Оксана Левкова: у російськомовних областях не було показано прагматичну роль української мови, тепер маємо сепаратистів

Любов Єремічева

Оксана Левкова – вже багато років очолює Всеукраїнську громадську організацію «Не будь байдужим!». Організація працює заради відновлення української громадянської свідомості, використовуючи не загальноприйняті, так би мовити «канонічні» методи роботи, а цікаві, часом, «стьобні», проте глибокі за своєю суттю. Ми попросили пані Оксану прокоментувати, якою має бути правильна робота зі сходом після закінчення війни, що мають робити громадські організації та її ставлення до громадських діячів, які планують йти в політику.

Як, на Вашу думку, нам варто виховувати Схід (йдеться про те, коли війна закінчиться)?

Я би не вживала слово «виховувати» стосовно всього того, що потрібно робити у східних областях. Тамтешні мешканці – не малі діти, для яких ми маємо бути менторами. Йдеться радше про подання правильної, відповідної часові українськості: без шароварщини, «натужної патріотичності», які всім нагадують совкові стандарти агітпропу. Саме через те, що впродовж 23-х років у російськомовних областях не було показано прагматичну роль української мови, історії та літератури, ми тепер маємо не україноорієнтованих людей, а місцевих сепаратистів. 

Яка має бути роль громадських організацій у сучасній ситуації?

Роль громадських організацій полягає в тому, що необхідно (було і є) ненав’язливо проводити адекватні заходи та кампанії щодо популяризації культури в молодіжних середовищах. На жаль, у нас усе зводилося до окремих піар-акцій окремих чиновників та депутатів, а не до системної роботи в дитсадках, школах, університетах, бібліотеках та музеях.

Чим зараз займається НББ у цьому контексті?

Всеукраїнська громадська організація «Не будь байдужим!» – чи не єдина, яка послідовно вже 9 років поспіль проводить позаполітичні заходи: організовує рок-дійства, літературні вечірки, реп-перфоменси про Шевченка, конкурси на підтримку мови, друкує комікси з історії України, брошури, написані молодіжним жаргоном, розповсюджує значки «Міняю ЧАСЫ на годинник». Наші стандарти – це розважальність і легкість у поданні серйозних месиджів. Ми закликаємо інші ГО рухатися в тому ж напрямку, бо він себе добре зарекомендував. Фінансування на це знайти важко, однак можливо. Наразі ми готуємо поїздку київських істориків на Донбас, аби поспілкуватися з тамтешніми інтелектуалами, менеджерами культури, школярами та студентами і продемонструвати наш фільм «Холодний Яр» про боротьбу проти російської окупації століття тому.

Як Ви ставитесь до того, що знакові громадські діячі та журналісти збираються кандидатами на вибори?

Те, що знакові журналісти і громадські активісти стали нині кандидатами в депутати – це і добре, і погано. Добре тому, що саме цим дійовим особам (а йдеться саме про дійових, діяльних, тих, хто налаштований на розв’язання суспільних проблем, а не на власне збагачення!) справді належить замінити олігархів із совковим мисленням. Більшість із тих, хто балотується – мої друзі і партнери нашої організації. Негативний же аспект «походу у владу» полягає в тому, що новоспечений кандидат у депутат своєю поведінкою наче наголошує: громадянське суспільство неспроможне ефективно вирішувати складні соціальні питання громади. Сьогодні ми аплодуємо Майдану, зробленому руками справді могутніх активістів і славимо рушійні сили, які є поза політикою, а завтра вони все одно йдуть у владу. Я, яка отримала багато запрошень від молодих партій балотуватися в депутати, від них усіх відмовилася. Комусь потрібно щоденною дією створювати громадську думку, що не лише парламентарі можуть впливати на політику в державі. Бо ж тоді навіщо ми всі розбудовуємо громадянське суспільство?