Реєстрація


Бути жінкою/чоловіком в Україні: виклики та поступи

Уявіть собі світ, у якому панує ґендерна рівність, світ, у якому немає дискримінації, і жінки, на рівні з чоловіками представлені на верхівці влади, світ, у якому більше немає потреби боротися за ...

The Global Gender Gap Report 2016

Любов Єремічева

Уявіть собі світ, у якому панує ґендерна рівність, світ, у якому немає дискримінації, і жінки, на рівні з чоловіками представлені на верхівці влади, світ, у якому більше немає потреби боротися за можливість бути просто людиною, у якому не треба більше доводити своє право займатися улюбленою справою, де тобі ніхто не вказує, у що вдягатися і як правильно годиться проявляти свої емоції, світ, у якому праця поділена навпіл, згідно часу та можливостей, а не згідно твоєї статі….Яким був би такий світ? Якою була б у ньому політика, влада? Загалом – усе суспільство. Наразі сказати про це досить складно, адже ми й досі далекі від такої реальності. На думку експертів, жінки і донині залишаються непропорційно представленими у сфері прийняття рішень, вони заробляють менше, не кажучи вже про те, що над ними тяжіють стереотипи та патріархальні звичаї. Натомість, є певні проблеми й в чоловіків – зокрема, їм дістається “привілей” працювати у закладах із низькою охороною праці, а суспільство традиційно очікує від них прояву “чоловічих” емоцій та обирання “чоловічих” професій. 

Тож, як це – бути жінкою/чоловіком в Україні? (з якими проблемами та викликами зіштовхуються представники обох статей у різних сферах свого життя). Це питання Громадський Простір поставив кільком експертам(к)ам із громадянського сектору, і саме над цим ми міркуємо у даному матеріалі. 

Замість вступу

Громадський Простір виконав невеличкий експеримент, просто на вулицях столиці розпитавши перехожих, які саме професії вони вважають “чоловічими”, а які “жіночими”. Результат цього невеликого дослідження можна переглянути на відео:

Загальні тенденції

Даному матеріалу передував медіа-тренінг “Чому необхідно писати про Цілi сталого розвитку*, організований 25 вересня ООН в Україні для представників медіа, на якому була представлена доповідь “Цілі сталого розвитку та забезпечення ґендерної рівності” від Галини Мещерякової (ООН Жінки). За її словами, ґендерна рівність лежить в серці Цілей сталого розвитку (ЦСР): більше 25% всіх завдань безпосередньо чи опосередковано стосуються ґендерної рівності та розширення повноважень жінок і дівчат,  в Україні це 10 із 17 Цілей, 25 з 86 завдань, 45 з 172 індикаторів. 

Галина Мещерякова

фото: ООН в Україні

 

Примітка: 15 вересня 2017 року – Уряд України представив Національну доповідь “Цілі сталого розвитку: Україна”, яка визначає базові показники для досягнення Цілей сталого розвитку (ЦСР). 

Who is our target audience-How are we going to engage-How long will the campaign run-Which sites will run the marketing-

“Дискримінація за ознакою статі буває як по відношенню до жінок, так і чоловіків. Напевне, стереотипи, які розповсюджуються у наших родинах, у наших школах, ЗМІ, негативно впливають як на чоловіків, так і на жінок”, – сказала у своїй доповіді Галина Мещерякова, програмний аналітик з питань ґендерної рівності і реформ, ООН Жінки. 

у серці Цілей сталого розвитку –  ґендерна рівність

“Особливість Цілей сталого розвитку у тому, що про щоб ми з вами не говорили – про чисту воду, довкілля, про розвиток міст, освіту, здоров’я – кожна людина рівна в отриманні всіх цих благ, у розвитку. Говорять, що у серці Цілей сталого розвитку – ґендерна рівність, – переконана Галина Мещерякова, – Коли говорять, що на підприємствах хімії, на підприємствах, де треба робити важку роботу, зокрема, на металургійних, забороняється працювати жінкам, тому що їм народжувати, а чоловіки нехай працюють – то хто із вас хоче, щоб там працювали ваші син чи донька? Я такого не хочу ні для сина, ні для доньки. Тут питання у іншому – щоб ці наші умови праці були безпечними для всіх – і для жінки, і для чоловіка. Це страшна дискримінація чоловіків: чому їм надається таке право працювати у таких шкідливих умовах праці? Ви знаєте, коли подивилися на людей, які мають хвороби професійного характеру, небезпечні випадки на робочому місці, більшість – це чоловіки. На охорону здоров’я чоловіків у нас взагалі не звертається увага. 

