Ірина Ткаченко: Ми всі трішки Ілони Маски — вашим космосом може бути громада

Мистецтво та активізм — як спільними зусиллями транслювати суспільно важливі меседжі? Як посилити громадський проєкт силою мистецтва, яке здатне говорити саме за себе? Як у своїй маленькій громаді ...

2-NEW_slider_ГП

Громадський Простір

Мистецтво та активізм — як спільними зусиллями транслювати суспільно важливі меседжі? Як посилити громадський проєкт силою мистецтва, яке здатне говорити саме за себе? Як у своїй маленькій громаді віднаходити скарби, що будуть об’єднувати? Про спільнодію громадського та мистецького ми поспілкувалися з Іриною Ткаченко, директоркою Агенції сталого розвитку “Хмарочос” (м. Кропивницький).

Ірина поділилася успішними кейсами такого партнерства, зокрема співпрацею її організації з відомим персонажем котом Інжиром — амбасадором безпеки — та іншими цікавими прикладами Кіровоградщини. Є і незайві поради, корисні для тих, хто планує проєкти на стику соціальних проблем та мистецтва.

Зазнимкували Ірину прямо за роботою, коли вона проводила майстер-клас “Як започаткувати безпекову ініціативу, яка згуртує громаду” (під час Форуму “Від ідеї до успіху. Місцеві ініціативи змінюють життя українських громад”).

 

DSC09997_IT

Агенція сталого розвитку “Хмарочос” працює у сфері сталого розвитку громад, освітніх інновацій, медіа, медіаосвіти, громадянської освіти, медіа-адвокації, урбаністики, безпеки, брендингу міст та територій, проєктного менеджменту. Створена у 2017 році.

Про громадсько-мистецькі спільнодії: приклади “Хмарочосу”

Серед напрямків діяльності, які впроваджує наша організація, є неформальна освіта. Він інтеграційний, до нього додається і мистецька складова. Одна з останніх ініціатив, яку ми втілювали за підтримки House of Europe, був проєкт “Відео-поетичний місток” між Україною і Польщею, куди були залучені локальні митці і мисткині. За їхньою поезією нашими майстрами, зокрема тими, хто представляє Агенцію, була створена відеопоезія в стилі стоп-моушин та мультиплікації. Такими чином відбувався пошук форми взаємодії і тих міжкультурних кодів, які об’єднують людей з різних країн.

Другий проєкт, який теж може бути натхненним прикладом, де поєднується мистецтво і сила соціальної дії, яка формує певну поведінкову модель, зокрема, у напрямку безпеки дорожнього руху — це “Абмасадори безпеки”. В ньому нашим партнером є спільнота кіт Інжир, створена ілюстраторкою Оленою Павловою. Ми пропагуємо цю тему ось уже чотири роки — аби люди носили світловідбивачі, були видимими, як пішоходи, так і велосипедисти. Бо вважаємо, що це один з простих кроків, як підвищити нашу безпекову культуру. І ця мистецька спільнодія з котом Інжиром — про те, як простими способами можна робити цю тему привабливою, коли ти формуєш певний тренд. Спільнота розростається і дає відчуття такої, знаєте, суперсили, коли ти можеш робити фантастичні речі. Адже насправді мальований персонаж говорить до дітей, до дорослих, вчителів, бібліотекарів, громадських діячів, які підхоплюють його меседжі і несуть їх далі.

І таким чином ти, перебуваючи у своїй маленькій громаді, поширюєш ідею далеко по всій Україні, бо всюди є шанувальники того кота. Відповідно, це про добру практику, яка відгукується, приваблює і комунікує з тобою без твого прямого залучення.

Infografica_vydymist_net

Для мене це певна фантастика. Сила мистецтва в таких проявах — це про те, що є певні суперсили. Коли ти їх відчуваєш, то можеш створити такий продукт не самотужки, а разом, знаючи, що є ось така ілюстраторка, як Олена Павлова, знаючи, що є патрульна поліція, яка зараз з цим котом Інжиром як амбасадором безпеки продовжує просвітницькі акції. До цього безпекового просвітницького руху долучилися бібліотечні та освітянські спільноти, громадські організації з нашої області та інших куточків України.

