Маріанна Онуфрик: в Україні – просто армія пільговиків

Маріанна Онуфрик, експертка з питань соціальної політики Інституту суспільно-економічних досліджень, експертка Центру підтримки реформ, у інтерв'ю Громадському Простору детально розповіла про ...

Маріанна_Онуфрик

Громадський Простір

Маріанна Онуфрик, експертка з питань соціальної політики Інституту суспільно-економічних досліджень, експертка Центру підтримки реформ, у інтерв’ю Громадському Простору детально розповіла про особливості – успіхи та промахи – реформування соціального забезпечення (пенсійна реформа, соціальні пільги), та проаналізувала акценти, над якими ще багато треба працювати як урядовцям, так і громадськості.

Громадський простір: Що вже зроблено у період після Майдану?

Маріанна: На жаль, дійсно не дуже є чим похвалитися, тому що коаліційна угода виконана дуже незначною мірою, там відсотків десять – не більше.  Дуже багато чого було розроблено Урядом в плані законопроектів і внесено,  але не проголосовано, відповідно, реформа не відбулася по факту.  Але й ті законопроекти, які були внесені, не були досконалими, скажімо так. Тобто, були до них запитання, ми, як громадськість, підтримували їх, але в першому читанні намагались донести до Уряду, щоб їх доопрацювати.

Новий Уряд законопроекти відкликав. Тепер внесли нові, але про це пізніше.

З того, чим Уряд хвалиться – це реформа в сфері субсидій

З того, чим Уряд хвалиться – це реформа в сфері субсидій. Не можна сказати, щоб це була реформа, хоча було дуже спрощено подання документів, було оголошено про те, що набагато більша (в 4-5 разів) кількість домогосподарств могли стати субсидіантами, але насправді, чи цим варто хвалитися – так само це є велике запитання. Тобто, субсидія – це наслідок того, що велика кількість населення в Україні не спроможна платити комунальні тарифи і тому вони вважаються за межею бідності і   держава їм допомагає. Тут, я вважаю, хвалитись не дуже є чим.  До речі, у зв’язку з цим було дуже сумне: остання доповідь(звіт) міністра Андрія Реви під час пленарного засідання ВР –«Година запитань до Уряду»,  де він говорив і звітував виключно про субсидії.  Як таких інших аспектів, а їх є  дуже багато, він не озвучував і не оголошував.

в Україні 19 мільйонів 168 тисяч пільговиків

Так само,  що  взагалі встиг задекларувати новий міністр, з того, що він збирається робити – п’ятірка пріоритетів, і один з них – це монетизація. Це, звичайно, дуже правильна ініціатива, вона була виписана і в попередній програмі діяльності Уряду, виписана в цій, але… Що таке монетизація? Це перерахування людям вартості оцієї пільги, яку зараз фактично виплачує держава, безпосередньо на рахунки, на руки. Тобто, люди зможуть використовувати їх на свій розсуд. Наприклад, якщо у вас є пільга на проїзд у транспорті, картка киянина, то вам будуть просто нараховувати певну суму і ви зможете нею скористатись на свій розсуд. Хоча є, звичайно, інші опції. У чому тут проблема? Проблема в тому, що зараз у нас в Україні 19 мільйонів 168 тисяч пільговиків. Це величезна кількість, просто армія пільговиків. Тобто, якщо ми зараз монетизуємо всі ці пільги, це підтвердив колись міністр Розенко, не вистачить навіть ще одного бюджету України загалом, щоб все це монетизувати.  Тому й була така норма в Коаліційній Угоді в програмі діяльності Кабінету Міністрів –  ліквідація неефективних пільг. Для прикладу: у  нас зараз вже кілька років існує така практика, що в Законі України про Державний бюджет на кожен рік, а тепер уже прописано навіть в Бюджетному Кодексі, в Перехідних Положеннях, є пункт, де близько тридцяти Законів України з таким загадковим формулюванням: окремі норми цих законів будуть виконуватися, коли буде достатнє фінансування. Тобто, люди ніколи ці пільги не отримують, бо ніколи немає коштів і відповідно їх планувалось відмінити. До цього часу їх не відмінили.

