Кшиштоф Становський: Громадський сектор має шанси бути тим, хто “замовляє музику” в Україні

Що таке справжні зміни у країні та що можуть робити громадські організації? Що таке — брати відповідальність за себе та свою державу? В чому, на думку наших сусідів поляків, унікальність громадського ...

73244678_2380265735572658_752901178508967936_n

Громадський Простір

Що таке справжні зміни у країні та що можуть робити громадські організації? Що таке брати відповідальність за себе та свою державу? В чому, на думку наших сусідів поляків, унікальність громадського сектора України? Чому так важливо, аби громадяни навчилися “замовляти музику”? 

Про це польський громадський діяч Кшиштоф Становський розповів у своїй надихаючій промові на форумі “Від ідеї до успіху: місцеві ініціативи змінюють життя українських громад-2019” у Луцьку.

Кшиштоф Становський польський правозахисник та дисидент, активний діяч “Солідарності”, співзасновник Незалежного скаутського руху у Польщі. Після перемоги “Солідарності” очолював фонд “Освіта для демократії”, створив мережу міжнародних освітніх проєктів, які навчали демократичним принципам активістів Східної Європи, а також Монголії та Узбекистану. 

У 2007-2010 роках працював в уряді віце-міністром національної освіти, в 2010-2012 роках віцеміністром закордонних справ. Очолював Фонд Міжнародної Солідарності (2012-2017 роки). У 2014 році співзасновник та член Громадського комітету солідарності з Україною. На даний момент очолює Центр міжнародної співпраці у місті Люблін.

 

72969354_10157622081509294_769717062099533824_o

 

Це правда — ми “чемпіони світу бути проти”. Ми спокійно можемо зібрати тисячі людей на одній площі. Але як не буде проти кого повставати? Що тоді? 

 

Першу частину свого життя я був тим, хто “проти” я відчував себе громадським діячем і я був проти того, що було в державі. Я був серед тих, які кричали: “ми не згодні, треба щось зробити по-іншому”. Я був тим, хто збирав багато людей, аби вони сказали своє “ні”. Вже після в’язниці в моєму житті з’явився один важливий момент: якось ми з друзями, а це були 80-ті, задумалися “а що буде, як вони поїдуть?” А що буде, як не буде проти кого повставати? І це було до Майдану, до площі Тахрір. Так, це правда ми “чемпіони світу бути проти”. Ми спокійно можемо зібрати тисячі людей на одній площі. Але як не буде проти кого повставати? Що тоді? 

Ідея Фонду “Освіта для демократії” це не про те, щоб навчити когось стати президентом чи здобути крісло у парламенті. Ні! Це про те, як брати відповідальність за себе, свою родину, своє село чи містечко, за регіон та за республіку. У цей час про Євросоюз ми не думали. Був дуже важливий момент, коли люди у наших колах, коли ще не було жодних шансів, почали зустрічатися та говорити “а як би ми хотіли, щоб було?” “Як це повинно бути?” Це було за декілька років до змін не після, а до змін. Тоді ми, громадський сектор, незалежні люди, планували реформи. Я, наприклад, брав участь у підготовці реформи освіти, хтось займався реформою децентралізації, хтось фінансами. 

 

Змінити роботу лідера громадської організації на посаду заступника міністра, це наче змінити роботу акушерки (людини, яка робить добру справу) на контролера білетів у автобусі.

 

Якось, коли я собі спокійно працював у громадському секторі, мені зателефонувала лідерка однієї громадської організації із Гданська та запросила на зустріч. Розповів про це своїй дружині, а вона відповіла: “це та, яка кажуть, буде міністеркою освіти?” Я підготувався та поїхав. Приїжджаю до неї та починаю говорити про необхідні зміни, але після третьої хвилини відчуваю, що вона не дуже слухає. Я замовчав, а вона каже: “Більш менш розумію, про що ти кажеш. Але я би хотіла запитати чи ти будеш це робити? Чи ти будеш заступником міністра?” Я відповів, що ні. Я ж маю чудовий фонд “Освіта для демократії”, мене поважають від Польщі до Монголії. Для чого мені робота в адміністрації? Таких планів у мене ніколи не було. А вона відповідає: “А хто тоді?” Я погодився подумати про варіанти. А дружина сказала: “Для чого нам ця посада?” Так я, не бувши у жодній політичній партії, став заступником міністра освіти. 

