Україно-російські стосунки характеризуються одним словом – війна

Нещодавно в Києві пройшов круглий стіл на тему «Перспективи відносин Україна-РФ: концептуальні підходи і практичні кроки». Організатори заходу, Центр Разумкова спільно з Представництвом Фонду Конрада ...

Піонтковський

Тіна Пересунько

Нещодавно в Києві пройшов круглий стіл на тему «Перспективи відносин Україна-РФ: концептуальні підходи і практичні кроки». Організатори заходу, Центр Разумкова спільно з Представництвом Фонду Конрада Аденауера в Україні, запросили до участі в обговоренні зазначеної теми народних депутатів України, представників Кабінету Міністрів України, профільних міністерств і відомств, державних і неурядових дослідницьких установ, неурядових аналітичних центрів, представників посольств іноземних країн в Україні, міжнародних організацій, іноземних експертів, журналістів.

Важливою для української громадськості є думка російського опозиційного аналітика, що роз’яснює іноземним і українським експертам позицію путінського режиму щодо війни з Україною і протистояння з Заходом.Громадський Простір подає зміст промови провідного наукового співробітника Інституту системного аналізу РАН Андрія Піонтковського в рамках дискусії учасників круглого столу, що пройшов в конференц-залі київського готелю «Національний» 5 лютого 2015 року.

Андрій Піонтковський:

В Україні розрізняють Росію як державу, путінський режим, який веде війну проти України, і російське суспільство. Але, на жаль, мені кілька разів довелось зіштовхнутись з такою точкою зору, що путінська політика підтримується більшістю народу – якимись магічними 84 % росіян і це визначає майбутнє відносин наших країн. Я хочу сказати, що соціологічні опитування в тоталітарних системах не означають нічого абсолютно. Ось сидить в своїй квартирі радянський російський обиватель. Лунає дзвінок від незнайомої людини, яка питає: «Ви підтримує політику президента Путіна?» Та ж весь його генетичний досвід останнього століття підказує йому, що набагато надійніше і безпечніше сказати: «Так, підтримую».

До речі, про генетичний досвід. Однією з підвалин путінської концепції «русского мира» є твердження про те, що росіяни мають унікальний генетичний фонд. Виявляється, у нас є додаткова хромосома духовності, а росіяни – це арійське плем’я, що спустилось з Карпатських гір і розійшлось по всьому світу аж до Каліфорнії.

Натомість, в мене є більш серйозні ідентифікатори дослідження суспільної думки в РФ. В Москві пройшло два марші миру на підтримку України і засудження російської агресії. І за найскромнішими оцінками там було 50 тисяч учасників. А ось наші противники, ідеологи так званої «новоросії» – ось ці хворі Дугіни, Гіркіни тощо – кілька разів організовували мітинги на підтримку «новоросії». Маючи величезну інформаційну підтримку, на свої мітинги вони ніколи не могли скликати більше 5 тисяч. На вирішальні повороти історії ніколи не впливають 84 % – вони або байдужі, або пасивні. Натомість? вирішує завжди пасивна меншість. Так ось активна меншість противників війни з Україною в Росії в десять разів більше, ніж активна меншість прибічників цієї війни. І цей факт треба враховувати».

Україно-російські стосунки характеризуються одним словом, якого не треба уникати – це ВІЙНА. Між двома країнами йде жорстока війна з величезними втратами тисяч людей, вона вже названа гібридною. Взагалі її можна назвати фантасмагоричною, постмодерністською. Чи могли б ми уявити, щоб в жовтні 1941 року продовжували зустрічатись за круглим столом і обговорювати торгівельні стосунки між Німеччиною і Радянським Союзом, або ж в Москві в готелі «Національний» проходив би семінар радянських, німецьких і британських політологів про майбутнє російсько-німецьких стосунків. Сьогодні ж відбуваються дуже дивні речі, але, на жаль, вони не відміняють того факту, що йде війна.

Але, аби щось пробувати прогнозувати на майбутнє, треба розібратись в мотивах країн, що беруть участь в цій війні.

Гібридна війна Путіна проти України почалась ще за Януковича в 2013, коли він почав тиснути на українського президента відмовитись від Асоціації України з ЄС. Навіть найменша перспектива європейського курсу України страшно лякала Путіна, бо він бачив, що успіх України на шляху до ЄС стане його «кощєєвой смертью». Це стане настільки привабливим для російського суспільства, що воно спрямується теж цим шляхом. Тому початковою ціллю Путіна стало блокування цього європейського вектору.

