Молодіжний центр Волині: країні потрібні здорові, хороші середовища, які творять соціальні зміни

Громадський Простір

Молодіжний центр Волині — відкритий простір для роботи, відпочинку та розвитку молодіжних організацій Волині. Тут допоможуть спланувати вашу роботу та нададуть простір для креативу, скоординують та скерують, поділяться секретами та практичними порадами. Спираючись на багаторічний досвід роботи в молодіжному громадському секторі.

Про кейс доброї локальної ініціативи, яка акумулює та розвиває громадські активності молоді Волині, Громадський Простір поспілкувався із командою Молодіжного центру Волині — із Захаром Ткачуком, головою ГО “Молодіжна платформа”, засновником Центру, та Юлією Ткачук, фінансовою менеджеркою Центру, яка тривалий час виконувала роль адміністраторки. Ми наочно відчули атмосферу затишного простору.

4 факти про Волинський Молодіжний Центр 

У 2015 році Центр відкрито офіційно, до того функціонував більше як офіс організації, а вже потім залучались люди, організовувались заходи, навчання, це було і місце коворкінгу. Хоча фіційно працює з 10:00 до 19:00, але за попередньою домовленістю можна 24/7 зайти в Центр. Це є великим плюсом.

• Простір шириться перемогами

“На початку ми отримували багато коментарів на заразок: “Та ви скоро закриєтеся!”, “Та що ви таке вигадали — нікому це не потрібно!”, “Це знову якийсь проект під вибори чи конкретну особистість, – згадує Юлія Ткачук.

А вже 2019-й рік, і ми не просто є, а й розширюємося, постійно вигадуємо нові локації. Коли ми починали, у нас було дві кімнатки, а зараз у нас є ще тренінгова зала, лаунж-зона, кава-куток, галерея молодих художників міста Луцьк, яку підтримала  програма “Активні громадяни” Британської Ради. Для нас це важлива перемога.

Інша перемога — це, все ж таки, люди, які з нами починали. Звісно, є певний плин кадрів. Тому що молоді люди приходять, чомусь навчаються, це для них ніби тренувальний майданчик: все, чому вони навчилися, вони використовують у своїй роботі, хтось створює власну ГО, хтось, наприклад, займається своїм бізнесом чи йде працювати в якісь більші компанії. Ще жодного разу ніхто не казав, що їм не знадобилися ті знання, які вони тут отримали.

“На сьогодні Центр — це освітньо-подієвий хаб, це слово зараз більше зрозуміле, хоч і теж для України нове. Але ми вже бачимо певний “вибух” просторів, креативних місць, коворкінгів. Як би ми це не назвали, все одно це певне середовище людей, яке працює задля якоїсь місії, — розповідає Захар Ткачук, голова ГО “Молодіжна платформа”, координатор Волинського Молодіжного Центру.

 У нашому випадку, місія — соціальна. Ми говоримо про здорову, конкурентно спроможну, сильну українську молодь, не тільки волинську, хоч і перебуваємо на Волині, але й всієї України. Ми віримо, що успішна держава можлива тоді, коли є успішна молодь. Ці люди є носіями певної ідеї, певних цінностей.

До речі, це дуже класний кейс, коли ти бачиш, що молоді люди, які приходили до тебе на різні програми, івенти, за якийсь час кажуть: “Слухай, ти вже вдома маєш роздільне сміття?”, або “А ти знаєш, що ця фірма використовує неекологічні засоби?”.

Тоді ти відчуваєш цей вплив. Звісно, у нас є конкретні інструменти, як ми цю місію, власне, реалізовуємо — їх можна перелічувати довго, але я б зупинився більше на програмах. 

• До вподоби довгострокові речі

Центр працює з програмами. Це означає, що нам дуже подобаються довгострокові речі. Я не кажу “проєкти”, бо в такому разі є дата початку і дата завершення. До прикладу, 6-12 місяців. Ми робимо програми на декілька років, які мають свою мету. Наприклад, у нашому Центрі працює декілька освітніх програм, одна з них для мене визначальна — по м’яких навичках, soft skills. Ми пробуємо, за порадою ООН, розвивати 11 компетенцій в молодих людях. Це річна програма — різні навчання, воркшопи, проектна діяльність.І після того ти “випускаєшся” в громадський рух.

