Коли на порядку денному війна. Поради для України від міжнародного консультанта Квентіна Олівера

Галина Жовтко

Військові конфлікти, як правило, завершуються за столом переговорів. Але до цього моменту маємо бути підготовленими. Вже зараз. Ще вчора. Не можна дозволяти темі війни зникнути з порядку денного. У певному сенсі вона має бути на порядку денному кожної зустрічі, навіть якщо ви говорите про освіту чи парки. Бо якщо ми забуваємо про конфлікт, то дозволяємо йому продовжуватися.

Про важливі речі, над якими вже зараз зі своєї сторони має працювати громадянське суспільство, аби пришвидшити завершення війни,  —  розповідає міжнародний консультант Квентін Олівер (Quintin Oliver), який протягом двох десятиліть сприяв мирному процесу у Північній Ірландії, а також працював в Іраку, Курдистані, Сирії, Лівані, Кіпрі, Колумбії та Південній Африці.

Міжнародний консультант проекту Ради Європи “Сприяння участі громадян у демократичному процесі прийняття рішень в Україні”, спікер Академії громадської участі — унікального тренінгового курсу проекту Ради Європи. 

Квентін Олівер — соціальний підприємець, який проживає в Північній Ірландії. 

Обіймав посаду директора Ради добровільних дій Північної Ірландії — каталізатора діяльності НУО з підтримки миру, врегулювання конфлікту.

Звільнився з роботи, щоб створити та запустити успішну міжпартійну та громадянську кампанію, котра мала переконати громадян голосувати “ЗА” (YES) угоду. У 1998 році на референдумі громадяни підтримали Белфастську угоду (Страсноп’ятничну угоду) 72% голосів “ЗА” при явці 82 %. З того часу він керував власною компанією політичного консалтингу і, працюючи у Stratagem International, консультує з питань вирішення конфліктів, референдумів та незалежності НУО в усьому світі. Працював в Іраку, Курдистані, Сирії, Лівані, Кіпрі, Колумбії та Південній Африці. 

У 2003 році допоміг заснувати і залишається першим головою Інституту консультацій — професійної асоціації з питань кращих практик проведення ефективних та змістовних публічних консультацій.  

Кожен конфлікт відрізняється один від одного. Контексти різні. Політика інша, економіка інша. Середовище та географія різні. Тому складно знайти прості рішення.

Але, як правило, ми завжди завершуємо конфлікти за столом переговорів. І це називається першим маршрутом (track #1). Мова йде про ООН або ж якусь міждержавну організацію, яка приймає сторони конфлікту для врегулювання шляхом переговорів.

Однак перед цим знаходиться другий маршрут (track #2), що зазвичай охоплює неформальні обговорення між силами конфлікту.

Я думаю, що в Україні важливий процес, який ми називаємо третім маршрутом (track #3). Це підготовка знизу. 

 ⇒ Про що думають люди, чого вони бояться, якими є проблеми на Сході, які труднощі з перетином лінії зіткнення, які труднощі з транспортом, з продовольством, з освітою, з гуманітарною допомогою.

⇒ А також зміцнення стійкості місцевих організацій та загалом НУО, посилення їхньої обізнаності щодо деяких методів вирішення конфліктів, які можуть бути корисними на пізніших етапах, коли ми перейдемо до другого маршруту — неформальних обговорень. Безпосередньо між силами конфлікту або ж через уповноваженого, і потім — коли ми перейдемо за стіл переговорів в ООН. 

Я бачу, що цього зараз трохи не вистачає. Бо тут, у Києві, ви далеко від зони конфлікту. І тому багатьом людям легко перестати думати про все це, і продовжувати своє повсякденне життя.

Коли конфлікт триває четвертий, п’ятий, шостий рік… люди втомлюються, вони наче на біговій доріжці. Зійти з неї важко. 

Якщо порівнювати із Сирією, де майже 10 років триває військовий конфлікт, то дуже важко побачити рішення. Тому що в інтересах основних сил продовжувати конфлікт — бо вони думають, що можуть перемогти. Вони думають, що можуть здобути більше території або зробити більший прогрес. 

Але для звичайних людей, які страждають від наслідків цих дій, для жертв конфлікту — це абсолютно неприйнятно. 

Таким чином, їм необхідно допомогти подумати про майбутнє та підготуватися до розуміння мереж, контактів як відносин. Іноді міжнародна допомога є дуже корисною для забезпечення нейтрального форуму, щоб обговорення могли розпочатися. Думаю, що на цьому етапі потрібно докласти багато зусиль.

Не дозволяйте цій темі зникнути із порядку денного. У певному сенсі, вона має бути на порядку денному кожної зустрічі… Навіть якщо на зустрічі йдеться про житло, парки, навчання, освіту чи здоров’я. Це має бути на порядку денному, щоб люди не забували.

Це дуже небезпечно — якщо ми забуваємо про конфлікт, ми дозволяємо йому продовжуватися. Небезпечно, якщо ми не фіксуємо те, що відбувається.

Нам потрібні правозахисники, щоб записувати те, що відбувається. І щоб таким чином, ті випадки, які можуть бути індивідуальними, могли стати свідченням через їх обсяг, а потім аргументом, а потім — переговорами про те, як надається гуманітарна допомога, чи захищається шкільна освіта, що на порядку денному для захисту жінок та чоловіків від насильства, експлуатації чи торгівлі людьми. І є багато таких практичних питань, які можна вирішити. Це може дати людям впевненість у тому, що зміни можливі, що є прогрес.

Мені здається, що ви наче уві сні проходите крізь середні стадії цього конфлікту. Якщо ви не прокинетеся та не будете більш серйозно його вирішувати, то він триватиме довше, і зашкодить більшій кількості людей з обох сторін.

Фото — Рада Європи: громадська участь