Той, хто вдарив у набатний дзвін, рік потому: ми на стороні правди, то ми непереможні

о. Іван Сидор, диякон Михайлівського Золотоверхого монастиря, кандидат церковно-історичних наук, рік тому став одним із символів Майдану. У ніч на 11 грудня 2013 року, коли «Беркут» штурмував Майдан, ...

о. Іван Сидор

Любов Єремічева

о. Іван Сидор, диякон Михайлівського Золотоверхого монастиря, кандидат церковно-історичних наук, рік тому став одним із символів Майдану. У ніч на 11 грудня 2013 року, коли «Беркут» штурмував Майдан, саме цей хоробрий дзвонар бив у дзвони. Гучний набат Михайлівського золотоверхого монастиря скликав усіх небайдужих на Майдан. Ми розпитали у отця Івана про його думки рік потому.

 

 

 

- Отче, скажіть, будь ласка, чим зараз Церква допомагає в цій ситуації, яка склалася в Україні на Сході?

– З самого початку, коли виникла напружена ситуація на Сході України, священики і парафіяни мобілізувалися і почали збирати матеріальну, гуманітарну допомогу – спочатку для добровольчих батальйонів, потім для біженців. Саме, буквально, за цими дверима, у нас є склад. В садочку, коли було літо, ще не було снігу, ми там збирали допомогу у вигляді овочів, різних продуктів, консерви. І так, щоб розуміли масштаби цієї допомоги, до цього часу відправлено уже понад триста тон на Схід гуманітарної допомоги. Багато приносили ліків, багато було теплого одягу, палатки… Влітку навіть передавали такий переносний душ в польових умовах, щоб солдати могли помитися. Також багато було медичної техніки, навіть не знаю, як це називається, різні якісь балони люди приносили з киснем. Дуже багато всього, навіть не перелічити. І варто згадати про дитячі малюнки, тому що школярі київських шкіл знають, як радіють таким малюнкам наші бійці на Сході, і буквально засипали нас такими малюнками. І кожен раз, як їде вантажівка чи автомобіль в зону АТО ми передаємо разом з гуманітарною допомогою і ці дитячі малюнки, вони дуже піднімають військовим нашим настрій.

 

 

Отче, яким би мало бути українське суспільство в ідеалі, якщо воно жило б за законами Бога і за законами взагалі?

– …дуже важко назвати, що воно може існувати в ідеалі, адже в ідеалі все було до гріхопадіння, коли Адам і Єва жили в раю, ще не знали, що таке зло, що таке гріх. Це дійсно був ідеал людського життя. Зараз, після гріхопадіння, кожна людина є пристрасна. Якби ми не старались, якщо дивитися правді у очі, досягнути того стану, який був до гріхопадіння, ми вже не зможемо. Але кожна людина може рости, може вдосконалюватись. Особисто я бачу українське суспільство… Ви знаєте, після подій Євромайдану, воно якісно змінилося, змінилося в кращу сторону, і воно росте, росте духовно. Хоча Україна і до Євромайдану була високодуховною державою, мабуть, однією з найдуховніших держав у світі, але не по кількості, як дехто міряє, кількістю храмів, і величиною храмів, чи, можливо, багатством храмів … Найважливіше – це є віра в серці, і наші люди є глибоковіруючими людьми. Про це можна судити, бачити по тому, як люди ходять в храм, як вони моляться, І після Євромайдану ця духовність в людей зросла значно більше, ніж була до Євромайдану. З особистого досвіду скажу, що після дзвонів, які ми били у набат, в ніч на 11 грудня 2013 року, коли мали зачищати Майдан, після тих дзвонів багато людей писали мені у фейсбук, телефонували і дякували, що Церква повернула їм віру в Бога. Тобто, навіть атеїсти знайшли Бога, Бога, в якого ніколи не вірили. І тому я можу з впевненістю сказати, що ми рухаємося, Україна рухається в правильному напрямку. І хоча зараз така ситуація незрозуміла, але якщо подивитися історію, будь-яка війна закінчувалася, і жертва агресії, зазвичай, була виправдана, і потім ця країна процвітала, а агресор, імперія агресора або розпадалася, або держава зазнавала якихось втрат. Ми щиро бажаємо, щоб всі жили в мирі і злагоді, але тільки в тому випадку, якщо ми всі живемо в мирі. А коли на один народ нападає інший народ, то не можна сидіти, склавши руки, оскільки загрожує небезпека нашим рідним, нашим друзям. Ми знаємо, Ісус Христос казав, що немає більшої любові тої, як хто душу свою покладе за друзів своїх.


- Отче, рік тому Ви почали бити набат, скликаючи людей на Майдан… У Вас є можливість словесно цей набат скликати і сказати суспільству те, що Ви хотіли б йому сказати, що зараз актуально для суспільства почути.