Ірина Ткаченко, Олена Павлова, Оксана Білоброва

 

Про менторство як спосіб передачі важливостей

Ці приклади є сталими. Якщо говорити про наш постійний напрямок роботи, де є ось мистецька складова, а також менторська підтримка громадських організацій, які знаходяться у різних куточках нашої області — то наразі їх 5. Для них ми є менторами, наставниками. І, зокрема, ми їх консультуємо в організації кіномистецьких подій — як в своїй громаді створити таку подію з тим мінімумом ресурсів, які в тебе є, як туди додати  комунікаційну додану вартість: громада-влада-іноді бізнес, як дати людям, наприклад, еко- або зоо- просвітництво через фільм… Тобто, йдеться про різні теми. Ми їх навчаємо, а далі вони це повторюють як звичну для громади подію, додаючи, наприклад, частинку майстер-класів до кінопоказів, обов’язкову систему обговорення. Ми бачимо, що на початках це людьми з громад сприймається, як дещо нове і, можливо, трішки дивне, але коли це відбувається один раз, другий, третій протягом місяця, то всі звикають. Зокрема, мова йде про сільські громади.

І до питання, як у своїй громаді запустити такий кіномайданчик, коли в тебе немає коштів на великий екран і повноцінну озвучку… Ми навіть одній організацій віддали свій великий банер (розміром три на чотири метри), вони на нього транслюють зображення, в них є колонка, яка вже дає більш-менш якісний звук. Але масштаб картинки, цей вау-ефект від того, що світяться ліхтарики, є прапорці, трав’яний чай і розмова — це власне і був їхній сміливий крок спробувати цю модель, започаткувати в своїй громаді серію кінозустрічей. Бо це про комунікацію, про формування нової форми взаємодії між людьми.

39

Я була свідком того, як на таку подію приїхали представники влади. Коли вони подивилися на той простір, який створила ця громада (Дмитрівська громада, село Цибулеве, де живе не більше 1200 людей), то поспілкувалися з організаторами і самі запропонували підтримку, щоб додатково облагородити простір тротуарними доріжками, поставити туалетну зону.

Відповідно, ми бачимо, як з ідеї зробити просту мистецьку подію в громаді  розростається вже громадський простір. Команда активно долучається до грантових програм. Це все — результат постійного навчання. І коли десь є організація, яка може давати поради, підтримати і підказати, як, зокрема, через інструменти участі вести цей діалог, це полегшує процеси.

ми не організація сама в собі

Це — наша суперсила — те, що ми робимо. Ми не організація сама в собі, адже у нас є принцип ділитися ідеями, принцип допомагати іншим. Нам у свій час пощастило мати таку організацію-ментора поза проєктами, бо ми їм були небайдужими. Я відчуваю, що це наша певна місія — бути платформою для розвитку локальних ініціатив у нас в області. І коли вже є такі маленькі приклади (хоча їх поки небагато) — це результат нашої спільної роботи. Дійсно, виростити громадського діяча — це одна задача, а допомогти вирости, стати на ноги громадській організації, яка буде потім системно працювати — це інша історія.

 

На перетині мистецтва та громадської активності: як залучати митців до соціальних питань

важливо, щоб ми розуміли їхній світогляд, їхню мову

Митці — це творчі люди. Дуже важливо, щоб ми розуміли їхній світогляд, їхню мову і були залучені до їхніх активностей. Коли вони презентують свої проєкти, ми проявляємо живий інтерес до того, що вони роблять. Дуже важливо знайти точку дотику і вміти запропонувати те, що ти можеш їм дати і пояснити, що вони можуть дати в твій проєкт. Адже це про проєкти соціальної дії, вони мають бути готовими, що це вийде у широку публічну площину.

Не боятися комунікувати. Ці відчуття, коли я писала на сторінку коту Інжиру як коту, не адресуючи це повідомлення ілюстраторці, а звертаючись до нього як до повноцінної особистості… Бо я поширювала його дописи ще до того, як в мене виникла ідея запропонувати партнерство коту, який популяризує українську книгу, українську музику, який мотивує бути активним. Я була свідома того, що за цією сторінкою є людина, яка його витворила — уявного кота (бо вона не може мати справжнього), і вона й сама не розуміла, що з того вийде щось таке незвичайне. І ось наразі він — амбасадор безпеки. Але я починала з ним комунікацію, як з особистістю. Треба собі  іноді дозволяти помріяти, бути трішки дивними в цих рішеннях.

DSC09949_IT

Мені завжди допомагає творча інтуїція, я намагаюся візійно побачити, що це може дати в результаті не тільки моїй громаді. Бо коли люди підходять і кажуть: “Ми бачили вашого кота Інжира-амбасадора: скажіть, чи можемо взяти вашу картинку, щоб роздрукувати наші мотиваційні футболки?“, це тішить. Я переадресовую це запитання Олені Павловій, і вона вже собі з ними може створювати додаткові ініціативи. Кіт Інжир — амбасадор медіа просвіти. В нього є гра “Критикотики”. У цій грі Олена говорить, зокрема, і про безпеку, показує флікер, дарує його учасникам і учасницям. І це про спільнодію і про масштабування ідеї.

