Україна відкриває себе в Еміратах

Тіна Пересунько

В Об’єднаних Арабських Еміратах віднедавна працює український духівник, котрий згуртував навколо благодійних і культурних проектів представників східноєвропейської діаспори, що емігрували в Дубай. Близько десяти тисяч українців, шість тисяч поляків і дві тисячі словаків, а також вихідці з Білорусі, Румунії, Македонії й прибалтійських країн мають відтепер в арабському світі свій інформаційний культурний осередок під назвою «Східноєвропейська асоціація культурної дипломатії», котру отець Юрій Юрчик заснував для налагодження культурних обмінів і міжлюдських контактів.

Український священик розповів в інтерв’ю Громадському простору про особливості сприйняття і промоції України в арабському регіоні, про позитиви традиційного суспільства для європейського досвіду і культурну дипломатію, як світський інструмент християнства.

Отець Юрій Юрчик, капелан української, польської і словацької громади в ОАЕ, очільник “Східноєвропейської асоціації культурної дипломатії”

В Об’єднаних Арабських Еміратах я знаходжусь біля двох років і працюю капеланом для української, польської і словацької спільноти – тобто фактично для всіх східноєвропейців, оскільки також тут проживають білоруси, прибалти, румуни, македонці. Ми проводимо різні благодійні ініціативи. Українська діаспора в Еміратах допомагає пораненим воїнам АТО. Майже щомісяця приймаємо таких воїнів на реабілітацію. Дітей постраждалих військових відправляємо на відпочинок в Карпати. Також маємо програму допомоги онкохворим дітям, особливо з територій конфлікту. Адже деякі з тих, хто перебуває під час лікування в Києві, не має де жити між курсами хіміотерапії. Наша громада орендувала для них будинок у Василькові під Києвом. Зараз це допомога трьом конкретним родинам.

Оскільки я є капеланом не лише української, але й польської і словацької громади, то маємо благодійні програми, які не пов’язані з допомогою Україні. Приміром, збирали гроші для постраждалих після землетрусу в Непалі. Вийшло 15 тисяч дирхам (більше 100 тисяч гривень) для відбудови села Демре недалеко від Катманду, столиці Непалу.

Так виникла ідея створити організацію, яка могла б об’єднати інтереси різних діаспор.

Спочатку це була культурна ініціатива FromUА Cultural Diplomacy in the UAE – Культурна дипломатія в ОАЕ. А потім ця ініціатива переросла в щось більш масштабне. І ми зареєстрували в Україні організацію «Східноєвропейська асоціація культурної дипломатії», а ініціатива FromUa лишилась фронт-офісом та представництвом Асоціації в ОАЕ, яку я очолив.

Маємо на меті співпрацювати з різними діаспорами Східної Європи, переважно це українці, поляки, словаки і прибалтійські країни, заради взаємного обміну. Адже культурна дипломатія – це обмін думками, ідеями, культурними проектами, ініціативами.

Якщо говорити про Україну і Польщу, то важливо працювати над примиренням між поляками і українцями (нещодавно українські еліти напередодні роковин Волинської трагедії звернулись до польського суспільства з листом про встановлення спільного Дня пам’яті жертв польсько-українського конфлікту – ред.). Деколи легше розмовляти Києву і Варшаві, але тяжче – Львову і Перемишлю. І на таких ініціативах, які йдуть знизу, скоріше будується порозуміння.

Тому ми розвиваємо благодійні проекти. Подумали, що разом можемо робити щось на користь третьої сторони. Наприклад для Непалу. Чи для інших країн, які мають проблеми. Сьогодні в нашій багатоетнічній діаспорі можемо співпрацювати на користь третіх, і це буде нас зближувати, будувати бажання співпрацювати далі.

Як в ісламській країні будуєте міжрелігійний і міжкультурний діалог? Чи важко розвивати культурну дипломатію в традиційному суспільстві?

Якщо говорити про практику культурної дипломатії в ОАЕ, то це дуже цікавий досвід для Європи. Бо ми часто беремо приклад з країн Євросоюзу в питаннях толерантності, демократії і європейських цінностей. Натомість зараз ця Європа має великі проблеми, зокрема щодо еміграції. Релігійний компонент тут також є дуже чутливим – присутність ісламу є дражливою.

Варто брати приклад з Еміратів, де корінне населення складає лише 15 %, а решта – іноземці, тобто емігранти. І вони якось дають собі раду. Там немає конфліктів і непорозумінь. Ця країна, де іслам є державною релігією, досить великий ступінь свободи дає християнам, а також представникам інших релігій.

