Чому людина здатна чинити насильство?

Звідки береться агресія та чому людина взагалі виявляється здатною чинити насильство над іншою людиною? Чому бойовики, які зараз перебувають на окупованих територіях, з такою легкістю піддають ...

Марта Пивоваренко

Галина Жовтко

Звідки береться агресія та чому людина взагалі виявляється здатною чинити насильство над іншою людиною? Чому бойовики, які зараз перебувають на окупованих територіях, з такою легкістю піддають тортурам інших? Яке у них було дитинство та чому так важливо попередити насильство у сім’ях? Як велика кількість філантропів може зменшити агресивність у світі? Відповіді на ці питання ми шукали у психолога-травмотерапевта Марти Пивоваренко.

Марта Пивоваренко – психолог з 13-річним стажем консультування та психологічних тренінгів. Спеціаліст у галузі психології управління, стрес-менеджменту та коучінг-лайф. Розробник тестів та нових технологій скрінінгу, оціночних методик. У рамках програми Єльського університету (2014р.), а саме Yale School of Medicine (New Haven, Коннектикут, США) Марта Олексіївна пройшла підготовку із першої психологічної допомоги (PFA) та терапії травми і є випускницею програми «Відкритий світ». Завдяки програмі заснувала “Школу Першої Психологічної Допомоги” (віртуальний формат телемостів, 109 спеціалістів із 21 міста України). До створення “Development Foundation” була засновницею Психологічної служби Майдану (грудень 2013 р.) в Штабі національного спротиву.

Природа насильства

“Дитя”, “Батько” і “Дорослий”

Насильство – це наслідок агресії. Агресія є у всього живого. Все, що рухається, відстоює свої кордони, або нападає на чужі. Грубо кажучи, є дві форми прояву агресії: або хтось зазіхає на твоє і ти мусиш оборонятися, це така оборонна агресія, захист, або навпаки, ти хочеш отримати щось, чого ти не маєш, чуже, і ти тоді нападаєш. І ми не завжди знаємо про те, що ми агресивно поводимося. Ми бачимо щось, ми його хочемо і ми його беремо. Це питання трьох рівнів, трьох частин особистості: “Дитя”, “Батько” і “Дорослий”.

Дитя” – це таке єство, яке хоче. Все хоче, та не дуже думає про те, чи можна\не можна йому це мати. Воно досить пасивне, сили волі у нього немає. А сила волі заставляє нас робити ті речі, які ми не хочемо – діяти, іншими словами. Наприклад, дитя хоче їсти, але воно не хоче здобувати цю їжу, воно хоче її мати або взяти. Це базова структура особистості з якою ми народжуємося. І маленьких дітей часто дорослі називаються егоїстичними не тому, що вони егоїстичні, а тому, що їхнє “Дитя” велике, а інших структур дуже мало. Самоусвідомлення теж немає.

Дорослий” – це та структура – мозолисте тіло між двома півкулями головного мозку. Одна півкуля – це “Дитя”, а друга – це “Батько”.

Батько” – це соціальний цензор. Так робити можна, а так – не можна. Він постійно б’є по пальцях “Дитя” і каже: не бери, не роби, роби, туди йди, вмри за Україну. Тобто всі моральні цінності сидять в наших “Батьках”.

“Дорослий” – це таке дерево, яке виростає із “Дитяти” і “Батька”, та виходить на поверхню.

У людей, які, позбавлені  батьківського піклування, цей “Батько” дуже маленький.  У них – все хочу та нічого не треба від нас. А маленький він тому, що їх не навчили поводитися себе “цивілізовано”. Мозолисте тіло – “Дорослий” – це таке дерево, яке виростає із “Дитя” і “Батька”, та виходить на поверхню. Тобто самоусвідомленість відбувається в процесі переходу з глибших, підсвідомих структур особистості  – “Дитяти” і “Батька”.

Ми на підсвідомому рівні розуміємо, що нам щось робити не можна, але якщо ми це озвучимо, то воно переходить у свідомість. На фоновому режимі, автоматично, сидячи за кермом, наше “Дитя” керує машинкою так само радісно, як і в дитинстві керувало пластмасовою машинкою, і ми навіть не задумуємося як ми тиснемо на педалі.  Проте в момент, коли в нас щось в’їжджає, ми наче прокидаємося  і починаємо діяти дуже точно. В цей момент відбувається перехід із підсвідомого в свідоме. Підсвідоме дуже швидко діє, свідоме дозволяє нам аналізувати ситуацію.