Фото:pravda.lutsk.ua

Фото:pravda.lutsk.ua

єдиний реєстр пільговиків, на який посилаються всі наші урядовці, діє з 2003 року

Тому, спершу, потрібно навести лад в пільгах. По-друге, навести лад в категоріях пільговиків і в самих пільговиках. Цей Єдиний Реєстр Пільговиків, на який посилаються всі наші урядовці, діє з 2003 року.  Але він надзвичайно недосконалий, видається мало не на паперових носіях і не дозволяє відслідкувати, чи взагалі є ця людина, чи правильно оформлені документи, чи одна й та сама людина не є зареєстрованою і в Черкаській області, припустімо, і в Київській. Тобто, дуже малий функціонал цього Реєстру. Це просто такий собі список, який не дозволяє навіть відслідкувати, чи одна й та сама людина може відноситись до кількох, наприклад, категорій пільговиків.  Тож це питання також потребує удосконалення.

система на паперових носіях дозволяє робити абсолютно все

Ми в нашому Інституті суспільно-економічних досліджень,  коли тільки було обрання нового  Уряду Володимира Гройсмана, висували п’ять вимог до Уряду в сфері соціальної політики. І перша з них – запуск єдиного Реєстру, єдиної інформаційно-аналітичної системи в сфері соціального захисту, на яку у нас вже не один раз беруться кредити Світового банку. На жаль, вона досі не запущена, хоча були і Акти передачі виконаних робіт, тобто, десь ці гроші діваються. Незрозуміло, яка там ситуація. А це є надзвичайно важливим. Про важливість такого Реєстру всіх отримувачів соціальних послуг, пільг, допомог і так далі в системі соціального захисту, говорять нещодавні хвилі скандалів в плані верифікації. Мінфін зараз взявся верифікувати всі соціальні виплати, і вони говорять про величезні зловживання, начебто в 60 млн. грн., хоча, до чого часу, ми не побачили якихось конкретних доказів, що були якісь там зловживання чи порушення, хоча, звичайно, вони є, бо, оця система на паперових носіях, дозволяє робити абсолютно все.

все робиться якось так – навмання

У пенсійному фонді більш-менш налагоджена система, там ведеться електронний облік з 2000 року і він не дозволяє такі маніпуляції. Тому вимога номер один – впорядкувати всіх пільговиків, всіх отримувачів соціальної допомоги, всіх послуг, а також, всіх надавачів, тобто, навести нарешті нормальний елементарний лад, що дасть можливість, по-перше, дійсно побачити масштаби нашої соціальної трагедії, а, по-друге, планувати видатки на наступні періоди. Тому що до цього часу все відбувається за таким принципом: в попередньому році стільки-то, зараз ми трошки збільшили  – то стільки-то на тарифи. Тобто, все робиться якось так – навмання.

держава має монопольне становище на ринку соціальних послуг, хоча в усіх розвинених країнах більшість соціальних послуг виконують громадські організації

Щодо інших сфер. Дуже важливою є реформа, і це так само наша вимога, у сфері соціальних послуг.  У чому там суть? В тому, що зараз держава фактично має монопольне становище на ринку соціальних послуг, хоча в усіх розвинених країнах світу більшість соціальних послуг виконують недержавні громадські організації. Вони і в нас їх виконують, але виключно за кошти батьків.  Що таке соціальні послуги? Це, наприклад, реабілітація, це – психологічна підтримка, адаптація, притулки для безпритульних, психологічна допомога хворим на ВІЛ/СНІД, тобто, є затверджений перелік оцих соціальних послуг. У нас це дуже жорстко монополізовано, тобто, держава сама собі платить за виконання цих послуг. Хоча в усьому світі є різноманітні принципи, такі, як соціальне замовлення – коли оголошується тендер, наприклад, у нашому місті є орієнтовно 15 безпритульних, ми потребуємо 15 ліжко-місць, і хтось з громадських організацій, які цим займаються і мають відповідний досвід, можуть отримати ці кошти – це і дешевше, і ефективніше, і немає таких масштабів чи корупції, чи розкрадання, чи маніпуляції.

