Фокусуємо тренди та цікаві кейси благодійності 2018 — Prostir Talks

У грудні ми відзначаємо День благодійності - тож саме цій важливій темі ми присвятили і наш фінальний Prostir Talks року. На добру гостину та цікаву розмову нас запросив  Український форум ...

титри ін1 (10)

Громадський Простір

У грудні ми відзначаємо День благодійності – тож саме цій важливій темі ми присвятили і наш фінальний Prostir Talks року. На добру гостину та цікаву розмову нас запросив  Український форум благодійників. Разом з представниками благодійних та громадських інституцій, експертами з питань законодавства неприбуткових організацій ми окреслили загальну картину розвитку благодійсності в Україні. Наскільки сьогодні суспільство відкривається до цих питань, якими є головні тенденції, у чому є зростання та якими яскравими та успішними кейсами можемо пишатися.

Особливо примітно,  що у 2018 році Україна офіційно долучилася до всесвітнього благодійного руху #GivingTuesday.  Щороку у понад 150 країнах світу мільйони людей у вівторок, після Дня подяки, влаштовують акції на користь благодійних організацій, розповідають про це в соціальних мережах і закликають робити добрі справи. #ЩедрийВівторок — всеукраїнський день добрих справ, вперше пройшов 27 листопада.

Експертне коло:

Благодійність-2018: асоціації року

****


Ірина Гуцал, директорка Української Біржі Благодійності: “Для мене благодійність у 2018 році – це про єднання і можливість вирішувати проблеми разом”.

Марія Артеменко, керівниця проекту Щедрий Вівторок в Україні: “Щедрий Вівторок – є частиною всесвітнього благодійного руху #GivingTuesday. Благодійність цього року – це те, на користь чого я зробила свій вибір”.

Дар’я Сидоренко, адвокасі-менеджерка з питань оподаткування неприбуткових організацій УНЦПД: “Для мене благодійність – це допомога”.

Поліна Нюхіна, директорка Українського форуму благодійників: “Для мене благодійність-2018 – це Щедрий Вівторок і телеком-благодійність”.

Катерина Загорій, директорка з розвитку «Фонду родини Загорій»: “Благодійність не є якоюсь спеціальною навичкою, це те саме, що й піти в бібліотеку, щоб взяти книжку почитати. Благодійність – цілком емоційна діяльність, проте вона може бути і практичною. Добро ми можемо робити щодня, маючи позитивний настрій, посміхаючись, пишучи хороші імейли чи поза планом телефонуючи рідним. Хоч ми й живемо в дуже складному, недосконалому світі, наше завдання на кожен день – знаходити щось позитивне, добре, яке робить нас людьми”.

 

Поговоримо про тенденції в секторі благодійності

****


Любов Єремічева: “Отже, почнемо з тенденцій. Якщо розглядати благодійність як загальну картину: що додалось, чим варто пишатись, наскільки сприятливим є законодавство – тобто якою є благодійність в Україні сьогодні?

“На жаль, в нашій країні не так багато даних щодо благодійності та тенденцій у цій сфері, – розповідає Катерина Загорій, – Ми ініціювали власне дослідження «Благодійність та волонтерство», аби зібрати дані, що будуть актуальними та відповідатимуть на головні питання. Дослідження проводилось Corestone Group і GfK Ukraine на замовлення Фонду родини Загорій. Опитування проходило з 17 січня по 6 лютого 2018 року по всій Україні в містах з населенням понад 50 тис. чоловік. Участь в ньому також взяли експерти БО.

фото з архіву Фонду родини Загорій

За результатами дослідження, доволі часто, акти добра, що здійснюють українці є спонтанними та емоційними, а хотілося б, щоб вони були запланованими та усвідомленими. Цю тенденцію пояснює досить низький рівень поінформованості щодо благодійних організацій, фондів та волонтерських рухів.

Дослідження показало, що українці вважають за краще робити пожертвування безпосередньо тим, хто потребує допомоги, а не благодійним організаціям. 23% з тих, хто не займається благодійністю, назвали причиною своєї бездіяльності саме недовіру до одержувачів коштів. Це пояснює недостатня прозорість процедур накопичення та розподілу пожертв.

Варто зазначити,  що 50% опитаних подавали милостиню, 24% жертвували речі і продукти знайомим людям в біді (крім родичів), 21% жертвував гроші знайомим людям в біді (крім родичів), 18% робили грошові пожертвування незнайомим людям, волонтерам та благодійним організаціям (крім релігійних), а 17% передавали кошти релігійним організаціям.

05 _ адресати

Більшість учасників дослідження наголошували, що хочуть чітко бачити та розуміти куди підуть їх пожертви. Люди впевнені, що 10 гривень нічого не змінять, та, насправді, якщо кожен українець вкладе свої 10 гривень у добру справу, це може змінити для когось цілий світ.

Найбільші пожертви респонденти в середньому за рік роблять на допомогу армії (466 грн.), Найменші – на милостиню і допомогу безпритульним людям (близько 70 грн.).

06 _ статистика

Волонтерством займаються 15% жителів міст з населенням понад 50 тис. чоловік. В основному мова йде про допомогу соціально незахищеним групам (людям похилого віку, людям з інвалідністю, дітям) і армії.

Джерелами фінансування БО називають пожертви приватних осіб (39,3%), кошти міжнародних донорів (32,6%) і пожертвування від бізнесу (16,6%). Найчастіше одна людина жертвує від 101 до 500 грн. (20%).

В основному люди або бізнес роблять пожертвування, тому що бачать результати діяльності тієї чи іншої БО (52%). Серед інших мотиваційних факторів – співчуття до людей, яким потрібна допомога (40%) і безпосереднє відношення до сфери, на яку йдуть благодійні кошти (31%).

