеціалізується на своєму — десь розвивають зернове господарство, десь городництво, бахчу тощо. 

— Сергію, на конференції ви зазначили, що Півдня як такого немає? Будь ласка, поясніть думку.

Сергій Данилов, керівник проєкту “Попередження конфліктів у Південній Україні”:   

— У соціокультурному плані це надзвичайно розмаїта територія, в якій показники сусідніх громад можуть достатньо сильно відрізнятися. Конструює так званий Південь російська агресія — вона створює однакову рамку, в якій вони змушені жити, і в цьому сенсі він існує. 

Південь важливий з багатьох причин — і перш за все для успішності Українського Проєкту

— На вашу думку, чи достатньо уваги влади та громадського сектору до цього регіону? Чи помічаєте зміни за останні кілька років?

Ігор Семиволос, директор Центру близькосхідних досліджень: 

— Бачимо, що починаючи з 2017 року увага збільшується. Тут є і наш скромний внесок, оскільки ми почали про це більше говорити та є одними з тих, хто започаткували регіональне дослідження. Тобто, спробувати дивитися на Україну не в цілому, а досліджувати конкретні громади, території та розуміти, що можна зробити, аби зрушити з місця.  

Південь важливий з багатьох причин — і перш за все для успішності Українського Проєкту. 

Якщо ми дивимося на Україну як на чотири сторони, то для стабільного Українського Проєкту Південь дуже потрібен. Умовно кажучи, є Центр, Захід, Схід, який ще не до кінця визначився з ідентичністю, зі своїм місцем в цьому загальноукраїнському проєкті, — і є Південь.  

Південь краще розуміється на тому, хто він і що він хоче, але відсоток тих, хто не визначився, хто залишається, умовно кажучи, ненаціоналізованими громадянами, там великий. Боротьба за цих громадян, за їхнє самовизначення та за українську ідентичність — дуже важлива. І вже тільки після цього можна буде говорити про стабільність, сталість українського проєкту.  

Маємо продовжити модернізацію на новому рівні

— Проводячи дослідження, які ключові виклики побачили в цих двох областях? Що болить людям?   

Ігор Семиволос, директор Центру близькосхідних досліджень: 

— Зрозуміло, що є традиційні виклики, наприклад, безробіття, низькі заробітні плати, низькі кваліфікації, зміна клімату, інфраструктурні проблеми — і це та спадщина від радянщини, яка залишилася, і уявлення про розвиток ще трохи такий радянський.  

Ця “ностальгія”, яка присутня у міркуваннях людей, значною мірою пов’язана з “радянським модернізаційним проєктом”. З одного боку, розуміємо, що цей проєкт не може продовжуватися, бо він занепав та зазнав поразки, але з іншого боку, маємо зупинити демодернізацію.  Маємо продовжити модернізацію на новому рівні. Важливо дати людям надію й перспективу — що не треба залишати цей регіон, а просто відновлювати та робити модерний Південь. Важливо знайти цю можливість.    

— Тобто, регіон має змінитися настільки, щоб люди не хотіли виїжджати? 

— Так, щоб люди хотіли там залишитися та бути успішними. Звідти виїжджають, як і звідусіль. Тут нічого нового — є відтік кадрів у великі міста та за кордон. 

— Як показали результати ваших фокус-групових опитувань, міжетнічні конфлікти є також серед викликів для регіону. Наприклад, не все так просто у громадах, де разом проживають месхетинські турки та українці. Наскільки ситуація складна? 

Сергій Данилов, керівник проєкту “Попередження конфліктів у Південній Україні”: 

— Ситуацію не треба перебільшувати жодним чином, але ігнорувати теж не потрібно. Ситуація не критична, але за певних обставин, особливо якщо долучиться Російська Федерація у спробі розхитати ситуацію, і якщо складуться певні обставини в цих громадах, то можливими є ексцеси — перехід конфлікту у короткострокову силову фазу. 

