Екоактивізм: завжди є люди, що можуть долучитися

"Треба мінятися самим, не варто  чекати цього від інших" - переконаний Андрій Хрутьба, начальник відділу екоосвіти в Національному природному парку “Голосіївський”, еко-активіст, громадський діяч. ...

хрутьба

Любов Єремічева

Треба мінятися самим, не варто  чекати цього від інших” – переконаний Андрій Хрутьба, начальник відділу екоосвіти в Національному природному парку “Голосіївський”, еко-активіст, громадський діяч. Він розповів Громадському Простору про зміну екосвідомості після Майдану, про тенденції у еко-активізмі та про те, чи Угода про асоціацію між Україною та ЄС впливає на екологічну ситуацію в країні.

Громадський простір: Андрію, за твоїми спостереженнями – чи Майдан змінив щось у нашій екосвідомості?

Андрій: Чесно кажучи, зміни відбуваються весь час. Певні тенденції  були до Майдану, потім Майдан різко  зробив скачок  вгору,  і потім люди повернулися до звичайного життя і … казати хтось розчарувався, хтось навпаки запалився… Усі думали, що ніхто нічого не хоче, ніхто нічого не може, всім байдуже, а насправді виявилося, що не всім байдуже. Ті, кому не байдуже, один з одним познайомились. Більшість це робить не ради політичної кар’єри чи галочки, чи аватарки у фейсбуці, вони дійсно переживають за певну справу. Ці люди змогли більше між собою скооперуватися. Пішла комунікація, певні проекти, одні виявилися не дуже ефективними, інші більш ефективними. Але - факт, що зміни можливі не від волі президента, від царя, а від волі місцевої громади, активістів, людей, яким просто не байдуже… навіть якщо їх на перших етапах двоє-троє, то все одно можна відстоювати ліси і боротися з якимись надзвичайно нелогічними і незаконними по факту забудовами. Можна йти вперед  – саме це надихає, тому що не опускаються руки. Це не так, що не виходить – все, займуся чимось іншим, піду займатися футболом чи в сім’ю, чи просто в офіс, там зарплата, а те, що мені не байдуже – поширю повідомлення і ось вся моя громадська діяльність. А навпаки – виявляється, що можна приділити трохи більше часу, свої знання, навички, вміння прикласти до чогось. Хтось може плакат намалювати, хтось може юридично оформити заяву, хтось може просто почергувати в нас – і таке було, у когось є знайомі, які можуть допомогти. І якраз те, що відбулося відразу після Майдану, ентузіазм та інші емоційні спалахи, можуть закінчуватися. Але такий підйом допоміг знайти багато речей, які раніше здавалися  неможливими взагалі, що про це не може іти мова, а виявилося, що може. Навіть, якщо ти думаєш, що ти один – насправді завжди є люди, що можуть долучитися і це долучення є ефективним. А не так, що зібрались на кухні, покричали, поплакали і розійшлися. Ми можемо змінювати ситуацію – так це не відбувається за один день,  за один рік. Тому що, по-факту, треба мінятися самим, не варто  чекати цього від інших. І лише пройшовши цей шлях, можна говорити щось далі. Це не так, що ми одного вигнали, і після цього всі стали хороші і добрі, зрозуміло, що це неправда. Нація і держава не створюються однією акцією, це довготривалий процес. Це процес змін у нашій з вами голові. І вже потім воно відобразиться на всьому тому, що нас оточує.

14937380_10202283137195321_1233623257997422332_n

Громадський простір:  Чи стало більше, за твоїми спостереженнями, професійних екологічних активістів, які знають, що вони роблять, розуміються на тематиці?

Андрій: Почався діалог насправді. У комунальних службах є спеціалісти, які дійсно розуміються на своїй темі, активісти не можуть всього знати. Зараз люди на керівних посадах – хороші чи погані – вже розуміють, що вони не можуть, як раніше, відгородитися та ігнорувати громадськість. Вони знають, що це ігнорування буде їм дорого коштувати. Тому саме відсутність можливості для ігнорування думки активістів, екологів, яким не байдуже, є дуже цінними, тому що це не дає їм «розгулятися» на широку ногу. І це дає надію на те, що ми від цього відійдемо і комунальні служби будуть займатися комунальними справами.

Громадський простір:   Які зараз основні точки для екоактивізму?

Андрій: Насправді  немає не гарячих точок. Дуже часто зміни, які дуже потрібні, – системні. Треба розуміти, що головне – не бути байдужим. Якщо перераховувати проблеми… Я можу більше по Києву говорити  – це розподіл землі, яким чином воно відбувається на комісіях, на сесіях, як ігноруються закони… Буквально тиждень тому був на засіданні про урочище Теремки – заповідник, по факту, належить Академії наук, входить до парку Голосіївський. Там хочуть зробити розв’язку, але тут – червонокнижні рослини, єдиний лісочок, який там є поруч, хочуть зрубати, щоб була розв’язка. По факту, ця розв’язка була запланована давним-давно і мала йти у зовсім іншій стороні, але не може там йти, бо область набудувала по дорозі житлові комплекси і ніхто не хоче їх знищувати, хоча там планувалася дорога.