Змінити роботу лідера громадської організації на посаду заступника міністра, це наче змінити роботу акушерки (людини, яка робить добру справу) на контролера білетів у автобусі. Кожен розуміє, що контролер необхідний, заступник міністра необхідний, але нікому це не потрібно, нікому це не важливо. Але як не ви, то хто? Це реальне питання, на яке треба дати собі відповідь. Це питання на рівні держави та на рівні нашої відповідальності. 

 

Якщо ми, українці, не хочемо брати владу, ну то якийсь губернатор може приїхати. З ЄС не приїде, бо там не готові сюди когось відправляти.

 

На рівні держави це дуже просте питання: якщо ми, українці, не хочемо брати владу, ну то якийсь губернатор може приїхати. З ЄС не приїде, бо там не готові сюди когось відправляти, а це означає, що тоді, можливо, хтось з Туреччини чи Росії. Другого напрямку нема. Або ще з Грузії. Це означає, або ми думаємо хто, або ми впевнені, що якийсь дурень захоче взяти владу та керувати нами. Я розумію, що це дуже складно для людей, які є реально з громадянського суспільства. Питання таке: Чи можливо, щоб заступник міністра був з громадянського суспільства? Ми, традиційно, думаємо, що ні. Але може треба змінити думку? Змінити це? 

 

73458738_10157622080934294_2502570395614314496_o

 

Що громадські організації можуть робити в суспільстві? Візьмімо як приклад сферу освіти. Що тут можна робити? По-перше, можна організувати альтернативну освіту. Таке ми робили підпільно. Це можна робити незалежно від влади. Можна організувати альтернативні курси підвищення кваліфікації. Наприклад, ми у Польщі офіційно маємо Інститут підвищення кваліфікації, що належить громадським організаціям. А ще можна готувати програми, підручники, друкувати їх, легально чи нелегально, можна проводити заняття в школі чи за рамками школи громадськими організаціями. На кінець, можна створити школу, і як тільки зміниться закон про освіту, то гроші будуть йти на кожного учня, незалежно від школи.

 

А що, як не вб’ють? Які у вас плани, якщо не вб’ють?

 

Все це означає, що громадський сектор має шанси бути тим, хто “замовляє музику”. Ідеальні приклади змін, введені громадським сектором, це коли пропонується щось нове, що вирішує проблеми. Наприклад, зараз в Україну входить та починає працювати унікальна організація Ашока. Це організація, яка підтримує соціальних підприємців або соціальних інноваторів. Ашока знаходить тих людей, які починають щось змінювати. В результаті їхня робота привносить соціальні зміни. В організації кажуть, що на цьому світі таких соціальних інноваторів є один на мільйон, крім двох регіонів у світі. Перший це Індія, а другий Східна Європа. Вони думають, що ми якісь унікальні, і це дуже важливо. 

Якщо ми хочемо щось змінити, то треба подумати про напрямок, яким ми хочемо йти, та про способи, яким це можна досягти. Під час останнього Майдану ми з колегами займалися різними питаннями, зокрема, перевезенням поранених до польських лікарень. Якось мене попросили зустрітися з людьми з Майдану. Нас було 25 осіб. Вони зняли каски, ми сіли та за чаєм почали говорити. Я їх питаю: “Колеги, я розумію, що є два варіанти того, що буде. Перший вас вб’ють, і ви будете героями. Ми знаємо цей шлях. А що, як не вб’ють? Які у вас плани, якщо не вб’ють? Якщо вб’ють, то ми все знаємо. А як не вб’ють? Які у вас перші три реформи? Я розумію, що ви не туристи, які люблять жити у наметах зимою на площі у центрі Києва. То які перші три реформи? Ну добре, я чужак. Але подивіться мені в очі та скажіть: “Ми знаємо перші три реформи, а проєкти двох законів ми вже маємо готовими”. Це реальне питання: “А що, як не вб’ють?”

 

Маємо дуже цікавий момент в Україні. Всі зазвичай кажуть, що люди у владі такі ж самі, що вони не змінюються. Та виявляється, що ні.