08_ волонтерство

Ми закликаємо людей не зупинятись, вкладати гроші, час та зусилля у доброчинність, співпрацювати з тими фондами та організаціями, яким вони довіряють. А нашим колегам, ми радимо підвищувати рівень прозорості та відкритості, щоб заохочувати людей до спільних дій”.

Детальніше з результатами дослідження можна ознайомитись за посиланнями:

УЧАСТЬ НАСЕЛЕННЯ У БЛАГОДІЙНИХ ТА ВОЛОНТЕРСЬКИХ ПРОЕКТАХ 

ДІЯЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКИХ БЛАГОДІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ 

ЯК ДІТИ СТАВЛЯТЬСЯ ДО БЛАГОДІЙНОСТІ ТА УЧАСТІ У БЛАГОДІЙНИХ ПРОЕКТАХ 

****

для України цей рік став дійсно видатним

“Я була на найбільшій міжнародній конференції з благодійності, де йшлося про те, що один з найактуальніших трендів – це відкритість, об’єднання і розуміння того, що, який би крутий ти не був, все одно ти не зможеш змінити глобально певні речі, якщо не будеш об’єднуватись, – говорить Марія Артеменко. –  Для України цей рік став дійсно видатним, тому що вперше за всю історію незалежності ми стали частиною глобального руху #GivingTuesday.

Український форум благодійників офіційно підписав Меморандум зі США, і ми доволі успішно провели цей день – Щедрий Вівторок в Україні, який показав, що українці готові ділитись, об’єднуватись, проявляти добро. Дуже багато речей існують в нашому ДНК, наших традиціях, але люди цього не називають і інколи не дістають від цього насолоди, бо не розуміють, що у нас є гостинність, підтримка, такий окремий вид волонтерства, як «вуха», коли ти просто слухаєш людей. Тобто ми часто робимо добрі справи, але просто не називаємо їх благодійністю.

DSC00124-2

Існує стереотип, що для того, щоб стати благодійником, потрібно бути або супергероєм, або ж мати купу грошей, бути домогосподаркою чи молодою людиною, у якої є багато вільного часу – це неправда, допомагати може кожен! Найкрутіше, що ми можемо почати робити – це реалізувати децентралізацію допомоги в Україні, щоб люди почали допомагати, в першу чергу, самі собі, а потім створювати світ навколо себе маленькими кроками до великих перемог”.

“Я переконана, що 2018 рік загалом пройшов доволі успішно, смс-благодійність – це прорив для української доброчинності, – підсумовує Марія Артеменко, – Особисто я перейшла з комерційного сектору в некомерційний, і мені дуже хочеться, щоб ця сфера ставала більш професійною, бо у людей є потреба, вони готові присвячувати свій час, таланти, гроші для того, щоб робити цей світ кращим. І ми також повинні ставати кращими для того, щоб максимально ефективно всю цю енергію опрацьовувати і реалізовувати в реальні зміни”.

Любов Єремічева: “Оскільки Ви згадували про професійність, виникло запитання: якщо подивитись на сектор благодійності, як би Ви оцінили його професійність за шкалою від одного до п’яти, які Ваші спостереження, в чому ще потрібно розвиватись?”

“Я вважаю, що некомерційному сектору складніше, ніж бізнесу, бо тут ми не заробляємо кошти, які можемо порахувати, а реалізовуємо реальні зміни, – вважає Марія Артеменко, –  Якщо ми говоримо про комунікацію, збори, то те, що може здаватись гарною картинкою, не завжди може спрацювати на результат, а оскільки ми завжди працюємо на результат, маємо творити реальні зміни – це важко, потребує великого інтелектуального ресурсу, вкладень, розуміння масштабу, контексту, аудиторій.

Найкрутіше, що сталось із Щедрим Вівторком, – окрім того, що цей проект був красивим, масштабним, комунікаційно масштабувався на всю Україну, але він ще й вийшов в офлайн: в маленькі міста, села, школи – це наша найбільша перемога. Це перший в Україні проект, який залучив найбільшу кількість людей до благодійності за один день. Найприємніше отримувати фотографії, де люди в невеличкому містечку або селищі Волинської області збирають те, що залишилось від свічок, для того, щоб зробити грілку АТОшникам, які зараз захищають нашу країну. Ці кейси – це те прекрасне, що ми маємо поширювати, та справді пишатись самі собою. Мені дуже хочеться, щоб усі люди, які долучаються будь-якими способами до добрих справ, пишалися собою, щоб вони розуміли, що ми кльові і тільки разом можемо побудувати кращий світ.

Я, як засновниця благодійного фонду, керівниця Щедрого Вівторка, як людина, яка пішла цим шляхом, відчуваю велику відповідальність перед тими людьми, які довіряють нам (благодійному сектору) свої гроші, таланти, час. На мою думку, це дуже велика відповідальність, щоб ці зміни реально стались. Я щиро вважаю, що тільки в об’єднанні, взаємопідтримці, взаємонавчанні, взаємодопомозі, взаємокомунікації між собою ми можемо досягнути більших результатів і здійснити новий прорив в українській благодійності”.

****

найголовніше, щоб професійна благодійність будувалась на чітких правилах

“Насправді, для усіх, хто тут зібрався, найголовніше, щоб професійна благодійність розвивалась, будувалась на чітких і зрозумілих правилах, – продовжує тему тенденцій у секторі Ірина Гуцал, –  Благодійність повинна бути відокремлена від волонтерської діяльності. Є професійні благодійники, які обрали це своєю професійною діяльністю, працюють і мають відповідально ставитись до цієї роботи.

