Комунікація з громадянами — важлива річ, про яку часом забувають організації

“Громадянському суспільству треба пробувати дедалі більше звертати увагу на те, що мало просто вміти доносити думки до політиків та державних чиновників, потрібно вміти донести, залучити, переконати ...

128699956_1192653324465803_1105779365200257275_n

Громадський Простір

“Громадянському суспільству треба пробувати дедалі більше звертати увагу на те, що мало просто вміти доносити думки до політиків та державних чиновників, потрібно вміти донести, залучити, переконати й пояснити якісь складні речі громадянам. Тому що прийде наступна генерація політиків і скаже: “все, що наприймали раніше — це все неправильно, громадяни цього не розуміють та не підтримують…

Об’єктивно, зараз дискусії і проблеми стають складні. Для того, щоб пропонувати якісь рішення, збирати стейкхолдерів, вести з ними розмову на рівних, щоб сприймалися організації й експерти як фахові — потрібно мати експертизу, досвід, аналіз. Сьогодні я займаюся однією сферою, завтра зовсім іншою, а післязавтра ще іншою — такий підхід неправильний. У довгостроковій перспективі це не є сталою стратегією. В організації має бути свій профіль, стратегія, бачення, спеціалізація. Звичайно, є потужні організації, які працюють в різних напрямках, але все-таки це має бути якась системна робота. Якщо хапатися від однієї до іншої теми, залежно від того, які конкурси оголосили донори, то зрештою це не спрацює”, — Дмитро Шульга, директор Європейської програми Міжнародного фонду “Відродження”.

 

Про перспективи щодо подальшої євроінтеграції України, донорську підтримку громадянського суспільства та поради для залучення громадян 

 

— Європейська програма Міжнародного фонду “Відродження” існує вже давно. Які зміни відбулися та що вдалося досягти? 

— Європейська програма Фонду “Відродження” була створена ще у 2004-2005 роках, коли тільки започатковувалася Європейська політика сусідства Європейським Союзом, тільки розпочалися більш предметні розмови про подальшу інтеграцію України й тільки-тільки заговорили про Угоду про Асоціацію, яку тоді ще так не називали. Саме в цей період якраз була створена Європейська програма з фокусом на підтримку ініціатив громадянського суспільства, які б штовхали, моніторили, допомагали руху європейської інтеграції України. З тих часів вона діє як активна грантова програма. 

В різні часи пріоритети дещо різнилися, відповідно до контексту, який змінювався. Наприклад, колись ми починали з того, що підтримували моніторинг Плану дій “Україна — ЄС”,  практику видачі віз, проєкти з підвищення обізнаності та роз’яснення змісту євроінтеграції, створення ресурсів для інформування громадськості. Свого часу і Європейський Простір виник як проєкт за підтримки нашої Програми. 

Зрештою, громадянське суспільство за підтримки фонду долучалося до всіх ключових процесів та подій у наших відносинах з Європейським Союзом. Наприклад, План дій з лібералізації візового режиму — як ідея був сформульований та запропонований саме громадськими експертами. Вже потім, коли ця ідея матеріалізувалася, Європейський Союз вирішив іти дійсно цим шляхом. Ми підтримували моніторинг його виконання, а потім адвокацію, щоб ЄС дійсно дотримався своєї політичної обіцянки: якщо ми виконаємо критерії, то буде наданий безвіз. 

Схожа історія з Угодою про Асоціацію — ми допомагали громадськості включатися у консультації під час переговорів. Була потім велика дискусія “треба/не треба”, “підписувати/не підписувати” та дискусії про умови, які ЄС ставить для цього. Коли Угоду підписали, ми теж допомагали з міжнародною адвокацією, аби її швидше ратифікували. 

З  2014 року у нас серйозно розвинувся напрямок міжнародного партнерства. До того, відверто кажучи, до України не був такий великий інтерес з боку (західно)європейських партнерів, а у 2014 році Україна стала цікавою для міжнародної співпраці. Ми підтримували різні ініціативи у цій сфері та продовжуємо далі це робити, аби рухати євроінтеграцію.