Директор нацпарку Голосіївський каже: “Навіть якби я був за те, щоб там здійснили вирубку, є закон, який не можна порушувати, я не можу бути сильнішим за закон”. Заммера на те відповідає: “Закон поміняти? Та нема питань – треба буде, поміняємо”. Не питання в тому, щоб зберегти – “якщо нам заважає закон, то давайте ми його змінимо”. Це такий світогляд. І є ризик, що він його може змінити. Тоді це буде прецедент, і почнуть повсюдно рубати, пиляти різноманітні урочища. Закон не буде щитом, який допоможе.

Геть незрозуміла ситуація з роздільним збором сміття. То воно є, то його нема. То дві фракції, то нуль фракцій, то вісім фракцій, то це добре, то це погано. Немає бачення очільника, який відповідальний. Наприклад, в Києві це – Київкомунсервіс, але простих бачень з їх інтерв’ю геть немає.

Є  яскравий приклад, коли люди включаються в роботу, не продумуючи, що буде далі. Така ситуація є із висаджуванням дерев  – тобто ми посадили, через рік тих дерев вже немає, ніхто за ними не доглядає. І така ситуація є з батарейками… Це погано, що батарейки викидають в смітник, бо це є засмічення ґрунтів, це важкі метали і таке інше. Але люди починають збирати батарейки і потім не знають, куди їх подіти, бо в Україні з цим є велика серйозна проблема. Від суспільства повинен бути запит, щоб це питання було вирішено.  Енергозберігаючі лампочки не знаємо, куди маємо викидати, батарейки не знаємо куди викидати. А люди, які керують структурами, які відповідають за це і мають розумітися, говорити, знати, кажуть: «Та ми будемо їх спалювати». Не зовсім технологічно зрозумілі підходи: не попаде в ґрунт – попаде в повітря.

Я вважаю, що головне – в світогляді. Варто дивитися по сторонам і відповідно долучатися до тих ініціатив, які відбуваються. Ось озеро Качине – теж яскравий приклад, хочуть на місці озера по факту збудувати житловий комплекс, ще й зуміли знайти документи, висновки інституту експертів, що це не озеро. Озера нема – бачимо озеро є, а по документах це не озеро!

Майдан пройшов – здається, що нічого не змінилося, але змінився сам підхід активістів, які за це переживають. Хто побачив, що пиляють ліс чи ще щось, той і реагує, а хто цього у вікні не бачить, той співчуває. Люди, які реагують після якоїсь поразки, не здаються – це дуже важливо зрозуміти, з’явився певний стержень, який не дає кинути справу і змушує доводити її до логічного кінця. Тому що є люди, які приїжджають на допомогу, це відбувається увесь час, є певний рух – позитивні зміни. Якщо ми хочемо, щоб вони були швидші, то треба долучатися. І не забуваємо годувати пташенят (усміхається – прим. авт.).

Громадський простір:  Чи Угода про асоціацію з ЄС щось змінює у нашому еко-житті?

Андрій: Є процеси, які вважаю крутими і гарними, тому що є певне підтасовування наших законів до їхніх. Змінюються певні нормативні акти, іде робота, до цієї роботи залучають всіх – і експертів, і небайдужих. Є певні норми, які Україна зобов’язалася виконувати і вона не може їх обійти, на зразок – збільшити відсоток заповідних земель з 6 до 15%, заповідники – це завжди позитивно.

Але, наприклад, в листопаді було два важливих закони щодо збереження довкілля, які Верховна Рада прийняла. Вони були розроблені експертами, еко-активістами, екологічними громадськими організаціями, там була потужна робота,  але закони були ветовані президентом, тобто Верховна Рада прийняла, а президент їх ветував.

Але однозначно є рух в сторону покращення, в сторону комунікацій між владою і людьми, більша комунікація між державними структурами, виконавчими, комунальними і громадськістю. І  якщо раніше відсутність цієї комунікації не давала зробити нічого позитивного, то зараз наявність цієї комунікації дає можливість ті зміни, які відбуваються дуже повільно, пришвидшити. Саме цей зворотній зв’язок є дуже важливим, тому що певні нелогічні, з першого погляду, речі виявляються дуже корисними і важливими. А пені речі, які здавалися гарними і крутими, виявляється, мають свою специфіку, яка тільки для галочки, щоб заспокоїти громадськість.

Громадський простір: Наостанок, побажання-заохочення ставати еко-свідомими.

Андрій: Бажаю всім, щоб ваше навколишнє середовище було позитивним. Якщо воно буде позитивним, то все, що у вашому житті відбувається, буде завжди позитивним. Не будьте байдужими, завжди долучайтесь до ініціатив, але не забудьте перевіряти, які будуть наслідки ваших дій.

Транскрибування: Марія Поцілуйко


Тематика публікації:          

Останні публікації цього розділу:

Міжнародний тиждень Еразмус+ в Україні: партнерство, можливості, стратегування

Міст порозуміння: як в Україні починається діалог влади і громадян?

Вшосте відзначено переможців Національного рейтингу благодійників

«Сідайте за кермо!»: поради Аліни Бочарнікової щодо ГО соцпідприємництва

Кшиштоф Становський: Громадський сектор має шанси бути тим, хто “замовляє музику” в Україні

Перетворення в громадах можливі через дієві місцеві практики та партнерства