Однак, наші ЗМІ не готові брати на себе відповідальність і розповідати про діяльність тієї чи іншої організації. Ми дуже часто бачимо, коли круті благодійні проекти в засобах масової інформації представляють, до прикладу: «волонтерка Марічка створила ініціативу…», – а варто казати, що це організація, професійна робота багатьох людей, тобто це певна зона відповідальності.

DSC00153

Для мене Щедрий Вівторок став таким прожектором, який підсвітив ті всі добрі справи, які вже не один рік відбуваються в Україні, це надало можливість їх подати, розповісти, щоб про це знали всі. Справи, які робляться в масштабах усієї країни, і ті, які робляться наодинці, говорять про тенденцію, що люди вже готові починати діяти. Завдання – створювати нові інструменти, нові механізми, які дозволятимуть людині, яка хоче щось змінити, легко розповісти про свою ініціативу та долучити інших, адже поодинці ми можемо зробити менше, ніж якщо об’єднуємось і робимо щось разом.

Інша тенденція, те, над чим ми усі працюємо, – потрібно змінювати стереотипне мислення, що благодійність потрібно робити тихо, ніби ми не маємо про неї говорити, а натомість соромитись розказати, бо про нас можуть подумати щось не те. Але насправді благодійність потрібно робити гучно, треба про це розповідати, бо таким чином ти зможеш зробити системні зміни, поліпшити ситуацію, допомогти більшим, переконати своє оточення, залучити друзів.

01

 

Мені дуже подобається кейс, який постійно згадує Ольга Руднєва, директорка Фонду Олени Пінчук, яка каже: «Навіть великі фонди, які мають значні бюджети, також переходять до залучення коштів від звичайних українців до своєї справи, оскільки, якщо людина хоча б на одну гривню підтримала ту справу, якою ти займаєшся, це означає, що вона спитає: «Що ж відбудеться з цими грошима? Що зміниться, якщо я долучусь?» Навіть якщо вона дала лише одну гривню для того, щоб допомогти людям, хворим на СНІД, чи тваринам, то цим її вже долучили до великої справи, і це теж дуже важливо». Тобто ми бачимо, що у великих фондах також запускаються фандрейзингові проекти, які дозволяють кожній людині навіть невеличкою сумою коштів долучитись”.

“Я дуже поважаю ті проекти, які окрім матеріальної допомоги можуть запропонувати механізми саме волонтерської діяльності в найкращому світовому розумінні, – продовжує Ірина Гуцал, –  коли, наприклад, людина має лише одну годину на тиждень для того, щоб зробити якусь доброчинну справу, приходить, і її талант докладається максимально ефективно. Тобто якщо людина може писати креативні тексти, то вона напише такий текст, а не буде фарбувати паркан. Я говорю про ті організації, які зможуть для кожної людини знайти максимально ефективне залучення.

Набагато краще, коли «класичний» волонтер, який працює 24/7, покладає на цю справу своє життя і щастя своєї сім’ї, стане хорошим організатором, збере довкола себе 10-30 осіб, котрі за одну годину на тиждень зроблять той самий об’єм роботи, допомагаючи в два-три рази ефективніше.

Ми бачимо, що зараз дуже добре розвиваються такі формати, коли люди доєднуються до ініціативи «Змінюй світ – даруй своє», де люди під час свого дня народження закликають замість купівлі подарунків підтримати певну благодійну ініціативу, яка близька до душі цієї особи. Це дуже класно працює, адже ти таким чином залучаєш коло своїх друзів для того, щоб щось змінювати. 2018 рік є проривним ще й тому, що в тестовому режимі запрацювала смс-благодійність. Скажу одразу, що ми очікували більш помітних результатів, але це все одно добре, тому що люди у нас не звикли допомагати таким чином. Ми чекали якісь інсайти, чому вона не працює так, як ми очікували, чому ми не почали одразу збирати якісь великі суми коштів. Ми зрозуміли, що в Україні цей інструмент має не дуже хорошу репутацію і нам потрібно зробити усе можливе для того, щоб повернути цю довіру і репутацію та максимально показати, що це також прозорий інструмент для ефективної допомоги”.

****

Любов Єремічева: “Як Ви гадаєте, чи зросла в українців потреба чи бажання долучатись до якихось адекватних інструментів благодійності, а не кидати в скриньку особам, які можуть виявитися шахраями?”

DSC09980

“В чому питання зі скриньками: це дуже простий і зрозумілий для людей інструмент, ми до цього звикли, це ситуативне бажання зробити пожертву, – я не скажу, що це допомога, – тобто я кинув гроші в скриньку, а далі мене не цікавить, я ніби вже щось зробив, – говорить Ірина Гуцал, – А ми кажемо, що благодійність – це про інше, зокрема про усвідомлення, що ти хочеш долучитись до вирішення проблеми, хочеш зрозуміти, чим саме твоя допомога була важливою, ти не створюєш жебрацьку систему, на якій люди паразитують, замість того, щоб щось змінити у своєму житті, ні. Благодійність – це про нові інструменти, які дозволяють комунікувати, з’єднувати людей з різних куточків України, долучатись до єдиних рухів – саме це є дуже важливим у нашому сучасному світі.

Кожна людина з будь-якого куточка країни може стати частиною чогось більшого, якогось великого проекту. Мені дуже подобається, що в Україні побільшало людей, які готові брати на себе відповідальність, щось робити та змінювати”.

Любов Єремічева: “Сектор благодійності зростає якісно або ж кількісно?”     

“Я можу сказати, що сектор благодійності в Україні зростає, розвивається, професіоналізується, але, можливо, не так швидко, як ми цього б хотіли. Дуже часто ми бачимо, що ті помилки, які ми пройшли 5 років тому, зараз проходять наші партнери”, – пояснює Ірина Гуцал.

