Культура у відкритому суспільстві: три ініціативи, що гуртують Україну

 21 травня у Національному музеї Тараса Шевченка відбулося представлення підсумків трьох ініціатив у сфері культури, що сприяють згуртованості в Україні - "Культура у відкритому суспільстві" від ...

Слайдер ГП (5)

Громадський Простір

 21 травня у Національному музеї Тараса Шевченка відбулося представлення підсумків трьох ініціатив у сфері культури, що сприяють згуртованості в Україні – “Культура у відкритому суспільстві” від Міжнародного фонду “Відродження”.

В умовах збройної агресії Російської Федерації, анексії Криму, бойових дій на Сході України, — суспільство як ніколи потребує згуртованості й єдності. А розосередженість культурницького середовища в Україні на місцевому рівні, в той же час брак синергійності дій між митцями та письменниками на загальнонаціональному рівні, зумовлює потребу у формуванні спільних наративів у сфері культури.Саме тому за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» спільно з Міністерством культури України, Українським інститутом книги, Українським ПЕН-клубом та Благодійним фондом Сергія Жадана, - протягом січня-травня 2019 року реалізовано низку проектів у сфері культури, які є відповіддю на зовнішні й внутрішні виклики перед якими опинилася Україна.

Під час події менеджери, письменники, художники представили результатів проектів “Схід читає”, “Пограниччя. 308″, “Мереживо” та обмінялися враженнями від їх впровадження в різних регіонах України. 

Роль культури в сучасній Україні

“Зробили те, про що довгий час мріяли, здавалося б, це неможливо, але це стало можливим. Працює Український культурний фонд, працює Український інститут книги, суттєво збільшено фінансування кінематографії і вже фактично обрано і почне працювати Рада з державної підтримки кінематографії, — сказав під час панельної дискусії “Роль культури в сучасній Україні” Юрій Рибачук, заступник Міністра культури, — Звичайно, це тільки початок. Але я сподіваюся, початок незворотних змін у культурі, які визначатимуть її розвиток на наступні роки, на наступне десятиріччя.

DSC00066

Всі ми розуміємо, як важливий сьогодні діалог і комунікація завдяки культурі. І тому ті ініціативи, про які сьогодні йтиметься, і ті ініціативи, які підтримувало і Міністерство культури України (адже ми теж за ці роки підтримали багато акцій, заходів, спілкування з різними аудиторіями, різними регіонами), мені здається, що це важливо — ми робимо спільну справу”. 

Олександра Коваль, директорка Українського інституту книги, зазначила: “Ми сьогодні дізнаємося про три проекти. Я вдячна всім організаторам,  що ці проекти були зорганізовані так, що вони доповнюють один одного, це дуже важливо… зараз в Україні сталися досить великі зміни на державному полі. З’явилися нові інститути, Український культурний фонд, Український інститут і діючі раніше Держкомтелерадіо, який опікується книговиданням,  Міністерство інформаційної політики, Міністерство культури, якому зараз доручили цим опікуватися. Дуже би хотілося, щоб між діями всіх цих інституцій була якась погодженість, щоб вони не паралелили роботу один одного, не дублювали, а діяли злагодженіше і для цього, очевидно, потрібно створити якусь координаційну раду”

DSC00121

“Важливість державної культурної політики, як би пафосно не звучав цей словесний конструкт, не можна недооцінювати, — вважає Лариса Денисенко, членкиня українського ПЕН-клубу, — Виявила цю проблему, зокрема, децентралізація. Відремонтована дорога для громади важить набагато більше, ніж побудований маленький театр або оновлена бібліотека, або приїзд будь-кого з діячів чи діячок мистецтв. Якщо аналізувати електронні запити людей (вони, фактично, існують всюди вже), можна побачити: “ми хочемо, щоб полагодили двері в дитячому садочку”, “ми хочемо, щоб була скляна зупинка біля наших маршруток”, “ми, зрештою, хочемо, щоб ішла маршрутка, тому що вона не ходить”, “ми хочемо, щоб була дорога”… Я аналізувала це прицільно до культурницьких ініціатив, які би громадяни самі озвучували, — їх, фактично, немає. 