Насильство – це поведінка людини, яка погано соціалізована, тобто цей збірний образ “Батька” не відповідає “Дитяті”, і значить виникає внутрішній конфлікт, або в другому випадку, насильство є наслідком того, що “Дитя” не навчили поводитися, і воно діє агресивно по відношенню до інших людей, забирає більше ніж можна.

Насильство, яке чинять бойовики на окупованих територіях 

На окупованих територіях чиниться багато насильства “ДНР-івцям\ЛНР-івцями”, вони відчувають, що не будуть покарані за це. У них немає морального цензора, “право півкулі”, тобто “Батька”.  Чому так сталося?

Вони з дитинства пробували легкі форми насильства і вправлялися на жабах, зайцях…

У людини має бути ця півкуля, моральний цензор. Ключове питання – самоусвідомлення! Самоусвідомлення наступає тоді, коли є з чого самоусвідомлюватися. Тобто з підсвідомого витягнути ці моральні цінності. Коли ти стикаєшся з ситуацією, що треба вирішити – вбивати чи ні, то ти подієш так, як людина, яка має підсвідомо певні моральні цінності.

У тих, хто чинить там насильство немає збірного образу “Батька” через деякі причини: неповноцінна сім’я, ними не займалися, вони як вуличні діти. За ними не пильнували, їхні батьки ними не опікувалися, вони з дитинства пробували легкі форми насильства і вправлялися на жабах, зайцях, тобто на менших тваринах, розвиваючи свою інстинктивну частину. Це “Дитя”, яке хоче і бере.

Їхній рівень озвіріння буде збільшуватися, бо переходить у рівень свідомості

Ось ці три фактори – вуличні діти (не було з кого брати приклад), неповноцінна сім’я (не встановлено взаємодії між людьми, незрозуміло як правильно діяти, наприклад, тато маму б’є – то значить правильно бити) та плюс контекст спроби насильства на дрібних живих істотах – ведуть до озвіріння. А ця озвірілість в момент, коли трапилася можливість перейти на щось більше, наприклад, на людину, то вона була реалізована, оскільки не було перешкоди у вигляді цензора, тої “правої” півкулі, яка би сказала, що так робити не можна, незалежно від того, будеш ти покараний чи ні. Чим далі, їхній рівень озвіріння буде збільшуватися, бо переходить у рівень свідомості. Вони усвідомлюють, що так можна жити!

Тому й придумані ті тюрми як форми перевиховання. Якщо немає внутрішнього самопокарання, те, що ми називаємо “правою” півкулею,  цензором, то має бути зовнішнє перевиховання.

Розвинуті люди менш агресивні. Рівень розвитку передбачає меншу агресію і менше насильство автоматично. Самоусвідомленість веде до того, що людина бачить, що навкруги є люди. Не вона одна є на цьому світі, та має право брати все, що хоче.  Чим вищий рівень розвитку, тим краще усвідомлення оточення, тим більша орієнтація на оточення, більший рівень альтруїзму.. що згодом переходить у філантропію. Чим вищий рівень розвитку людини, тим більший цей момент співчуття, взаємодії, потреби в інших людях. Тому ці люди, бойовики, скоріш за все або переб’ють один одного, або вимруть, або отримають довічні ув’язнення.

Розвиток буде спричиняти до того, що люди, схильні до агресивності, будуть змушені адаптовуватися, окультурнюватися.

З часом справи по їхніх питаннях будуть відкриті, вони не те, що отримують по заслугах… бо людина, яка має високий рівень розвитку не прагне, щоб люди отримали по заслугах. Основна задача людини, яка мислить глобалістськи, – зрозуміти, як зробити так, щоб більша частина людей справилася з наслідками. Суспільство, яке нас оточує, змушує нас розвиватися. Якщо ми відстали, то ми починаємо щось шукати, вчитися. Кількість філантропів буде зменшувати агресивність в слабких, бідних і немічних народів, і ця філантропія буде вести до того, що люди будуть отримувати можливості, фінанси на розвиток, а розвиток буде спричиняти до того, що ті люди, які схильні до агресивності будуть змушені адаптовуватися, а значить окультурнюватися.

Домашнє насильство

Насильство у сім’ї – це засвоєна модель поведінки

Насильство у сім’ї – це засвоєна модель поведінки, особливо якщо це було прийнято вдома. Якщо немає прийнятої правильної моделі, то ця модель заміняє правильну. Люди звикають до цього, узалежнюються, не можуть без цього жити та вважають, що той, “хто не б’є – не мужик”.

