ВПО: правдивий storytelling на Громадському Просторі. Перша історія

Громадський Простір зустрівся із Наталею Новиковою, працівницею Ресурсного Центру для допомоги вимушеним переселенцям, просто в офісі організації. Наталя не просто не байдужа до теми тих, хто ...

12190466_10201296182044190_1067791262_o

Громадський Простір

Громадський Простір зустрівся із Наталею Новиковою, працівницею Ресурсного Центру для допомоги вимушеним переселенцям, просто в офісі організації. Наталя не просто не байдужа до теми тих, хто вимушений був залишити свою домівку через військові дії на сході України та облаштовуватися на новому місці, вона – одна з таких людей. Майже рік дівчина живе далеко від дому і батьків, проте зуміла зберегти оптимізм і бадьорість, включитися на допомогу. Більше того, Київ вона сприймає як нову сходинку власного розвитку. Про все це Наталя відверто поділилася з нами в рамках нової серії матеріалів “ВПО: правдивий storytelling на Громадському Просторі”.

Г.П. Звідки Ви? 

Я приїхала з Донецька, приблизно в січні остаточно.

Г.П. Чим Ви займалися в Донецьку? 

Якраз влітку я закінчила Донецький Національний університет, встигла. Потім мене життя трохи “помотало” Україною. Я тривалий час була в Святогірську, жила в знайомих. Потім побувала на західній Україні, а потім вже остаточно переїхала до Києва.

 Відео бесіди: 

Г.П. Коли Ви прийняли остаточне рішення, що Вам все-таки треба залишати рідне місто? 

Була така ситуація, що я на той момент ще жила в гуртожитку. У той момент, коли якраз в Донецьк заходили ополченці, сепаратисти, зі Слов’янська вони приходили в Донецьк, то гуртожиток, в якому я жила, вони якраз і зайняли. Тому, природно, моя перша думка – це якнайшвидше купувати квитки і їхати. Тому лишати місто… Я буквально за три дні зібралась, пожила трохи в друга, три дні збирала речі і поїхала.

Г.П. А як щодо Ваших рідних, близьких? Де вони?

Мої батьки живуть в Луганській області до цих пір, оскільки там завжди було досить спокійно, і батьки не хочуть залишати дім рідний, все життя будували, тому тато сказав: “Ні. Поки тут все тихо, спокійно, ми будемо тут”.

Г.П. Сумуєте?

Звісно, я дуже скучаю.

Г.П. Чи часто передзвонюєтесь, переписуєтесь?

Звісно, стараємось кожен день, але природно – у них свої справи, у мене свої, не завжди зранку і ввечері. Але Skype, телефон – це, звичайно, великі помічники для далеких відстаней.

Г.П. Як Вас прийняв Київ?

Досить цікаво і загалом позитивно. Я вже не вперше тут була – осінь провела так, що  кожен місяць приїжджала сюди до друзів. І переїзд в січні – це вже був такий просто… Зробити крок на останню сходинку. У мене тут багато друзів – переїхали теж разом зі мною, тому мені було досить комфортно.

Г.П. Саме з Донецька?

Так-так. Не можу сказати, що тут мало донецьких. Тут дуже багато донецьких. Це і приємно, з одного боку, а з іншого боку, я рада, що люди будують нове життя. Ось вже рік потому я буває проходжу в метро і бачу знайомі обличчя, про які я й не знала, що вони переїхали.

Г.П. Чи легко Вам було тут знайти житло, роботу? Як Вам це вдалося?

Я вважаю, що мені  пощастило більше, ніж іншим, тому що мені вдалося все одразу – власниця квартири була достатньо лояльною жінкою і без усіляких зайвих питань вона мене прийняла. І з роботою я… На той момент була волонтером в “Донбас SOS”, загалом, я одразу туди пішла, до того ж була фрілансером – я перекладач. Тому я працювала на відстані , у мене загалом немає проблем із роботою, можу працювати з будь-якої точки світу. Але потім вирішила, що потрібно все-таки працювати в колективі і на даний момент я в Ресурсному Центрі.