DSC00133

А про що це говорить? Я насправді не говорю, що не потрібно загалом займатися інфраструктурою. У нас велика проблема із цим, з соціальною інфраструктурою, з транспортною інфраструктурою, інфраструктурою сервісною… Але ми говоримо про державну культурну політику, тут так само можна говорити про культурну інфраструктуру, якої теж, фактично, немає”. 

“Серед великої кількості рутини і того, що робиться, того, що потрібно робити, дуже часто хочеться підтримувати щось таке, що має безумовну вартість, те, що взагалі часто важко виміряти критеріями формальної ефективності чи формального результату, але таке, що спирається на дуже глибоку суспільну легітимність, усвідомлення, в даному випадку, освіченою верствою суспільства потреби у певних діях, — говорить Олександр Сушко, виконавчий директор Міжнародного фонду “Відродження”, — Я думаю, якраз тут ця суспільна легітимність є однією з найвищих з усього того, що робив Фонд.

DSC00191

Тому що там багато зрозумілих речей професійній спільноті, є деякі  речі, де головне є досягнення вимірюваного полісі-результату, і досить небагато речей, де ми не вимагаємо від наших партнерів демонструвати оці вимірювані показники. Тому що ми бачимо вимірюваність у самій суті цієї роботи, у тому, що вона триває, у тому, що вона знаходить своїх ініціаторів, реалізаторів і свою аудиторію”. 

“Нам надзвичайно важливо підтримувати і розвивати саме українську культуру, не лише в її традиційних архетипах, а як сучасну, модерну культуру. Чому це важливо. Тому що без проукраїнської України, ми не станемо проєвропейською справжньою країною, ми не станемо національною державою… Поступова, наполеглива підтримка і розвиток української культури, нашої самостійної культури, нашого способу думання і переживання — надзвичайно важливо”, — переконаний Євген Бистрицький, доктор філософських наук, професор, Інститут філософії НАН України ім. Г.С. Сковороди.

DSC00209

“Схід читає”, “Пограниччя. 308″, “Мереживо”

“Ми у Міжнародному фонді “Відродження” бачимо культуру як сферу, яка може бути інструментом в донесенні найрізноманітніших думок і цінностей. Без партнерства тих організацій, які долучилися до ініціатив, напевне, нам  би не вдалися ці проекти, ані багато інших, які підтримує Міжнародний фонд «Відродження», а це в середньому 500 проектів на рік”. — сказала Радослава Чекмишева, менеджерка Ініціатив у сфері культури Міжнародного фонду “Відродження” — Загалом, в трьох проектах були долучені 55 митців, ми охопили дві тисячі наших слухачів, відвідали велику кількість населених пунктів”. 

DSC00233

“Результати дійсно складно атрибутувати, пов’язати один з одним, але якщо ми подивимося на український схід — він змінюється. За останні п’ять років, а ми регулярно там буваємо після подій 2014 року, я би сказав, відбуваються певні зміни в настроях. Схід стає дедалі ближчим до інших. Оця штучна регіональна різниця, яка була впроваджена у минулі десятиліття, стирається. В тому числі, тут заслуга є і, власне, культурницьких ініціатив, зокрема, таких організацій, як Український інститут книги», — вважає Станіслав Лячинський, директор Програми “Соціальний капітал” Міжнародного фонду “Відродження”.

Проект “Схід читає” має на меті привернути читацьку увагу до бібліотек Донецької і Луганської області, як центрів громадського і культурного життя. Для цього Благодійний фонд Сергія Жадана у партнерстві з Українським інститутом книги за підтримки Міжнародного фонду “Відродження” започаткував серію зустрічей з відомими українськими письменниками, а також презентації для бібліотекарів і читачів східних регіонів найцікавіших книжкових новинок. Команда проекту протягом січня-березня 2019 року відвідала 30 бібліотек Донецької і Луганської областей.  Загалом, це 15 населених пунктів, 13 українських письменників. 