Є програма, з якою ми давно співпрацюємо, яка вчить соціальним змінам, діалогу в громаді, мультикультурності. Звичайно, там є певний елемент проектного мислення, що дуже важливо для молоді. Адже проектне мислення — це конкретні результати, це вимірювані індикатори. І коли наша молодь пробує робити проекти, вони дуже цікаво спілкуються з бізнесом однією мовою, бо розуміють, що таке цифри в тому числі.

Планується бізнес-програма для підлітків на започаткування власної справи — це один із варіантів відповіді, власне, на виклик, що молодь виїжджає, особливо в наших прикордонних областях. Було таке опитування, в якому питалося, що хвилює найбільше: перше місце зайняли дороги, друге — корупція (гадаю,  так сказали, бо це ще і в тренді), а третє — те, що молодь виїжджає закордон. І ось на цей виклик ми пробуємо робити таку програму”. 

• Вчимо звітуватись 

“Один сектор — це робота програмна, а другий — це освітній хаб, тому що ми надаємо свою локацію для будь-яких соціальних подій безкоштовно, — розповідає Захар Ткачук. — Це велике навантаження, бо проект має повністю соціальне фінансування — нас фінансують люди, все прозоро, хто скільки вкладає коштів. В кінці місяця ми показуємо: ось стільки займає оренда, Інтернет…

Це круто, бо ми вчимо інші проекти звітувати про свою роботу. Отримуєте ви багато грошей від донора,  від громади,  чи небагато, все одно покажіть, бо це довіра до вас. Тому ми вирішили, що наш соціальний внесок — давати нашу локацію, хай вона не надто велика, але у нас дуже гнучко, ми можемо й всю ніч працювати, навіть якщо це вихідні”.

• Середовище живе саме собою – і народжує подальшу історію

Перший поверх  має інклюзивний вхід, є зйомний пандус, легко організувати події невеликого формату до тридцяти людей. “У нас бувають місяці, коли по три заходи на день, зранку прес-конференція, вдень воркшоп, а ввечері вже навчання. Бувають, й міжнародні організації, маємо співпрацю з ПРООН — йде робота щодо громадянської освіти”. Тому центр працює як майданчик, а також це і середовище людей.

Це так важливо вибудовувати в країні здорові, хороші середовища, які творять соціальні зміни. І ось, напевне, це середовище для громадського сектору Волині є великим скарбом, бо стіни, меблі, гарний лофтовий дизайн — це круто, але тимчасово. А середовище живе саме собою і народжує подальшу історію”.

Клуб соціального інвестора як модель місцевого краудфандингу 

“Людей, які підтримують нас лайками у Фейсбуці, дуже багато, — посміхається Захар Ткачук. — Ми відчули певну складність, коли вирішили, що хочемо, аби нас повністю фінансувала місцева громада. Є ідея того, що якщо ми корисні громаді, до прикладу, молодим мамам, тінейджерам, муніципалітету, то хай громада нас і фінансує в правильному сенсі цього слова, з прозорістю. Це було непросто.

Ми вигадали таку штуку як “Клуб соціального інвестора”. Це окремий веб-портал, схожий до Urban Space 100, Urban Space 500… Думаю, про ці проекти вже всі чули, але там була ідея в тому, що ти раз закидаєш тисячу доларів і проект далі сам собою існує. І це бізнес-проект, хоч і має соціальну складову.

У нас не так — тут треба щомісяця вкладати певну фіксовану суму: студенти 50 гривень, молодь, яка працює, від 200, і люди, які нам співчувають фінансово, ми називаємо “золота категорія” — 1000 гривень. Це, переважно, підприємці. Це такий місцевий краудфандинг.

По-чесному, ми не витягуємо в нуль, тому що маємо ще десь шукати, вигравати проекти, крутитися, мріємо про соціальне підтриємництво. Але поки що не знайшли, що можемо продати громаді, крім наших освітніх,  дозвіллєвих програм.

Багато лучан, які живуть не в Луцьку, теж долучаються і їм цікаво. Можна зайти на сайт https://social-investors.club/, подивитися як ця система працює, бо там є весь опис, як відбувається донація, що ви за неї отримуєте.

Ми дякуємо нашим інвесторам, робимо з ними публічні заходи, вітаємо з днем народження — це мінімально, дуже важливі речі. Ми цю систему підгледіли в декількох організаціях. Дещо іншу, але спробували адаптувати її для себе, поки що задоволені результатом. Наші донори — це громадяни. 

Є співпраця з іншими організаціями, є грантові програми, які ми можемо реалізовувати. Ми мріємо, що наш відсотковий баланс збільшиться: 90% це буде громада, тому що це сталість, а не так — виграв проект, програв проект… І що, закрити всю цю історію? 

