Оксана Кисельова: Жінкам потрібно навчатися бути політиками

Ще з 2010 року в Україні діє Програма ООН з гендерної рівності та розширення прав і можливостей жінок - UN-Women. Сьогодні, коли права та можливості всіх українців стають актуальним питанням, ...

Оксана Кисельова

Громадський Простір

Ще з 2010 року в Україні діє Програма ООН з гендерної рівності та розширення прав і можливостей жінок – UN-Women. Сьогодні, коли права та можливості всіх українців стають актуальним питанням, залишається важливим і питання прав жінок, особливо у сфері управління країною та участі жінок у військовому конфлікті на сході країни.

Саме ці питання вирішуються сьогодні багатьма організаціями, які покликані працювати на забезпечення рівних прав та можливостей всіх груп населення. Однією з таких є і програма ООН-Жінки в Україні, яку очолює Оксана Кисельова. Громадський Простір поспілкувався з п. Оксаною на актуальні теми прав жінок і гендерної рівності в Україні та впливу сучасної політичної ситуації на ситуацію з правами жінок в Україні.

Програма ООН-Жінки

Розкажіть, будь ласка, дещо детальніше про програму ООН-Жінки. Чим вона займається, особливо в Україні?

– Агенція ООН Жінки утворена у 2010 році шляхом злиття 4 попередніх окремих структур системи ООН, які що працювали виключно в області ґендерної рівності та розширення прав і можливостей жінок. З 2011 року в Україні діє одна програма ООН Жінки – “Підвищення відповідальності щодо фінансування ґендерної рівності”.

Завданням програми, яка реалізовується в Україні, є підвищення фінансування політики ґендерної рівності з боку національного уряду та донорів.

Програма працює на перетині двох міжнародних процесів. Перший – уповноваження жінок через міжнародні механізми діалогу та міжнародні нормативні акти, наприклад, Конвенцію про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, Пекінську платформу дій тощо. Другий процес – підвищення ефективності донорської допомоги (т.зв. “Допомога для розвитку”). В рамках цього процесу також прийнято багато міжнародних документів: Паризька декларація, Аккрський план дій, Бусанська угода про партнерство для ефективного розвитку.

Паризька декларація (2005) передбачає, що, по-перше, пріоритети національного розвитку мають бути визначені урядом в партнерстві з усіма зацікавленими сторонами; по-друге, донорська допомога має бути узгоджена з національними пріоритетами; по-третє, донорська допомога має бути гармонізована (донори між собою мають гармонізувати свої програми і проекти, щоб не дублювати фінансування); по-четверте, донори і національний уряд мають бути взаємно підзвітними. В наступні документи – Аккрський план дій, Бусанську угоду про партнерство для ефективного розвитку – світове громадянське суспільство пролобіювало внесення ґендерного компоненту. Так, Бусанська угода включає положення про те, що національні уряди і донори мають «систематично звертатися до ґендерної рівності та уповноваження жінок (у всіх аспектах своїх зусиль) для підтримки миробудування і державотворення». Донорські інвестиції і державні витрати, в свою чергу, мають бути цільовими і приносити користь як жінкам, так і чоловікам.

Після прийняття Бусанської угоди для відстеження ефективності донорської допомоги було прийнято 10 індикаторів, один із них стосується ґендерної рівності. Зокрема, цей індикатор має визначити долю країн в світі, в яких діють системи відстеження та оприлюднення інформації про кошти, виділені на досягнення ґендерної рівності, і розширення прав і можливостей жінок. На жаль, на сьогоднішній день навіть не всі донори можуть сказати скільки коштів витрачають на вирішення ґендерних проблем, попри те, що ґендерний компонент інтегрується в міжнародні програми і проекти.

Програма ООН-Жінки в Україні має три компоненти. По-перше, це співпраця з урядом України, зокрема, з Міністерством соціальної політики, яке є відповідальним за впровадження політики ґендерної рівності. По-друге, це співпраця з донорами. Згідно проведеного раніше дослідження, більшість міжнародних організацій, які діють в Україні, мають зобов’язання інтегрувати ґендерну компоненту в свої проекти. Однак, для деяких донорів все ще залишається проблемою ґендерне інтегрування в макроекономічні або секторальні проекти, наприклад такі, що які пов’язані з розбудовою інфраструктури, або енергетичного сектору. По-третє, це підвищення потенціалу громадянського суспільства щодо участі та моніторингу бюджетного процесу, надання пропозицій місцевим органам влади відносно включення ґендерного компоненту до програм місцевого розвитку.