Сергій Жадан, письменник, громадський діяч, голова Правління Благодійного фонду Сергія Жадана, розповів: “Проект полягає в тому, що в якийсь момент ми вирішили підтримати Український інститут книги, який за державною програмою минулого року закупив для бібліотек України велику кількість книжкових новинок. Від 2014 року ми підтримуємо бібліотеки на Сході, на Донеччині і Луганщині, тож ми вирішили, що це якраз те, чим ми займалися, наші інтереси цілком співпадають.

І оскільки від початку ми були зацікавлені у створенні Інституту книги, підтримували, підтримуємо і будемо підтримувати його далі, то ми подумали, що було б добре об’єднати наші зусилля, зробити щось разом. І ми, власне, звернулися до друзів-письменників, запросили їх проїхатися з нами бібліотеками Донеччини і Луганщини — подивитися, як ці фонди поповнюються. Запрошували ми, передусім, письменників, чиї книги потрапили у цю програму закупівлі і чиї книги мали би бути в бібліотеках. 

Наш проект був підтриманий фондом “Відродження”, ми реалізовували його три місяці. За три місяці ми були у п’ятнадцяти містах, з нами їздили тринадцять письменників. Було багато зустрічей, це була Донецька і Луганська область. Крім того,  коли ми оголосили про проект, дуже багато видавництв захотіли далі передавати нам літературу. До нас звернулися близько шістдесяти видавництв, які передали окремо додаткову літературу, які ми теж привезли в ці бібліотеки. Хоча справа, звісно не в цифрах…

Річ у тім, що ми займаємося подібними речами з 2014 року, всі ці волонтерські поїздки, збирання книжок, передавання книжок видавництв, збирання книжок серед громадян, відвідування бібліотек, шкіл, будинків культури. Все це, очевидно, було потрібно і місцевому населенню і тим, хто приїздив, тому що в цьому був певний терапевтичний ефект. Річ у тім, що все це, за великим рахунком, немає сенсу, якщо це робити виключно на волонтерських засадах, якщо це робити виключно приватно, точково. Тому що жодною кількістю книжок (бо ми їх туди за п’ять років перевезли кілька тон), ти не заповниш цю порожнечу у державній, культурній політиці”. 

DSC00251

“Коли вимовляється словосполучення «державна культурна політика”… Зараз багато хто мене за це критикують, говорять, що це взагалі з минулого тисячоліття, це якийсь радянський фразеологізм, — продовжує Сергій Жадан, — Насправді, ні разу не радянський. Він сьогодні, мабуть, більш актуальний, ніж п’ять років тому. Досвід такої співпраці з державною інституцією якраз показує, що ефект з’являється там, де є системність. Ефект з’являється там, де не просто говориш якісь красиві фрази, декларуєш якісь добрі наміри, і не просто даруєш усім перехожим пенсіонеркам у Станиці Луганській пачки книжок, а там, де ти підтримуєш якісь конкретні інституції, які працюють, які мають стратегічне бачення того, що вони хочуть і які, власне, самі зацікавлені в роботі”.

Літературно-мистецький проект “Пограниччя.308″ реалізовував Міжнародний фонд “Відродження”. Ідея проекту полягає в тому, аби об’єднати літературу та арт, створивши єдиний інтелектуальний простір, де «люди культури» гуртуються, ведуть діалоги на теми, що є актуальними для локальних спільнот і на загальнонаціональному рівні; формують спільні наративи і спільний порядок денний сучасної української культури. Задля втілення цієї ідеї протягом лютого-травня 2019 року у 9 містах України відбулися виставки художніх робіт, літературні читання та публічні обговорення. 6 громадських діячів, 13 поетів, 13 художників.  