Законопроект, який був зареєстрований ще попереднім Урядом, який очолював Міністр Павло Розенко, викликав чимало запитань: він такий – 50 на 50. Він однозначно кращий, ніж те, що є зараз, але і однозначно не той, який потрібен, щоб все запустити. З його недоліків: знову ж таки, навіть не передбачено, що повинен бути Реєстр отримувачів соціальних послуг.  Є Реєстр надавачів – і то, дуже намагаються уникнути слова «електронний», тобто якось ми дуже важко переходимо до цього «електронного» урядування.

Громадський простір: А загалом, оцей інститут пільг, якщо порівнювати його з розвиненими країнами, то як у нас все це відрізняється?

Завжди повинен переважати адресний та індивідуальний підхід: комусь достатньо буде ліки чи окуляри видавати раз на рік, а комусь – і 5 тисяч гривень буде недостатньо

Маріанна: По-перше, він у нас йде за категоріями пільговиків. В Австралії одна з найстійкіших пенсійних систем – завдяки тому, що вся державна допомога йде через так звані «means testing» – оцінку добробуту кожної людини. Тобто, потрібно дуже чітко зрозуміти, чи дійсно людина потребує цієї пільги, наприклад, чи дійсно у нас в Києві всі пенсіонери потребують пільги на проїзд в транспорті, чи дійсно всі багатодітні родини потребують оцієї суми допомоги при народженні дитини. У нас зараз, наприклад, люди з інвалідністю мають дуже незначну варіацію сум, не дуже відрізняється – чи людина абсолютно лежача і потребує 24-годинної допомоги, чи інвалідність другої групи, коли особа може працювати. Завжди повинен переважати оцей адресний та індивідуальний підхід: комусь достатньо буде ліки чи окуляри видавати раз на рік, а комусь – і 5 тисяч гривень буде недостатньо. У нас же – абсолютна зрівнялівка, вид допомоги всім абсолютно однаковий, при чому він часто не вирішує проблем життя людини.

Громадський простір: Наша пенсійна система: що саме зараз в ній потрібно терміново вирішувати, долати, змінювати?

незважаючи на такі величезні витрати, пенсії у нас є надзвичайно мізерними –  людині недостатньо для того, щоб підтримувати гідний рівень життя

Маріанна: Найбільша проблема системи пенсійного забезпечення має дві сторони медалі. З одного боку – це найбільша видаткова стаття державного бюджету,  в цьому році це 145 мільярдів,  з Міністерства соціальної політики величезна сума коштів виділяється на погашення дефіциту, тому що Пенсійний фонд є фактично банкрутом і не справляється з тими обсягами і завданнями. А з іншого боку, незважаючи на такі величезні витрати, пенсії у нас є надзвичайно мізерними –  людині недостатньо для того, щоб підтримувати гідний рівень життя. Щоб підвищити пенсії, потрібно ще більше стягувати податків: люди, мало того, що безробітні, ще й підприємства починають йти в тінь, тобто це – не вихід. Знизили ми ставку ЄСВ- збільшився дефіцит пенсійного фонду.  Тому треба ситуацію вирішувати по-іншому і робити реформу кардинально.