 у всьому світі жінки потерпають від дискримінації

Але організація, в якій я працюю, називається ООН Жінки, тому що це все ж таки глобальна проблема – у всьому світі жінки потерпають від дискримінації. Вони не представлені на рівні прийняття рішень, вони заробляють менше заробітної плати. Жінки складають більше 50% від населення планети, у нас – 54%. За статистикою, жінки отримують на 25% нижчі зарплати, ніж чоловіки. Але це однаково – як в Канаді, так і в Україні. Канада попереду всієї планети у підтриманні  ґендерної рівності, але й там такий самий розрив у зарплаті. Тобто, проблема ґендерної нерівності – це глобальна проблема. 

Усі підходи на основі прав людини, ґендерної рівності йдуть наскрізно через усі Цілі сталого розвитку.   

У нас в Україні, як я вже сказала, жінки отримують на 25% менше зарплати, вони всі сконцентровані на робочих місцях, де є менше оплата праці і на нижчих щаблях прийняття рішень і робочих посадах. По-друге, політична участь. Скільки у нас жінок в парламенті? Всього 11%, спускаємось нижче – 14-18% це обласний рівень. Чим нижче рівень прийняття рішень – обласні, місцеві органи влади, там може бути вже 30-40%.

Як я сказала, ці проблеми існують в усьому світі – і в Канаді, і в Україні, але, на жаль, збройний конфлікт, економічна криза ще більше поглибили проблеми в нашій країні. Внутрішньо переміщені особи – 60% жінок, а з ними йдуть діти і старенькі, це все на жінці. 

Дуже піднявся рівень ґендерно обумовленого насилля. На жаль, домашнє насильство у нас теж процвітає, у нас всі розуміють: якщо б’є, то любить. За аналізом Фонду народонаселення ООН, щонайменше 22% жінок віку 15-49 років були тими, хто пережив насильство – економічне, психологічне, фізичне, сексуальне. Про це ми не говоримо, це табу.  

 Я давно працюю в сфері ґендерної рівності, і звичайно – куди б я не прийшла, помічаю ці речі. Наприклад, заходиш в зал, де проходить зустріч бізнесу – є якісь рукопотискання, фото. Я бачу, що всі фото, всі рукопотискання – це все чоловіки, тільки кейси і чоловічі костюми. Тобто, хто у нас у бізнесі? Тільки чоловіки…” 

підприємницька діяльність

У коментарі Громадському Простору Галина Мещерякова також розповіла про свій досвід:

“На початку моєї кар’єри, коли у мене були маленькі діти, то мені було дуже важко працевлаштуватися. Мене не питали про мої професійні здібності – одразу: “Двоє діток? Все!” Не брали на роботу дуже довгий час. Це було важко, тому що коли я почала працювати, потім двоє дітей, ти випадаєш з кар’єрного росту, а потім повертаєшся – ти затрималась, всі твої пішли вперед, до того ж тебе не хочуть брати на роботу. 

Коли моя донька захотіла знімати фільми,  працювати з монтажем, то друзі підтримали, а родина запитувала: “Ну як це так? Дівчинка буде таким займатися! Це ж чоловіча професія”. Тобто такі речі теж обмежують, якщо в тебе є якась мрія, якісь бажання, тебе обмежують: “Якщо ти жінка, то навіщо це робиш?” І це зовсім необґрунтовано. 

Головне – якщо у тебе є можливість розвиватися і здійснювати свої мрії, не залежно від того, ти чоловік чи жінка, тоді все добре”. 

Ґендер у професійній діяльності

економічні можливості

Світлана Репік, фахівчиня з  ґендерних питань, коментує: “У суспільстві існує хибне розуміння поняття  ґендеру або ж  ґендерної рівності, що часто асоціюють виключно з фізіологією, природою обох статей, але  ґендерна рівність стосується створення умов рівного доступу до можливостей та ресурсів, незалежно від статі, що є однією з ознак демократичного суспільства”.

Світлана_Репік

“Так, дайте просту відповідь: як Ви вважаєте, чи в Україні є  ґендерна рівність, а які професії є більш підходящими для жінок, а які  – для чоловіків і чому? Ваша відповідь і показує істинне сприйняття і наявність або відсутність стереотипного ставлення до  ґендерних ролей.

