Україні потрібна нова соціальна політика та європейська перспектива

Україна сьогодні знаходиться в постійному реформаторському русі. З одного боку, міжнародна підтримка вимагає реформ, з іншого боку, населення потребує власних змін, та реформаторських зусиль від ...

Ростислав Дзундза

Олександр Ярощук

Україна сьогодні знаходиться в постійному реформаторському русі. З одного боку, міжнародна підтримка вимагає реформ, з іншого боку, населення потребує власних змін, та реформаторських зусиль від влади та політиків.

Завдяки Угоді про асоціацію та Плану дій з лібералізації візового режиму, рік тому Україна отримала дорожню карту реформ. Але реалізації передбачених реформ не завжди відповідає очікуванням, як європейців, так і пересічених українців. Особливе занепокоєння викликає соціальна політика, яка завжди знаходиться позаду реформаторських зусиль офіційних реформаторів , як від громадянського суспільства, так і від держави. Реальні реформи для громадян України неможливо проводити, якщо не зрозуміло, яким чином держава буде забезпечувати розвиток людського капіталу, – поділився своїми думками доктор Ростислав Дзундза, голова правління Бюро соціальних та політичних розробок, в інтерв’ю Громадському Простору.

 Реформи в Україні: ефективні НУО – слабкі державні органи

Найбільш орієнтованими на реформи в країні залишаються організації громадянського суспільства, вважає Ростислав. «Організації громадянського суспільства, які працюють з соціально незахищеними верствами населення, є ініціаторами реальних змін в соціальній сфері. Але дуже часто зусилля наштовхуються на небажання держави реформувати фінансові потоки, змінювати бюджетні процеси та забезпечувати соціальні права жителів України.  Не дивлячись, на те, під якими політичними стягами вони б не виступали, організації громадянського суспільства продовжують у сфері надання соціальних послуг, допомоги вимушеним переселенцям, допомоги на потреби АТО тощо». Більше того, громадські організації створили низку координаційних майданчиків, таких як Координаційно-експертна рада з питань соціальної політики, чи група “Зайнятість, трудові права, здорові та безпечні умови праці та соціальна політика” Платформи громадянського суспільства Україна-ЄС.

Органи державної влади, натомість, залишаються слабкими, і це притаманно як східній, так і західній Україні. «Вони дуже часто керовані різними структурами, олігархічними структурами, політпроектами тощо».

Великою проблемою цього реформаторського процесу є його несистематичність – тобто «одні реформи не враховують інших реформ». Наприклад, існує колізія у сфері реформи з децентралізації. Так, Міністерство соціальної політики, з одного боку, основним завданням визначило деінституціоналізацію соціальних послуг – гроші йтимуть на оплату соціальних послуг, а не на утримання установ. З іншого боку, в розробках децентралізаторів соціальні послуги взагалі не враховуються на місцевому рівні, і передбачається, що фінансуватимуться установи, а не самі соціальні послуги.

Принцип Нової соціальної політики – кошти «ходять» за клієнтом

В аспекті сучасних реформ Україні потрібна нова соціальна політика, переконує Ростислав Дзундза. Проте, продовжує, в Україні немає навіть проекту реформування соціальної політики.  «На жаль, на рівні держави системної роботи власне в цій царині не відбувається. Держава не має ні стратегії подолання бідності, ні бачення стосовно того, якою повинна бути соціальна політика на тлі радикальних перетворень в державі».  

Соціальна політика – це «дуже великий компонент, – переконує експерт. -  Фінансово це – більше ніж третина бюджетних коштів».

На сьогодні Міністерство соціальної політики, вважає Ростислав Дзундза, не займається тими питаннями, які мали б складати його першочергові завдання. «Зараз міністерство соціальної політики – це такий фактично департамент по виплаті компенсацій, субсидій. Міністерство не думає про реформу в соціальній сфері».