Чого вдалося досягти за час діяльності програми в Україні ?

– В першу чергу, Програма ООН-Жінки підтримала створення Державної програми забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2016 рр (Державна програма). З 2010 до 2013 рр. в Україні взагалі не було програми гендерної рівності, що серйозно відзначилося на політиці гендерної рівності. Нарешті, у вересні 2013 року програма була прийнята завдяки зусиллям громадянського суспільства.

Зараз ми допомагаємо реалізувати цю програму. Проблема в тому, що з 2014 року скоротилося фінансування всіх соціальних програм. Уряд поставив заборону навіть на прийняття нових соціальних програм. В результаті Державна програма отримувала лише 10% від очікуваного фінансування. Зараз Державна програма реалізується шляхом донорської підтримки та підтримки громадянського суспільства.

Державна програма закінчується цього року. Чи буде продовження?

– Однозначно. Наприкінці цього року нам потрібно братися за нову програму, яка б більше відповідала реаліям сьогодення.

Досвід успішного ґендерного бюджетування — ще один результат роботи програми ООН Жінки в Україні.

В Україні розвиваються ініціативи з ґендерного бюджетування на локальному рівні. Важливого результату вдалося досягти в 3 містах, де органи місцевого самоврядування включили ґендерний компонент в діючі програми.

Наприклад в Житомирі ми маємо довгостроковий ефект: міська рада взяла ґендерний інструмент до уваги і продовжила цей підхід без зовнішньої підтримки.

В місті запровадили ґендерний підхід у «Міську цільову соціальну програму утримання та розвитку позашкільної освіти за місцем проживання на 2013- 2015 роки». Спочатку був проведений аналіз, за яким було виявлено, що ці центри не відповідають потребам підлітків, особливо дівчат. В минулому році міська рада Житомира своїм рішенням відкрила 4 додаткові клуби розвитку, які на сьогодні відвідують близько 250 осіб. Одним із аргументів для такого кроку було те, що в районах, де не існувало підліткових клубів, рівень підліткової злочинності був набагато вищий.

Досвід успішного гендерного бюджетування — це ще один наочний результат роботи програми в Україні?

– В Україні розвиваються ініціативи з гендерного бюджетування на локальному рівні. Важливого результату вдалося досягти в 3 містах, де органи місцевого самоврядування включили гендерний компонент в діючі програми.

Наприклад, в Житомирі ми маємо довгостроковий ефект: міська рада взяла гендерний інструмент до уваги і продовжила цей підхід без зовнішньої підтримки. Вони діють поза межами того, про що обіцяли спочатку.

В місті запровадили гендерний підхід в центрах дозвілля та розвитку. Спочатку був проведений аналіз, за яким було виявлено, що ці центри не відповідають потребам підлітків, особливо дівчат. В минулому році міська рада Житомира своїм рішенням відкрила 4 додаткові клуби розвитку, які на сьогодні відвідують близько 250 осіб. “Якщо підлітки не займаються корисним, вони йдуть на вулиці і вдаються до асоціальної поведінки”, – пояснюють причини такого кроку міські урядовці Житомира.

Україна і гендерна рівність

Де сьогодні знаходиться Україна на світовій мапі гендерної рівності?

– Для оцінки політики України в сфері ґендерної рівності варто поглянути на міжнародні індекси, які відображають місце України в ній. Так, в індексі ґендерної рівності, який визначається на основі 3 показників: освіти, економічної активності і участі жінок в процесі прийняття рішень, Україна займає 64 місце. Найгірший результат Україна виявила в останньому індикаторі. Аналогічні позиції держава займає і в індексі ґендерного розриву. “Тому найбільш важливою проблемою для України є участь жінок в процесі прийняття рішень”, – робить висновок Оксана Кисельова. ”, – робить висновок Оксана Кисельова.

1. Індекс Генденої Рівності, 2012.
2. Індекс гендерної нерівності від Програми розвитку ООН, 2013 (UN Development Programme Gender Inequality Index).
3. Індекс гендерно-орієнтованого розвитку, 2013 Програми розвитку ООН.
4. Індекс гендерної рівності країн ЄС, 2014 (додатково).
5. Індекс світової гендерної нерівності від Всесвітнього економічного форуму (World Economic Forum Global Gender Gap Index, 2014).

Жінки і політика

Що важливо здійснити, аби жінки були в політиці?

– Дуже важливо створити критичну масу жінок, які діють в політиці. Їм також потрібно консолідувати зусилля.