жінки традиційно працюють у галузях, що є  менш оплачуваними

Ґендерні стереотипи проявляються та впливають на різні сфери нашого життя, зокрема і на вибір професійної діяльності. Якщо поглянути на ринок праці, то жінки традиційно працюють у галузях, що є  менш оплачуваними (що вважаться традиційно “жіночими” і передбачають переважно сфери обслуговування або догляду за іншими), а чоловіки –  у більш оплачуваних, відповідно і рівень доходів залишається у жінок нижчими, це формує горизонтальну ґендерну дизагрегацію.  

До уваги: Звіт Програми розвитку ООН (UNDP), підготований за участі експертів Українського центру суспільних даних “Жінки та чоловіки на керівних посадах в Україні”

З іншого боку, існує і вертикальна ґендерна дизагрегація, коли переважно чоловіки займають керівні посади (що відповідно є більш високооплачуваними). Прикладом цього є дані про співвідношення жінок та чоловіків у владі, наприклад жінки-депутатки обласних рад становили 12%, районних рад – 23%, міських рад – 28%, сільських рад – 51 % і 46 % – у сільських та селищних радах. А у Верховній Раді України взагалі лише 12 % жінок представляють 55% жінок-виборців. Як ми бачимо, чим нижчий рівень влади, тим більші шанси для жінок бути обраними, зокрема, серед членів сільських та селищних рад. Це є яскравою ілюстрацією вертикальної ґендерної сегрегації у політиці.

Верховна рада

З іншого боку, на законодавчому рівні також існує обмеження щодо доступу жінок до певних професій. Наказ МОЗ № 256 «Про затвердження Переліку важких робіт та робіт  із шкідливими і небезпечними умовами праці, на  яких  забороняється застосування праці жінок», що діє з 1993 року, містить перелік з близько 450 професій, заборонених для жінок через шкідливість та небезпечність умов роботи. Наприклад, жінки не можуть бути водолазами, десантниками-пожежними, водіями автобусів на міжнародних рейсах з кількістю місць більше 14, а також машиністами локомотива на залізничному транспорті та метрополітені тощо. У зв’язку з цим, виникає питання: чому держава виділяє  в окрему категорію саме жінок, і чому не переймається захистом та створенням безпечних умов праці як для жінок, так і для чоловіків? Чи можливо держава вважає, що жінка не може самостійно приймати рішення і обирати професію, враховуючи її особливості, а також власні професійні навички та стан здоров’я?

під час інтерв’ю з жінкою на певну посаду, можна почути питання щодо її віку, сімейного стану

Разом із цим, стереотипне ставлення можна спостерігати, коли під час інтерв’ю з жінкою на певну посаду, можна почути питання щодо її віку, сімейного стану, особистих планів на майбутнє, наявності маленької дитини, що, можна припустити, є не менш важливими, ніж професійний досвід кандидатки для працедавця, оскільки їх ставлять, а, можливо, можуть бути ключовими при прийнятті рішення про працевлаштування. Всі ці фактори, на думку працедавця, впливатимуть на необхідність в декретній відпустці (якщо жінка певного віку) або у наданні лікарняних (якщо вже є маленька дитини) тощо. Тому там, де мають головну роль відігравати професійні навички та досвід, ґендер відіграє також значну роль при працевлаштуванні і, на жаль, не на користь жінки”, – підкреслює Світлана Репік. 

складно зазнати дискримінації, якщо ти білий ґетеросексуальний чоловік

“Складно зазнати дискримінації, якщо ти білий ґетеросексуальний чоловік. Звісно, існують професії, на які з більшою ймовірністю візьмуть жінку, а не чоловіка. Але жінки зіштовхуються з дискримінацією у трудових відносинах значно частіше. В Україні чоловіки в середньому заробляють на третину більше, майже 90% депутатів – чоловіки, а у топ-менеджменті українських компаній вчетверо більше чоловіків, ніж жінок, хоча в середньому жінки мають вищий рівень освіченості. Виглядає, наче щось пішло не так”, – вважає Сашко Кульчицький, менеджер з комунікацій аналітичного центру.

