Ольга Кривець: держава не використовує наукові напрацювання з гендерних питань

Громадський Простір поспілкувався із науковицею, яка досліджує гендерну географію. Ольга Кривець, кандидатка географічних наук, молодша наукова співробітниця науково-дослідницької лабораторії ...

14793772_1841853172699888_17071035_n (1)

Віталій Ніщименко

Громадський Простір поспілкувався із науковицею, яка досліджує гендерну географію. Ольга Кривець, кандидатка географічних наук, молодша наукова співробітниця науково-дослідницької лабораторії «Регіональні проблеми економіки і політики» Київського національного університету імені Тараса Шевченка, учасниця ГО «Товариство дослідників України». Захистила кандидатську дисертацію, яка стосується проблем гендерних співвідношень та стереотипів у регіонах України. Також Ольга співавторка першої в Україні монографії «Гендер і географія в Україні» (2013 р.).

По-перше, що розуміти під поняттям “гендерна географія”?

Ольга. Гендер – це соціальна стать, а гендерна географія – це суспільно-географічна наука, що вивчає регіональні відміни гендерних співвідношень та ідентифікацію. Для української суспільно-географічної науки нова і малодосліджена галузь. Але на заході вона дуже розвинена і має вже свою історію.

Яка історія становлення гендерної географії у світі та в Україні?

Ольга. Розвиток гендерної географії розпочався у 60-х роках ХХ століття у країнах Західної Європи і в Сполучених Штатах Америки. Першими гендерними географами були жінки фізико-географи, які спочатку проводили аналізи текстів щодо тих, хто досліджує географів. Вони виявили, що більшість текстів написано чоловіками. А також виявилося, що географи, які проводили дослідження «в полі» були переважно чоловіки. Щодо ґрунтовних, фундаментальних досліджень, то можна сказати, що вони почалися в 70-х роках. Перші публікації були видані у США. На першому етапі розвитку гендерної географії дослідження були присвячені гендерним ролям. На другому етапі – це 70-90-ті роки, починають вивчати гендерні співвідношення. А в «новітній період» розвитку гендерної географії дослідники/ці почали вивчати гендерну ідентичність. Основоположниками зарубіжної гендерної географії можна вважати Б. Варфа, П. Панеллі та популярну і активну професорку Лінду Макдовел, вона проводить різні курси лекцій в Оксфорді, є учасницею Міжнародного географічного товариства. Тематика її досліджень: жінки на ринку праці, гендерна рівність і т.д.

В Україні гендерна географія є новим напрямком досліджень. З відомих науковиць, що проводили гендерні дослідження, можна назвати Еллу Марленівну Лібанову (директорку Інституту демографії та соціальних досліджень імені Птухи НАН України). Дослідження під її керівництвом мають більш соціологічне спрямування. Вона досліджувала гендерну нерівність на ринку праці. Є й інші дослідження, але вони мало стосуються географії. Щодо географів, які займаються гендерними дослідженнями в Україні, то відмітимо Мезенцеву Наталію Іванівну – доцентку кафедри економічної та соціальної географії географічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Вона є однією з перших, хто досліджував цю проблематику. Частково дослідженнями займається Людмила Миколаївна Нємець, представниця географічної школи Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. На жаль, не так багато зайнято дослідженнями з гендерної географії. В Росії, наприклад, гендерною проблематикою займається Наталя Василівна Зубаревич. На пострадянському просторі гендерна географія – це наука, яка ще формується, ми, навіть, не можемо виділяти етапи, тому що вона на початковому етапі розвитку.

Що скажете про особливості гендерної політики в Україні?

Ольга. Офіційно стартом гендерної політики можна вважати 2004 рік. Урядом було прийнято ряд законів, що відповідали реалізації цілей тисячоліття, які були прийняті у 2000-му році в Ріо-де-Жанейро на Саміті Тисячоліття. Одним із важливих законів для досягнення гендерної рівності в суспільстві є план збільшення частки жінок у парламенті. Цей план був розроблений на термін до 2015-го року і частка жінок в парламенті у 2015 році мала становити 30%. На жаль, ці показники не були досягнуті. В 2004-му році також було розроблено положення про те, що у державних адміністраціях всіх рівнів має бути досягнений гендерний паритет на локальному, регіональному, національному рівнях управління – і мала бути створена така посада як гендерний консультант. Саме він мав контролювати і сприяти досягненню гендерної рівності. Це положення майже не було реалізовано в більшості державних установ і адміністраціях на всіх рівнях. Хоча зараз проходить активний процес інтеграції з ЄС, у нас є необхідні закони для досягнення гендерної рівності, але вони не виконуються. Як державна гендерна політика буде реалізовуватись я не можу спрогнозувати.