Зокрема, в програмі “Активні громадяни” ми вже чотири роки. Нам стало цікаво, це щось близьке до нас. За ці роки організовували масу всього. Звичайно, є певні етапи перебування в програмі. Спочатку наших фасилітаторів навчили майстри-фасилітатори. Потім ми в Луцьку зробили перші тренінги, люди зацікавилися — це було щось нове,  нестандартне навчання з елементами фасилітації. А потім почались проекти… Довкола цього теж почало створюватися середовище. І ми постійно росли — пропорційно, еволюційно, не перестрибуючи, бо в програмі ж є ще інші компоненти. За всі ці чотири роки ми реалізували 64 проекти, це досить багато.

“Насправді, може здатися, що труднощів багато, але вони, здебільшого, не дуже великі, — говорить Юлія Ткачук.  — Один з викликів  — підтримка простору, ремонти. Треба щось замінювати. Адже це відкритий простір, дуже часто щось ламається. Чи, наприклад, нещодавно нас “захоплювали” мурахи, вони десь знайшли шматочок цукру. Постійно десь треба шукати вирішення ситуацій.  Дуже часто наші відвідувачі, які були тут рік-два тому, кажуть: “У вас знову щось змінилося?”. Це такий живий простір, живий організм — постійно щось міняється.

Ще така цікава річ — усе не просто так змінюється.

Ми робимо так зване мапування простору — просимо наших відвідувачів позначати місця, які їм подобаються, які не подобаються. Вони вибирають хороші точки, хороші місця, якими постійно користуються. З таких місць — кава-куток, дивани, місцинка з хом’яком (бо всі люблять нашого хом’ячка). А всі місця, які позначають “холодними” — одразу трансформуємо: “Ага, цей куточок не задіяний, треба його зробити більш функціональним”.  

Що ще довкола простору?

“Книгонуті”

Бібліотека — це новий проект. Тут є клуб любителів книг “Книгонуті”. Вони реально збираються в колі і мають обговорення на різні теми. До прикладу, табу в читанні чи екранізації книг. В межах цього клубу зібралися люди за інтересами, Центр використовують як локацію, приміщення.

Ідея бібліотеки з’явилася, тому що, здебільшого, молоді люди хочуть читати (що б там не казали, що молодь менше читає), просто не всі можуть собі дозволити купити якісні, хороші книги. Чи це якийсь нон-фікшн, чи це художня література, які коштують більше 300 гривень… Так виникла ідея створити бібліотеку, але з сучасними книгами. Люди, які прочитали свої книги, можуть віддати їх сюди. Ця бібліотека діє не геть безкоштовно — запланували 10 гривень за читання книжки, але всі ці кошти будуть направлені на те, щоб купувати нову літературу. Є місяць часу, щоб прочитати цю книгу, зараз бібліотека лише почала наповнюватися, але там вже є багато цікавих книг: і біографія Форда, і “Атлант розправив плечі”, і різна професійна література. Діє електронний каталог цих книг: можна подивитися, що є почитати, чи вільне – і вже тоді йти і читати ці книжки.

Мовні клуби

Захід — це така одноразова річ, тобто є спікер, є під нього подія, є своя афіша, відповідно, під це збирається зацікавлена аудиторія. А клуб…

У Центрі є клуб англійської, німецької мови — діють більш як розмовні. Є клуб настільних ігор, клуб гри в “Мафію”. Це те, що відбувається регулярно. 

“Соціальний контейнер”

Хоч це і не нова ідея, але дуже дієва. У місті Володимир-Волинський біля кордону з Польщею активісти теж брали участь у пітчингу і подали цей проект дуже якісно. Коли я приїжджаю і бачу людей, які мають потребу в одязі… Інколи люди плачуть, не вірячи, що їм хтось може дати щось безкоштовно.

Було багато запитів від військових: якщо є непотрібний одяг, бо такого вкидають відсотків 30, то давайте нам на потреби. “Соціальний контейнер” працює і в Луцьку, запрацював у Володимир-Волинську, потім Дубно реалізувало. Ось такий ланцюг запрацював. 

Професійність — це коли ти працюєш надовго

“Я не можу сказати, що ми супер професійні, напевно, це не нам оцінювати, але мені здається, що ми принаймні тягнемося до тої ідеї, — вважає Захар Ткачук. — Коли спілкуєшся з бізнесом, вони кажуть: “Дуже цікаво, ми готові допомагати цьому вашому руху”. 