Сашко Кульчицький

“На мою думку, проблеми в головах українців. У нас поширені стереотипи про різницю між жіночим і чоловічим мозком, “жіночу логіку”, про необхідність для жінки піклуватись про побут, усі ці kinder-kirche-küche. Тому я не вірю, що проблему можна вирішити, запровадивши квоти, але мені подобається ідея про впровадження преференцій у компаніях/структурах, де збережені принципи рівності, як це, наприклад, прописано у законі про фінансування політичних партій. Там 10% усієї суми буде розподілятися між партіями, які мають ґендерно-врівноважений список кандидатів/депутатів”, – говорить Сашко Кульчицький. 

Гендерний баланс у ЗМІ

“Дослідження ґендерного балансу, яке ІМІ проводив у минулих роках, як у центральних, так і регіональних, свідчило про порівняно кращу ситуацію із представленістю жінок у загальноукраїнських друкованих та інтернет-медіа”, – розповідає Роман Кабачій, історик і публіцист, журналіст-експерт Інституту масової інформації.

Роман Кабачій

“Якщо з експертками ситуація більш-менш однакова (приблизно кожна четверта експертна думка є від жінок), то з героїнями ситуація гірша в регіональних ЗМІ, їх було 23,7% від загальної кількості матеріалів, в той час як у центральних медіа цей процент піднімався до третини.

ІМІ

Вочевидь, це пов’язане із більшим рівнем “паркетних” матеріалів у регіонах, що стосуються представників влади, а вони назагал мають більш чоловіче обличчя (приміром, дослідження ІМІ медіа Півдня і Сходу України в 2017 р. показало, що аж у 39% матеріалів джерелом новини є офіційні структури чи особи). Назагал можна сказати, що рівень усвідомленості ваги дотримання ґендерного балансу у медіа зростає. Цьому сприяє як суспільна кампанія (ролики, роз’яснення, тренінги з боку медіаорганізацій тощо). 

Разом з тим, дискусія щодо вживання фемінітивів у мові зі свого боку підігріває інтерес до того, щоб у ранзі експертки чи героїні була власне “директорка”, “поетка”, “філологиня”, “історикиня” тощо.

Цього місяця ІМІ проведе разовий моніторинг ґендерного балансу, результати будуть оприлюднені до кінця жовтня (ІМІ представить результати по друкованих і інтернет-медіа, “Детектор медіа” по ТБ)”, – додає Роман Кабачій

Журналістка Аріна Крапка підтверджує думку свого колеги: “Звісно, в Україні є поступи в цьому плані. Медіа стають більш ґендерно чутливі, більше вживають фемінітивів. Я зіштовхуюся із тим, що навіть ті колеги, які не поділяють поглядів із ґендерної рівності, підтримують мене, коли хтось може дозволити собі з політиків, чиновників вживати сексистські висловлювання щодо мене. І це значні досягнення. Бо ще рік тому, я пригадую, про фемінітиви і ґендерну чутливість медіа навіть чути не хотіли. А ставлення до жінок-журналісток в стилі “ти же дєвочка” було дуже частим, і на це  майже не звертали увагу. Зараз про це говорять. І це перемога”. 

Стереотипи

стереотипи

Розповідає журналістка Аріна Крапка (м.Луцьк): “Бути жінкою в Україні – це, відверто кажучи, трохи складнувато. Це відчувати дискримінацію і боротися з нею. Відчувати на роботі, в суспільстві. Ти – жінка і ти щось комусь повинна… це все ще побутує в нашому суспільстві. “Нежіночі розмови”, “нежіночі теми”, “нежіночі професії” тощо. Але коли постійно відстоювати себе, то звісно, легше. Встановлюєш певну межу, через яку інші люди зі своїми порадами, пропозиціями, настановами, не переходять. 

Аріна Крапка

У журналістиці багато жінок. Не знаю статистики, але якщо брати Волинську область, то можу наочно сказати, що їх, мабуть, більше. В колективах, звісно, дискримінація є, але не всі жінки це розуміють, комусь навіть так краще (уявити собі – як так може бути краще?!! Але. І таке буває), а хтось не дозволяє себе дискримінувати.

“ну ви же дєвочка”

А ось у спілкування з чиновниками, спікерами ситуація складніша. Часто саме чоловіки, в яких ти береш інтерв’ю, коментарі, дозволяють “кидати” в твою сторону неприпустимі пропозиції чи словечка, на зразок: “ну ви же дєвочка”. Так було у моїй ситуації з головою обласної ради Ігорем Палицею. Коли він не хотів відповідати на мої питання, то просто обернувся і пішов, сказавши при цьому “дєвочка” в принизливому тоні. Такого дуже багато. Більшість журналісток про це не говорять”.