Коли він тоді досяг своєї мети і Янукович відмовився від Європейської Асоціації, Путін і не думав про анексію Криму, вирішивши отримати бажане більш скромними засобами. Коли ж в лютому 2014 року перемогла антикримінальна революція в Україні, він оскаженів, бо загроза з віртуальної перетворилась на реальну. В Україні було повалено такий самий режим, як і його – режим грабіжницької мафії. Всі режими в більшості пострадянських країн були побудовані за однією калькою.

Після цього новою задачею Путіна стало розчленити Україну. І першим кроком стала анексія Криму. Тобто перший мотив війни був в суто прагматичній площині – будь-якими засобами заблокувати європейський напрямок.

Принципово нові мотиви у Путіна з’явились (і це треба розуміти!) під час його «кримської» промови в парламенті 18 березня. Промова мала обґрунтувати анексію Криму, котра порушувала десяток угод. І для цього він застосував концепцію так званого «русского мира», буцімто, він як лідер «русского мира» має право, ба навіть священний обов’язок захищати не громадян Росії (будь-яка країна має захищати своїх громадян), а етнічних росіян і російськомовних нащадків громадян Радянського Союзу чи нащадків громадян Російської імперії по всьому світу.

Я був одним з багатьох коментаторів, котрі помітили, що, власне, вся ця промова була списана з гітлерівської промови. Він повторював всі ключові речі (я думаю, що його спічрайтер спеціально працював над цим): це розділена нація, збір історичних земель… навіть слівце «націонал-зрадники» видавало німецькі джерела і акценти в промові.

Тобто мова йшла вже не про Україну, а по-суті відбулось оголошення війни західному світу, тому що навіть найскромніша інтерпретація концепції «русского мира» вимагала порушення кордонів двох членів НАТО – Латвії і Естонії, котрі мають досить велику російську меншість. І саме так путінську політику пояснювали його коментатори, все це щотижня повторюється дотепер: «Даруйте, яка ще війна з Україною? Це війна Росії з США і Європою, яка ведеться на території України». Або ще концептуальніше: «Це війна «русского мира» з англо-саксонським світом».

Ця схожість Путіна з Гітлером виявилась настільки жахливою, що відбулась одна скандальна історія, про яку ми чули. Один з яскравих путінських пропагандистів вирішив допомогти йому і виступив приблизно з такою тезою: «Так, дійсно Путін говорить і діє, як Гітлер, але як хороший Гітлер». І було висунуто концепцію двох Гітлерів, згідно якої був хороший Гітлер до 1939 року, який організовував і згуртовував німецьке суспільство, і поганий – після 1939 року. Так ось, Путін сьогодні – “хороший Гітлер”. І це термін не мій, а теза кремлівської пропаганди.

Треба віддати належне Заходу. Він завжди повільно збирається, намагаючись знайти компроміс, пробує зрозуміти партнера. Адже, що запропонував Захід в Женеві Путіну? «Ну добре, з Кримом не дуже добре вийшло, але ми готові закрити на це очі, тільки не лізь далі». Але він поліз, і поступово, на мою думку, рішучість Заходу чинити спротив Росії назріла. І тільки тому, що Захід, нарешті, побачив загрозу для себе. Бо це, звісно, добре – захищати демократію в Росії і в Україні, але це не дуже стосується життєвих інтересів і обов’язків західних країн. Але російська концепція почала загрожувати дуже серйозно. Адже, якщо Путіну зійде з рук війна в Україні, то тут Захід може сказати: «Що ж… Звісно, шкода, але Україна не є членом НАТО». Натомість, далі він з’явиться в Латвії і Естонії, і такого аргументу в Заходу вже не буде.

Тим більше, що гібридна війна проти прибалтійських країн вже ведеться і на всіх парах – це вторгнення в повітряний простір, викрадення естонського офіцера, литовського судна, це і між іншим розмови про «Віленську народну республіку» на території Литви.