Кажуть: “Ми готові, але на що? Вчора приходив благодійний фонд, просив дати на ветеранів АТО. Я дав. Потім я більше ніколи не побачив цих людей”.  Другий каже: “Ми великий завод, у нас є напрям корпоративної соціальної відповідальності, ми кожен рік садимо дерева, нам вже набридло, ми готові щось зробити цікавіше, давайте: які у вас є кейси?”. А громадська організація відповідає: “Та у нас немає кейсів, дайте нам гроші і ми щось зробимо”. Тобто, вся робота йде довкола: дайте нам гроші, але ми не вміємо з ними працювати.

Коли спілкуєшся з бізнесом, буває дуже прикро чути: “А, ці громадські діячі! Знаємо таких”. І ти розумієш, що там уже хтось був і щось не так зробив. Для мене професійність — це коли ти працюєш надовго. Шалена кількість організацій — це одна людина, яка працює одноденно, ще “краще”, коли ініціатива виникла під  певний проект.

Професійність — це коли ти кажеш: “Це моя основна робота”. Так, можливо, я не заробляю так, як хотів би заробляти, але я планую на 5-10 років. Ось наша організація, є місія, ось ми зробили собі стратегічний план —  чи за гроші, чи самі його нагенерували, ось у нас така публічна структура і все видно на сайті: голова, заступник, правління, наглядова рада, ось наш офіс —  приходьте, ми відкриті, ось наші донації… Має бути прозорість. Якщо ти кажеш, що працюєш для громади, то покажи, як ти працюєш.

На жаль, багато хто застрягає на цьому етапі: зареєстрував громадську організацію – і відразу пішов шукати гроші. Хоч це не історія про ресурси, багато речей можна робити на початках своїми руками — ми так робили. Нам ніхто не допомагав цей центр ремонтувати, створювати. Ми самі просто робили, але цей позитивний шлейф продовжився, і коли ти тут вже працюєш 5 років і кажеш: “Я не збираюся від вас тікати, ховатися, ось наші правила — все є на сайті”, чи зустрічаєшся з людьми, тоді створюється довіра.

Якщо створюється довіра, тоді до тебе приходять ресурси,  бо люди розуміють, що їхня вкладена копійка буде конвертована у щось, що їм може бути цікаво. Чи ви екологічна організація, чи ви займаєтеся безпритульними собаками, чи захистом прав людей, — однаково, бо на кожну сферу є свої клієнти. Я, наприклад, будучи в громадському русі, доную більшим організаціям, які мені видаються класними, бо я бачу результат. 

Тобто, непрофесійність — це коли ми закриті, ми не маємо системності, коли не маємо репутації абсолютно, хоч вона й не одразу приходить.

Професійність — це ще і коли ми вкладаємо спочатку в свою організацію, у свої внутрішні політики, процедури, а вже потім говоримо, що будемо робити, як будемо робити. Мені здається, багатьом організаціям в Україні сьогодні цього бракує, бо їх, насправді, величезна кількість. Але не з усіма хочеться партнеритися, тому що не знаєш, чого очікувати. 

Поради

Не боятися.  Багато хто каже: “Це не для нас. То таке складне”, або “Ми тільки створилися”. Але варто діяти, заповнювати аплікаційні форми. Дуже страшно робити перші кроки, як маленька дитина, яка йде і падає, забиває коліна. На неї ніхто за це не кричить, навпаки — підіймають, бо розуміють, що вона вчиться. Так і громадському руху, який дуже потребує переходу в зону професійності.

Вчитися. Зокрема, в міжнародних проектах, де є колосальний досвід, того, що таке соціальні зміни, як вони впроваджуються, як це робити якісно і правильно, як це робити надовго, як це робити разом з усіма, як це —  бути в середовищі правильних людей.

І працювати. Є організації, які одразу очікують на раптовий “вибух”, одразу впаде купа грошей, купа можливостей. Та ні, це від вас залежить. Тому що вам дають якийсь інструмент, використовуйте його, творіть. 

Підготували: Віталій Ніщименко та Любов Єремічева

Фото – Громадський Простір

……………….

А що в регіонах?! Часто питають нас. Чи є наочні зміни в активі та активностях? Громадський Простір започатковує серію цікавих лонгрідів — мозаїка з живих розмов і спостережень, кейсів та успішних історій — #ПереТворення.