“Я не експерт у ґендерних питаннях, тому не берусь наводити статистику жінок на певних посадах, рівень заробітної плати тощо, розповідати про ґендерні стереотипи. Тому буду говорити про власні відчуття на прикладах із життя, – говорить журналіст Громадського Простору Віталій Ніщименко, – Із самого дитинства я рідко помічав певні відмінності у відношенні до дівчат і хлопців. Якщо починати зі школи, то у мене був єдиний з шести класів на паралелі, де було більше хлопців, ніж дівчат. Я був старостою класу, пару років, були і дівчата, тобто обирали того, хто виявив бажання мати цю посаду. Ніхто не говорив про такі стереотипи, на зразок: дівчата акуратніші, а хлопці більш відповідальніші, чи навпаки. Так само майже всі однокласники вживали алкоголь і палили, незалежно від статі.  Звісно, були й відмінності – ми перевдягались у різних роздягальнях, здавали різні нормативи під час фізкультури, і ходили у різні класи під час трудового навчання. Добре вчилися за бажанням і хлопці, і дівчата. В університеті всі ті ж перелічені пункти збереглись”.

Віталій Ніщименко

 “Коли шукав роботу, так само завжди брали за компетенції, а не за ґендерну приналежність. Але було кілька відмов під час телефонних розмов, коли намагався влаштуватись у туристичні агенції на посаду менеджера з продажів (я ж географ!), тоді мені відмовляли, пояснюючи це тим, що це “посада для дівчини”. Проте тут невідомо, хто саме зазнав більшої дискримінації – я, як чоловік, чи жінки, яких беруть туди для того, аби вони своєю зовнішністю принаджували нових клієнтів (бо саме так це виглядало). 

Роботу я все ж таки знайшов. І зараз я вже працюю на четвертому місці роботи. Аналізуючи керівництво, то два рази в організаціях директорами були чоловіки, інші два рази – жінки, у трьох випадках безпоседніми керівницями були жінки. Я часто чую ситуації про пригноблення жінок, низькі оплати тощо, але серед моїх знайомих таких випадків вкрай небагато. Можливо, тому що я працюю у третьому секторі?..” – міркує Віталій Ніщименко

бути жінкою в Україні – це активна протидія дискримінації

Світлана Дубина, голова правління Інформаційно-просвітницького центру “ВІСЬ” (м. Вінниця) пояснює: “Зараз бути жінкою в Україні, для мене особисто, це активна протидія дискримінації. Часто чую навіть в своєму оточенні, ніби то й не далекому від правозахисту , “ого-го, та спробувала б ти пожити жінкою в тій чи іншій “традиційній” країні”… Зрозуміло, що ситуація в Україні щодо прав жінок не патова, але, щиро – дуже непроста. Сумно ще й від того, що очікуваного прогресу не спостерігається. Навпаки. Я нині під шаленим враженням від Національного семінару Ради Європи в Будапешті, присвяченого ратифікації Україною Стамбульської конвенції (про запобігання насильства щодо жінок та домашнього насильства). Той морок в ставленні до забезпечення прав жінок, продемонстрований частиною наших нардепів, викликає обурення щонайменше. Ці люди презентують народ України? Бррр…

Звісно, повага представницям громадського сектору, правозахисницям, солідарним народним депутаткам, які прикладають максимум зусиль, аби здолати невігластво і попирання прав людини.

Світлана Дубина

Прикро, що наразі європейський шлях розвитку країни не є пріоритетом для нашої Верховної ради – Стамбульська конвенція не ратифікована і поки що не бачу в найближчій перспективі.