За словами експерта, державні соціальні центри дуже часто є неефективними, а найбільша проблема у тому, що кошти направляються на утримання цих центрів і  їхнього керівництва. Кошти не направляються безпосередньо на клієнтів. Нова соціальна політика, навпаки, має орієнтується на клієнта. «Наша концепція, яка закладена в наданні соціальних послуг, це «кошти «ходять» за клієнтом». Клієнт сам обирає яку соціальну послугу отримати: чи державного закладу, чи можливо церкви чи якоїсь іншої громадської організації».

За цим механізмом буде змінено схему надання соціальних послуг: клієнт звертатиметься безпосередньо до центру, в якому він планує отримати послугу; коли послуга надана, центр звертається до розпорядника соціальних коштів, який і компенсує вартість послуги. «Є стандарт надання соціальних послуг, – переконує Р. Дзундза. – Є певна кошторисна вартість певної соціальної послуги. Клієнт отримує не гроші, а сертифікат, і звертається до центру, який надає ці послуги. Коли послуга надана, центр звертається до держбюджету про компенсацію цих коштів».

 Громадянське суспільство в постмайданний період

Окрема тема сьогодні – стан та перспективи громадянського суспільства в Україні, особливо тоді, коли йде процес реформ, які мають узгоджуватися з Угодою про асоціацію та іншими засадничими документами. Так, на думку Ростислава Дзундзи, громадянське суспільство сьогодні має свої виклики, ним, виявляється, можна вдало маніпулювати. Один з таких прикладів – Революція 2013-2014 рр. «Ми вважаємо, що ми країна, яка пережила Революцію гідності. Саме громадянське суспільство стояло на початках Майдану, – а на другому етапі він переповнився політичними лозунгами. Це досить велика небезпека для громадянського суспільства: з одного боку ми показали свій вплив, показали свій голос, але я не впевнений, що ми довели справу до кінця. Власне тому зараз не йдуть реформи, люди не бачать позитивних змін – партійний популізм взяв верх над повсякденною роботою, якою займаються громадські організації. Хотів би наголосити що громадські організації це ті, які займаються поточною діяльністю і не ведуть політичної роботи – вони не претендують на місця у парламенті і формування Кабінету міністрів. Політики забрали цю ініціативу на себе».

Події, що відбуваються в країні, впливають і на громадянське суспільство. Деякі з них є перешкодами на шляху розвитку ефективного громадянського суспільства, стверджує експерт. «Ці події, що відбулися під Верховною Радою, ці клоунади, які ми бачимо по телебаченню, ці політичні проекти – вони не дають можливості громадянському суспільству спокійно працювати». 

Імплементація Угоди про асоціацію – приклад України

За словами експерта з питань євроінтеграції Ростислава Дзундзи, Україна досить успішно виконує імплементацію Угоди про асоціацію з ЄС, на відміну від імплементації Плану дій з лібералізації візового режиму (далі – План дій), підписаного ще у 2010 році. В аспекті реалізації Угоди про асоціацію Україна подекуди випереджає своїх сусідів – Молдову і Грузію, які, натомість, більш успішно справляються з реалізацією безвізового режиму.

Експерт, зокрема, наводить такий приклад. Що стосується Плану дій, Україні ще досі не вдалося прийняти законодавчі норми про заборону дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності, тоді як Молдова (має безвізовий режим з 2014 року) та Грузія це вже зробили. У Тбілісі та Кишиневі також встигли реформувати міграційну політику. Україна ще не встигла зробити ні перше, ні друге.

Куди більш успішніше Україна працює з планом реалізації Угоди про асоціацію. Зокрема, нашій країні вдалося апробувати проект закону про ратифікацію конвенції Міжнародної організації праці про основні цілі та норми соціальної політики, а от «Грузія і Молдова цього ще не зробили».  

Проте і в цьому процесі не обходиться без складнощів. Значна кількість законів, що зараз зареєстровані, чи навіть введені у дію, не створює правової визначеності для українських та європейських компаній, які зацікавлені у розвитку взаємної торгівлі та інвестицій – «Неузгоджена активність у сферах економічного і галузевого розвитку (де кількість законопроектів на сьогодні втричі перевищує кількість актів права ЄС, що підлягають імплементації) може звести нанівець імплементацію Угоди. Нам потрібна визначеність, нам потрібно, аби кожна державна інституція знала за що вона відповідальна, а за що ні, а це у свою чергу означає, що кожній інституції потрібне комплексне бачення завдань».