залучаємо партнерів і віддаємо цю ідею іншим

Для мене є цінністю, коли за допомогою мистецьких проявів ідея продовжує життя вже без твого втручання, підтримки, поза тобою. Це вдається робити тоді, коли ми віримо в свою ідею, в її користь для інших і коли ми, не боячись, залучаємо партнерів і віддаємо цю ідею іншим. До речі, цікава штука про флікери — буває, що телефонують і запитують: “Чи ви не проти, якщо ми будемо робити подібне?” Мені здається, якщо люди про це питають, то вони зустрічалися з прикладами того, коли їм чогось не давали робити з того, що роблять інші. А мені видається, що в громадському секторі ми спільно можемо робити в тому ж напрямку набагато більше, ніж ми би це локалізували і нікому не розповідали, як нам це вдається.

DSC09956_IT

Я також раджу досліджувати те, що є не тільки на національному рівні, а й те, що є у вашій громаді. Адже місцеві митці — поети, музиканти, можливо, ті, хто може створити мурал у громаді — часто роблять це не на публіку, про них знає доволі обмежене коло людей. Було б добре почати таке незвичайне знайомство неформально. Можливо, арт-пікнік, куди ви можете запросити цих людей і так з ними познайомитися.

Ми використовуємо для виявлення творчих людей у громаді техніку флюїд-арт (флюїд арт – це новий вид абстрактного живопису, де фарба тече по полотну і створює колірні ефекти — прим. ред.). Це спільне творення картин із акрилових фарб за допомогою техніки, коли на справжньому полотні ми виливаємо фарби і малюємо картину. Ми привезли цю техніку в одне маленьке село. Люди почали підходити, зокрема, молоді мами з дітками. І коли вони бачили, як витворюється ця картина, то розуміли, що це щось унікальне і красиве. Простий формат, але він спрацьовує. Я це побачила тоді, коли відвідала іншу подію і спостерігала, як митці пропонували свій формат творчого нетворкінгу. І на такій події точно буде хтось, хто допоможе створити мурал, красиву вивіску для вашого громадського простору чи дати музичний супровід заходу або, як з котом Інжиром, може бути спільна просвітницька безпекова кампанія.

Варто спробувати знайти таких творчих драйверів, з якими ви можете працювати на локальному рівні.

До речі, ще один приклад про менторську підтримку. В нас у місті діє етно-проєкт “Баба Єлька”. Називається він ім’ям бабусі однієї зі співзасновниць. Вони поставили собі за мету у форматі етно-експедицій об’їздити Кіровоградську область і знайти автентичні українські пісні нашої Кіровоградщини. У процесі вони з’ясували, що можна знайти не тільки пісенну творчість і не тільки оту клубну, а автентичну. До речі, пісня “Шум” — записана з нашої Кіровоградщини, і в тій варіації частково переспівана. Але коли ти бачиш, як знайдене у бабусі Насті у малесенькому селі (а вона живе під лісом) звучить на рівні світу, Євробачення, то розумієш, що ці скарби поряд.

193154201_2966068730348210_3013626383621199241_n

Баба Настя, від якої записали пісню “Шум”

Ці дівчата з проєкту роблять неймовірну роботу. Ми їм допомагаємо: ми законектили їх з програмою “Активні громадяни” Британської Ради в Україні , вчили їх писати проєкти, щоб вони могли підтримати свою діяльність.

Наприклад, вони ще додатково зібрали автентичні рецепти від цих бабусь і зараз готують книгу “Смачна Кіровоградщина”. До них уже навіть Костянтин Грубич приїхав, аби взяти унікальну інформацію про цей гастро-вимір нашої області. І вони заснували етно-лабораторію у співпраці з місцевим підприємцем, який, на жаль, пішов із життя, але його родина цю ідею підтримує далі.

Тепер є цей простір, куди зараз сходиться все місто, приїжджають люди, привозять рушники своїх прабабусь. Тобто відбулося таке пришвидшення усвідомлення, що те, що в тебе є на горищі — це цінність, це мистецтво. Вони відтворили автентичні зображення птахів знайдених рушників, яким, часом, більше 120 років. Є ці раритетні знахідки у вигляді листівок. Створили мурали на території Центру народної творчості в Кропивницькому, в дворі якого є гаражі — і ось на них зараз ці мурали. Це було здійснено за кошти Британської Ради. Ми порадили, допомогли і ось є такий результат.

219219501_3005306459757770_627167261069624175_n

Експедиція проєкту “Баба Єлька” у с. Кам’янку Новомиргородського району 17 липня 2021 р. Розмова з Антоніною Трохименко 1939 р. н.

