Орися Луцевич: Україна — це фронтир, де може бути віднайдено новий світовий баланс

Громадський Простір

“Повномасштабна агресія росії у лютому минулого року почала відлік нового часу. Вона почала нове століття, до певної міри так, як нове 20-те століття почалось після Першої світової війни, а не в хронометричному розумінні. Сьогодні руїни Бахмуту, уламки ракет на Подолі, зруйнований Маріуполь — це є уламки того світопорядку, який ми вибудували після завершення холодної війни. З яким ми на Заході погодились, а в кремлі після початку 21 ст. путін вирішив зруйнувати”, — такими словами Орися Луцевич, керівниця Українського форуму в Chatham House, розпочала свою промову “Світ на грані: значення української перемоги”, під час відкриття Форуму громадянського суспільства “Обриси майбутнього: перемога, відновлення та модернізація України”. 

Читати промову повністю⇓: 

Ми дійсно стоїмо над прірвою

Правила, які були закладені в основу цього світопорядку, які покладали кінець буферним і сірим зонам, й відкривали цю “тюрму народів” на Сході Європи, було зараз зруйновано. Та ж сама країна агресор росія, і ми маємо це чітко усвідомлювати, погодилась в Стамбульській декларації 1991 р. на те, що суверенні держави як Україна, Молдова, Грузія, Польща та інші можуть обирати військово-політичні союзи. Ми жили до цього повномасштабного вторгнення, на жаль, в ілюзії, й особливо ця ілюзія панувала на Заході, те що називалося спільним простором — Shared Neighborhood в європейській політиці. росію вважали стратегічним партнером, але, коли до влади в росії прийшли служби безпеки спільно з криміналітетом, вони зруйнували цей порядок і зараз відбувається цей «реванш» за холодну війну. 

Ми дійсно стоїмо над прірвою і невідомо сьогодні, чи ця агресія, яка є глобальним шоком дасть можливість переформатувати світовий порядок, в умовах, коли росія є занепадаючою країною. Вона лютує з цього приводу, а Китай хоче вибудувати своє місце під сонцем, а США і ЄС, до певної міри, є країнами, які хочуть зберегти status quo, якого не існує. Ми дуже в складних умовах і ми не знаємо, чи ми знайдемо рішення цим викликам, а ці виклики стосуються всіх сфер життя. Це виклик безпековий. Це виклик демократичний, коли популізм і корозія інституцій роз’їдає довіру і відбувається розшарування суспільств. Це виклик технологічний, коли цифрові технології, штучний інтелект будуть зрушувати робочі місця. Це виклик кліматичний, коли продовольча криза і кліматичні зміни будуть змушувати маси людей рухатися в інші місця. Це виклик енергетичний, коли йде переорієнтація світового ринку від викопних джерел палива і до нових технологій. Це виклик економічний, тому що все що ми збудували сьогодні, базувалось на верховенстві права, і ціна транзакції зараз буде дуже висока, тому що його зараз немає. 

Україна — це фронтир, де може бути віднайдено новий світовий баланс 

росія порушила понад 400 міжнародних угод, напавши на Україну. Агресія проти України — такого типу війни ще не було у світі. Це ядерна держава воює проти держави, яка віддала ядерну зброю, це заборона від наших західних партнерів на ураження території агресора, і це надзвичайно високотехнологічна війна дронів, яку ми зараз переживаємо в сховищах, яку ми в укриттях кожного дня відчуваємо на своїй шкірі. 

Філософи кажуть, що життя потрібно проживати дивлячись вперед, проте зрозуміти його можна тільки обернувшись назад. Ми зараз живемо у вирі якогось торнадо і насправді часу на рефлексію є дуже мало. І вам, і донорам, і українському уряду. Ми повинні зрозуміти, що Україна — це фронтир, де може бути віднайдено новий світовий баланс, де можуть бути спільні відповіді і спільні підходи, але це можливо, я вважаю, за однієї умови — коли світ сприйме, що це не тільки виклик України, що це не регіональний конфлікт, що це виклик для усього вільного світу. Це шанс переформатувати й підготувати нас усіх до нового століття, але ми, я вважаю, ще не перейшли цей переломний момент. 