Розкажіть про гендерну культуру в Україні

Ольга. Гендерна культура в Україні на низькому рівні. Це пов’язано з тим, що дуже низький рівень гендерного виховання у суспільстві. Бо чим вищий рівень гендерного виховання у суспільстві, тим більше соціум розуміє гендерну проблематику. Індикатором гендерної культури, наприклад, є реклама. Ми всі можемо кожного дня бачити різноманітну сексистську рекламу на телебаченні чи різноманітні плакати, де можуть використовувати зображення як чоловіків так і жінок. Наприклад, у країнах Європи, де на високому рівні розвинена гендерна культура, суспільство не дозволяє вихід такої реклами. І якби там з’явились такі рекламні ролики чи плакати, то одразу громадяни звернулись би до суду.

Розкажіть про традиціоналізм українського суспільства

Ольга. Традиціоналізм – це ті традиції, які складаються роками, повторюються від старшого покоління до молодшого, і форма і зміст їх не втрачаються. Гендерні стереотипи формуються, насамперед, через виховання дітей у сім’ї. Наприклад, у сім’ї хлопчик і дівчинка. Вони отримують виховання, відповідне до складених стереотипів у батьків, у суспільстві. Дівчинку з дитинства виховують таким чином, що вона має виховувати лялечок, вона грається посудом. Тобто щось таке, що формує у цієї дитини стереотип її обов’язків у майбутньому, дівчинка – це жінка охоронець домашнього вогнища, вона готує їжу і т.д. Відповідно іграшки хлопчика – машинки, різні спортивні знаряддя. І цим формується поведінка хлопчика у суспільстві: він добувач грошей, має більш активну позицію у суспільстві і т.д. У кожній сім’ї, у кожному соціумі є свої стереотипи і традиції виховання дітей, що у майбутньому складає їхню поведінку, їхні стереотипи у житті, а потім вони так виховують своїх дітей.

???????????????????????????????

Яка має бути роль держави і роль суспільства в гендерному контексті? 

Ольга. На законодавчому рівні, я вже говорила, вже є кроки, тому держава тепер має не лише створювати законодавчу базу, але й намагатись її реалізовувати і поширювати. Також, наприклад, як для дослідниці – для мене важливо, щоб була доступність до гендерної статистики. В усіх країнах Європи і в Сполучених Штатах гендерна статистика – це доступні дані, які відкриті для будь-якого дослідника/ці. У нас в Україні лише у 2004-му році було офіційно введено поняття «гендерна статистика» – і саме тоді почались перші аналітичні роботи науковців з приводу гендерної рівності, гендерної нерівності і т.ін. Неурядові громадські організації мають тісно співпрацювати з місцевим населенням, з органами державної влади, з науковими та освітніми закладами. На мою думку, державні установи якнайбільше потребують такого взаємозв’язку з неурядовими організаціями, тому що неформальна освіта важлива для управлінців. Це допомогло б їм більше зрозуміти проблеми гендерної нерівності, більше проникнутися цією тематикою. Також не можна говорити, що лише  державні установи відповідальні за досягнення гендерної рівності у суспільстві, суспільство саме має також діяти.

Що конкретного робилось/робиться в Україні для вирішення гендерних проблем?

Ольга. У багатьох великих вищих навчальних закладах України були створені гендерні студії. Вони створені переважно кафедрами соціології, психології, філософії… географічних гендерних студій не було відкрито. Ці студії загальноуніверситетські і передбачають, що їхніми учасником/цею може бути будь-який студент/ка, будь-якого факультету даного ВНЗ.

У 2012 році ми проводили дослідження - і виявили, що 80% громадських організацій, які очолювали жінки, це організації, що спрямовані на захист матерів, допомогу дітям, дітям сиротам, дітям з різними вадами здоров’я і різні спілки матерів. Зараз ми можемо говорити, що є НУО, які працюють у напрямку популяризації гендерної рівності, поширення цих знань.

В Україні працює організація «Ла Страда – Україна», яка допомагає людям, що постраждали  від торгівлі людьми. Це питання є дуже складним для України, тому що у нас потрапляють в цю систему як чоловіки так і жінки. Це перша організація, яка почала вести статистику звернень потерпілих: чоловіки, жінки, з яких регіонів і т.ін.

Було б добре, якби співпрацювали наукові установи та вищі навчальні заклади з громадськими організаціями, тому що науковці мають потужні аналітичні дослідження з гендерної тематики, а, наприклад, громадські організації іноді потребують всієї цієї інформації, а іноді громадські організації мають цікаву інформацію, можливості.

Як проявляється гендерний баланс в Україні і Європі?