 

Згадаймо три українські Майдани: Революція на граніті, Помаранчева революція та Революція Гідності. Яка революція була найефективніша? Результати якої перевищували очікування? Першої. В якій суспільство “замовляло музику”? Також у першій. Саме ця привела Україну до незалежності. До української державності, яка була мрією. Тоді розумно “замовляли музику”. І це дуже важливий момент: щоб ми розуміли, що це наша роль, нашої громадськости. Не тільки протестувати, бо ця нерозумна влада щось прийняла. Тільки яким шляхом ми можемо “замовляти музику”? 

 

72886965_10157621944789294_461988049820057600_o (1)

 

Маємо дуже цікавий момент в Україні. Всі зазвичай кажуть, що люди у владі такі ж самі, що вони не змінюються. Та виявляється, що ні. І може багато людей будуть здивовані, але я скажу так: Ей, колеги, унікальний час, у якому є нові люди і, можливо, можна на щось вплинути. І ще одне скажу, що вразило мене. Що було першою подією людей, яких вибрали? Що вони зробили? Семінар. Ви багато разів чули, щоб люди так робили? Вперше. Зауважу, що у мене немає якихось політичних позицій ні в Польщі, ні в Україні. Що це все означає? Що треба думати, як використати цей шанс. Наприклад, закон про 1% у Польщі (про те, що платники податків можуть напряму передавати гроші громадській організації) був підготовлений за правління парламенту, який був близьким для громадських організацій. Однак вони його не прийняли. Після них прийшли “посткомуністи”, які прийняли цей закон. Це означає, що треба користати з тих оказій, які можуть бути. 

 

Старші з нас пам’ятають, що в цій частині світу були дві громадські організації, які отримали дуже сильну підтримку від влади. Одна називалася Гітлер’югенд, а друга — Комсомол.

 

На форумі ви плануєте вперше прийняти декларацію (Ред. за підсумками форуму Спілка “Громадські ініціативи України” готує спільну декларацію). Думаю, що це важливий момент. Я співпрацюю з Асоціацією об’єднаних громад України. Це така незвичайна організація, сформована не під політичною кришею і не під грантом. Ми допомогли їм з програмою для проведення швидких опитувань. Коли вони, наприклад, йдуть до влади, то не кажуть: “ось один крутий експерт думає так”, а кажуть “80% наших членів думають так” чи “у 65% наших громад ситуація ось така”. До останніх виборів в Україні вони зробили заяву, але не на підтримку одного чи другого кандидата. Вони написали, що готові співпрацювати та підтримати кожного, хто підтримує децентралізацію та для кого ця справа важлива. Вони, незалежно від результатів виборів, увійшли з тією “музикою”, яка для них важлива. Тому, коли зробите цю декларацію, то важливо, щоб це працювало незалежно від якогось політичного коду, що діє в даний час. Щоб це робити, треба бути незалежними. 

Я розумію, що є така мрія, щоб була підтримка громадських організацій від держави. Важливо розуміти, яким шляхом йти, щоб залишитися незалежними. Старші з нас пам’ятають, що в цій частині світу були дві громадські організації, які отримали дуже сильну підтримку від влади. Одна називалися Гітлер’югенд, а друга Комсомол. І це були громадські організації. Казати, що такої загрози немає, не розумно. Влада була доброю давала гроші, приміщення та все, що необхідно, але тільки казала: “ось цей напрямок для вас найкращий”. З одного боку, важливо, щоб була державна підтримка для громадських організацій. Та з іншого боку, якщо в організації багато грошей з уряду, то вона не дуже неурядова. Наш досвід показує, що можна щось робити і в тій ситуації, коли грошей взагалі немає. 

 

Якщо немає розумної політики, то ми знаємо чим це закінчується. 

 

У декількох ситуаціях ми хотіли “замовляти музику”. Пам’ятаю у 90-тих, Фонд “Освіта для демократії” працював у Криму. Ми допомагали будувати кримськотатарські школи, видавати кримськотатарські газети. Був один момент, коли вони нам сказали: “ми б хотіли вивчити українську мову”. Але це той момент, коли поляки не можуть бути джерелом української мови. Однак ми почали мандрувати по Україні, щоб знайти українців, які розуміють, що це важливо. Чесно кажучи, було складно. Наприклад, В’ячеслав Чорновіл це розумів. Тих, хто крім нього у 90-тих розуміли кримських татар, було дуже мало. Якщо немає розумної політики, то ми знаємо чим це закінчується. Крим. Крим — це Україна. Маємо війну на Донбасі. 

