Меморіал: створення нової культури пам’яті, віддаленої від радянщини

Громадський Простір

Платформа пам’яті Меморіал — про загиблих у війні росії проти України. Війна в Україні почалася у вже далекому 2014-му році, у 2022-му з початком повномасштабного вторгнення, вона спалахнула з новою, потужною силою. Ворог захоплює і обстрілює наші міста та вбиває як наших захисників і захисниць, так і цивільних людей. “Тисячі поранених, сотні жертв серед цивільних. Ми створили цей меморіал, щоб ви могли дізнатися про кожного, хто був вбитий російською армією” — говорить платформа. Про місію проєкту, про те, як перетворювати цифри статистики на реальні історії реальних людей, про важливість культури пам’яті Громадський Простір поспілкувався з членкинями команди Меморіалу.

Ми поспілкувалися з: 

Юлією Лозинською, шеф-редакторкою платформи пам’яті Меморіал, та

Світланою Корженко, редакторкою військового розділу платформи пам’яті Меморіал.

Декілька слів про вашу команду — як ви працюєте під час повномасштабної війни?

Юлія Лозинська: Команда Меморіалу працює з березня 2022-го року. Постійно з нами діє близько 10 людей, а на фрилансі чи волонтерських умовах – десятки людей, які поділяють наші цінності. Це і автори та авторки в регіонах, які допомагають шукати інформацію про загиблих, і волонтери за кордоном, які допомагають нам організовувати події для вшанування пам’яті загиблих у різних країнах світу. Зокрема, в Римі 25 травня презентували виставку про дітей, убитих росією: 32 фотоісторії, підготовлені Меморіалом спільно із батьками дітей. 

Виставка “Втрачене дитинство”. Росіяни нищать наші міста, економіку, культуру, вбивають наших людей. Від їхніх рук гинуть діти. Лише за офіційними даними, станом на червень 2023 року, відомо про пів тисячі випадків смерті неповнолітніх через війну, починаючи з 24 лютого 2022 року. Команда платформи пам’яті Меморіал спільно з рідними загиблих дітей написала історії від імені діток, які ніколи не стануть дорослими. Це діти різного віку: від ненароджених до майже дорослих, з різних куточків України, з різними мріями на життя, які вже ніколи не здійсняться. До Дня захисту дітей команда платформи пам’яті Меморіал презентувала виставку в кількох областях України. Історії вбитих українських дітей також мали можливість дізнатися люди за кордоном. 

Виставка “Втрачене дитинство” за кордоном

Як виникла ідея Меморіалу?

Юлія Лозинська: Ідея Меморіалу народилася у перші дні повномасштабної війни у Гаяне Авакян, керівниці напряму розвитку продуктів агенції медійного росту “Або”.  Команда відчула – треба тут і зараз починати робити щось, щоби не загубити жодну історію людини, чиє життя відібрала росія. Спершу фіксували історії загиблих цивільних людей, а далі почали розповідати також про військових. 

Світлана Корженко: Якщо до 2022-го року історії загиблих захисників збирала й оприлюднювала Книга пам’яті полеглих за Україну, то історії цивільних жертв системно не моніторили і не збирали. Наш проєкт тим унікальний, що поєднує в собі два важливі розділи вшанування пам’яті: історії загиблих захисників та історії цивільних загиблих.

Станом на зараз вдалося зафіксувати понад 7 тисяч історій людей, яких Україна втратила через російський повномасштабний наступ з обстрілами по нашим містам, селам, цивільним об’єктам.

поховання загиблого під час війни цивільного подружжя в Ічнянській міській громаді

 Як ви визначаєте місію проєкту? Як перетворюєте “цифри статистики” на реальні історії реальних людей?

Юлія Лозинська: Місія проєкту полягає в тому, щоб історії загиблих не закінчувалися на реченні “внаслідок цього обстрілу загинуло троє людей”. Ми прагнемо олюднити статистику, розповісти історії кожного і кожної людини, про яку ми можемо відшукати та перевірити інформацію. Ми кажемо: люди – не цифри, і це певний лейтмотив нашої роботи. Перетворення цифр в історії – це тривалий процес. 

Ми збираємо інформацію кількома способами:
люди заповнюють форми та розповідають нам про своїх загиблих родичів;
наша моніторингова команда шукає дані про загиблих у відкритих джерелах;
представники Меморіалу їздять у пошукові відрядження – з метою знайти історії тих, про кого не можна дізнатися з допомогою онлайн-способів;
у різних регіонах працюють фрилансери Меморіалу та волонтери, які допомагають нам із пошуком інформації на місцях.

Завдяки зусиллям багатьох людей, які поділяють наші цінності, нам вдається розповідати ті історії, до яких часто не прикута увага медіа. Адже для Меморіалу немає більш чи менш медійних історій. Ми фіксуємо та розповідаємо про всіх. 

Ми розповідаємо історії загиблих захисників, дітей, убитих в окупації, загиблих від обстрілів, від неможливості в умовах війни отримати належну медичну допомогу.

Виставка цьогоріч у Гамбургу

Наша ціль також – стати базою даних для правозахисних організацій, журналістів, письменників, кінематографістів.

Також ми прагнемо досліджувати світовий досвід вшанування пам’яті загиблих та шукати оптимальні варіанти для України – для створення нової культури пам’яті, віддаленої від радянщини, і яка буде людиноцентрична. 

Якими є основні здобутки проєкту на даний момент?

Світлана Корженко: Станом на 22 травня 2024-го року на нашій платформі та в соцмережах Меморіалу оприлюднена інформація про 7102 загиблих людей. Історії, які готує Меморіал, публікують на сайтах і в соцмережах ключові ЗМІ України та більше 10 обласних військових адміністрацій. Для всеукраїнських ЗМІ ми готуємо також тексти великих форматів: і про загиблих, і про національну пам’ять.