– Вчора рівно рік з тих часів, коли людей скликали на Майдан за допомогою дзвонів. Це є дуже незвично, і, мабуть, в 21 столітті це був перший набат не тільки в Україні, але й в світі. Тому що набат – це взагалі поняття і такий акт середньовіччя, коли не було мобільних телефонів і людей скликали за допомогою дзвонів… Багато людей писали мені після цього набату і досі мені пишуть слова подяки. І коли я читаю коментарі і ці слова … усі їх об’єднує одне – єдина думка про те, що Церква з народом. Але в нас є така проблема, що православ’я в України досі розділене. Які б не були позитивні коментарі, однак нам є над чим працювати – я маю на увазі об’єднання церков православних. У нас люди в Україні ходять в різні конфесії – до Української православної церкви Київського патріархату, Московського патріархату, до Автокефальної церкви. Наше завдання ці церкви об’єднати, щоб предстоятель Української православної церкви був не в Москві, як у випадку Московського патріархату, а в Києві. Тому, що питання єдиної церкви і те, що проповідують священики з амвонів, є дуже актуальним. Коли б на Сході священики проповідували любов до України, любов до патріотів, любов до історії, правдиво висвітлювали історію України, я думаю, не було б і тої ситуації, яка є на Сході. Тому що люди би знали правду, і ніхто би не слухав казочки про третій Рим, про те, що Москва, російський народ – наш старший брат. А саме через пропаганду, яка звучала з уст священиків Московського патріархату, ми й маємо таку ситуацію на Сході. Тому моє побажання для людей: давайте робити в Україні єдину православну церкву, тому що Україна заслуговує на це. Адже ми, Київ, перший на цій території в Східній Європі, був охрещений, і саме Київ пролив світло християнства на майбутні землі, на майбутню Московську державу. І якийсь такий парадокс, що Москва має свою церкву, а Київ, який хрестив, по суті, Москву, не має. Навіть Польща і та має свою Автокефальну православну церкву, визнану світовим православ’ям. А що ми можемо зробити, так це молитися до Бога і ходити до Української церкви, тому що нелогічно ходити до храму, патріарх якого (патріарх Кирило я маю на увазі) закликає і благословляє війну. Виходить, що люди ходять до храму Московського патріархату і моляться за мир в Україні. Це нелогічно. Тому треба думати не тільки головою, але й серцем.

p.s. “Я бажаю українцям тверезості розуму, жити не пристрастями, те, що їм нав’язали – не будьте подібні до жителів Росії, які реально зазомбовані телебаченням, ЗМІ. Вони навіть у цьому не винні, винні ті, хто говорить такі новини. Тому що люди слухають і, природньо, що вони сприймають це, і поводяться так, як їм кажуть це робити. Це питання про “любити ворогів”. Ми повинні росіян любити, але ненавидіти те, що їм неправильно подають, ненавидіти ту інформацію. Потрібно всіляко розповідати і намагатися донести до людини правду. Бо я говорю, що тут воюють росіяни, і що Україна, по суті, ні в чому не винна, ми просто хочемо жити на своїй землі і працювати… Ми ж не завойовуємо, наприклад, Кубань, хоча це також історично наша територія, ми просто хочемо вільно жити. Тому я говорю правду, я в цьому впевнений. А Бог завжди на стороні правди. Він не може бути на стороні зла, тому що це Йому не природньо. Він такий є. Бог – це правда. А якщо ми на стороні правди, значить з нами Бог. А якщо Бог з нами, то хто проти нас може стати? Ніхто, навіть сили темряви і ті будуть переможені, оскільки за нами – наш Творець, Вседержитель. І я впевнений, це мною керувало, коли я біг дзвонити. Я ж не знав, чим це закінчиться. Взагалі, Михайлівський золотоверхий монастир не знав, чим може закінчитися те, що він відкрив ворота, те, що він дзвонив у дзвони, те, що допомагав активістам. Тому що, не дай Бог, Майдан би не вистояв, як у Гонконгу, залишився б той президент, який у нас був, гарант, залишилися б ті самі посадовці, я думаю, керівництво монастиря, як мінімум, відправили б кудись “освоювати цілину”, але, як мінімум, профілактичну роботу провели б конкретну. Київський патріархат має такого мудрого керманича, Патріарха Філарета. В минулому році вийшла книга “Незламний будівничий Української Церкви”. Він дійсно є незламний. Він завжди вчить: якщо ви на стороні правди, не бійтеся. Так я і вчинив, коли потрібно було бити набат. Хочу запевнити людей, що якщо ми на стороні правди, то ми непереможні. Рано чи пізно, будь-яка війна закінчується, і закінчиться ця війна, а наслідки для кожного будуть різні. Не може бути так, що й там і там добре. Хтось повинен нести відповідальність, а як правило, агресор несе втрати і поразку”.

 

 

Читайте також:
Майдан Гідності. Наші Фото та Відео Спогади
Блаженніший Любомир: не маючи поняття Бога, тепер трудно, щоби було добре суспільство


Тематика публікації:    

Останні публікації цього розділу:

ЦВК: просвіта. Певність та знання для усвідомленого вибору

“Жодних рішень для громадянського суспільства без громадянського суспільства”, — Олександр Ярема

Новостворений Фонд паліативної допомоги "ЛаВіта": пустити більше життя в наші хоспіси

Місце жінки в політиці: що змінилося?

В Україні оновлюють Нацстратегію сприяння розвитку громадянського суспільства

Culture:Reload — простір для роздумів, рефлексій та уяви