Коли до мене приходять такі пари, то я перш за все вчу чоловіка “не бити”. Далі вчу жінку  – “не реагувати”, “не бити”. Після цього лікую дитину, а тоді дозволяю їм розлучитися. Бо тоді вони вже усвідомлюють, що разом жити не зможуть. Але тільки в такій послідовності. Але якщо вони раніше розлучаться, то наступну пару вони  знаходять ідентичну, бо соціальні моделі, побутові – ідентичні. Якщо людина не пройшла психотерапію, то вона наступну людину шукає ідентичну по моделі поведінки попередньої. Тому спершу лікування, а тоді розлучення. Не можна інакше. Це якщо є доступ до психолога. Проте якщо цього доступу немає, то краще одразу.

 Б’ють не лише чоловіки

У моєї колеги April Naturale (США) була клієнтка, яка била свого чоловіка. Жінка шукала причини своїх труднощів у чоловіках. А от її чоловік був дуже спокійним та не відповідав на це агресією, проте була загроза втрати стосунків. Ейпріл довго працювала над цим випадком, застосовуючи когнітивно-поведінковий інструмент, та показала цій жінці, що вона злиться не на чоловіка, а на батька, який покинув її матір. Побутова агресія є не тільки однопланово спрямована, вона може бути спрямована від жінки до чоловіка. Є дуже багато неправильних думок щодо того, як виглядає це у стосунках. Якщо таке сталося, то ми можемо говорити про неправильні моделі виховання тих людей. Я переважно працюю в контексті системи сімейної терапії. Перш за все, зупинити треба того, хто б’є. Але далі робота має тривати із цілою родиною. Якщо такі прецеденти навіть одиничні були, то ми можемо говорити про психологічну травму кожного з членів родини.

Вони ходять на консультації не для того, щоб перестати бити один одного, а щоб син не гриз нігті

Те, що немає тверезого розуміння, що таке побутова агресія – це правда. Тобто дитяче, недоросле усвідомлене ставлення до того, що відбувається. Одна пара почала приходити для того, щоб син перестав гризти нігті. Вони ходять на консультації не для того, щоб перестати бити один одного, а щоб син не гриз нігті. Вони не мають розуміння, що їхня поведінка впливає на стан сина і робить його в майбутньому невротиком. Він виросте невротиком. Без базової довіри до світу. Для людини потреба у безпеці – це одна із базових потреб. Якщо брати по значенню, то потреба у воді є найбільш первинною, фізіологічні потреби, а далі йдуть потреби у безпеці. Якщо це рівень не задоволений, то росте висока тривога у людей, “розхитуються нерви”.

Дитина відчуває фізичну загрозу смерті від батька через маму

Дитина переживає високу тривогу, яка пов’язана з тим, що вона боїться за життя мами, а значить своє. Цей страх зачіпає базову потребу у безпеці, тобто дитина відчуває фізичну загрозу смерті від батька через маму. Коли така сім’я розлучається, то дитина відчуває вину за розлучення на собі. Їй здається, що причина того, що тато з мамою розлучилися в тому, що вона таємно мріяла про те, щоб вони розійшлися і не мучили один одного. Або ж провину за те, що він обороняв маму і внаслідок цього тато вирішив покинути маму. Або ж він звернув увагу мами на те, що тато її б’є, і це стало причиною розлучення. У будь-якому разі ця дитина буде переживати значні психологічні проблеми і почуття провини, якщо це розлучення відбудеться.

Спочатку лікування, а тоді розлучення

Тому спочатку лікування, а тоді розлучення – коли кожен з об’єктів розуміє причини розлучення і є стабілізований. Кожен з компонентів має бути стабілізований – спочатку тато, щоб забрати фізичну загрозу, потім мама, а далі дитина, якщо є молодша дитина, то потім вона. Тільки така послідовність. Можлива інша послідовність в тому випадку, якщо хтось із дітей переживає це більш яскраво. Якщо дівчинка внаслідок цього починає красти, якось так привертає на себе увагу, то спочатку її потрібно стабілізувати, а потім решту дітей.

 Сексуальне насильство та домагання

Побутове насильство має глобальний наслідок на подальше співжиття  людини у соціумі

Сексуальне насильство і домагання мають одну природу і однакові наслідки. Сексуальні домагання створюють відчуття небезпеки для жінки – вона невпевнена в тому, що може себе спокійно почувати. Що стосується зґвалтування, то воно не так часто має наслідком посттравматичний стресовий розлад, а має наслідком емоційний розлад.