Фото:zib.com.ua

Фото:zib.com.ua

Як це вирішується в усьому світі? У кожній країні існують економічні, фінансові кризи, які зачіпають усіх. Наприклад, у 2008-му криза зачепила весь світ. Яким чином це було вирішено? Там люди отримують пенсії не з одного джерела, там відбувається диверсифікація джерел. Тоді як у нас, фактично, із задекларованої  у законодавстві трирівневої системи,  працює тільки перший рівень – «солідарний». Це повністю державне, не будемо казати корито, а скажімо  – державний мішок. Тобто, це є державне загальнообов’язкове страхування плюс  ми – з державного бюджету.

Третій рівень – добровільна накопичувальна система – у нас знаходиться у дуже поганому стані з точки зору обсягів цих портфелів? з одного боку, але з іншого боку –  показали дуже добрі результати, просто потребують стимуляції, щоб люди туди йшли.

Другий рівень у нас не запущений і це теж величезна проблема – це обов’язковий накопичувальний рівень. Що це таке – обов’язковий накопичувальний рівень? Це – коли людина безпосередньо сама відкладає на свою старість, це індивідуальний абсолютно рахунок, власні кошти людини. У випадку, якщо людина не доживає до пенсійного віку, ці кошти успадковуються. Ці кошти, з точки зору держави, працюють на економіку – це той самий довгий інвестиційний ресурс, якого не вистачає Україні. Це – і нижчі процентні ставки, і внутрішні інвестиції, не потрібно буде позичати з-за кордону, тому що у нас будуть сформовані власні внутрішні кошти, які працюватимуть на економіку і водночас, вони ж будуть власністю людини. Ось оцього джерела нам не вистачає і тому у нас така ситуація. Знову ж таки, рік тому – 30 квітня був зареєстрований  закон по пенсійній реформі, який запроваджував пенсійну накопичувальну систему. Він не виносився в зал, тому що не було  ні бажання, ні політичної волі, в першу чергу, за нього голосувати. Знову ж таки, його відкликали, так як і всі  інші урядові законопроекти, оскільки Уряд змінився, але нещодавно, 6 травня, внесли новий законопроект, який суттєво доопрацьований в дуже позитивному сенсі. Тобто, якщо ми раніше до цього першого законопроекту висували певні вимоги до другого читання, які було дуже важко подолати, то 70 відсотків цих вимог вже враховані в цьому новому законопроекті – до нас дослухались.

В чому там перевага була? Минулий законопроект робив цю систему обов’язковою для людей  до 35 років. Тобто, люди після 35 років фактично залишались поза бортом, вони могли розраховувати виключно на «солідарку» або на себе, як у нас завжди.  Цей закон каже, що всі будуть учасниками цієї накопичувальної системи, але люди, яким залишилось менше 10 років до виходу на пенсію, можуть від цього відмовитись. Ставки там порівняно невеликі: перший рік – це 2,3,4, 5 відсотків і не будуть збільшуватись. Знову ж таки, це той негативний момент, який залишився – навантаження лягають на роботодавця. Ми, все-таки вважаємо, що підвищити отаку свідомість людини і відповідальність за власне життя на пенсії можна тільки тоді, коли людина буде бачити в своїй платіжці, що «я відраховую на своє пенсійне забезпечення». По-перше, це додаткова мотивація для людини, щоб вона зверталась до роботодавця по заробітну плату не в конверті, а за реальною, виплачуваною повністю.  Тому що ці 2,3, 4, 5 відсотків лягають на твій рахунок, і в подальшому, це – твій капітал, ти можеш на них покладатися, можеш передати у спадок.  Так само є можливості, вже прописані в законодавстві, для того, щоб використати ці накопичення під час смертельного, критичного захворювання. Якщо людина захворіла, припустімо, на рак, то вона має можливість використати ці кошти, щоб себе вилікувати. Це – твоя власність і на неї можна розраховувати. Це великий плюс і найбільше тішить, що були заяви нового міністра фінансів, який визнає, що пенсійна форма є надзвичайно важливою, він назвав її своїм ключовим пріоритетом. Тому що від попереднього міністра, на жаль, від Наталі Яресько, ми не мали жодної підтримки щодо пенсійної реформи.