Роками говоримо про “скляну стелю” кар’єрного росту, про неціновану жіночу працю в побуті та догляді за родинами, про сотні заборонених професій для жінок в Україні, сексизм … а зараз ще й про часті “прощення” судами ґвалтівників…”

“Відомо, що відповідно до Індексу ґендерної нерівності 2016 року, Україна визнана найгіршою для жінок країною в Європі, поряд з Туреччиною, В’єтнамом, Аргентиною та Монголією – у світовому масштабі. Надія на швидкі кроки змін в цій царині згасла. Тому кожний випадок дискримінації я сприймаю якось дуже особисто. Не лише тому, що колись не змогла стати військовою, як мріялось, не тому, що знаю, що таке насильство… то вже пропрацьовано, а тому, певно, що то картинка щоденна, щогодинна, накопичувальна – їдеш в громадському транспорті – розмови про молодих жінок, яких не беруть на роботу, бо вони можуть завагітніти, про жінок, яким після 40 вже не має можливості працевлаштуватись, про побиття чоловіками та психологічне насильство – жіноче наймитування в сім’ях , приходять волонтерки –студентки, розповідь про педагога, який їм каже: “що фізику знаєш? Ну… ну…курка теж птиця та не літає”… …про …

Так що роботи є… чим і займаюся. І наснаження. Цьогоріч суперуспішно провели молодіжний феменкемп. Які у нас класні молоді лідерки! Є майбутнє. Але про це, мабуть, буде інша історія”, – говорить Світлана Дубина

Від чоловіка вимагається бути беземоційним, сильним, віддавати перевагу одним професіям над іншими

“За умови відповідальної інформаційної політики за десяток-другий років ми можемо позбутися найгірших стереотипів і прийти до справедливих умов для усіх. Але поки політики дозволяють на повному серйозі говорити, наприклад, про заборону абортів, ми будемо, в кращому разі, топтатися на місці, – вважає Сашко Кульчицький, менеджер з комунікацій аналітичного центру, – Я вважаю, що подолання патріархальних стереотипів буде корисним не лише жінкам, але й чоловікам. Від чоловіка вимагається бути беземоційним, сильним, віддавати перевагу одним професіям над іншими. Мені особисто це не заважає, але є ті, для кого такі обмеження є надмірними. Кожен має право обирати собі те, що йому подобається, а не те, чого очікує від нього суспільство. Для ХХІ століття це має бути аксіомою.

Але в першу чергу, коли я говорю, що підтримую ідеї фемінізму, то маю на увазі, що я за рівність, справедливість і однакові вихідні умови для усіх, за те, щоб кожен міг сам вирішувати, що робити зі своїм тілом, а сімейне насилля вважалося неприпустимим для кожної зі сторін. Здається, це здоровий глузд, те, що безглуздо заперечувати”.

Відповідати очікуванням суспільства, та інші труднощі жінок

бігти одну і ту ж дистанцію з чоловіком, але тобі до ніг прив’язані додаткові вантажі

“Перша метафора, котра приходить на думку – це подібно, як бігти одну і ту ж дистанцію з чоловіком, але тобі до ніг прив’язані додаткові вантажі… Цими вантажами є додаткові обов’язки та відповідальність за домашню працю, за виховання, обслуговування, догляд та лікування  дітей, старших членів родини та домашніх тварин. Це і емоційне обслуговування своїх близьких, високі стандарти та стереотипи щодо зовнішності та поведінки  жінок. Всі ці фактори значно ускладнюють життя жінкам, часто заганяючи їх у пастку вини за “невстигання”. Для того, щоб “встигати”, жінки часто жертвують сном, часом “для себе”, відпочинком, своїм вільним часом, а інколи і якістю виконання своїх професійних обов’язків”, – говорить Марта Чумало, Центр “Жіночі перспективи”. 

Марта Чумало

Важливе запитання у цьому контексті також – це “Звідки ти, жінко? З якої групи?”. В Україні є багато груп, котрі значно обтяженіші “додатковими ознаками”, ніж інші. Це вимушені переселенки, самотні чи багатодітні матері, жінки, котрі мають іншу ніж гетеро- сексуальність, котрі належать до національних меншин, живуть у селах, сповідують нетрадиційні релігії, ВІЛ-інфіковані, безробітні, жінки з різними залежностями від психоактивних речовин, самотні жінки похилого віку, жінки, котрі потерпають від домашнього насильства… І коли ми запитуємо “Як це «бути жінкою в Україні?»”, ми маємо чітко розуміти, про яких саме жінок йдеться. Бо у цьому різноманітті ми знайдемо багато тих, кому значно краще від безлічі інших та тих, хто потребує термінової зовнішньої допомоги у зв’язку зі значними труднощами та часто неможливістю продовжувати “бути”.