Якщо ми говоримо про вплив побутового насильства на людину і вплив сексуального зґвалтування, то вони мають різні наслідки. Якщо побутове насильство має глобальний наслідок на подальше співжиття  людини у соціумі. Наприклад, коли дитина виростає, то вона не знає як поводитися. Вона зазвичай теж проявляє агресію там де не треба, вона не може співжити з іншими людьми, їй буде важко працювати. Ось такі будуть наслідки. Тобто соціальні. І виробляється базова недовіра до світу. Це якщо людина живе у будинку, де є побутове насильство, і вона не пропрацювала це із психотерапевтом. Якщо це пропрацьовано, то воно може пройти.

Людина, яка відчуває сексуальний тиск, перестає бути емоційно контактною

Наслідком сексуального насильства або сексуального домагання є емоційна травма, тому вона буде впливати не на суспільний контекст, а на емоційну сферу. Є таке поняття – психологічна депривація, тобто емоційна апатія. Людина перестає бути здатною до емоційного відреагування. На ній взагалі не видно емоцій, або може бути таке, що у неї неправильно подані емоції обличчям. Людина, яка відчуває сексуальний тиск, перестає бути емоційно контактною. Вона залишається суспільно активною, любить суспільство, але вона перестає мати потребу в емоційному контакті. Її почуття перестають бути глибокими, вона не дуже співпереживає. Її трактування емоцій неправильне, відчуття емоцій – неправильне. Вона перестає відчувати інших людей на рівні емоційному, втрачається зв’язок. Наприклад, людина, яку колись зґвалтували, коли бачить, що хтось когось б’є на вулиці, може проявити неадекватну емоцію відповідно до того, що відбувається. Вона втрачає здатність свої емоції аналізувати.

Найважче людині жити з тим, що вона не може “перетравити”

Найважче людині жити з тим, що вона не може “перетравити”. Зараз солдати мучаться з тим, що той досвід, який вони пережили, вони не в стані “перетравити”. Саме тому в них виникає ПТСР. Вони не можуть “перетравити” і фізичні травми, і те, що вони виявляються здатні вбити. І що вони здатні після цього ще жити. Що можуть вбити їх. Що ті, хто можуть це зробити, роблять це легко. Що це безкарно. Що це нікому не потрібно, навіть владі. Що вони в цьому непрофесійні, некомпетентні. Це все глобально. Їм важко це перетравити, тому розуміння цього дуже важливе для збереження цілісності психіки.

Якщо жінка усвідомила причини, чому її зґвалтували, і що це не її вина в тому, що вона одягла коротку спідницю… Коли я спілкуюся з людьми, які пережили насильство, я їм не розказую, що вони на це заслужили або не заслужили, я не кажу їм, що мені їх шкода, бо це їм нічого не дасть. Моя задача показати їм причини того, чому та людина, яка на них напала, це зробила, що вона зробила і як з цим жити. Я розкладаю їхній травматичний досвід, бо у них все перемішане, як каша. Тому інструмент, який працює з цим, називається когнітивно-поведінковий (самоусвідомлення, самосприйняття і  усвідомлення поведінки інших людей).  Я пояснюю причини поведінки людини в даному випадку.

Коли ми вже стоїмо на Майдані і співаємо гімн України, то відбувається процес самоусвідомлення.

Люди, коли стикаються із непереборними явищами, розвивають силу волі. Це та річ, яка заставляє нас залишатися при свідомості, коли в нас сім ножових поранень в тілі. До чого не здатні всі інші живі істоти на нашій планеті – самоусвідомленість. Коли ми виходимо на Майдан, керуючися своїм “Дитям” (потребою бути разом з людьми) і своїм “Батьком” (потребою проявити патріотизм, а це моральний цензор), ми не розуміємо, що ми патріоти і тому ми вийшли, але коли ми вже стоїмо на Майдані і співаємо гімн України, то відбувається процес самоусвідомлення. Ці дві структури виходять через “дерево”, як у пісні Джамали, через коріння дерева виходять на поверхню, і ми самоусвідомлюємося. Ми розуміємо, що ми самоусвідомлені українці, що у нас є самоусвідомлена потреба у честі, гідності, тобто ми переходимо на інший рівень. І це – наш “Дорослий”.


Тематика публікації:             

Останні публікації цього розділу:

Діалог створює взаємодію. Квентін Олівер про змістовні публічні консультації

Творення платформ діалогу влади і громадянського суспільства — тло обговорень на PlatForum

Соціальне замовлення може стати добрим прикладом партнерства громадянського суспільства і влади

ЄС + Україна, Грузія та Молдова: громадські організації пропонують новий формат діалогу

Неформальна освіта в Україні: пропозиція велика, але люди часто вибирають не вчитися

Міжнародний тиждень Еразмус+ в Україні: партнерство, можливості, стратегування