Тепер очевидно, що це питання вирішується для людей майбутнього покоління, пенсіонерів, таких як ми з вами, тих, хто зараз працює – нам буде вже легше, в кожного покоління будуть поступово збільшуватись пенсії, в залежності від того, скільки ми ще будемо працювати і накопичувати.

Якщо держава вважає за потрібне гідно оцінити роботу людини, то це має бути гідно оцінене в еквіваленті заробітної плати, а не посиланні на те, що буде більша пенсія

Щодо теперішніх пенсіонерів, то знову ж таки, потрібно навести елементарний лад в цій солідарній системі, тому що до цього часу, по факту, не скасовано спеціальних пенсій, не наведено лад у частині того, що у нас існує величезна кількість категорій працівників, які мають право дострокового виходу на пенсію, там, люди, які працювали у важких умовах праці. Тенденція всього світу така, що це неправильно. Якщо держава вважає за потрібне гідно оцінити роботу людини, то це має бути гідно оцінене в еквіваленті заробітної плати, а не посиланні на те, що буде більша пенсія. Люди починають жити довше, відповідно, людина менше працює, менше відкладає, але потім, на пенсії, живе довше, що потребує збільшення витрат, опіки. Тому в Ізраїлі, наприклад, пенсійний вік уже 70 років, в деяких країнах світу – 67, в Європі – 65. Тобто, ця тенденція збільшення пенсійного віку стосується всіх. У нас є відмовка у вигляді того, що наша середня тривалість життя на 10 років менша, ніж у розвинених країнах світу. Якщо японці, наприклад, мають середню тривалість життя  80 років, то у нас 72. Але, у будь-якому випадку, ми повинні до цього привчатись. Тоді перед Урядом постає величезний виклик у створенні робочих місць для таких людей. Що значить: людина не виходить на пенсію? Це значить, що їй не платять пенсію, але вона повинна працювати. Чи може у нас зараз людина працювати, якщо у нас навіть серед молодих величезний рівень безробіття? Я зараз вивчаю різні матеріали і бачу, що всі країни переймаються працевлаштуванням людей старшого віку, подовженням їх активного робочого життя і пошуком робіт для них.

Громадський простір: Тарифи поступово зростають: наскільки це виправдано і чи запитує у нас держава, як у своїх громадян, наскільки ми готові до цього? Чи радяться з експертами зокрема?

більше двох років минуло від початку військових дій, а держава все ще не має бачення, яким чином вона буде себе поводити: ні щодо внутрішньо переміщених осіб, ні щодо тих територій, які були захоплені, ні щодо тих людей, які проживають на тих територіях

Маріанна: Мене, до речі, тільки нещодавно запросили до цієї комісії по врегулюванню тарифів. Був дійсно позитивний крок, коли зрівняли всі ці ціни, але знову ж таки –  я не експерт в енергетичній політиці, говорять, що все-рівно щось заховали в тих тарифах і все не настільки справедливо, як нам це декларують. Соціальна політика завжди бореться з наслідками,  тобто Мінекономіки не створили робочі місця – Мінсоцполітики виплачує допомогу по безробіттю; у міжнародних відносинах у нас проблема, у нас  антитерористична операція, маємо хвилі переселенців, тобто десь не доопрацьовано там фактично  – і Мінсоцполітики вирішує теж це питання. Тобто, питання тарифів  – не зовсім питання Мінсоцполітики. До речі, дуже гостро зараз стоїть питання, і це теж була наша вимога, щодо реальної стратегії стосовно внутрішньо переміщених осіб і учасників антитерористичної операції. Тому що вже більше двох років минуло від початку військових дій, а держава все ще не має бачення, яким чином вона буде себе поводити: ні щодо внутрішньо переміщених осіб, ні щодо тих територій, які були захоплені, ні щодо тих людей, які проживають на тих територіях. Абсолютно немає стратегічного цілісного бачення. Є прийнята комплексна програма, цілком декларативна – щось там покращити, щось там забезпечити, але вона не вирішує проблем, їх вирішують люди самі або волонтерськими способами. Це питання стоїть надзвичайно гостро, тому що це реально мільйони. І так само учасники АТО, які, як ми знаємо, зіштовхуються з великими труднощами після того, як вони віддали частину свого здоров’я, втратили якимось чином працездатність, їм важко себе знайти.

