ЄДДР: “цифровий фашизм” чи вимога часу?

Галина Жовтко

Закон України “Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус” ухвалювався Верховною Радою з метою наближення України до стандартів ЄС. Та вийшло так, що він, по-перше, порушує ці стандарти, а по-друге, надовго відтягує запровадження біометричних паспортів.

За змістом, Єдиний державний демографічний реєстр – централізована мега-база персональних даних, яка створюється із незрозумілою для нас метою (в законі не прописано, для чого вона створюється) та має відкритий перелік персональних даних, які можуть туди вноситися.

Наприклад, у ЄДДР можуть бути наступні дані: відомості про ваших батьків та рідних; реквізити виданих вам документів; відцифрований зразок вашого підпису; відцифрований образ вашого обличчя; інформація про місце реєстрації, сімейний стан, власність; додаткові біометричні дані, параметри; інформація про вас з усіх баз даних держави та інше.

На думку експертів, створення ЄДДР загрожує недоторканності нашого життя, загрожує опозиційним політикам та громадським активістам, загрожує бізнесу, загрожує вільному волевиявленню, загрожує безпеці та безпеці наших рідних.

Окрім того, закон є “дивним” поєднанням двох різних законодавчих актів – Єдиного реєстру та документів, що підтверджують громадянство України. “Нам важко пояснити, яким чином внесення в Єдиний демографічний державний реєстр документу, який посвідчує право власності, або, наприклад, право на отримання спадщини, корелює із необхідністю виготовлення біометричних закордонних паспортів, як цього вимагає Європейський Союз. Оскільки закон не містить мети, з якою збирається ця інформація, це є ніщо інше як втручання в приватне життя особи і збір інформації без її згоди, що прямо заборонено Конституцією України”, – зазначає голова правління Центру Громадянських Свобод Олександра Матвійчук.

Зливати всі дані в одну базу не можна, оскільки орган, який сидітиме на цій базі, матиме змогу контролювати будь-який крок людини, яка в цій базі знаходиться.

За словами кандидата історичних наук Олександра Іщука, таке ми вже проходили: “Це був період Радянського союзу з 1917 по 1991, коли єдині бази, які створювалися в державі – база для видачі паспортів, або база для всіх військовозобов’язаних, якими займалися в основному міліція чи державні органи влади… поступово всі ці бази переходили до спецслужб, і спецслужби використовували їх у своїх більш вузьких цілях з метою обліку ненадійних людей і тих людей, які були запідозрені в антирадянській діяльності… Використання загальних державних баз з метою обліку людей, які не подобалися владі – це є дуже небезпечно… Важливо, щоб це не повторилось в сучасній Україні…».

Наталка Соколенко, журналістка, учасниця руху “Стоп Цензурі” застерігає, що у разі повноцінної дії закону нам може загрожувати “цифровий фашизм”: “За законом пропонується злити всю інформацію в одну базу. І якщо станеться витік інформації – ви крайнього не знайдете. І це тільки одна із загроз…. Якщо наша держава не гарантує збереження якихось даних, то зливати їх в один реєстр… то це вже буде повна вакханалія, вікілікс, але тільки для влади, а не для нас”.

З юридичної точки зору, цей закон суперечить Конституції України, Європейській конвенції про права людини і також іншим документам, які існують в Раді Європи та документам ЄС. Він порушує обов’язкові вимоги законодавства ЄС щодо пропорційності, адекватності та відповідності захисту персональних даних.

Незалежний медіа-юрист Дмитро Котляр зазначає: “В цьому законі ми маємо купу положень, які є нечіткими, які суперечать іншому законодавству, які не узгоджуються одне з одним. Наприклад, передбачаються додаткові біометричні параметри, які вносяться до документів. Це включає відцифровані відбитки пальців. Але в цьому законі непередбачено – яких пальців, скількох пальців… все це недоліки, все це прогалини, які на практиці можуть призвести до порушення прав людини”.

Норма про введення біометричних закордонних паспортів (заради цього закон і приймався) в тілі закону займає 5-10%. За словами заступника голови правління Центру політико-правових реформ Віктора Тимощука, у законі є лише опис самого документу, проте ні питання оплати, ні питання процедур взагалі ніяк не реформується. На практиці у нас відбувається відверте свавілля у паспортних столах. І якби цей закон дійсно був реформаторським та передбачав позитивні інновації для суспільства, якби він писався для людей, то в ньому була б визначена одна ціна за паспорт та розумні строки.

Національний координатор Української платформи Форуму громадянського суспільства Східного партнерства, директор Інституту Євро-Атлантичного співробітництва, Олександр Сушко: “Закон мав вирішити два питання, по-перше, запровадити документ-паспорт для виїзду закордон з біометричним чіпом, і, друга задача, загалом врегулювати питання видачі ідентифікаційних документів на рівні закону. Оце були дві задачі, які треба було вирішити… Це не єдиний випадок в Україні, коли під певну благу мету підкладаються комерційні, або політичні, або ті й інші інтереси. І тут так було з самого початку. В ході боротьби за відповідні законодавчі норми декілька проектів були ветовані, декілька були поховані, і, врешті-решт, вистрелив ось цей проект”. Цей закон, як планувалось із самого початку, мав би прискорити виконання Плану дій з візової лібералізації, проте він суттєво уповільнює процес запровадження біометричних паспортів як масового явища, а тому суттєво відкладає виконання того самого Плану дій з візової лібералізації.

Даний закон беззаперечно потрібно або вдосконалення, або ж готувати інший, проте “реєстр – це об’єктивна реальність”, вважає Володимир Козак, представник профільного державного органу — заступник Голови Державної служби України з питань захисту персональних даних. Наразі в Україні реально відсутня безпечна система ідентифікації громадян. Окрім того, наявні у державі реєстри не завжди побудовані на основі закону, що є навіть більш небезпечно. Потрібно доробляти закони, які б урегульовували будь-яку обробку інформації в подібних системах в будь-яких реєстрах.

Володимир Козак навів приклад найкращої моделі реєстрів – австрійської, де є багато секторальних реєстрів та один реєстр, який здійснює базову ідентифікацію особи: “Найкраща система на сьогодні в Австрії, невдала у Фінляндії та Естонії… але вона там також передбачає можливість – на одній картці міститься багато ідентифікаторів одночасно, і при спілкуванні людини з державою використовується той із її ідентифікаторів, який призначений для ідентифікації в цьому секторі. Якщо це податковий сектор – то податковий номер, якщо це соціальне страхування – то це номер соціального страхування ітд. Тобто, цю систему потрібно логічно і технічно описати, тому що інакше просто не буде системи управління ідентифікації громадян, і буде багато реєстрів, в яких прізвища будуть плутатися, мінятися … чітко визначена процедура, коли, за яких умов може поєднуватися інформація з різних реєстрів – це повинно бути чітко прописано”.

Довідково:

Організатор події – Центр Громадянських Свобод за фінансової підтримки програми “Матра” (Посольство Королівства Нідерландів).