Нещодавно Прем’єр-міністр Об’єднаних Арабських Еміратів заявив, що введе посаду міністра щастя в рамках великого перезавантаження уряду

В ОАЕ немає проблем міжнаціональних і міжрелігійних конфліктів. Є чому повчитись і що запозичити для досвіду наших європейських країн. Не треба дивитись лише на модерні цінності, які сьогодні часто будуються без духовного фундаменту. Треба дивитись на країни, де збережені традиції, які дають свої суспільні плоди. І це не просто утопія і теорія, а реальна практика конкретної країни.

Наша мета – доносити до нашого суспільства, що існує інша модель. Модель традиційного суспільства з певними обмеженнями, яка нам вважається дуже дикою, в кінцевому результаті працює на суспільне добро в цій країні.

Не треба дивитись на них як на бедуїнів, які не мають культури і традиції. Варто проаналізувати результат їхнього життя – це гарні дороги, чистота, безпека. І не треба думати, що це все нафта, що вони багаті й все можуть зробити. США теж багата країна, але там брудно. Це не залежить від рівня матеріального статку, а від стану душі, суспільного виховання.

 І хоча іслам вважається дуже агресивною релігією, на практиці в Еміратах цього нема. В Дубай перед Різдвом ставлять ялиночки і кругом пишуть «Merry Christmas». Це практично нам показує, що не проблема в ісламі чи релігії, а лише в суспільній інтерпретації.

Ви започаткували світський проект в церковній спільноті. Як Вам вдається таке поєднання?

На початку мене запитували чому я, священик, займаюсь саме таким світським проектом. Тому що ми хочемо об’єднати людей, по-перше, наших вихідців зі східної Європи. А по-друге, хочемо бути зрозумілими для тих людей, серед яких живемо. Тому саме формат культурної дипломатії більш відповідний в умовах, у яких живемо і працюємо.

Окрім того мені було легко започаткувати цей проект, бо до мене в ОАЕ не було жодного священика зі східного регіону Європи – польського, українського чи словацького. Я першим приїхав з нашого регіону 2014 року і ми об’єднались навколо Церкви. Тобто це такий дуже широкий проект, який хочемо розвивати, і плануємо багато працювати. Одна складова – це культурний діалог, а інша – благодійність.

З якою категорією людей ви працюєте? Чи вони повертатимуться додому? Адже ви формуєте сталі міжкультурні зв’язки, фактично інвестуєте в людську пам’ять, яка згодом формуватиме нове уявлення про наші країни.

Абсолютно. Ми віримо, що ці люди повернуться до своїх країн і будуть такими собі культурними дипломатами, послами доброї волі в своїх країнах. Бо в Еміратах не можливо залишитись назавжди. Це не є країна традиційної еміграції. Там всі працюють тимчасово згідно контрактів. Українська чи польська діаспори в Еміратах дуже відрізняються від таких діаспор в Канаді чи США. Бо туди люди виїжджають на все життя і живуть поколіннями. Емірати не дають можливість емігрантам отримати громадянство чи навіть сталий побут.

Тому звичайно ми інвестуємо в людську пам’ять. В людей, які є волонтерами. Вони віддані та зацікавлені працювати разом для досягнення спільної мети. Тому що одна людина, чи то капелан, чи будь-хто інший, не міг би досягти того, що ми маємо зараз в Еміратах.

Наше багатство – це люди. А християнство – це все ж таки антропоцентрична релігія. Христос сам став людиною, щоб прийти в цей світ. Квінтесенцією Божої любові – є сама постать Ісуса Христа. Він нам дає приклад любові до ближнього. І навіть людина, яка не дуже є релігійною чи не дуже пов’язана з церквою, може наслідувати цей приклад в своєму повсякденному житті. Робити щось добре, що вони і роблять. Іноді навіть не дуже релігійні люди мають відкрите серце. Фактично ми живемо в мусульманській країні, і в тому суспільстві занадто релігійні проекти не дуже доречні.

Як сприймають українську культуру в арабському світі? На скільки вона тут присутня в інформаційному і культурному просторі?

Оскільки ми перебуваємо за кордоном, тож наша мета – донести українські цінності та культуру до іноземної аудиторії. Ми дуже добре знаємо про древньогрецьку культуру чи культуру стародавнього Риму, як культурну традицію еллінізму. Але чому ми не можемо говорити про українську культурну традицію? Вона теж дуже багата. І ми прагнемо це донести в країнах нашого перебування до місцевих людей, до інших діаспор. Адже ми маємо програми співпраці з іншими діаспорами – зі шведами, норвежцями, з тими, хто не входить в групу східних європейців. Вони бачать наші благодійні проекти, культурні акції і пізнають таким чином українську культуру. Бо завдання культурної дипломатії – представляти нашу культуру за кордоном.