Для реалізації гендерної політики і, в тому числі, політичної участі жінок передбачається запровадження гендерних квот як механізму, спрямованого на урівноваження прав та можливостей.

Невипадково, коли йдеться про політичну участь, мова йде про гендерні квоти. Саме 20-30% і є тією критичною масою, коли жінки діють солідаризовано, коли вони усвідомлюють, які інтереси жінок вони мають захищати на політичному рівні, коли вони мають можливість впливати на законодавство, доступ до правосуддя тощо. Якщо є цей вплив на процес прийняття рішень, тоді вирішуються проблеми і в усіх інших сферах життя.

Якщо в нас буде пропорційна система, жінок у політиці буде більше.

Чому ще важливо, щоб жінки брали участь у політичному житті країни?

– Це важливо тому, що жінки і чоловіки по-різному розподіляють бюджет. Дослідження з цього питання свого часу проводилося в Сполучених Штатах. Дослідники визначили, що чоловіки витрачають, як правило, на представництво держави (зовнішню політику) та оборону; жінки витрачають на безпеку в усіх її вимірах, освіту, охорону здоров’я і культуру. Тобто, цінності жінок в реалізації політики більш відповідають людському, людяному виміру – потребам пересічних громадян.

Я думаю, що якби більше жінок було на державних посадах, бюджет витрачався б більш раціонально.

Людський компонент в державних програмах взагалі відсутній. Ми витрачаємо на труби, дороги, енергетику тощо, а для кого це робиться, не вказується. Будь-яка політика повинна мати на увазі людський вимір.

Коли ми ведемо мову про розвиток, в центрі має бути людина: жінки і чоловіки, оскільки вони мають різні проблеми, що повинні вирішуватися по-різному. Окрім цього, жінки і чоловіки мають різні підходи і цінності та володіють різними можливостями.

Мова має йти про рівні можливості?

– Конституція гарантує рівні права жінкам і чоловікам, однак мова має йти про рівні можливості.

– Жінки мають набагато менший доступ до ресурсів і фінансів. Приватизація була проведена на користь чоловіків. Якщо жінки не мають доступу до ресурсів, як їм брати участь в політиці? Ми знаємо, що участь у виборах у якості кандидата коштує дорого.

– Жінки також мають менший доступ до банківських кредитів. Жінкам задають такі питання, і вимагають такі документи, які ніколи не вимагають від чоловіків. Те ж саме трапляється і при прийомі на роботу.

Жінки витрачають набагато більше часу на неоплачувану домашню роботу. Це означає, що час, який вони могли б витрати на свій власний розвиток, на власну справу, на політичну діяльність «з’їдається» репродуктивною працею Одним з кроків на цьому шляху може бути справедливе розподілення домашніх обов’язків.

Як гендерна рівність впливає на життя країни і визначає розвиток суспільства?

– Один з пріоритетів в Україні — подолання нерівності в усіх сферах.

Гендерна рівність корисна. Погляньмо на ті країни, де показник гендерної рівності найвищий. Країни, в яких рівень гендерної рівності вище, краще економічно розвинені, мають краще соціальне забезпечення, політично більш стабільні. Ці країни орієнтовані в своїй діяльності на людину.

Однією з причин гендерної дискримінації є стереотипи.

Головна причина дискримінації — це відставання суспільної свідомості від реальних процесів і реального життя. В реальному житті вже немає традиційного розподілу гендерних ролей і суспільство вже готове, щоб жінки активніше брали участь в політичному житті.

Гендерні стереотипи, які існують в нашій свідомості, утримують нас від змін у житті та впливу на життя. Вони працюють як певні ступори. При прийомі на роботу жінки претендують на нижчі посади, або на нижчу заробітну платню, навіть у тому випадку, коли жінки і чоловіки мають однаковий рівень освіти і професійний досвід. Це свідчить про те, що жінки менш впевнені в собі та недостатньо обізнані щодо своїх прав, і щодо того, яка буває дискримінація.

Проте суспільство ще голосує в першу чергу за чоловіків, незважаючи на те, що виборців-жінок більше, ніж виборців-чоловіків.

– Жінкам потрібно навчатися бути політиками.

2014 – рік нових викликів

За останній рік трапилося багато змін. Що змінилося в Вашій роботі і які нові виклики тепер стоять перед правами і можливостями жінок в Україні?