Єдність Заходу дуже важлива, але вона недостатня

Як ми справляємося з цим завданням? Коли я спілкуюся з західними партнерами, тими, хто формує політику щодо України, я вважаю, що поки що досить посередньо.

Звичайно, ми вперше як держава не одні, з нами є партнери, які стоять пліч-о-пліч, готові з нами захищати українську незалежність, але того, що відбувається зараз, є недостатньо. Ми фактично зламали план путіна, але він вже перейшов на план війни, мобілізації свого суспільства, економіки на цю війну. 

Безумовно, для ЄС, який виділив через Європейський інструмент миру 2.5 млрд доларів на закупівлю зброї Україні — це безпрецедентно, але в порядку тих викликів, які стоять перед нашою державою і Європою, це дуже невеликі кошти. Єдність Заходу дуже важлива, але вона недостатня, тому що нам бракує механізмів, які ми можемо використовувати сьогодні. Ми використовуємо те, що у нас було минулого століття для мирного часу, для того, щоб перемогти у війні. Україна безумовно струсонула весь світ, і світ нам допомагає тільки і тільки тому, що ми самі допомагаємо собі.

Коли були перші вибухи в Києві, до мене подзвонив журналіст BBC і сказав: “This is the end of Ukraine” (“Це кінець України”). Я йому відповіла, “This is the beginning of the end of putin” (“Це початок кінця путіна”). У нас не було спільної мови, він не розумів про що я говорю. Але це і є ця фундаментальна рамка, яка досі формує трудність у знаходженні спільної мови із західними партнерами. Зрушення є, зараз вони більше і більше вірять, що ми вистоїмо і виграємо, але чи вірять вони, що можна покласти край імперському реваншистському режиму путіна? Я думаю, що ні, ще не до кінця.  

Ми відстояли Україну у цьому першому етапі боротьби

Безумовно нам вдалося почати відкривати ці ментальні горизонти Заходу. З одного боку, завдяки лідерству президента Зеленського, який зміг зосередити увагу на Україні, якому довіряють не тільки політики, а й пересічні громадяни Заходу, Парижу, Берліна. Вони подивовані мужністю президента та його команди. Тому що Україна бореться, як Давид з Голіафом, або як в казці Котигорошко з цим змієм, ми не боїмося цього змія. Але основне тому, що ви є сила тої України, яка дуже по дорослому почала брати ініціативу і ризикувати. Тому я хочу, щоб ми всі зараз голосно подякували один одному за те, що ми відстояли Україну у цьому першому етапі боротьби.

Мене дуже часто на Заході питають, як це все закінчиться. Я не можу дати чітку відповідь, тому мені часто допомагають слова Вацлава Гавела, який сказав, що є велика різниця між оптимізмом і надією, тому що оптиміст це той, хто вірить, що все закінчиться добре. Людина, яка має надію, знає, що певні речі потрібно робити незалежно від того, як це все закінчиться.

Ця війна — це єдина справедлива війна, тут  зрозуміло, хто є жертва, а хто агресор. Багато громадських активістів їздять на захід і спілкуються з партнерами, є розуміння що потрібно сьогодні робити. Безумовно, це постачання зброї, і повного спектра зброї, вступ до ЄС і відкриття шляху для вступу в НАТО, це санкції, які зроблять зашморг на військово промисловому комплексі росії, це надання швидкої фінансової допомоги українському тилу для того, щоб наші компанії, підприємства, міста, ГО могли забезпечити, в першу чергу, гідність і роботу українцям, які працюють в тилу на перемогу. Це забезпечення справедливості і покарання за злочини проти миру і воєнні злочини. І Україна має це засудити не одна, це має бути створений міжнародний спеціальний трибунал. 