Любов Єремічева: “Які, наприклад?”

“Це стосується питання, на чому фокусуватись, бо відбувається розфокусування, тобто намагання допомагати усім, не існує чітких критеріїв, як ми обираємо, кому допомагаємо, а кому ні, – відповідає Ірина Гуцал, –  Ці критерії повинні бути в кожної організації, в першу чергу, для того, щоб були зрозумілими правила гри для тих, хто потребує допомоги, і для того, щоб захистити самих співробітників цієї організації, оскільки визначення цих етичних принципів і норм є важким. Яким чином інакше вирішувати, якщо немає цього жорсткого каркасу, за яким ти відсікаєш чи приймаєш рішення, що в цій ситуації ви допомагаєте, а тут – ні. Це той підхід, який ми маємо запозичити із західного світу, і це дуже правильно, бо дозволяє тобі постійно бути в фокусі і досягати мети, не втрачаючи її на шляху.

07 _ способи участі

Дуже важливим є питання ефективної допомоги. Варто визначитись, з чим ми працюємо: чи ми закриваємо ці питання, які є зараз, або ж ми працюємо над системним вирішенням цієї проблеми. До прикладу, ми визначаємо, чи збираємо кошти на лікування дітей, які зараз хворіють, чи ми допомагаємо змінити систему надання медичної допомоги для того, щоб держава змінила цю систему і кожна дитина отримала медичну допомогу, як це гарантує наша Конституція.

Інший підхід – ми розуміємо, що жодна країна не в змозі наодинці впоратись з якимись проблемами, якщо вона не надто багата і не існує іншої системи розподілу грошей. Навіть у сталих країнах Європи й Америки всі величезні медичні комплекси існують, зокрема, і за рахунок кооперації держави, благодійників і великого бізнесу. Ми маємо вибудовувати саме такі механізми взаємодії й об’єднання інформації, це дуже важливо для сектору професійного благодійництва в Україні, тому ми мережуємось, обмінюємось інформацією, ділимось успіхами чи недоліками, які у нас були, оскільки розуміємо, що наразі професійних фондів, які ефективно працюють, в країні дуже мало.

фокусуватись саме на вирішенні якоїсь проблеми, а не займатись усіма та всюди

Ви можете з цим зіштовхнутись, коли звертаєтесь по допомогу та не можете знайти той фонд, який готовий вам допомагати. З дітьми ситуація ще більш-менш зрозуміла, їх готові брати, але якщо це доросла людина, то практично неможливо знайти благодійний фонд, який готовий допомагати, збирати кошти та підтримувати. На жаль, і самі українці не дуже до цього готові, адже для нас доросла людина – це та, яка сама усе вирішить, а ось дітям ми готові допомагати. Це такі табу чи забобони, з якими треба працювати, потрібно змінювати цю ситуацію, щоб в Україні було дуже багато неприбуткових організацій, які готові долучатись і працювати в різних сферах, фокусуватись саме на вирішенні якоїсь проблеми, а не займатись усіма та всюди”.

****

“Я б хотіла додати щодо питання професіоналізму, – продовжує тему Дар’я Сидоренко, –  Протягом цього року я зіштовхнулась з тим, що деякі люди негативно сприймають інформацію про те, що благодійні організації частину коштів (до 20%) можуть залишити на свою діяльність. Люди якраз не розуміють, що у будь-якому випадку ніхто не може працювати безкоштовно, адже ти або працюєш безкоштовно і неякісно, або ж працюєш якісно, безкоштовно, але короткі проміжки часу, бо у всіх є сім’ї, які потрібно забезпечувати.

DSC00050

важливо, щоб БФ мали можливість залишати собі кошти на розвиток

Якраз ці 20% дозволяють покращити рівень професіоналізму у наданні допомоги благодійними організаціями, тому вкрай важливо, щоб БФ мали можливість залишати собі кошти на розвиток, заробітні плати працівникам. Потрібно розуміти, що не може бути постійної якісної безкоштовної роботи – це неможливо, кожна робота має оплачуватись. Волонтерство, як вид благодійної допомоги, повинно існувати, але це не може бути на постійній основі”.

Любов Єремічева: “А як щодо сфери законодавства?”

“На сьогоднішній момент зареєстровано законопроект 8237 [про внесення змін до Податкового кодексу України щодо сприяння розвитку благодійної діяльності], який надає переваги для отримувачів благодійної допомоги, – пояснює Дар’я Сидоренко, – Зараз, якщо нерезиденти, тобто люди, які проживають за кордоном, надають допомогу фізичній особі, то ці кошти оподатковуються. Якщо лікування за кордоном оплачує нерезидент, якась іноземна благодійна організація, то сьогодні ці кошти оподатковуються, а згідно із законопроектом їх буде звільнено від оподаткування. Цей законопроект зареєстрований, і ми очікуємо, щоб його винесли на розгляд у першому читанні. Разом з благодійними організаціями ми його доопрацювали, і якраз після першого читання ці зміни увійдуть в законопроект”.

****

“Я б хотіла додати трішки щодо тенденцій, особливо у відповідальному благодійництві, – говорить Поліна Нюхіна, – Тішить те, що дійсно зростає усвідомленість суспільства. Буквально за годину до нашої зустрічі нам в офіс зателефонувала людина, представник середнього бізнесу, до якого звернувся благодійний фонд з проханням надати допомогу. Цей чоловік не знав про наше існування, але, коли йому прийшов лист, він поцікавився, відшукав інформацію в інтернеті про Український форум благодійників, карту благодійності України, і не побачивши на карті цього фонду, подзвонив нам – це дуже хороші ознаки, адже благодійність – це двосторонній процес.

