Олена Кравченко: Нам потрібно зламати стару радянську систему управління, а не робити косметичні реформи

Олександр Ярощук

 Карпатські ліси, бурштин, національні природні парки – ці теми особливо активізувались останнім часом. Кожна з них унікальна в своєму наповненні, проте вони всі об’єднані однією причиною – відсутністю системної реформи у сфері охорони довкілля. Чи змінилася ситуація сьогодні, які основні проблеми у сфері охорони довкілля все ще залишаються, чи працює Мінекології над їхнім вирішенням Громадський Простір дізнавався у виконавчої директорки міжнародної благодійної організації “Екологія-Право-Людина” Олени Кравченко.

Громадський простір: Яка, на Вашу думку, основна проблема у сфері охорони довкілля на даний момент?

Олена Кравченко: Проблем у цій сфері багато. Звичайно, зараз модно говорити про антикорупцію. Проте, на думку нашої організації, корупція у сфері охорони довкілля – це наслідок старої пострадянської системи управління, в якій органи контролю знаходяться в управлінні Міністерства екології і природних ресурсів. Цю систему потрібно змінювати: має працювати окремий незалежний нагляд, незалежний контроль, окремий центральний орган виконавчої влади, який реалізує політику держави у сфері охорони довкілля. Така ж система має бути на місцях. Наразі такої системи немає, тому державні органи, в тому числі Державна екологічна інспекція, вкрай корумповані.

Взагалі, нагляд і контроль в нашому законодавстві збігаються – і коли пишемо нагляд, то в лапках розуміємо також контроль. Тому ми маємо бурштинову історію, історію з вирубкою Карпат тощо.

 Громадський простір: Що в такому разі потрібно робити? Які першочергові кроки?

Олена Кравченко: Нам потрібно повністю зламати стару радянську систему управління, а не робити косметичні реформи. І це стосується не лише сфери охорони довкілля, адже проблема з розподілом нагляду та контролю – загальна проблема для організації влади в Україні. Побудова дієвої, підзвітної, демократичної системи охорони довкілля виходить за рамки реформ в природоохоронній сфері. Вона стосується реформи державного управління в цілому. Без побудови нової системи з чітким розділенням функцій нагляду і контролю, створення незалежних органів, без дієвого покарання, без жорсткої відповідальності за шкоду, завдану навколишньому природному середовищу неможливо вирішити проблеми в цій сфері. Ми будемо ходити по периметру, вирішувати симптоми, але без системної реформи нічого не змінимо.

 Громадський простір: Останнім часом загострилося питання природно-заповідного фонду. Які основні проблеми в цій сфері Ви можете назвати?

Олена Кравченко: Одна з найбільших проблем у сфері ПЗФ (природно-заповідний фонд) проявилася на прикладі Національного природного парку “Голосіївський”. У нього традиційна для всіх об’єктів ПЗФ проблема – земельна кадастрова система не відображає території ПЗФ: проекти створення національних природних парків не визнаються кадастровою документацією.

Друга проблема ПЗФ – некваліфіковані кадри, які управляють об’єктами ПЗФ. Багато дирекцій ПЗФ – це люди, які далекі від цієї сфери.

Третя проблема – низька екологічна свідомість і нерозуміння місцевими потреб в об’єктах ПЗФ. Люди аргументують це тим, що ще давно з діда-прадіда їхні предки ходили в ліс і користувалися ним. Ця проблема характерна для всієї сфери охорони довкілля.

Окрім того, що ці три складові характерні для всіх проблем з ПЗФ, їх можна транслювати і на інші напрямки у сфері охорони довкілля.

 Громадський простір: Чи є ці питання на порядку денному влади?

Олена Кравченко: Так, ці питання є на порядку денному в Міністерстві екології і природних ресурсів. На щастя, ми вже маємо не виконуючого обов’язки міністра, а міністра, з яким в тій чи іншій мірі складається співпраця.

Мінекології спільно з природоохоронними організаціями розробило ключові антикорупційні заходи для виконання національної антикорупційної стратегії (Державної програми щодо реалізації засад державної антикорупційної політики в Україні на 2015-2017 роки). Це – реформа Державної екологічної інспекції, шляхом її перетворення на незалежний орган, і створення демократичної системи управління. Друге – створення електронної системи документообігу. Третє – створення автоматизованої інформаційної системи екологічної інформації.

Критичною є наша оцінка того, як відбувається конкурс на призначення директорів національних природних парків. Цей процес відбувається без чітко прописаної процедури. Нормативно-правового акту, який би врегулював процес відбору немає. Попри це, Мінекології проводить конкурси, є комісія, але до членів цієї комісії є багато питань. Те ж саме стосується онлайн-трансляцій засідань комісії та самої процедури.

З однієї сторони, де ми бачимо, що Мінекології робить революційні речі, які йдуть на користь довкіллю, громадськість співпрацює. Якщо є помилки і ми на це вказуємо, але Мінекології цього не видно, ми продовжуємо доводити свою позицію.

 Громадський простір: Чи зацікавлена громадськість в екологічній проблематиці?

Олена Кравченко: Це питання цікавить багатьох. Рік тому ми проводили соціологічне дослідження, щоб зрозуміти як люди відносяться до питання охорони довкілля і що вони розуміють під ним. Тоді для 16% респондентів екологічні права асоціювалися з безкоштовним навчанням на екологічному факультеті. Стало зрозуміло, що природоохоронний рух повинен спрямувати значну частину зусиль на екологічну освіту. Тому ми організували інформаційну кампанію з сітілайтами, публікаціями, з виступами експертів, юристів та екологів на радіо. Після цього ми знову провели соціологічне опитування. У тих регіонах, де ми активно проводили просвітницьку діяльність, респонденти більше розуміли, які права вони мають, що таке участь громадськості в процесі прийняття екологічних рішень, що таке доступ до екологічної інформації, що таке ст. 50 Конституції України. Тобто ми зрозуміли, що навіть наша організація має працювати набагато активніше з громадянами.

Багато людей ще не розуміють, як вони можуть використовувати екологічні права, де вони порушуються і як їх забезпечити. Вони не асоціюють їх з тим, що поганий стан довкілля впливає на їхнє здоров’я. Порівняно з іншими, проблеми екологічного характеру здаються не важливими, але коли починаєш говорити і пояснювати, люди усвідомлюють важливість питань охорони довкілля і ставлять його в пріоритет з іншими сферами діяльності. Це означає, що природоохоронний рух не є активним у своїй просвітницькій діяльності так як цього потребує суспільство.

Громадський простір: Що з екологічною свідомістю в українському суспільстві? Яка позиція Мінекології?

Олена Кравченко: Екологічна свідомість потрібна всім: і звичайним громадянам, які можуть виявляти порушення екологічних прав і держслужбовцям. Про стан охорони довкілля в Україні достеменно ніхто сказати не може, тому що в нас є залишки системи моніторингу стану довкілля, а системний моніторинг давно не проводився. Хоча наразі міністерство починає над цим замислюватися.