Однак це невеликі громади, і не треба перебільшувати. Маємо розуміти, що існує достатньо великий досвід взаємного проживання, фактично з 90-х років. Зараз у доросле життя входить третє покоління месхетинських турків, які проживають у Херсонській області.  

Здебільшого це цілком інтегровані громади, особливо третє покоління, яке навчалося в українській школі, говорить українською, але є групова конкуренція в молодіжному середовищі, що позначається на ставленні до жінок чи визначенні себе та іншого.  

Месхетинські турки походять з грузинської області Месхеті, яких виселили у Центральну Азію у 1944 році як і кримських татар. Однак вже у 1989 році у Ферганській долині Узбекистану, де вони проживали, почалися погроми, що змусило їх залишити цю територію. Частина з них переїхала в Україну, оселившись в Херсонській, Миколаївській та Донецькій областях, зокрема у тій самій Семенівці під Слов'янськом, яка була розбомблена. Слов'янських турків-месхетинців Туреччина практично всіх переселила, однак частково вони повертаються в Україну або принаймні намагаються вести бізнес на дві країни.  

На Херсонщині, в громадах, де проживають месхетинські турки, зараз йде процес модернізації, наприклад, жінки отримують вищу освіту. А ще десять років тому всі дівчата в 14 років йшли зі школи. Загалом це дуже традиційна закрита громада, яка жила своїм внутрішнім життям, а зараз йде модернізація, дещо з конфліктами. Однак перебільшувати тут не треба.

Вразила увага та занепокоєність екологічною ситуацією 

— Що для вас стало відкриттям під час фокус-груп у цьому регіоні? 

Сергій Данилов, керівник проєкту “Попередження конфліктів у Південній Україні”: 

— Вразила увага та занепокоєність екологічною ситуацією. Це було несподівано, що люди розуміють дуже чітко загрозу і те, як вони про неї говорять. А мова йде про суховії, опустелювання, що потроху наступає, з яким важко боротися, проблеми зрошення… 

Вразила взагалі динаміка того, як змінюється перелік проблем, які у пріоритетах. Тут є певна пастка, бо якщо беремо кількісні опитування, то екологія не буде на першому місці, але фокус-групове опитування дозволяє більш рельєфно, з різних боків, подивитися на ту проблематику, яка цікавить конкретну громаду. 

Важливо, щоб місцеві активісти у сприйнятті влади перестали бути “городскіми сумасшедшимі”

— Як громадські організації та загалом активна громадськість можуть допомогти посилити стійкість цього регіону. У чому посприяє ваш проєкт? 

Ігор Семиволос, директор Центру близькосхідних досліджень: 

— Ми покладали велику надію на місцеву владу, оскільки вона у будь-якому разі ближче до людей — тобто, може швидко реагувати на ті потреби, які є. Бо, скажімо, до децентралізації місцевої політики як такої не було.  

Зараз громадські організації та громадські ініціативи є частиною політичного місцевого ландшафту, а це означає, що вони також є акторами або стануть майбутніми політичними акторами. Політика — це не просто взаємодія на рівні виборчих дільниць, а це постійна комунікація. 

Для нас важливо, щоб місцеві активісти, а точніше частина з них, по-перше, у сприйнятті влади перестали бути “городскіми сумасшедшимі”. По-друге, щоб вони навчилися комунікувати, відстоювати позиції, знаходити аргументи, доводити свою позицію і взаємодіяти. Це не означає, що вони мають прогинатися. Ні! Місцеві активісти мають стати дієвими акторами місцевого політичного ландшафту. Поки що цього немає. Поки що у них недостатньо ресурсів, знань, досвіду,  дуже часто їх сприймають несерйозно.  

Які інвестиції треба вкласти в ці громадські ініціативи, щоб вони стали акторами? В першу чергу — це знання та вміння комунікувати, бо без цього нічого не працює. Так само треба працювати із владою, бо вона теж не вміє комунікувати. 