маємо зростати, але наші кінцеві бенефіціари також повинні зростати

Ми говоримо про те, що сектор благодійності потрібно професіоналізувати, водночас людей також треба навчати. Ми маємо зростати, але наші кінцеві бенефіціари також повинні зростати, адже саме люди, населення України, врешті-решт, є нашими кінцевими бенефіціарами, тими, для кого ми всі працюємо. Їх освіченість, відповідальність, усвідомленість – для чого/кого, звітування, що саме має бути у благонадійної організації – це також дуже важливо, і я цю тенденцію бачу. Це ще поки не хвиля, але в мене є великі сподівання на Щедрий Вівторок, що це дуже допоможе і підсилить, але такі паростки вже є, і це дуже мене тішить”.

DSC00182

“Також те крос-секторальне співробітництво, про яке вже згадували (з бізнесом, державою, засобами масової інформації), стає навіть не те, щоб непоодиноким, а «must» для кожної організації, – вважає Поліна Нюхіна, –  Тобто якщо у благодійної організації немає хоча б малесенького переліку ЗМІ або якихось контактів з муніципалітетом (коли місцева адміністрація знає про твою роботу, підтримує, ти якимось чином з відповідним відділом співпрацюєш), то це вже моветон.

Навіть в регіонах дуже багато регіональних організацій шукають допомогу у місцевих адміністрацій, локального бізнесу. Так, це не всеукраїнський бізнес, не транснаціональна корпорація, але є бізнес, який працює в чітко визначеному регіоні, і маленькі фонди, – ми їх називаємо фонди громад, насправді вони не такі вже й маленькі, – які співпрацюють з цим бізнесом, їм і не треба виходити на територію всієї України, бо їм і цього вистачає. Наявність такого крос-секторального співробітництва мене дуже тішить.

Також я бачу, що у благодійників зростає цікавість до екологічних питань – цей світовий тренд нарешті дійшов до України, тобто ми не останні, а перебуваємо в загальному інформаційному полі. Я вже бачу офіси без паперу, бокси для сортування відходів та інше. Якщо неприбутковий сектор не буде цього промотувати, то хто ж?! Бізнес, власне, це вже промотує, тому третьому сектору треба підсилюватись.

Якщо говорити про плюси за останній рік в Україні, то я приєднуюсь до колег щодо телеком-благодійності, Щедрого Вівторка, законопроекту, який покращить податковий режим для отримувачів благодійної допомоги – це дуже хороші зміни”.

****

“Вже кілька років в благодійному секторі точиться дискусія навколо того, що ми, неприбутковий сектор, маємо виробити певні критерії для самооцінки, рейтингування, щоб давати чіткі інформаційні меседжі для великого бізнесу і держави стосовно того, з якими організаціями можна співпрацювати, а з якими не варто, для того, щоб підняти професійний рівень надання допомоги, – додає Ірина Гуцал, –  Ми розуміємо: якщо ми самі не виробимо цей механізм, не погодимо його поміж собою, то не буде правил гри, а вони мають бути чіткими, зрозумілими, рівними – це дуже важливо, тому що ми бачимо, яким чином неприбутковий сектор використовується шахраями, щоб маскуватись.

DSC00184

Вони самі реєструють благодійні організацій, наймають велику кількість юристів, бухгалтерів, які ведуть темну бухгалтерію. По формальним ознакам, в принципі, ти не зможеш підкопатись до цієї організації, яка має можливість витрачати дуже великі кошти для того, щоб приховувати свої справи. А до звичайного благодійного фонду, який виріс з місцевої ініціативи, все одно можуть бути питання у контролюючих органів, навіть якщо він намагатиметься зробити все прозоро і чесно, ми ж знаємо, що в нас правове поле не дуже зарегульоване, тож ми маємо поміж собою випрацювати цей механізм. Я дуже рада, що у нас на Українській Біржі Благодійності існують такі механізми”.

 

Щедрий Вівторок та інші кейси, якими варто пишатися

****


“Впевнена, той, кому вдається отримувати від життя більше інших, має й віддавати більше, – вважає Катерина Загорій. – Для мене завжди важливо, скільки людей нам вдалось долучити до добрих справ. Яскравим прикладом є проект «Щедрий Вівторок», ініціатором якого стала наша родина.

благодійність – не тільки гроші

У цьому році Україна офіційно долучилась до глобальної ініціативи Giving Tuesday. Ми хотіли, по –перше, довести українцям на скільки приємно дарувати, свої час, увагу та підтримку. Адже благодійність – не тільки гроші, хоча вони теж важливі, це також час та таланти, які кожен може інвестувати у поширення добра в нашій державі. По –друге, довести світу на скільки прекрасні та щедрі люди живуть в Україні. У всесвітньому благодійному русі #GivingTuesday бере участь понад 150 країнах світу. Мільйони людей у вівторок, після Дня подяки, влаштовують акції на користь благодійних організацій, розповідають про це в соціальних мережах і закликають робити добрі справи.  І цього року українці ще раз довели, що ми нація добродіїв!”

****

“Секрет успіху Щедрого Вівторка в тому, що над цим працювали люди, які мають великий досвід роботи в комунікаціях, тому що будь-які речі, які виникають, ззовні здаються простими, а насправді для них дуже багато створено, багато вкладено інтелектуального ресурсу, розуміння масштабів тощо, – ділиться досвідом керівниця проекту Марія Артеменко. –  З глобальних речей варто зазначити, що ми працювали на абсолютно різні аудиторії – і з міністерствами, і містами, і школами, і бізнесом, з українцями – це була співпраця та взаємодія на різних рівнях.