маємо найбільш розгалужену систему інтернатів взагалі в Європі, в цілому світі вони закриваються

І звичайно, нашою ще однією умовою, питання, яке постійно висувають на задній план, це – антидискримінаційна політика по відношенню до людей з інвалідністю. На жаль, Україна в цьому плані надзвичайно далеко відстала. У нас фактично багато зараз людей з інвалідністю завдячують привертанню уваги до своїх проблем  ситуації, що склалась на сході України. Тому що багато людей з інвалідністю – колишні учасники АТО, які почали привертати до себе увагу, в тому плані, що є недоступні вулиці, що немає створених робочих місць, є дуже величезна кількість проблем. Надзвичайно гостро стоїть проблема по дітях з інвалідністю.  У нас чи не єдина країна в Європі,  де це питання абсолютно нерозвинене, навіть на рівні законодавства немає ще рішень про інклюзивне навчання, немає зобов’язань від держави створювати інклюзивні класи. Знову ж таки, цей законопроект про інклюзивну освіту був багатостраждальний, але ми сподіваємось, що все-таки він буде прийнятий. Минулого року Україна звітувала в Женеві, в Комітеті ООН по правах людей з інвалідністю. Такі звіти раз на чотири роки робить кожна країна, яка підписала цю Конвенцію про права людей з інвалідністю. На жаль, нам не було чим похвалитися. Коли Комітет давав свої висновки на дев’яти сторінках, то виявилося, що тільки п’ять пунктів було дотримано, все інше – не виконувалось. Інтернати у нас продовжують функціонувати, маємо найбільш розгалужену систему інтернатів взагалі в Європі. В цілому світі вони закриваються і взагалі – введено мораторій на те, щоб дитину тримати в інтернатному закладі, створені всі умови, тобто патронатні, фостерні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу. Це  величезна проблема і хочеться до неї максимально привернути увагу. Ми їх називаємо «невидимі люди» – люди, яких ніхто не бачить, як вони взагалі живуть.

Фото:unn.com.ua

Фото:unn.com.ua

Громадський простір: Країна садистів?

створювати рівні можливості для всіх

Маріанна: Так. У мене був такий  випадок:  я розмовляла з дружиною народного депутата, такою достатньо забезпеченою, і вона каже, що коли вперше приїхала до Нью-Йорку, то була шокована, наскільки багато по вулицях зустрічається людей з інвалідністю, а потім зрозуміла, що у нас цих людей ще більше, просто ми їх не бачимо, вони не мають можливості вийти з дому, не мають можливості працювати, їм соромно, бо їх цураються, батьки соромляться своїх дітей, здають їх в інтернатні заклади. Все це дуже сумно і потрібно це негайно виправляти, створювати рівні можливості для всіх.

Громадський простір: Нас будуть  читати як урядовці, так і громадськість: чи є у вас заклик, на який їм варто звернути увагу?

думати про людину, а не про дефіцит бюджету

Маріанна: У нас знаєте, така політика в державі, особливо у кризу, і дуже багато громадських діячів цим грішать, коли орієнтуються на доходи і витрати бюджету, і, відповідно, стараються урізати. Ось говорять: соціалка – роздутий бюджет, потрібно урізати. Перед тим, як урізати, ви розберіться спочатку, що саме урізати, кому урізати, потрібно провести аналіз, а не бездумно різати. А для того, щоб це зробити, потрібно дійсно впорядкувати Реєстри, пільговиків, отримувачів соціальної допомоги і зробити оцей адресний і індивідуальний підхід до кожної людини. Я порадила б просто  думати про людину, а не про дефіцит бюджету.