2 (5 of 27)

Східному Партнерству потрібен безпековий компонент

Східне Партнерство, яке існує з 2009 року та об’єднує 6 країн, підлягає реформуванню – з цим погоджуються і в країн Східного партнерства, і в Європейській Комісії. Протягом роботи ініціативи багато уваги «приділялося енергетиці, протидії корупції, правам людини, соціальній політиці, культурі», але виявилося, зазначає Ростислав Дзундза, що «хромав» компонент безпеки, відсутність якого і стала причиною конфліктів, зокрема причиною анексії Криму та війни на Донбасі.

Останнім часом за пропозицією Європейської комісії йшла робота з підготовки пропозицій реформи Східного партнерства. «Експерти [з України] промоніторили всі напрямки політики Східного партнерства і теж додали свої пропозиції, що було б для нашої країни важливо. Ми ці пропозиції розробляли за шаблоном що потрібно для всіх шести країн. Тобто якщо є якась проблема, вона мала бути універсальною», – пояснює основний принцип Ростислав Дзундза. Тобто пропозиція має стосуватися якомога більшої кількості країн. На даний момент вже важко сказати, що безпековий компонент є чимось унікальним, навпаки – це один з найважливіших елементів діяльності ініціативи.

Коментуючи ці «нововведення», Ростислав Дзундза стверджує: політика Східного Партнерства є комплексною.

Нових напрямків і ознак набувають суспільно-політичні процеси в Білорусі. Останнім часом в цій країні, що також є членом ініціативи Східне партнерство, відзначаються певні процеси лібералізації суспільного життя, хоча ще рано казати про серйозне зреформування суспільного устрою. «Ми бачимо певні сигнали, які йдуть з Білорусі, – відзначає Р. Дзундза, – ніби є лібералізація прав людини, але разом з тим навіть немає паростків громадянського суспільства».

Незважаючи на лібералізаційні процеси, ситуація в Білорусі є неоднозначною, стверджує експерт: «Цього року національна платформа Форуму громадянського суспільства Східного Партнерства ставила питання про закриття своєї діяльності в Білорусі, оскільки не впевнена, що організації, які там працюють, є незалежними організаціями».  В деяких випадках ці організації в силу багатьох обставин можуть бути підконтрольні владі, стверджує експерт.

«Я те ж би хотів відмітити покращення стану з моніторингом прав людини в Білорусі. Однак я не впевнений чи це розповсюджується на журналістів і профспілкові організації. Ми ж знаємо, що у Білорусі є лише одна профспілкова організація. Президент є членом цієї профспілки і вона фактично працює за методикою ЦК КПСС. Тому якщо там і є якась демократизація, то я не впевнений, що це має якийсь стосунок до соціальних організацій».

 Чи вибудуємо нове Східне партнерство?

З 19 по 21 листопада у Києві вперше відбудеться Форум Східного партнерства – ключова подія всієї ініціативи, яка повинна підбити підсумок того, що вдалося досягти за час існування цієї програми.

Головна тема форуму – Moving reforms forward in testing times – продемонструє солідарну підтримку процесові реформ як в окремих країнах Східного партнерства, так і в ініціативі загалом, яка, після завершення форуму, буде також зреформована.

В рамках форуму також відбудеться панельна дискусія «Civil SocietyPrinciple Driver of Reforms: Ukrainian case», присвячена обговоренню сучасного становища громадянського суспільства в Україні.

Загалом, на форум покладають великі надії, констатуючи, що ця подія зможе внести новий поштовх усій ініціативі.

 


Тематика публікації:        

Останні публікації цього розділу:

Culture:Reload — простір для роздумів, рефлексій та уяви

Як і довкола чого мережується громадянське суспільство України

ЩедрийВівторокNOW - весь світ разом на протидію пандемії

Партисипація у карантин: як громадяни і влада співпрацюють онлайн 

Просвіта щодо коронавірусу та інші активності херсонської ініціативи «А що зробив ти?»

Китай: як починалася пандемія — і що змінилося зараз