Досі в арабському світі Україну вважали частиною Росії. Люди, які відірвані від нашої дійсності, не дуже слідкують за подіями, які у нас відбуваються. А якщо слідкують, то не дуже розуміють. Це теж пов’язано з інформаційним вакуумом і з «плідною» працею російських журналістів, які під іншим кутом зору подають українські події. Тому дуже важливо доносити правду. Що Україна є незалежною державою, що є українці, котрі мають свою тисячолітню культуру. І ця просвітницька робота стосується як місцевих арабів, так й інших іноземців, які там проживають.

Наприклад, у нас є вихідці з Індії, яких проживає в Еміратах більше двох мільйонів. Філіппінців тут 700 тисяч. Вони взагалі уявлення не мають, де там на сході та Україна. Дуже важливо їх запрошувати на такі події. Тому у нас завжди двомовні події – спілкуємось паралельно англійською і українською. Щоб ці люди розуміли і починали якось сприймати Україну як незалежну державу з тисячолітнім культурним багажем.

Буквально на днях в Кувейті видали твори Тараса Шевченка арабською мовою (проект профінансований Національною радою з питань культури, мистецтва та літератури Кувейту і виданий за співпраці з українським посольством. До цього всі згадки про Кобзаря в арабському світі базувались на єдиному перекладі його Заповіту, здійсненого ліванським письменником Міхаілем Наіме сто років тому (1910), котрий свого часу проживав на Полтавщині – ред.). Є багато інших проектів, які мусимо реалізувати, аби нас пізнавали і поважали в арабському світі.

Посол України в Кувейті В.С.Толкач, один із авторів перекладу арабською мовою док. Ф.Аль-Мовейль. До книги увійшли п’єса “Назар Стодоля”, вибрані поетичні твори та репродукції художніх картин Шевченка, статті провідних кувейтських та українських літературознавців

Власне проект Євробачення, наша перемога і проведення наступного конкурсу в Україні також дасть нам поштовх говорити про нашу культуру. Це дуже показово, що кримська татарка виграла Євробачення, адже це нам дає підставу говорити про те, що Україна – мультикультурна держава. Не вийде нам закидати те, що українська держава тільки для українців. У нас завжди жили різні національності, і кримські татари є досить вагомою частиною нашого українського суспільства.

Східноєвропейська культурна дипломатія має включати і кримських татар, і Туреччину, яка пов’язана з цим народом. На сході Європи ми маємо будувати фундамент нової Європи.

Східна Європа, зокрема Польща і Україна, можуть показати інші цінності, які західна Європа шукає. Говорячи про європейську ідентичність, ми не можемо оминути того, що вона була збудована на християнському корінні. І тому такий ціннісний союз Польщі і України може зробити дуже багато для всієї Європи.

Які культурні акції, що відбулись в Дубай за ініціативи вашої громади, вважаєте найважливішими?

Найбільш дорогий мені проект – це відкриття української суботньої школи. Зараз там навчається 56 дітей з українських і мішаних сімей. І це важливо, адже поки що це єдина українська школа в тій країні. Вчителі, наші волонтери, – українці, які працюють в Еміратах.

Ми також запрошуємо українських виконавців в Дубай. До нас приїздили Тарас Чубай, Василь Попадюк, Арсен Мірзоян. В березні ми організовували Дні Шевченка. У нас постійно проходять заходи, пов’язані з українською культурою, куди ми запрошуємо також іноземних дипломатів й інших місцевих іноземців, які живуть в Еміратах.

Зазвичай для проведення таких культурних заходів ми орендуємо приміщення при готелях або збираємось при церкві. І мріємо в майбутньому про створення окремого культурного центру.

Співпрацюємо з українським і польським посольством в Дубай, а також з попереднім українським консулом Петром Головешком, і теперішнім – Олександром Балануцею. Вони нам дуже допомагають і завжди беруть дієву участь в наших проектах.

Як ви себе позиціонуєте в такій міждисциплінарній діяльності? Ви священик, український/східноєвропейський громадянин чи культурний дипломат?

Так, дійсно важко знайти чітку позицію в Еміратах. Але в першу чергу я є священиком католицької церкви. Я так себе позиціоную. Я не є українським чи польським священиком. Я є священиком католицької церкви, який працює на цій землі для всіх, хто звертаються до мене як до духівника. Але звичайно я люблю свою батьківщину, і тому не можу бути осторонь того, що відбувається в моїй країні. І тому цей культурний компонент є важливим в моєму житті. Тож я і священик, і громадянин України, і культурний дипломат – все разом.

На закінчення: «Іншалла» – що в перекладі з арабської означає «на все воля Божа».

Під час християнських Літургій отцеві Юрію співслужать араби мусульманського віровизнання