Утримання однієї дитини з інвалідністю в інтернатному закладі, за підрахунками американців, втричі дорожче для держави, ніж перебування її в громаді

Звичайно, я так само, як кандидат економічних наук, усе прекрасно розумію, наскільки це гостро. Але всі наші пропозиції…. Утримання однієї дитини з інвалідністю в інтернатному закладі, за підрахунками американців, втричі дорожче для держави, ніж перебування її в громаді. У нас, якщо подивитись структуру витрат інтернатних закладів, то тільки 12% витрачається на дитину, все інше – це утримання будівлі, комунальні послуги, персоналу. Це невигідно і нерентабельно, не говорячи вже про життя людини. Люди з інвалідністю в кожній країні працюють. Я була на стажуванні в Сполучених Штатах: там люди навіть зі складною інвалідністю мають денну зайнятість, вони заробляють і допомагають державі, сплачуючи податки.

В усьому світі  є інститут  раннього втручання. У нас же дуже пізно встановлюють інвалідність дитині. Дитина починає говорити в три роки і до цього часу дуже важко помітити цю різницю і встановити правильний діагноз, надати їй інвалідність, яка знову ж таки нічого не означає – просто дадуть тобі гроші,  якусь тисячу гривень і мама має робити з ними що хоче. І тому цей інститут раннього втручання – це попередження глибокої інвалідизації і попередження інвалідизації як такої. Кожен витрачений  один долар на цю систему раннього втручання – економить сім доларів державі потім на життєве соціальне утримання цієї людини, от тут є економія в сім разів і про це треба говорити.

Тому що Розенко колись, тепер Рева в Києві не може знати, чого потребує людина з інвалідністю в Косівському районі

Звичайно, пенсійне забезпечення має залежати не від категорії посад, не від того, що ти там наближений до чогось і можеш собі підробити довідку учасника Чорнобильської катастрофи, чи як тепер учасника АТО, а виключно від суми твоїх внесків. Тому накопичувальна система добра: ти вніс певну суму і можеш на неї розраховувати, ти цим користуєшся. Ось про таку соціальну справедливість, про таку адресність і звичайно, в нашому контексті,  важливу  субсидіальність і  децентралізацію, тобто спускання оцих всіх допомог і механізмів на максимально низький рівень варто говорити. Тому що Розенко колись, тепер Рева в Києві не може знати, чого потребує людина з інвалідністю в Косівському районі Франківської області. Він цього не знає, але платить на це з державного бюджету. Тобто – максимальне спущення на низ, коли громади, на яких поклали цей обов’язок соціального захисту – їм видніше, чи ця людина дійсно є ліквідатором Чорнобильської катастрофи, чи дійсно така людина малозабезпечена чи не може вийти  з дому. Ось такий адресний індивідуальний підхід – це найважливіше.

Спілкувалася: Любов Єремічева
Транскрибування: Юлія Садовська

 


Тематика публікації:                        

Останні публікації цього розділу:

Молодіжний центр Волині: країні потрібні здорові, хороші середовища, які творять соціальні зміни

Ірина Бекешкіна: наша перша сила у єдності, а друга — це зв'язки зі ЗМІ

Переосмислюючи відносини: як діяти громадянському суспільству в новій системі координат

Соціальне замовлення: ключовий механізм підтримки соцпідприємця?

Євген Захаров: Катування — це практика «руского міра», що тягне нас назад

Від соціального підприємництва до системного: досвід Фонду Шваба

  • Martina Omar

    Вам потрібен кредит, щоб погасити борг або почати свій власний бізнес, якщо так, напишіть нам на [email protected] сьогодні для отримання додаткової інформації,