“У нас було дев’ять міст, — розповідає Андрій Єрмоленко, художник, арт-директор журналу “Український тиждень”, куратор візуальної частини проекту “Пограниччя.308″, — у нас було тринадцять художників і тринадцять поетів. Направду, проблема в тому, що нам здається, що Україна одноманітна і всюди одній й ті ж проблеми. Нічого подібного. Україна досить різна. В кожному місті, райцентрі є своя тусівка художників, своя тусівка поетів, і вони, на жаль, не перемішуються. А оскільки проект був підсилений як художниками, так і поетами, він став більш цікавим. І плюс до всього я, як куратор візуальної частини, намагався охопити якомога більше видів мистецтв”. 

DSC00261

“Дуже цікавим моментом були самі діалоги. Я зрозумів, що в кожному місті є певна тематика, про яку варто говорити. Я зрозумів, що найголовніша задача цих всіх проектів — це створення дискусійних майданчиків, щоб ми могли зустрічатися і розмовляти на певні теми, які болять даному регіону. Наприклад, у Вінниці, це було у Донецькому національному університеті, який переїхав через війну, там внутрішні переселенці, фактично — було дуже цікаво говорити з ними, бо там були студенти. І коли вони слухали поезію і аплодували, я розумів…  Причому, Вінниця російськомовна. Я бачив, що між собою студенти говорять російською мовою, але ті поети, які приїжджають, ті художники, які показують свої роботи, які говорять, що ми — українці, це дуже важливо”, — ділиться досвідом Андрій Єрмоленко. 

Проект “Мереживо” реалізує Український ПЕН за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”, у рамках якого відбуваються зустрічі з письменниками в районних центрах шести областей України. Проект покликаний підвищити престиж читання у райцентрах України, знайомити мешканців українських містечок із сучасною українською літературою та включити їх у культурне поле, спільне з великими містами. У межах проекту із лютого до червня 2019 року відбуваються поїздки українських пиьсменників та письменниць у районні центри прикордонних регіонів України. 12 українських письменників відвідують Закарпаття, Одещину, Харківщину, Запоріжчину, Херсонщину, Чернігівщину. 

“За чотири місяці ми відвідали шість областей, дванадцять містечок, подекуди це були селища міського типу. В цих шести областях було дванадцять письменників, і відбулося сімнадцять зустрічей (бувало, що по кілька зустрічей в одному місті), близько дев’ятсот відвідувачів загалом, — говорить Анастасія Левкова, кураторка проектів Українського ПЕН-клубу, кураторка проекту “Мереживо”, — У перші дві поїздки я готувала дуже тематичні питання. Але потім я зрозуміла, що треба говорити в загальному про те, як люди взагалі уявляють собі письменницьку працю, чи вони мріяли стати письменниками, що вони читали в дитинстві і юності. Це більш-менш подібні питання для всіх авторів і я помітила, що це набагато цікавіше слухати місцевій аудиторії — те, що стосується особисто тих людей, які приїхали”. 

DSC00285

“Звичайно, дуже важливо, щоб ці речі відбувалися не точково, а системно. Адже, якщо це відбувається точково, то ми впливаємо на окремо взятих людей. Це, звичайно, добре, але якщо це робити системно, якщо всюди постійно їздити, тоді це впливає на загальну атмосферу, а не на окремих людей”, — підсумувала Анастасія Левкова.

………………………………………………………………………………..

Підготували Любов Єремічева, Віталій Ніщименко 


Тематика публікації:        

Останні публікації цього розділу:

Ігор Козловський: партнерство заради розбудови миру

Що таке моделі впливу та як "божевільний геній" Метью Манос віддає половину доходу некомерційним організаціям?

Барбара Блонська: особа, котра знущається з тварин, здатна вчиняти й інші протиправні дії

Як на Форумі SHKALA заміряли комунікації для соціальних та поведінкових змін

Президентська виборча кампанія та нові реалії масової комунікації