це була найбільша рекламна кампанія добра в Україні

Коли всі почали про це писати, говорити, долучатись, то це звучало дуже масштабно, починаючи з того, що була зовнішня реклама, яка класно виглядала, закінчуючи тим, що школярі писали власноруч об’яви та розвішували в своєму під’їзді. Це була, напевне, найбільша рекламна кампанія добра в Україні за весь час, тому що в цьому є сенс і потреба. Цього не варто соромитись, адже рекламувати добро потрібно і робити це треба правильно, проявляти емпатію. І, працюючи з різними аудиторіями, розуміти потреби самої аудиторії, оскільки ми, насамперед, завжди говоримо про себе, але ми маємо говорити і про тих, хто надає допомогу.

У мене була дуже смішна ситуація під час зустрічі, коли ми консультували фонди. Один з великих фондів прийшов і заявив, що хоче долучитись, розвивати університети, адже є проблема, що молодь не залучена. Ми вигадали купу активностей, креативних рішень, всі ідейно та ціннісно дуже натхненні, все чудово обговорили, а через три дні я приходжу і кажу: «Ну що, давайте діяти, підключати міністерства, створювати нові інструменти», – у відповідь: «Ми проведемо опитування серед студентів для того, щоб дізнатись, чого вони потребують». Але насправді проблема в тому, що студенти не знають, чого вони потребують, бо у них немає інструмента, який би їх задовольняв, тому немає сенсу опитувати їх знову про те, чому вони не долучаються до благодійності. Вони не долучаються до благодійності, тому що їм це нецікаво, у них є потреби залученості (engagement), і якщо я буду пропонувати рішення і говорити з ними їх мовою, то вони включаться. Але це не означає, що ми маємо запитувати: «А що ж вам потрібно?». Інколи треба проявляти емпатію, досліджувати, проводити інтерв’ю, знаходити інсайти, на яких варто вибудовувати деталі проекту, комунікації, а не тільки робити те, що нам хочеться.

Щедрий Вівторок – це перша спроба змінити емоцію благодійності

В цьому, я вважаю, Щедрий Вівторок проявив емпатію максимально, тому що ми співпрацювали навіть з олімпійськими чемпіонами. Знову ж таки, якщо говорити глобально, то Щедрий Вівторок – це перша спроба змінити емоцію благодійності. Ми говорили не про жалість, а надихали людей, казали: «Хочеш долучатись, відчувати себе класно, бути в тренді, зробити світ кращим – давай разом з нами!». Ми не казали: «Ти маєш відчувати відповідальність, бо в світі коїться стільки жахіття», – ми говорили про те, що це може надихати і ти від цього можеш отримувати задоволення”.

DSC09926

“Це найголовніше, бо часто благодійність – це про відкуповування, щоб, наприклад, власна дитина не захворіла, – пояснює Марія Артеменко, – Ймовірніше також, відчуття того, що я живу краще, ніж хтось. В Україні є така штука: якщо хтось їздить на машині, то навколо цього формуються якісь стереотипи і люди вже не цікавляться, звідки ця машина, яким чином на неї заробили кошти, а відразу ставиться тавро. Якщо говорити про Щедрий Вівторок, то суперсила полягає в тому, що людина має дозволяти собі отримувати від благодійності задоволення, адже люди часто ставлять якийсь блок.

У будь-яких людських відносинах: чи то романтичних, чи дружніх стосунках, в благодійності, з партнерами по бізнесу, в міністерствах – скрізь потрібно, щоб це був обмін енергіями, щоб це не було одностороннім відчуттям відкуповування. Всі наші партнери, які долучались до Щедрого Вівторка, отримували задоволення.

Історія з команди дизайнерів, які створювали віжуали: я дізналась, що дівчинка, яка днями і ночами малювала інтернет-банери та інші штуки, робила це, бо діставала від цього задоволення, їй хотілось щось віддати, і це стало для неї натхненням – це цінніше за будь-які гроші. Якщо ти можеш надихнути людей вкладати свій талант, гроші, час, і щоб вони від цього отримували задоволення – ось це крутизна добрих справ”.

“Мені дуже хочеться, щоб в Україні відбулась персоналізація благодійності – це моя пристрасть, я щиро хочу, щоб кожен українець робив добрі справи, маленькі чи великі, – говорить Марія Артеменко, – Ми завжди шукаємо допомогу комусь, а ти можеш спуститись у свій під’їзд і запитати, можливо, є бабуся, якій раз на місяць потрібна допомога з прибиранням або ж треба приготувати борщ – це дуже просто і близько, це біля тебе. Хочеться з рівня супергеройства перевести на рівень, коли це нормально, бо більшість людей, які створюють волонтерські проекти (ми говорили і з Машою Єфросініною, і з Женею Драч), кажуть про те, що почали це робити, бо хочуть відчувати себе людиною.

коли ти проявляєш емпатію та альтруїзм, то розумієш, що ти – частина цього світу

Питання не в тому, що ти такий кльовий і вкладаєш гроші в благодійність, а це – нормально. Є прекрасний TED Talk, який говорить про те, у яких випадках людина виявляє альтруїзм: якщо ти не альтруїстично налаштований, то є ти і всі навколо тебе мають крутитись, держава, друзі – всі тобі щось винні; а коли ти проявляєш емпатію та альтруїзм, то розумієш, що ти – частина цього світу, маєш взаємодіяти з іншими людьми, допомагати, якщо вони потрапили в біду, бо це частково і твоя біда; що тварини, рослини, – можливо, скоро відкриють життя і на інших планетах, – це спільний світ і ти частина цього світу.

