«МОЄ МІСЦЕ» – виставка про тих, хто змушений заново шукати своє місце

Громадський Простір

З 8 до 13 травня в Центрі сучасного мистецтва «М17» вперше до загального перегляду була відкрита виставка «МОЄ МІСЦЕ» – фото та інтерв’ю із внутрішніми переселенцями та волонтерами, які їм допомагають.

“Кожна з вісімнадцяти Історій, розказана учасниками проекту – це Історія дуже особиста, але розказана вголос. Поєднані у проекті «МОЄ МІСЦЕ» – вони утворюють калейдоскоп інтимних, втім пізнаваних та спільних для тисяч українців думок і переживань. Людей, яких за останній рік юридична практика і статистика визначають незрозумілим і знеособлюючим терміном ВПО” – йдеться в анонсі події. Громадський Простір відвідав виставку, тож пропонуємо ознайомитися із окремим світлинами, які про неї розповідають.

“Крім негативних історій, яких насправді мало, але які всі переповідають, потрібно ще розказати про позитивні історії і взагалі познайомитися з цими людьми, побачити їх різні грані, те, що в нас є спільного, що для нас є цікавого в цьому. І тому ми вирішили брати інтерв’ю у дуже різних людей – різних за віком, за статусом, за способом життя, роботи і створили цю виставку“, – розповідає співавторка проекту Ульяна Устінова, тренерка молодіжних проектів ГО Київський освітній центр “Простір толерантності”.

“Дійсно, наша виставка підіймає дуже різні проблеми, різну проблематику, яка на сьогоднішній день стоїть. Сама ідея була показати можливість людей, які переїхали, їх ресурсність, їх бажання вибрати дійсно той шлях, який вони вибрали і облаштовуватися на тому місці, яке вони обрали. Крім усього іншого, у нас тут є історії трьох волонтерів, які не є переселенцями, які обрали для себе таку місію. У нас є Леся Литвинова, яка говорить про те, що для неї це стало просто сенсом життя – допомагати іншим людям, допомагати людям, які приїхали. В цьому я бачу надію українського суспільства, тому що наші історії говорять про бажання жити, бажання облаштовуватися, бажання шукати десь своє місце і бажання допомагати іншому. Це дуже ресурсно. Є дуже багато стереотипів, що це “соціальні утриманці”, це люди, які забирають нашу роботу. Коли ми говоримо: “давайте інтегрувати їх в українське суспільство”, коли ти бачиш список цих стереотипів, які вже накладаються на цих людей, розумієш – як взагалі можна говорити про якусь інтеграцію, коли ми ставимося до них вже з певним упередженням?“, – пояснила сенс виставки Кіра Крейдерман, співавторка виставки, координаторка міжнародних проектів ГО Київський освітній центр “Простір толерантності”.

“Для мене кожна історія – це дійсно щось дуже пронизливе і щось викликаюче в певний момент – якісь сльози, якісь емоції такого очищення від того, що є наша людська сутність“, – зізнається Кіра.

Пропонуємо віртуально відчути атмосферу виставки:

“Ось як доля складається, – розповідає про історію танцювального колективу з Луганська, якому дали притулок на Миколаївщині хореограф, народний артист України Григорій Чапкіс, – тепер життя цих сорока п’яти дітей змінилось докорінно, не було щастя, так нещастя допомогло. У них так повернулось життя, що це може бути для них успіхом, вони потрапили в дуже хороші руки...”

Виставку вже запросили до Миколаєва, Львова, Хмельницького, Херсона. Організаторки мріють також повезти її закордон, щоб показати сторону України та українців, яка ще не зовсім знана світом. Планують також показати «Моє місце» і в бізнес-центрах, які запрошують зголошуватися до такої співпраці.

Фото

Джерело : Громадський простір

Автор : Галина Жовтко, Любов Єремічева