Г.П. Як до Вас ставляться кияни? До Вас персонально, до Ваших друзів з Донецька, зі східної України? На скільки кияни толерантні?

У мене є друзі кияни і більшість людей, молодь, вони навіть дуже позитивно, спокійно ставляться. Мені здається, тут питання не як ставляться кияни до донеччан, а як ставиться людина до людини. Тому що і серед донеччан, і серед киян є нормальні люди, є адекватні, які розвиваються, працюють і трудяться. Так само є такий прошарок населення, що не збирається ні розвивати місто, ні розвивати себе, і я би не хотіла з такими людьми спілкуватися. Напевне, через цих кількох людей, які не завжди адекватно себе поводять, є такий ярлик і стереотип, що всі донеччани дуже-дуже неосвічені і некультурні, і неадекватні, і це сумно. Але в цілому, ті люди, з якими я зустрічалась, з якими я спілкуюсь, дуже позитивні і хороші.

Г.П. Тобто Ви не відчуваєте ніякої дискримінації?

Ні.

Г.П. У Вас горять очі, посмішка на обличчі, виглядаєте дуже бадьоро… Щоб Ви могли сказати людям, які навпаки – не можуть себе знайти в іншій громаді і не можуть адаптуватися до нового життя, до нового міста? Якісь, можливо, поради, побажання?

Я би напевне таким людям побажала трохи сміливості і щоб той позитив, який завжди у нас в житті є, аби він залишався завжди. І вірити в те, що всюди є хороші люди, це дійсно так. Дуже багато хороших людей. Навіть якщо ми допомагаємо якійсь одній людині, знайдуться довкола ще десять інших, які допоможуть в результаті нам. І працювати, найголовніше – працювати в цьому житті.

Г.П. Чи пов’язуєте своє подальше життя з Києвом? 

Найближчі роки, так. Київ завжди був певною сходинкою в моєму житті. Я зростала в маленькому місті, я вступила на навчання в університет в Донецьку – це був мій наступний крок. Потім я планувала все одно вирости з цього міста, і переїхати до столиці, а зі столиці кудись далі. Тому сказати, що це моє останнє місто я не можу. Але тут – нова сходинка, нова частина мого життя, нова сторінка.

Г.П. Чи вірите Ви в швидке закінчення війни, у те, що в Україну прийде мир і що Ваші батьки зможуть Вас вільно відвідувати, а Ви їх?

Я дуже хочу вірити. Я дійсно дуже надіюся, що все незабаром закінчиться. Щоб ті, хто хоче повернутися, повернулися. Ті, хто хоче просто спокійно відвідувати своїх родичів, щоб вони мали таку змогу. Я дуже сумую за батьками і надіюсь, що зможу скоро взяти, купити квиток на поїзд і поїхати додому.

Г.П. Успіху Вам у цьому.

Дякую.

 

Автор: Любов Єремічева, Галина Жовтко

___________

Інформаційна кампанія «ВПО: правдивий storytelling на Громадському Просторі» проводиться ГО «Інформаційно-аналітичний центр «Громадський простір» в рамках проекту «Сприяння плюралізму та діалогу в українському суспільстві», що реалізується Фондом Східна Європа за підтримки ChildFund Deutschland e.V. та Міністерства закордонних справ Федеративної Республіки Німеччини. 


Тематика публікації:            

Останні публікації цього розділу:

Криза як шанс: адаптація до викликів та інсайти від громадських організацій

"Про що вона мовчить": хочемо жити у світі, в якому жіночі голоси є почутими

Комунікація з громадянами — важлива річ, про яку часом забувають організації

Мислімо критично! На Українському радіо стартував медіаосвітний проєкт "Все Потребує Доказів"

На шляху до сталого розвитку. Як ПРООН заохочує українців до змін

Що варто знати про новий проєкт Стратегії розвитку громадянського суспільства?