DSC09916

Ми не можемо лише споживати, ми повинні щось створювати і віддавати – це потреба кожної людини, це не геройство, не особливість, коли хтось може, а хтось не може, це потреба кожного з нас відчувати себе частиною цього світу і тому ми маємо шукати можливості підтримати. Мені дуже хочеться говорити з людьми і шукати той вид допомоги, який для них буде комфортним. Часто благодійні фонди популяризують свою тему, своїх підопічних, а мені здається, що має з’явитись такий орган, який буде лобіювати і допомагати людям знаходити свої проекти. В Клубі добродіїв ми займаємось дітьми-сиротами; молоді, класні, заряджені їдемо в дитячий будинок, люди починають підтягуватись, бо ми змінюємо емоцію благодійності.

Під час Щедрого Вівторка ми казали: «Робіть те, що ви хочете. Робіть добрі справи в будь-якому прояві». Квінтесенцією всього Щедрого Вівторка було те, коли дівчинка, яка була на показі в Харкові, через два дні надіслала мені повідомлення в фейсбуці, описавши, що вона зробила, і одним з пунктів було: «Я підійшла до двірника, з якого сміються наші хлопчаки, дізналась, що його звати Кирило, і подарувала йому шоколадку», – ось це також про те, що має траплятись, це дуже важливо. З таких маленьких кроків, відчуттів себе частиною цього світу ми можемо зробити добрі справи, щедрість прийняти як цінність, а не як емоційну реакцію на якусь проблему, ми можемо її нести кожного дня. І саме це, на мою думку, та метаціль, яку ми всі хочемо реалізувати, а Щедрий Вівторок – це був перший крок до цього”.

****

“Я додам трішки про Щедрий Вівторок, як практичний кейс, – продовжує тему Поліна Нюхіна. – Марія сказала, що ти – частина світу. Я, направду, за все своє життя такого раніше ніколи не відчувала. А коли ми проводили скайп-дзвінок з лідерами #GivingTuesday 27 листопада (головний офіс цього року був в Гонконзі), ви не уявляєте, що я побачила по відеозв’язку: там, як в NASA – комп`ютери, які зчитують дані з твітера про те, скільки хештегів, скільки зборів, великий екран, на якому постійно змінюються цифри; сидить близько 50 людей у величезному open space. І я запитую: «Це що – Щедрий Вівторок?!» – одна із лідерок-винахідниць цього руху каже: «Так, уявляєш, а ти – частина цього!» – я відповідаю: «Ні, я не можу в це повірити! Мені здається, що я в NASA і ви запускаєте ракету на Марс».

DSC09991

хоч раз в житті кожному варто відчути себе частиною цього Всесвіту

Це справді дуже крута ініціатива, і для нас важливо було зробити Україну видимою у світовій спільноті не тільки, як країну, в якій Майдан, реформи тощо, а як державу, яка також серед позитивних результатів на цьому екрані. Я вважаю, що ми цього досягли, і це вкрай приємно. Я запрошую всіх приєднуватись наступного року 3-го грудня, ми вже все розпланували, оскільки, на мою думку, хоч раз в житті кожному варто відчути себе частиною цього Всесвіту!”

****

благодійність не має бути токсичною

“Я б хотіла додати, що найбільш цінний ресурс, який взагалі є, – це не гроші, не час, а це люди, – говорить Ірина Гуцал, – Тенденція така – якщо ти будуєш діяльність своєї організації, хочеш робити системні зміни, щоб протягом десятиліть ти існував і діяв, то маєш дуже обережно ставитись до свого найціннішого ресурсу, оскільки благодійність – це про добровільність, про те, що кожна людина має право обрати, до чого долучатись і кому допомагати. Ніхто не має права засуджувати: «Як, ти допомагаєш тваринам, а тут же діти помирають?!» – це не про доброчинність. Благодійність не має бути токсичною, тут не має працювати підхід «мета виправдовує засоби». У нас, на жаль, дуже багато непрофесійних ініціативних груп чи особистих зборів, коли люди починають паразитувати і створювати токсичну благодійність, кажучи: «Як, ти не допоміг, ти винен!» – це призводить до того, що люди перестають реагувати на будь-які прохання про допомогу, починають це відкидати і кажуть: «Я вже комусь допоміг, відчепіться від мене, годі!».

Тому ми вже кілька років змінюємо формат спілкування. Наприклад, в 2017 році наш благодійний ролик був про те, що таке взагалі благодійність. Наш ключовий слоган був: «Благодійність – це нормально, це природньо». Ми розуміємо, що ми йдемо правильним шляхом, тому що це має бути частиною ДНК кожного свідомого українця, це має стати нормальним, як встати зранку і почистити зуби. Це має бути природньо”.

****

Дар’я Сидоренко коментує законопроект законопроект 8237 як історію успіху різних організацій: “До роботи над законопроектом долучились Український форум благодійників, СОС Дитячі Містечка, інші благодійні організації та Міністерство фінансів. Вже пройшло рік-півтора після того, як я підключилась до цієї роботи, і ми нарешті зареєстрували законопроект 8237.

DSC09985

Насправді, цей законопроект потребує підтримки, щоб його включили в порядок денний. Розгляд податкового комітету він вже пройшов, його рекомендують до включення. Залишився маленький крок, який потребує включеності”. 

“Здавалось би, цей законопроект не потребує абсолютно ніяких додаткових витрат з бюджету, але Міністерство фінансів – я думаю, що маю право про це розповісти – на одній із робочих нарад каже: «Ви ж розумієте, що те, що ми недоотримаємо, – це наші витрати», – продовжує думку колежанки Поліна Нюхіна, – Розумієте, це потребує нуль гривень з бюджету, але хтось там в наших державник владних коридорах вважає, що вони чогось, мабуть, недоотримають, тому це витрати і вони будуть це гальмувати. Дякувати Богу, нам вдалось це пролобіювати, переконати їх, що недоотримані доходи – це все ж таки не витрати, це ж не бізнес, тут немає поняття втраченої вигоди, але цей невеличкий законопроект, який, я вважаю, несе тільки добро та покращення, все одно півтора року чекає. І ми ще будемо чекати, бо всі розуміємо, що зараз перед виборами, з воєнним станом та іншими невизначеностями ми можемо чекати ще рік – ось так твориться законодавство в благодійності.