Ось ця наступна світова війна, яку замовляють путінські пропагандисти, вже йде. І Україна стоїть на передньому краї цієї війни. В чому її особливість. Нещодавно план Порошенка критикували, що за його твердженням, Україна не може перемогти військовими засобами війну з РФ. Але це дійсно так. Російська армія сильніша. І вигнати її з Донецька чи з Криму неможливо суто військовими діями. Але ж і Москва не може суто військовими діями просунутись далі і окупувати Україну, проклавши коридор до Криму. Адже це викличе санкції і величезні втрати російської армії.

Між іншим, ті втрати вже й так є неприйнятними для російського суспільства і воно ніколи не прийме втрат своїх синів в війні з Україною, тому інформація про втрати і поховання російських військових є такою таємною.

Ця війна в широкому сенсі політична, економічна і зараз, коли поступово Захід входить в конфлікт, Путін стає приреченим. Але поки він залишається при владі, війна не припиниться. Адже для нього є друга мета цієї війни. Це обґрунтування його пожиттєвої влади. Кожному диктатору потрібна велика ідеологія, аби обманювати більшу частину населення і утримуватись при владі, і в цій ідеї «русского мира» він знайшов свою особисту ідеологію.

І далі акцентую на дуже важливому моменті, який не багатьма аналізується.

В Росії є інтереси з однієї сторони, як держави, з іншої, як російського народу, і також інтереси правлячого режиму. Але є ще один інтерес. Це інтерес цієї чекістської грабіжницької правлячої корпорації. Але є ще й особисті інтереси Путіна. І тут при зростанні тиску виникає дуже суттєвий момент. Це Путін зацікавлений в своїй особистій владі, але його найближче оточення в ньому не зацікавлене. І в якийсь момент воно неодмінно дійде до розуміння, що Путін шкодить інтересам корпорації. Корпорація не зацікавлена в такому тотальному розриві з Заходом, адже весь стиль її життя і самозбагачення зосереджені на Заході, а Путін каже навпаки. Корпорація не зацікавлена в повній ізоляції і ізоляції її лідера.

Тож, якщо говорити про історичні аналогії, то це нагадує мені останні місяці життя Сталіна. В кінці життя він готувався до третьої світової війни, а також планував чистку вищої номенклатури. І його зупинило найближче оточення. У них були інші цілі, і, відставивши Сталіна, вони різко змінили зовнішню політику країни, відсунули загрозу безпосереднього конфлікту.

Тож, коли виникне ситуація розколу інтересів Путіна і правлячої чекістської корпорації, представниками якої будуть не Сахарови чи Мандели, а якісь постпутінські Іванови-Сєчєнови, то вони вимушені будуть відштовхуватись від того провалу, до якого привів Путін. І, в першу чергу, будуть переглядати свої стосунки з Заходом.

За останні три століття історія нараховує 25 циклів загострення стосунків Москви із Заходом. Вони підуть цим шляхом. І якщо говорити про стосунки з Україною, то, звісно ж, одразу зникнуть всі довірені особи «лугандонії», а з приводу Криму, то влада почне якісь серйозні перемовини з Україною. І тоді можна буде говорити про новий етап україно-російських стосунків. Натомість, зараз йде війна, в якій позиція сторін абсолютно непримирима. Позиція Путіна – це знищення української держави, а позиція України – зберегтись. Тому війна закінчиться перемогою однієї зі сторін. І оскільки Україна виступає з позиції сторони об’єднаного Заходу, органічною частиною якого, зрештою, не дивлячись на всі комплекси своїх вождів, є Росія, то перемога буде на стороні України».

Із позицією інших учасників круглого столу можна ознайомитись тут.

На Круглому столі було презентовано спеціальний випуск журналу «Національна безпека і оборона» (№5-6, 2014), в якому опубліковані аналітичні матеріали Центру Разумкова, результати соціологічних досліджень, інтерв’ю іноземних експертів, дипломатів.

Джерело : Громадський простір


Тематика публікації:      

Останні публікації цього розділу:

Culture:Reload — простір для роздумів, рефлексій та уяви

Як і довкола чого мережується громадянське суспільство України

ЩедрийВівторокNOW - весь світ разом на протидію пандемії

Партисипація у карантин: як громадяни і влада співпрацюють онлайн 

Просвіта щодо коронавірусу та інші активності херсонської ініціативи «А що зробив ти?»

Китай: як починалася пандемія — і що змінилося зараз