Тобто, мистецтво — поряд з нами. Мені здається, таке мистецтво має говорити людям про цінності. І дуже чудово, коли таке мистецтво — не дивне, а зрозуміле. Коли ти хочеш торкатися до птахів… Уявляєте, бачити муралом птаха із рушника, яка належав мамі Юрія Яновського? Якого вишили, а потім  відтворили в цій листівці?.. Це певна магія, де збігається час, люди, ідеї і є ось це осучаснення. Тобто повертається до життя те, що здавалося вже забутим, старим, раритетним, а тут воно є. До речі, вони на продовження діяльності створили гурт “Баба Єлька”, бо одна з ініціаторок, Світлана Буланова, має талант співати автентичним українським співом, але вона осучаснює пісні. Гурт “Баба Єлька” популяризує пісенну творчість наших бабусь. Кажу “наших”, бо це ось про наше покоління.

Я виросла в селі. На жаль, моя бабуся не встигла прийняти гурт як людей, які здійснюють експедицію, але бабусину скриню, якій більше ста років і яка їй передалася у спадок, ми віддали в етно-лабораторію “Баба Єлька”. Вона стала десятою скринею, яку привезли як автентику і яка є найбільшою. До речі, це було найбільшим багатством моєї прабабусі, а скриня їй дісталася від її мами і далі моїй бабусі. Це було найдорожче, що в них було. Вона була, фактично, порожня, без приданого, але сама скриня — чудова.

це про цінності, які об’єднують людей

Мистецтво допомагає знаходити історії. Люди, які живуть мистецтвом, допомагають нам знайти цей скарб. Це дає відчуття володіння скарбом, яким володіють інші. Тобто ти його в собі не ховаєш. Цими людьми — громадськими активістами, людьми мистецтва — все створено так, щоб воно належало всім. Це про наш духовний ріст і про цінності, які об’єднують людей.

І хай це поки не масштабовано (я не скажу, що весь Кропивницький зранку і до вечора сидить в цій етно-лабораторії), але туди щодня приходять відвідувачі, приїжджають люди з інших міст, з усіх куточків нашої області, тобто це є прикладом творчої синергії, це прикладні її прояви. Це не щось фантастичне, яке десь там, далеко, а це про те, що є в твоїй громаді, і ти його можеш розповісти іншим.

 

Важливо: ми всі є митцями…

Я прихильниця тієї думки, що ми всі є митцями. І це не тільки про той прояв, коли ти можеш створювати музику, танець чи картину… Громадські діячі є митцями в тому, щоб давати простір людям, які можуть створювати ось те мистецтво, до якого ми звикли. Ми є тими людьми, які можуть посилити певну соціальну дію мистецькими проявами.

Важливо вірити і довіряти собі. Не боятися не те, що вийти за зону комфорту і свого уявлення “а я цього ніколи не робила (не робив)”, а розширити зону свого комфорту. Не страшно написати уявному персонажу — важливо, що є розуміння, навіщо ви це робите. Прислухайтеся до своєї інтуїції і ви побачите, що це спрацює.

вашим космосом може бути ваша громада, ідеї і люди

Дуже важливо переймати досвід інших, розуміти, як вони це роблять. Я маю ще такий мотиватор: якщо це зробив хтось інший, то ти теж це можеш зробити. Ми всі — трішки Ілони Маски. У нас не завжди є той ресурс, який є у нього, але якщо прочитати його історію… Він здійснив те, що зараз ми бачимо — машина в космосі, люди в космосі — ці технології інноваційні, космічні і для нас з вами можуть бути недосяжними, але він теж починав з чогось маленького. Він теж починав із мрії, із формування команди, із того, що вивчав сферу, якій його не навчали в школі. Тому вашим космосом може бути ваша громада, ідеї і люди.

Я в це вірю, я це роблю і я це говорю. І ось цей рівень, знаєте, коли ти можеш щось зробити без грантової підтримки, маючи часто нефінансовий ресурс — це дає мені впевненість у тому, щоб давати зараз ці поради, транслювати їх вашим читачам, бо важко переконувати в тому, що ти не робиш. Ми це робимо — проєкти соціальної дії є успішними завдяки залученню людей мистецтва, але не забувайте: ми — теж митці.

 ………………………………………………………

Спілкувалася Любов Єремічева
Фото Віталія Ніщименка та з архіву Агенції сталого розвитку “Хмарочос”


Тематика публікації:            

Останні публікації цього розділу:

Інна Підлуська: якщо сьогодні щось не вийшло — це не обов'язково "зрада"

Мистецтво перемагати булінг

Анна Бондаренко: у нашому просторі волонтерства стає все більше

Міжсекторна комунікація: як знайти довгочасний win-win?

Олена Данілова про міжсекторну синергію: вибудувати довіру — це довгий шлях і багато роботи