****

“Я бачу багато хороших прикладів, коли об’єднуються та мережуються різні ініціативи й організації, – розповідає Ірина Гуцал, – Для Української Біржі Благодійності таким партнерством є співпраця з Run Ukraine, коли об’єднуються люди, які дотримуються активного способу життя, проводять благодійні забіги, марафони – це нагода поєднати спортивний захід, який проводять на високому професійному рівні, з можливістю просувати благодійні ідеї, вести адресні збори на різні доброчинні кейси. Це дуже добре працює у всьому світі, і я сподіваюсь, що скоро ми також вийдемо на рівень, коли будемо під час наших марафонів чи напівмарафонів збирати мільйони доларів. Це також дуже хороша можливість, якщо в тебе є гарна ідея про те, як просунути якусь соціальну тему, наші ЗМІ з охотою підхоплюють і розповідають про ці ініціативи.

Наприклад, цього року у нас було кілька таких ініціатив – проект, спрямований на привернення уваги до епілепсії, коли ми підсвічували в фіолетовий колір Пішохідний міст; акція до Дня передчасно народженої дитини, коли співробітниці УББ сфотографувались із звичайними речами, які дорівнюють вазі передчасно народжених дітей. До прикладу, ти береш в руки чашку і розумієш, що наша українська медицина виходжує дітей з такою вагою, і дуже важливо робити наступні кроки, створюючи всі умови для того, щоб дитина ставала успішною, здоровою, допомагати батькам і максимально це моніторити. Дуже багато таких точкових історій, які дозволяють випробовувати різні підходи.

DSC00030

Ми знаємо про благодійний фонд «Відчуй», які зробили дуже гарний календар із жестовою мовою і підняли питання щодо інклюзії, доступного та рівного ставлення. В Україні виходить на високий рівень соціальна проблематика, люди починають про це говорити, долучатись. Не можу не згадати ініціативу «Я за цирк без тварин», яка демонструє, що ми готові казати, долучатись і є люди, які можуть пропонувати різні ідеї. Завдання – лише максимально поширити інформацію, надати прості інструкції, як долучитись і стати частиною вирішення проблеми”.

Меседжі: на чому сфокусуватися у 2019му

****


 Дар’я Сидоренко: Я з більш практичного ракурсу рекомендую благодійним організаціям, які лише реєструються, починають працювати, більше консультуватись з юристами, бухгалтером, якщо є можливість, працювати з ними, адже є моменти, коли потрібно підтвердити витрачання коштів, документи повинні бути з усіма реквізитами, є строк, протягом якого їх потрібно зберігати, – всі ці моменти треба враховувати, вони невеликі, але дуже важливі, вони повинні бути напрацьовані до автоматизму, щоб в майбутньому не виникло питань зі сторони податкових органів і це не створило проблем для благодійної організації.

Марія Артеменко: У мене єдиний call to action – долучайтесь до Щедрого Вівторка 3-го грудня 2019 року! Не прогавте підготуватись, тому що це чудова можливість та гарний інфопривід. Класну тусовку ми вам точно гарантуємо!      

Поліна Нюхіна: І для фандрейзингу це дуже чудовий привід. Хороша база і заклик для фандрейзингу – це стабільність (англ. sustainability), донори її дуже поважають, тому і я бажаю цієї стабільності громадському сектору у 2019 році! Давайте думати про сталість, стабільність і усвідомленість!

Катерина Загорій: Якщо ви хочете змінити світ – почніть з себе! Будьте відкритими! Новий рік, вимагатиме від нас згуртованості та чіткого усвідомлення поставлених цілей. Наша мета зробити благодійність і волонтерство популярними, модними і природними явищами. Кожен акт доброчинності значущий, а кожен учасник важливий, особливо, коли ми діємо разом. Тому давайте працювати спільно задля того, щоб наш світ став добріше та гуманніше.

****

Ірина Гуцал: В наступному році я заохочую всіх об’єднуватись, шукати свої сильні сторони, підсилювати один одного та робити добрі справи, займатись як благодійністю, так і своєю соціальною роботою, залучати максимальну кількість людей, своїх друзів, знайомих і незнайомих, які можуть вас підсилити та вивести на новий рівень те, що ви робите.           

Дар’я Сидоренко: У мене є побажання – жити свідомо, усвідомлювати всі свої дії і наслідки цих дій.

Поліна Нюхіна: Так, це прагматичне юридичне побажання, з яким я погоджуюсь – давайте думати головою!

Ірина Гуцал: Так, відчувайте серцем, а дійте з холодним розумом!

********************************
Матеріал підготували:

Любов Єремічева (модерування події)
Ірина Гузій (робота над текстом)
Віталій Ніщименко (фото та відео)


Тематика публікації:        

Останні публікації цього розділу:

Хто такий громадський омбудсмен із захисту виборчих прав?

Гаджет для музикантів та мобільний додаток для людей з інвалідністю — переможці Diamond Challenge Україна

П’ять українських соціальних стартапів

Тетяна Ісаєва: Політика з людським обличчям — це і є гендерний підхід

Гроші, які об’єднають країну. Що варто знати про Всеукраїнський громадський бюджет

Криза дорівнює можливості. Або як соцпідприємництво вирішує соціальні та економічні проблеми