681a2a82-3351-11eb-a5d3-5254a2021b2b

На фото — команда Європейської програми Міжнародного фонду “Відродження” 

— Ми пройшли досить довгий шлях, багато зроблено. Однак, як бачимо, громадянському суспільству не можна розслаблятися, є постійні спроби перекреслити попередні досягнення. Чи була впевненість ще тоді, у 2004-2005 роках, що вдасться досягти те, що маємо? Які очікування були тоді?

— Думаю, що у нас абсолютно нормальні очікування, які відповідають настроям та запиту суспільства на інтеграцію до ЄС. Наш європейський вибір ми вже стільки разів підтверджували як стратегічну мету, що тут уже немає якихось серйозних розбіжностей. Питання скоріше у деталях: наскільки ми всередині країни розуміємо, що потребує європейська інтеграція, чи готові ми дотримуватися відповідних критеріїв, правил та вимог. 

Звісно, добре було б мати більшу визначеність з боку ЄС щодо подальшої інтеграції, бо не секрет, що зараз з цим складно. Наш шлях набагато складніший, ніж таких країн як Польща, Литва, Румунія, Болгарія чи навіть Хорватія, які свого часу вступали до ЄС. У них були свої проблеми, але все-таки нам ще складніше. Чим далі, тим складніше вступати в цей “клуб”. Водночас у нас є багато внутрішніх сюрпризів, а також є зовнішній ворог, який намагається підривати наші європейські перспективи. Тому нам треба більше працювати, ніж іншим країнам, які начебто йшли тим же шляхом, але насправді працювали у легших умовах. 

Так, можна нарікати на різні зовнішні обставини, не дуже сприятливі, але, в першу чергу, від нас, від України в широкому сенсі, залежить наскільки ми послідовні, наскільки можемо викликати довіру з боку ЄС. Якщо ми кажемо, що хочемо щось додаткове отримати від ЄС — то варто спочатку довести, що ми здатні виконати і утримати те, що вже є. Наприклад, той же безвіз — тут же зрозуміло, що маємо зберігати відповідність критеріям, якщо не хочемо його зруйнувати. Бо з одного боку, ми й безвіз поставимо під загрозу, а з іншого боку, стратегічно, буде величезна проблема — якщо ми зараз її не вирішимо, то про які подальші перспективи євроінтеграції можна буде говорити, про яку довіру? Якщо будемо говорити, що хочемо вступати до ЄС, а при цьому навіть не можемо зберегти відповідність критеріям не просто членства в ЄС, а навіть безвізу — це справді величезний виклик.

— На жаль, живемо у політичній нестабільності. Що можна прогнозувати щодо подальшої євроінтеграції? 

— Не люблю давати прогнози, бо це наче я щось обіцяю. Все залежить від великої кількості зовнішніх факторів. Ключове — це питання до нашого внутрішнього політичного розвитку. А ми у ситуації, де, відверто кажучи, не можна спрогнозувати наш внутрішній політичний розвиток, навіть на найближчі місяці. Об’єктивно, у нас є передумови для того, щоб сподіватися, що у якійсь середньостроковій перспективі… Так, завжди легше обіцяти, що це буде через 15-20 років, ніж через 5 років. Однак через 10-15 років стільки всього може змінитися, що складно давати прогнози.

Можемо виходити із кількох речей. По-перше, чинна Угода про Асоціацію, яку зараз збираються оновлювати та десь посилювати — положення цієї Угоди розраховані на період 8 років. Тобто, це означає, що до кінця 2023 року у нас має бути виконано багато положень. Однак, ми вже запізнюємося. Нехай це зволікання буде приблизно на 5 років, то тоді сподіваємося, що до кінця 20-тих років виконаємо повністю ключові положення Угоди. Якщо так, то постає питання — а що далі? Воно об’єктивно постає, якщо ці рамки, які є, будуть виконані. Наскільки це буде амбітно — те, що буде далі після Угоди про Асоціацію — залежить від різних речей. В першу чергу, від того, наскільки ми доб’ємося виконання цієї Угоди. 