Під час радянського періоду у двох місцях Європи Червона армія затримала народи, які вбивали один одного. Це були серби та хорвати, поляки і українці. Що сталося, коли серби та хорвати отримали незалежність? Вони повернулися до війни на наступний день. Вони починали вбивати сусідів на наступний день після того, як загроза Червоної армії від них відійшла. Поляки та українці були достатньо розумними, щоб не повернутися до такого. Було достатньо українців і достатньо поляків, які розуміли, що війна це можливо, але це небажано, це не те, щоб ми хотіли для своїх дітей. Важливим було будувати різні мости. 

 

74592568_10157621937349294_2412410463611518976_o

 

Три роки тому разом із моїм другом з Варшави ми вирішили, що це час, аби ми у Польщі більше розуміли та говорили про те, що була така війна, у якій поляки та українці були поруч.

 

Останнім часом маємо дуже багато російської пропаганди, і не тільки в Україні, Франції чи Німеччині, але і в Польщі. Для нас важливо будувати порозуміння. Три роки тому разом із моїм другом з Варшави ми вирішили, що це час, аби ми у Польщі більше розуміли та говорили про те, що була така війна, у якій поляки та українці були поруч. У війні 1920 року, коли Червона армія йшла на Європу, на Польщу, поруч у цій польській війні були воїни Петлюри. З другом ми подумали, що кожен з нас має дружину, десять друзів, і ми разом можемо піти 14 серпня у День Польського війська, на річницю Варшавської битви, на цвинтар до могил петлюрівців. Коли ми це робили перший раз три роки тому у двох містах, то нас була маленька група людей. 

А в цьому році у 26 містах та містечках колишні лідери “Солідарності”, представники місцевої влади, українські пластуни зустрілися на могилах воїнів Петлюри, щоб запалити свічки та покласти квіти… розуміючи, що в цей час були вони були єдині, які були поруч, і що не завжди все було добре, але треба пам’ятати цей момент і будувати на тих моментах, які були добрими. Це те, що об’єднує.

 

Кажуть, що Україна слабка, але 2.5 мільйона вигнаних людей і жодного табору для біженців! 

 

На кінець, хочу сказати, що бувають ситуації, в яких здається, що шансів мало   наче історія за нас щось вирішує. Стається щось таке як війна, і ми не можемо нічого зробити. Приклад України є прикладом на всю Європу. Коли я розповідаю про Україну у Франції чи Німеччині… Так, це правда, що є люди, які кажуть чомусь, що це слабка держава, що є корупція, що мало громадянського суспільства… Але 2.5 мільйона вигнаних, тих, які були змушені залишити Донбас та Крим. А скільки є таборів для біженців? Нуль. Це “чемпіонат світу”. Другого такого прикладу за останні сто років у світі немає. Це держава зробила? Ні. Закордонна допомога? Гранти? При всій повазі до польських, швейцарських чи шведських організацій, але ні. Хто це зробив? Люди. Жодна мусульманська дівчина чи хлопець з Криму не мають проблем знайти школу в Сумах, Харкові, Івано-Франківську. Правда?! Немає шкіл другого сорту для “спеціальних” дітей. Це “чемпіонат світу”. Важливо знати, як про це говорити, показувати те, що є абсолютно унікальним, і щоб сказати це такою мовою, яку розуміють ті, до яких ми звертаємося. Незалежно від того, чи ми говоримо з владою чи з міжнародним суспільством. 

Ще раз — кажуть, що Україна слабка, але 2.5 мільйона вигнаних людей і жодного табору для біженців! Таким чином громадянське суспільство, громадські організації можуть спокійно казати: “ми у своїй державі змінили вже все і залишилося лише трішки змінити закони, щось виправити, тому що найскладніше людське питання ми знаємо, як вирішувати, і ми в цьому спокійні”.


Тематика публікації:          

Останні публікації цього розділу:

Олександра Матвійчук: громадяни, які усвідомлюють свою роль — величезна рушійна сила

Юлія Євпак: еліта — завжди актив, вона та, хто рятує країну, коли зле

Волонтер Михайло Шелеп: менші збори в меншому колі людей — ефективніші

Ініціативи Степаня: залучаємо можливості, які дають поштовх діяти та змінювати життя молоді на краще

Команда ГО "Креативний простір Креденц": молодь має бути дотична до відбудови

Інклюзивне мистецтво, польсько-українська співпраця та війна: історія двох організацій