Тому наш проєкт із самого початку був побудований на тому, що ми пропонуємо і активістам, і владі інструментарій для комунікації. І паралельно даємо їм їжу для роздумів — аналітику та моніторинг, тобто те, що з тих чи інших причин вони не можуть робити. Користуйтеся! 

Однак ми стикалися з ситуацією, коли влада закрита та, умовно кажучи, “кормиться з однієї руки” — тоді там просто немає про що говорити. А коли мова йде про коаліцію, то тоді влада готова йти на співпрацю. Це теж є частиною демократичного процесу,  насправді дуже цікавого. 

У нас на рівні домовляння прогрес є, а от із дотриманням домовленостей ще складно

— Тобто, рецепт успіху — добитися чогось ефективніше через коаліцію?         

— Так, коаліція, домовленості, взаємодія і дотримання домовленостей. У нас на рівні домовляння прогрес є, а от із дотриманням домовленостей ще складно. Проте вчаться. І мова йде про коаліції, пов’язані скоріше з потребами влади втриматися. Де, скажімо, є якийсь мікрогарх, який просто може профінансувати все — від початку виборчого процесу до утримання всієї влади — то там влада не буде йти на жодні коаліції і на жодну співпрацю, тому що їм воно не потрібно. А та влада, яка прийшла на невеликі ресурси і знає, що ці ресурси важко добуваються, скоріше готова приймати зовнішню допомогу і формувати коаліцію.       

— А що зараз з активністю у Херсонській та Запорізькій областях?

Ігор Семиволос, директор Центру близькосхідних досліджень: 

— У Запорізькій області більше грошей, але до Херсонської області більше уваги. Є людський капітал, який йде разом із соціальним капіталом, — то він і визначає. Але без людини, яка може організувати процес, почати комунікувати та запустити процес домовлянь, нічого не буде.  

У ще одному нашому проєкті “Українська миротворча школа” для нас важливо було навчити людей комунікувати — запустити цей процес. Бо навіть за наявності серйозних політичних суперечностей можна знайти спільні цінності — наприклад, громада, у розвитку якої ви зацікавлені. Відповідно, вам треба якось домовлятися.        

Для нас важливо було навчити людей комунікувати

— Що планується далі в межах цього проєкту? 

Сергій Данилов, керівник проєкту “Попередження конфліктів у Південній Україні”:    

— На наступний рік будемо продовжувати цей проєкт з тим, щоб моніторити безпекові виклики, конфлікти на півдні Херсонської та Запорізької областей,  пропонувати свої варіанти допомоги громадам та взаємодії між громадою і центральною владою. 

Ігор Семиволос, директор Центру близькосхідних досліджень: 

— Хочемо більше уваги приділити соціальній роботі, а також запустити декілька інновацій, наприклад, передати Львівський досвід та поширити місцевий Чаплинський досвід. 

Крім того, хочемо більше уваги приділити інформації — важливо, щоб з’явилися місцеві блогери, незалежні актори. Але це означає, що людей треба навчити, допомогти у супроводі цієї роботи. Крім того, приділити увагу історичному діалогу, адже історія є важливим чинником розвитку, хоча вона може бути важкою та конфліктною. Тобто, як використати максимально позитивний історичний наратив та як змінити імперський наратив на цих територіях. 

Плануємо продовжувати наші дослідження, але також хочемо, щоб наші локальні партнери ставали тренерами та уже самостійно проводили соціально-моделюючі ігри. Людей ми підготували й можемо запускати цю нову хвилю.

Більше про контекст досліджень і завдання проєкту “Попередження конфліктів у Південній Україні“ говорили  18-19 червня  під час конференції “Українське Міжмор’я: стабілізація у час викликів”, організованої Центром близькосхідних досліджень (AMES) за сприяння National Endowment for Democracy. 

З рекомендаціями щодо сприяння розвитку і безпеці українського Міжмор’я можна ознайомитися тут.