Адже можлива ситуація, коли говоритимемо, що виконуємо положення Угоди, але будемо віддалятися від перспективи. Якщо ми хочемо мати щось якісно більше, то треба виконати те, що вже зараз взяли на себе. Якщо зможемо це показати, то тоді у нас буде набагато більше передумов для того, щоб заявляти про якісь більші амбіції. Але тут знову повертаємося до нашої політичної ситуації…

— Питання про наше проєвропейське громадянське суспільство, яке допомагає у просуванні реформ — чого для ефективності зараз не вистачає громадським організаціям, на вашу думку? Ще підтримки?

— Не думаю, що нинішня ситуація якась особлива. Зрозуміло, що громадським організаціям завжди потрібна підтримка. Якщо порівнювати з перспективами, коли наша Програма почала працювати, коли ще розпочиналася Європейська політика сусідства, якщо порівнювати ті часи і зараз — то сьогодні у громадянського суспільства набагато більше можливостей для підтримки з боку донорів. Це однозначно. 

Європейський Союз став реально найбільшим донором громадянського суспільства в Україні. 

Пам’ятаю, коли ще 10-15 років тому ми навіть між собою жартували, чому американці “платять” за європейську інтеграцію України, тобто підтримують фінансово. Зараз це змінилося — ЄС став найбільшим донором і держави, і громадянського суспільства в Україні. Але крім ЄС, є ще багато інших донорів, які активні в Україні.

Є багато можливостей підтримки для громадянського суспільства, але її ніколи не буває достатньо. Звісно, треба розуміти, як працювати з донорами та проєктами. Як завжди, є питання професіоналізму, якщо ми говоримо про те, що якась організація має амбіції підтримувати чи просувати реформи. Насправді це складна справа. Має бути експертність та професіоналізм. Зараз дедалі більше є потреба саме в можливості співпрацювати, слухати й залучати різні сторони, бо у нас дедалі більше ускладнюється дискусія.

Це нормально, коли при прийнятті державних рішень, в дискусіях про реформи чи законодавство є плюралізм, і зрозуміло, що мають бути залучені різні сторони та відбуватися всебічні дискусії. Тому громадянське суспільство якраз може тут виступати в різних ролях. Бачимо гарні приклади, коли є “адвокати” певних реформ, які просувають потрібні рішення для загального суспільного блага, а з іншого боку, є аналітичні центри, які прораховують різні варіанти, аналізують складні проблеми та намагаються знайти найбільш реалістичні рішення. Однак тут насправді є дуже важлива річ, про яку часом забувають — це комунікація з громадянами. 

Громадянському суспільству треба пробувати дедалі більше звертати увагу на те, що мало просто вміти доносити думки до політиків та державних чиновників, потрібно вміти донести, залучити, переконати й пояснити якісь складні речі громадянам. Тому що прийде наступна генерація політиків і скаже: “все, що наприймали раніше — це все неправильно, громадяни цього не розуміють та не підтримують”. 

Більше про співпрацю Фонду “Відродження” із Європейським Союзом, новий проєкт EU4USociety та підтримку для організацій громадянського суспільства — читайте на сайті Європейського Простору в інтерв’ю: У громадянського суспільства сьогодні набагато більше підтримки донорів: Дмитро Шульга про EU4USociety.


Тематика публікації:      

Останні публікації цього розділу:

Криза як шанс: адаптація до викликів та інсайти від громадських організацій

"Про що вона мовчить": хочемо жити у світі, в якому жіночі голоси є почутими

Мислімо критично! На Українському радіо стартував медіаосвітний проєкт "Все Потребує Доказів"

На шляху до сталого розвитку. Як ПРООН заохочує українців до змін

Що варто знати про новий проєкт Стратегії розвитку громадянського суспільства?