Платформа співпрацює із правозахисниками. Зокрема, дані, які ми упродовж кількох місяців передавали Human Rights Watch, стали корисними для їхнього звіту про трагедію Маріуполя. Цей звіт правозахисники представили Європарламенту.

Ми зняли майже два десятки документальних фільмів. Презентували їх онлайн та офлайн. Спільно з партнерами підготували десятки виставок – у понад 20 країнах світу.

Меморіал прагне творити нову культуру пам’яті і ми започатковуємо нові традиції вшанування загиблих – відеонекрологи у відкритому просторі про загиблих військових. 

Перегляньте також фотопроєкт “Наодинці” Катерини Москалюк. Це історії жінок з різних куточків України, які назавжди втратили своїх коханих.

Зараз нашими партнерами є 5 торгівельних центрів, які розміщують на своїх вуличних екранах відео пам’яті захисників і захисниць. Також такі відео демонструють у потягах “Інтерсіті” та на вокзалах 6-ти міст: Київ, Луцьк, Львів, Харків, Дніпро, Івано-Франківськ.

Ми готуємо пам’ятні відео і для кінотеатрів (їх вмикають перед показами фільмів) і для подій: як от форум “НадЛюди” чи “Вільна”, організовані Форбс.

 За яким принципом працює Платформа як онлайн-ресурс?

Світлана Корженко: На одній платформі ми об’єднали дані про усіх загиблих: і цивільних, і військових. На сайті є кілька розділів: “Загиблі Герої”, “Цивільні жертви”, “Вони наближали перемогу”, “Убиті діти”, “Люди, які загинули під час війни”.

Познайомтеся також зі спецпроєктом про кладовища “Відвези мене туди, де тато спить” — фотоісторії з Алей Героїв. Команда проєкту побувала на п’ятьох цвинтарях – 
у Сумах, Черкасах, Луцьку, 
Івано-Франківську та Миколаєві. Поговорили з рідними, помовчали поряд із ними. Зафіксували
ці побачення живих і тих, 
хто відійшов у вічність.

“Вони наближали перемогу” – це розділ про людей, які робили все, аби наблизити нашу перемогу. Серед них є поліцейські, медики, співробітники ДСНС, які першими приїжджали надавати людям допомогу після обстрілів і загинули, виконуючи свої професійні обов’язки.

“Люди, які загинули під час війни” – це розділ про тих, причиною смерті яких так чи інакше стала війна. Тут є історії про літніх людей, які не пережили блокаду Маріуполя, про тих, хто помер, бо через окупацію не мав доступу до медичної допомоги, про тих, чиї серця не витримали постійних російських обстрілів. У всіх розділах є пошук за ім’ям та прізвищем, місцем і датою загибелі. 

 Зберігати пам’ять про людей – чому це важливо? Як охочим можна долучитися до проєкту?

Юлія Лозинська: Усе, що лишається після втрати – це пам’ять. Зберігати пам’ять про загиблих людей – це підтримувати їхні родини, це робити внесок у майбутнє, у національну пам’ять, що немов з цеглинок складається з різних фрагментів – і історії людей серед них є дуже важливими.

Світлана Корженко: Олюднення статистики – один з ключових принципів роботи Меморіалу. Наші загиблі – не цифри, наші захисники і захисниці мають обличчя. Ми маємо знати своїх Героїв.

За кожною людиною, яку ми втратили, стоїть її життя, здобутки і поразки, мрії, яким не судилося здійснитися. Життєва історія, спогади найближчих – те, що ми намагаємося розповісти і зберегти для майбутніх поколінь. Для нас не існує медійних героїв, емоційних історій, гарячих тем. Кожне життя – безцінне, кожна історія має бути збережена. Для правозахисників, науковців, освітян, журналістів, письменників, кінематографістів. Для кожного з нас, для нашого майбутнього. Щоб долучитися до проєкту, пишіть нам на пошту: [email protected]. 

з показу фільму про загиблого цивільного Анатолія Древаля, його вбили російські окупанти у селі Мила на Київщині

Познайомтеся також зі спецпроєктом Люди, які працюють зі смертю. Сім особистих досвідів. Війна відбирає життя за життям. Кожну смерть треба зафіксувати, про кожну загиблу людину сповістити, кожного і кожну поховати. Цей спецпроєкт — про людей, для яких усе це щоденна робота. Тих, хто працює зі смертю. Команда записала їхні свідчення та запросила ілюстраторів створити малюнки до цих історій. 

Юлія Лозинська: Пам’ять про людину починається з її історії. Часто історії, розказані на Меморіалі, перетворюються на подальше вшанування пам’яті. Наприклад, Спільно з Фондом імені Максима Кривцова і культурним проєктом Squat 17b ми створили сторінку пам’яті «Далі: Я поверну собі своє життя, обіцяю».

У ній – спогади близьких людей, біографія, бойовий шлях і творчий доробок Максима. Близькі Максима зробили к’юар-код із цією сторінкою та розмістили його біля могили захисника – так люди, які приходитимуть туди, зможуть дізнатися більше про Максима. 

До нас почали звертатися родичі загиблих, щоби ми допомогли з генеруванням к’юаркоду для розміщення біля поховання Героїв. А, наприклад, у Києві посадили дерево пам’яті захисника Олександра Покидченка. Поряд встановили табличку з QR-кодом на його історію на сайті Меморіалу, аби люди могли більше дізнатися про життєвий шлях захисника.

 …………………………………………………….

Спілкувалась Люба Єремічева