Громадські активісти та журналісти йдуть в політику: за і проти

Громадський Простір

Вже цими днями соціальні мережі просто вибухнули різнобічними коментарями на тему знакових журналістів та громадських діячів, які збираються стати частиною списків політичних партій на найближчі вибори. Мустафа Найєм,  Олександр Черненко, Світлана Заліщук, Сергій Лещенко, Віталій Шабунін, Василь Гацько,  Наталя Соколенко,  Олег Дерев’янко, Вікторія Сюмар,  Володимир В’ятрович, Олексій Рябчин,  Оксана Сироїд та інші імена фігуруватимуть на цих виборах. Ми поцікавилися у громадських активістів та журналістів  їхньою думкою стосовно цих процесів.

У результаті проведення партійних з’їздів кандидатами у народні депутати стали понад 20 активістів і журналістів, зокрема, учасники ініціативи Реанімаційний пакет реформ, руху ЧЕСНО, Партнерства Новий Громадянин, Інтернет-видання Українська Правда та Громадського Телебачення.

Юлія Дрозд, журналіст:

Ставлюсь до цього негативно, оскільки в даному випадку суть не в тому, що до Верховної Ради йдуть журналісти (саме по собі це не страшно), а в тому, що це особистості, чия професійність є дуже сумнівною об’єктивно.

А якщо суб’єктивно, то і патріотизм теж. А Чорновол, думаю, йде у владу все-таки, щоб дійсно намагатися перебудовувати систему зсередини. Але знаю її особисто, як активіст вона все-таки краща, ніж як управлінець.

Остап Кривдик, політолог, активіст:

Вважаю це позитивним. Потрібне оновлення крові в еліті, а, крім того, і в громадському секторі.

Про це гарно писав Геник Глібовицький: рівень довіри до влади набагато нижчий за довіру до журналістів, але не йти у владу через це – значить, ніколи її не змінити.

Дмитро Крикун, журналіст, громадський діяч

Дмитре, Ви плануєте висуватися на цих виборах як кандидат. Поділіться своїми мотивами, які Вами рухають?

У мене є місія змінити суспільство, змінити країну, але одночасно я розумію, що вичерпав свій потенціал як громадського активіста, волонтера, експерта тощо. Маючи обмежений рівень інструментів впливів, я хочу їх збільшити, хочу більш ефективних інструментів, якщо ми говоримо про модернізацію суспільства. Все просто. Я сподіваюсь, що будучи політиком, будучи при владі, особисто я можу більш серйозно впливати на ці процеси і досягати кращих результатів. Тому тут, з одного боку, все доволі логічно, бо рухають мною мої переконання і мої ідеологічні установки. А з іншого боку, я буду працювати для суспільства, як і робив це раніше, як громадський активіст чи експерт.

А яке ставлення до інших журналістів та громадських діячів, які теж планують йти у владу?

Я усіляко підтримую. Я, до речі, не вважаю, що це буде якась конкуренція, чи це буде ворожнеча чи це будуть якісь з’ясування стосунків і ревнощів. Я рівно навпаки переконаний – попри те, що багато моїх друзів, колег, однодумців ідуть в списках різних партій і не лише в списках, думаю, що між нами залишаться товаристські стосунки і ми краще готові до співпраці один з одним, аніж ті люди, які були у Верховній раді і взагалі українській політиці раніше. Ті взагалі не вміли домовлятися, а вміли тільки кивати і продавати свої голоси чи свої думки, чи самих себе. У кожного із нас є свої переконання, відданість ідеології, відданість цінностям. Я думаю, що у нас все буде значно краще виходити.

Якщо не секрет, від якої партії плануєте йти на вибори?

Сьогодні у Дніпропетровську відбудеться з’їзд ліберальної партії “Україна Майбутнього”, я дав згоду на своє висунення як кандидат. Якщо з’їзд підтримає мою кандидатуру, я увійду до списку партії на цих виборах.

Михайло Лебідь, учасник 16 сотні Самооборони Майдану:

Особисто я надіюся, що вони будуть хорошими депутатами. Але не вірю, що парламент через це стане набагато якіснішим. Бо громсектором просто прикрасили перетасовану, але стару колоду карт українського політикуму.

Олексій Толкачов, політичний експерт, автор книги “Омріяна Україна”:

В умовах великого суспільного попиту на “нові обличчя”, виявилося, що їм просто немає звідки взятися, окрім як з експертного, громадського та журналістського середовища. Звісно, погано, що нові люди з незаплямованою репутацією не змогли створити єдиний власний список, а розпорошили себе серед купи партій, в тому числі і не першої свіжості.

З іншого боку, мене непокоїть те, що у “нових облич” часто не вистачає політичного досвіду та базових знань про устрій держави. Це може призвести або до надмірної кількості популізму у майбутньому парламенті, або до того, що гравці з досвідом будуть з легкістю маніпулювати “новими обличчями”. Однак, не пірнувши у воду, ніколи на зможемо навчитись плавати. Тому можу хіба що побажати успіхів всім тим, хто нарешті зважився зайнятися політикою. І закликав би пам’ятати, що політика – це не інтриги, підкилимні змагання в пливовості та маніпуляціях. А політика – це творчість в розбудові країни. Це допоможе завжди пам’ятати про власне призначення і про те, що очікує народ від “нових облич” в Парламенті”.

Марина Говорухіна, PR-менеджер УГСПЛ:

На мою думку, це абсолютно нормальний процес. Людина вирішила взяти на себе відповідальність за країну. І це не можна не схвалювати. Головне, аби після потрапляння у владу, вони адекватно сприймали критику. Адже вони більше не журналісти і громадські діячі.

Впевнена, деяким про це забути буде складно (як сталося з Тетяною Чорновол). Я буду тільки рада, якщо у владу потраплять всі мої знайомі колеги. Впевнена, що з ними буде легше вести діалог, ніж з людьми, які ніколи не працювали в громадському секторі.

Олександр Солонтай, експерт Інституту Політичної Освіти, №3 в виборчому списку партії СИЛА ЛЮДЕЙ:

Як один з тих, хто це зробив, вважаю позитивним оновленням політики за рахунок громадських діячів. Враховуючи, що політика насичена бізнесменами та юристами, думаю, що ми (громадські діячі) зможемо разом з ними збільшити кількість порядних людей та відтіснити олігархів від монополії управління країною.

Вже давно на часі враховувати інтереси інших груп, а не тільки кількох фінансово-промислових, в управлінні державою!

Олександр Равчев, PR-менеджер Київського відділення ВБО “Мережа людей, що живуть з ВІЛ”:

Готовність відомих політичних партій віддавати прохідні місця громадським діячам, військовим та журналістам свідчить про суттєву кризу в українській політиці.

Ці кроки продиктовані виключно відсутністю достатньої кількості фахових політиків, з незаплямованою репутацією та значною підтримкою в населення. Самі громадські діячі та журналісти, яких беруть як біо-аксесуари, напевно, мало зможуть впливати на діяльність політичної сили, за підтримки якої вони обирались.

Проте через масовість цього явища ми можемо отримати в парламенті неформальну депутатську групу, яка буде складатись з НГОшників різних партій та діяти спільно заради реформування та розвитку.