Микола Шпаковський: усвідомлення себе необхідним для інших

Громадський Простір

Микола Шпаковський, громадський діяч, координатор міжнародних молодіжних проектів з журналістики, поет, музикант – з Тернополя, підхоплює флеш-моб рефлексій Громадського Простору – “Наша Нова Незалежність”.

Микола Шпаковський:

– Зараз коли мені пишуть або дзвонять мої друзі з Польщі чи Литви, вони хочуть дізнатися, що у нас відбувається насправді. Кажуть, що в них часто трапляється суперечлива інформація про події на нашому Сході. Тому мушу заспокоювати їх тим, що це неприпустиме військове вторгнення фактично в центр Європи – є критичним моментом для того, аби ми врешті побачили справжні обличчя усіх наших сусідів, їхню сутність та конче переглянули свої цінності.

Це час особистого пробудження та визначення пріоритетів, а також постійного внутрішнього протистояння. Телебачення, розмови, коментарі виснажують настільки, що вже не помічаєш, який сьогодні день тижня, а біографія жертв з нашого боку стає частиною твоєї біографії.

Загострення через усі ті події іноді приносить несподівані плоди – чи міг би я коли-небудь подумати, що тендітні дівчата-художниці зможуть організувати потужну акцію збору коштів для допомоги нашим воїнам або молодих хлопців, які рвуться на фронт, в той час коли досвідченіші чоловіки купуватимуть собі медичні довідки, щоби «відмазатися» від призову?

Як на мене, нова незалежність є запрошенням нас у простір, де кожен виконуватиме свою роботу якісно та совісно, це усвідомлення себе необхідним для інших.

Ще більше точних відчуттів-емоцій Микола виливає у вірші

Пекло

З наших стін проросли ваші кулі,
Квіти полів проросли з наших касок.
І ми вже не думаємо, ми майже не чуємо
Посеред пустих дитячих колясок.
Сигарета на двох, чашка чаю по колу
Та замість будильників – виття сирен.
Гаряча картоплина з долоні в долоню,
І замість чистого неба холодний брезент.
Нам виросли очі, поглядом можна краяти камінь.
Дітлахи мовчки бавляться гільзами. Пам’ятаєш, тоді
Згусла темінь, під нами лід червонів і ламався поріг,
А ми набивали снігом мішки і грілися в храмах?
Кулі зусібіч прошили наші долоні і скроні,
Пекло прокидається з нами коли ми спимо.
Тепер як ніколи довга повільна дорога додому,
Заки янгол широким крилом прикриває шолом.

Квіти

У прірві відчаю темного
Абонент стає недоступний
Витри той номер забудь його
Змирись – це тривала розлука
Як чорне переходить у біле
Мов благання щоб відпустити
Це світ особистий наш кілер
Я приніс тобі квіти й ми квити

Молитва ненависті

Молитви. Кров. Матюки.
Хтось випустив на волю першого вовка із крику,
В темряву, біль, в кров, сніг і попіл.
Молитви. Кров. Матюки.
За ним другий вовк – замітає слід першого,
Крадеться й переховується в твоєму неспокої.
Молитви. Кров. Матюки.
Спіймай третього вовка й четвертого,
Вони нападають зненацька, з-за рогу,
Розчави їм голови, очисти їх полум’ям!
Молитви. Кров. Матюки.
Диявол діє все дужче, послав п’ятого вовка,
Той звір щойно проколотий ломом, ось там – вгорі.
Молитви. Кров. Матюки.
І шостий, останній, найбільш жорстокий –
Здихає, сестричко, повір, від нашого погляду.
Своїми ж розтерзаний, змішаний із болотом.
Молитви. Кров. Матюки.
Господи, дай нам любові ковток
Сильнішої від потиску на курок!
Лід і вогонь, боротьбу освяти!
Молитви. Кров. Матюки.

Степи та зірки

Коли пеклом єдиним для тебе є сусідня держава,
А ти ще сьогодні втікав від зграї диких собак,
Яка вже суть та різниця, що ти ідеш в балаклаві
Посеред степів і зірок, як пророк і мов знак?
Зіллєшся із ніччю, деревом, сяйвом й водою,
Полум’ям свічки, залізом – станеш ти воїном.
Зустрілися з римами рифи, платівки заїжджені,
Ти потрібен всім тим, хто з тобою був ніжним.
Цьогорічні обійми не роздані є і ледь перестигли,
Промерзаєш від поту вночі, задихаєшся вдень.
Й жмут променів, що зайшов крізь оте павутиння
Із поміж дверей чи пісень – це для твоїх грудей.
Серпантин у серпанку, з середи на четвер,
Ми в дитинстві запускали паперові кораблики.
Травень й Дністер, десь на небі Суфлер,
Все ж, замість танків тоді повзали равлики.