Відновлення — один з наймасштабніших модернізаційних проєктів майбутнього

Найголовніше і що є однією з тем цього форуму — закладання системи управління відновленням. Це є один з наймасштабніших модернізаційних проєктів майбутнього нового століття. Він може таким бути, якщо Україна змінить інституції, зможе вирівняти розвиток регіонів, які по різному враженні війною і суттєво підніме якість людського капіталу, людського розвитку, освіти, медицини, захисту прав людини, справедливості. 

Наше завдання виграти війну, вирвати Україну з пастки неефективного управління, не чистої економіки, слабких інституцій і вирвати її з простору цього брутального насильства, яке тхне зі сходу, яке вбиває наших людей кожного дня. Це дуже залежить від того, як ви підготуєтесь до цього процесу. Є надзвичайна енергія і відданість, але на відданості й оптимізмі неможливо цей процес довести до успіху. Тому в Лондоні Chatham House теж приймає багато громадських активістів на своєму майданчику для того, щоб закласти рамку цього процесу.      

Виклики перед вами в Україні — найперше — це розширити бачення відновлення від просто відбудови фізичної інфраструктури до відновлення людського капіталу. Це розуміння, як ця війна вплинула на суспільство. Ми зараз не маємо достатньої інформації, даних і не можемо чітко усвідомити руйнування інфраструктури, бо маємо зробити аналіз потреб відбудови. Третє — це бачення внутрішнього процесу планування. Я думаю, що це одне з найскладніших завдань, як поєднати «bottom-up» з центральним плануванням, реалізації й відбору проєктів відбудови. 

Є державна стратегія регіонального розвитку, яка буде оновлена, це дуже важливий документ, бо він має закладати підвалини. Крім того, інтеграція України до Європейського Союзу, який має EU Cohesion Policy, що є ключовою інвестиційною політикою, і яку Україна може перебрати для своєї відбудови. 

В Україні створено вже шість фондів відновлення. Поки що немає чіткого розуміння, як будуть пріоритезуватися фінансові інвестиції через ці фонди, яка буде роль громад. Це є велике питання, ви маєте проявити ініціативу і ваш голос має бути чути набагато більше.

Хочеться, щоб не російська агресія задавала тон новому часу, а українська перемога

Я хочу сказати, що ми дуже високою ціною зараз виборюємо шанс закріпитися як процвітаюча нація на європейському континенті. Є така негарна приказка про Україну «Україна ніколи не втрачає шанс втратити шанс». Я хочу, щоб ця приказка назавжди залишилась у минулому і ми скористалися цим шансом відбудови на 100%. Життя — це низка зіткнень з майбутнім, а не сума того, чим ми були в минулому, це те, чим ми прагнемо бути. Україна знає, ким вона прагне бути: вільною, демократичною, сильною, сучасною нацією. Дуже хочеться, щоб не російська агресія задавала тон цьому новому часу, новому століттю, а саме українська перемога, перемога спільна з демократичним світом.

 ВІДЕО промови

Ми переживаємо зараз час по-різному. Ці дві хвилини, коли ти добігаєш до укриття або дві години, поки ти чекаєш в операційній на те, як пройде операція, або два дні і більше, коли немає звістки від рідного з фронту. Важливо, щоб оце різне відчуття часу порівняно з тими, хто живе в Парижі чи Токіо, не завадило нам спільно з демократичним світом синхронізувати годинники й рухатися вперед в одному напрямку з однією швидкістю. Ми ще насправді не до кінця синхронізували цей новий час зі своїми спільними партнерами. 

Ви творите своїми діями, своєю стійкістю, креативом, відвагою цей шанс на спільний час, і ви даєте відповідь, що таке українська перемога. Це особисто мені й багатьом, кого я зустрічаю, додає дуже багато наснаги. Я бажаю вам тримати цей рівень енергії й хочу побажати вам успішної роботи. Слава Україні!

 Більше читайте — в огляді EUProstir

Фото — Громадський Простір