Ольга. У Європі є вже сформовані традиції щодо гендерного балансу. Наприклад, представництво жінок у парламенті деяких європейських країнах досягає 30%, у Фінляндії навіть більше. Це вже така традиція, тому що це і на законодавчому рівні закріплено, і є чітке розуміння мешканців цих країн, що так має бути. В Україні нам до цього ще варто прийти. Наприклад, на останніх парламентських виборах на законодавчому рівні затвердили, що в усіх партіях має бути представництво жінок. Ми провели дослідження, що показало, що дійсно на виборах кожна партія мала хоча б одну жінку у першій п’ятірці свого списку, а деякі по дві чи три. Але коли партії перемагали і проходили, то кількість жінок у списках зменшувалась. Таким чином, жінок потрапило до парламенту не так багато як передбачалось. Проте цього року представництво жінок у парламенті становить майже 12,5% – і це найбільше представництво жінок у парламенті за весь період незалежності України.

Суспільство у європейських країнах, Сполучених Штатах Америки сприймає гендерну рівність як звичайне життєве правило.

Там жінки довгий період добивалися рівності – і зараз я можу сказати, що вони цього досягли. Сприйняття гендерної рівності в Україні – це зовсім інша річ. І воно є не таким простим, тому що гендерну рівність сприймають чоловіки і жінки по-різному. Чоловіки чомусь думають, що досягнення гендерної рівності буде якось звужувати їхні права. А жінки часто не розуміють сутності гендерної рівності. Дуже велика частка в суспільстві вважає що «у нас немає гендерної нерівності». Це одна з головних проблем. Коли зміниться саме сприйняття суспільством цього питання, тоді вже буде можливим досягнення гендерного балансу у різних сферах життєдіяльності суспільства.

Інша важлива проблема, яка вже вирішена в Європі, а у нас ще ні –  це, наприклад, декретна відпустка по догляду за дитиною для чоловіка. У різних країнах Європи дуже часто чоловіки ідуть в декрет, тому що отримують більшу грошову виплату. У нас це тільки набуває популярності…

Інший важливий аспект – можливість опіки дитиною батьком при розлученні. Опікуном може залишитись або батько, або мати. А дуже популярною практикою, наприклад, у Німеччині є розподіл обов’язків між батьками навпіл. Тобто діти живуть два тижні з мамою, і два тижні з татом, фінансування дітей теж розділяється між батьками навпіл. В Україні це неможливо, у більшості випадків при розлученні права на опіку дитиною віддають матері, батько отримує права на опіку дуже рідко. Такий дисбаланс існує – і це реальна проблема нашого суспільства.

Майдан зумовив якісь зрушення у гендерній тематиці?

Ольга. У період революції сформувались волонтерські рухи. У волонтерському русі беруь участь як чоловіки, так і жінки. Можна виділити багато сфер роботи жінок-волонтерок.

Тепер у початковій шкільній освіті відбувається формування у дітей такого поняття як волонтерство. Власною працею: малюнками, плетінням маскувальних сіток, пошиттям різних елементів одягу для солдат ці вчителі з дітьми створюють надзвичайно важливу підтримку…

Важливо зазначити, що у суспільстві формується поняття «волонтер/ка». Це допоможе нам сформувати суспільство, в якому є громадянська активність. І це великий поштовх до розвитку нашої країни, бо небайдужа громада може створити не лише гарні умови місця свого проживання, а й свого міста, країни, внаслідок таких змін наша країна стане потужною, процвітаючою і конкурентоспроможною.

Що роблять наукові кола на покращення гендерної ситуації в Україні?

Ольга. Слід зазначити, що є одна проблема, на жаль, держава не використовує наукові здобутки, які ми вже маємо. Було б цікаво, щоб до наших наукових висновків не просто прислухались, а взяли в роботу управлінці. В Україні були спроби запровадити гендерну освіту у середній і вищій школах. Є ряд підручників для учнів 9-11 класів про гендерну ідентичність, є  навчальні програми для управлінців, але вони не реалізовуються. Ми не можемо сказати, що ніяких кроків не існувало, вони були, але є безуспішними.

В Україні популярними є програми Канадського посольства, наприклад, вони багато вкладають у розвиток гендерної рівності, у розвиток громадських організацій. Також є підприємства, які просувають гендерну рівність всередині організації. Це все проводиться іноземними інвесторами та фондами, але не українськими.

???????????????????????????????