– За останній рік у нас дуже багато нових викликів. Починаючи з лютого 2014 року, багато телефонних дзвінків. Особливо часто телефонували жінки військовослужбовців під час окупації Криму, просили допомогти, коли військовослужбовці були заблоковані у військових містечках. Потім телефонували переселенці з Криму, зі Східної України. На цей час у нас вже 1,2 млн офіційно зареєстрованих внутрішньо переміщених осіб, з яких 75-80% – жінки і діти, які втратили все. Зараз вони повністю залежать від держави і громадських організацій. Є певні категорії людей, які знайшли роботу чи відкрили власну справу. Однак ще є багато людей, які потребують допомоги, і саме через нові підходи.

ООН, Світовий банк і Європейська комісія протягом листопада-січня 2014-15 рр провели оцінку потреб щодо відбудови Східної України, яка знаходиться під контролем української влади. ООН Жінки за допомогою експертів інтегрувала в звіт ґендерний компонент. Мова йдеться про відбудову інфраструктури, економіки, соціальних послуг, держаних інституцій. Це буде платформа для залучення донорських проектів для фінансування відбудови і встановлення миру на звільнених територіях.

Ще один бік цієї проблеми — конфлікти в середовищі, куди приїжджають переселенці, оскільки, згідно з законом, переселенцям надається перевага в отриманні роботи і доступі до соціальних послуг. Для вирішення цієї проблеми міжнародні організації розробляють програми підтримки приймаючих громад.

– Тепер на порядку денному і тема “Жінки, мир і безпека”.

– Мінсоцполітики взяло на себе відповідальність за створення і прийняття Національного плану дій “Жінки, мир і безпека”, в якій мають взяти участь всі інституції, пов’язані з безпекою.

Її завдання не тільки підтримка жінок, які потерпіли від конфлікту, але і розширення участі жінок у прийнятті рішень та у процесах попередження, припинення та управління конфліктами.

Як Ви вже сказали, ці люди потребують допомоги. А що роблять сьогодні донори для того, щоб їм надати цю допомогу?

– Майже всі агенції ООН задіяні сьогодні у процес надання допомоги. По-перше, надається гуманітарна допомога – продукти харчування, одяг, ліки тощо. По-друге, та оцінка потреб щодо відбудови звільнених територій, про яку я вже говорила, передбачає залучення фінансування на відновлення інфраструктури (дома,лікарні, дитсадки, школи, інші заклади), економіки, соціальної сфери. По-третє, агенції ООН реалізують програми розвитку. Метою цих програм є включення внутрішньо переміщених осіб до економічного, соціального, політичного життя. Зокрема, проводяться тренінги, як шукати роботу, відкривати бізнес, тобто влаштовувати власне життя.

Важливим елементом допомоги, яка надається переселенцям, є і психологічна підтримка. Наскільки великим є усвідомлення необхідності надавати підтримку саме психологічного характеру?

– Люди, які покинули свої домівки, втратили не тільки майно, роботу і доходи, але і звичний спосіб життя, родичів, друзів. Багато із цих людей ніяк не можуть звикнутись із думкою, що зміни є безповоротними, і навіть, якщо вони повернуться до своїх домівок, то повернення до попереднього життя ніколи не буде. Вони потребують психологічної підтримки, щоб сприйняти реальність і почати реалізовувати себе в нових обставинах. Є міжнародні організації, які готові вкладати кошти в реалізацію проектів психологічної підтримки, і є громадські організації, які працюють над цим. Слід сказати, що громадські організації були першими, хто відгукнувся на ці виклики.

Мова також має йти і про психологічну підтримку соціальних працівників, які займаються переселенцями, а також жертвами ґендерного насильства. На сьогоднішній день соціальні працівники зазнають великих перевантажень, і, відверто кажучи, не мають відповідних знань і навичок, оскільки Україна ніколи не стикалася з цими проблемами в таких масштабах. Фонд народонаселення ООН планує надавати психологічну підтримку соціальним працівникам, які працюють із жертвами ґендерного насильства.

Рекомендуємо ознайомитися з Національним оглядом виконання Україною Пекінської декларації: видання“Гендерна політика та інституційні механізми її реалізації в Україні”.

Спілкувався: Олександр Ярощук


Тематика публікації:          

Останні публікації цього розділу:

“Жодних рішень для громадянського суспільства без громадянського суспільства”, — Олександр Ярема

Новостворений Фонд паліативної допомоги "ЛаВіта": пустити більше життя в наші хоспіси

Місце жінки в політиці: що змінилося?

В Україні оновлюють Нацстратегію сприяння розвитку громадянського суспільства

Culture:Reload — простір для роздумів, рефлексій та уяви

Як і довкола чого мережується громадянське суспільство України