Розкажіть про певні регіональні відмінності, які Вам вдалось побачити під час досліджень

Ольга. У першу чергу слід відзначити гендерні відмінності в оплаті праці, вони характеризуються регіональною диференціацією. Найсуттєвіші диспропорції характерні для Луганської, Донецької, Дніпропетровської, Запорізької та Полтавської областей. Найменший розрив в оплаті праці чоловіків і жінок у Чернівецькій, Херсонській та Тернопільській областях. Тобто для західних областей характерні незначні гендерні відмінності в рівні заробітної плати, а в більшості областей східного та південно-східного регіону середня заробітна плата жінок становить менше 70% від чоловічої. Обумовлено це концентрацією високооплачуваних галузей важкої промисловості, в яких переважно зайняті чоловіки. Незначні гендерні диспропорції в оплаті праці в західних регіонах пояснюються  переважною зайнятістю населення в сільському господарстві, сфері послуг, для яких характерні невисокі рівні середньої заробітної плати, а отже, і менші гендерні розбіжності.

Гендерний розрив в рівні оплати праці залежить від типу населеного пункту. Так зі зменшенням розміру населеного пункту гендерний дисбаланс в оплаті праці згладжується. Такі відміни зумовлені вищими рівнями середньої заробітної плати у великих містах, концентрацією в них бізнесової діяльності, структур державного управління, в яких здебільшого зайняті чоловіки.

У країнах ЄС різниця в оплаті праці чоловіків і жінок складала в 2006 році 15%, в США – 22%, Канаді – 27%, Австралії – 14%. Найбільша різниця в оплаті праці за статтю у 2006 році була характерна, наприклад, для Грузії (51%), Казахстану (38%) чи Японії (33%).

Розглянемо електоральні вподобання виборців України та їхні регіональні відміни на президентських виборах 2014 року. Нами були оброблені дані результатів голосування виборців за жінок кандидатів в президенти на позачергових виборах президента України в 2014 році.

 За результатами аналізу виділено такі групи регіонів: І група – регіони з найвищим рівнем електоральної підтримки жінки-кандидата в президенти (Кіровоградська область), ІІ група – регіони з високим рівнем електоральної підтримки жінки-кандидата в президенти (Чернігівська, Хмельницька та Чернівецька області), ІІІ група – регіони з середнім рівнем електоральної підтримки жінки-кандидата в президенти (Волинська, Рівненська, Полтавська, Черкаська, Київська, Житомирська, Вінницька, Тернопільська, Івано-Франківська та Закарпатська області), IV група – регіони з низьким рівнем електоральної підтримки жінки-кандидата в президенти (Одеська, Миколаївська, Львівська, Запорізька та Харківська області), V група – регіони з дуже низьким рівнем електоральної підтримки жінки-кандидата в президенти (Сумська, Дніпропетровська, Харківська, Луганська та Донецька області). Отже, у східних областях найменший відсоток виборців підтримали б жінок, що балотувались (наприклад, в Сумській області – 7,5%), у той час, як з півдня на захід цей показник збільшується (до 16%-19%), на заході та у центрі України середній показник найвищий (Кіровоградська область – 46,4%, Чернігівська, Хмельницька області – 21,5%).

Ми проаналізували кількість жінок, що балотувалися у регіонах на позачергових виборах до Верховної Ради України 2014 року за партійними списками від партії «Батьківщина», «блок Петра Порошенка», «Народний  фронт».

Утворилось 5 груп регіонів: І група – регіони з найвищим рівнем представництва жінок у партійних списках (Дніпропетровська та Львівська області), ІІ група – регіони з високим рівнем представництва жінок у партійних списках (Київська область), ІІІ група – регіони з середнім рівнем представництва жінок у партійних списках (Миколаївська, Сумська, Харківська та Донецька області), IV група –  регіони з низьким рівнем представництва жінок у партійних списках (Рівненська, Чернівецька, Вінницька, Одеська, Кіровоградська, Херсонська та Івано-Франківська області), V група – регіони з відсутністю представництва жінок у партійних списках (Закарпатська, Житомирська, Хмельницька, Тернопільська, Житомирська, Чернігівська, Черкаська та Полтавська області).

Отже, найнижчий показник у центральних областях (Черкаська, Полтавська, Чернігівська), а у Закарпатській та Луганській областях – жодна жінка не балотувалась. Загальна тенденція на збільшення прослідковується із північного заходу до південного сходу. Так, найбільший показник у Дніпропетровській та у Львівській областях – 4 жінки. Трохи менший показник – 3 жінки – у Київській та Запорізькій областях.


Тематика публікації:                

Останні публікації цього розділу:

Міжнародний тиждень Еразмус+ в Україні: партнерство, можливості, стратегування

Міст порозуміння: як в Україні починається діалог влади і громадян?

Вшосте відзначено переможців Національного рейтингу благодійників

«Сідайте за кермо!»: поради Аліни Бочарнікової щодо ГО соцпідприємництва

Кшиштоф Становський: Громадський сектор має шанси бути тим, хто “замовляє музику” в Україні

Перетворення в громадах можливі через дієві місцеві практики та партнерства