бути жінкою – це “прийняти”ті очікування, котрі конструює і транслює тобі у різний спосіб соціум

Узагальнено “бути жінкою” – це “прийняти” (інтерналізувати) ті очікування, стандарти чи норми, котрі конструює і транслює тобі у різний спосіб соціум:  що ти маєш бути на допоміжних, обслуговуючих ролях, вчасно поступитися своїми потребами, принципами чи місцем у кар’єрному зростанні, ти маєш ставити під сумнів рівень своєї експертності, та “не висовуватися”, маєте бути завжди привітною, красивою та усміхненою, щоб своєю присутністю прикрашати той простір, у котрому перебуваєш, ти не маєш права твердо чи різко відстоювати свою позицію, або  однозначно і без аргументів сказати “ні” – бо це прерогативи чоловіків.

housewife

girlschase.com

Тобі з дитинства з усіх усюд доносять, що щастя жінки – це вийти вдало заміж, наробити дітей і пожертвувати своє життя для добробуту та благополуччя своїх близьких. Але  чоловік, з котрим ти втілюєш ці очікування, виявиться не таким, як у книжках та фільмах, тобі знову ж таки з усіх сторін порадять терпіти, знайти причини у собі, не позбавляти дітей батька, не звертатися за допомогою, “не виносити сміття з хати”, нести свій хрест та сподіватися на чудо…”

happy-wife

thebluehousevalues.com

“Наразі парадигма світу змінюється, так само як і традиційна роль жінки і чоловіка.  Тому досить складно говорити про образ української жінки, – говорить експертка Світлана Репік, -Все залежить від цінностей, вихованих у сім’ї,  традицій, інформаційного середовища, оточення та навіть регіону чи місця проживання (культурне та релігійне середовище). Адже всі ми є соціальними створіннями і на нас не може не впливати думка в соціумі, зокрема, і ті стереотипи щодо  ґендерних ролей. Такий вплив проявляється від народження, починаючи від вибору рожевого чи блакитного кольору, залежно від статі дитини, ігор, в які ви граєте чи пропонуєте дівчинці чи хлопчику і відповідно розвиваєте певні здібності та навички, професії, які ви обираєте, розподілу сімейних обов’язків тощо. Адже як часто можна почути, як повчають маленького хлопчика не поводитися “як дівчинка”, як до хатніх справ долучають тільки дівчаток, тому що це “не чоловіча справа”… Все це не може не впливати на формування образу чи особистості як жінки, так і чоловіка”.

“Коли я чую, що українська жінка має бути красивою, ніжною, надихаючою, дбайливою, то мимоволі вимальовується картина, де є прекрасний дім, а в ньому тендітна, гарна жінка, піклується про дім, дітей, створює затишок та чекає свого мужнього, успішного, розумного чоловіка, який є уособленням надійної стіни та захисту від усіх негараздів. Виглядає, ніби казка, але ми живемо у реальному світі і що коли одного дня ця стіна зруйнується, що робитиме наша прекрасна казкова героїня зі своїми навичками піклування та надихання?

жінки-стереотипи

зображення: yesmagazine.org

Ґендерна рівність та відсутність стереотипного ставлення не відбирають можливості у жінок бути тендітними,  жіночними та дбайливими, а створюють додаткові опції для вибору та нові можливості як для неї, так і для суспільства в цілому.

Хотілось би, щоб українська жінка сама могла бути тією, ким вона хоче, а не переймати на себе нав’язану роль, обирати те, чим хотілось би займатись саме їй”, – підсумовує Світлана Репік. 

“Мені здається, що молодих дівчат завзятіше працевлаштовують. Тобто чоловіки і старші жінки в цьому випадку програють, в т.ч. через сексизм та ейджизм роботодавців, – говорить Михайло Лебідь, член правління ГО “Правозахисна ініціатива”, – А загалом чоловікам в Україні жалітися нічого. Постійно чую, як жінок принижують просто тому, що вони жінки. Постійно дізнаюсь про випадки зґвалтувань або спроб зґвалтувань. Цей “світ досі належить чоловікам”, причому, далеко не всі з них психічно здорові. Тому я підтримую феміністичні настрої й рухи, і вважаю, що кожній українській жінці варто навчитися бойовим мистецтвам та стрільбі з вогнепальної зброї. І вчити цьому жінок варто ще змалку. А загалом - варто займатися просвітництвом, дискримінованим групам – боротися за свої права“.

Михайло Лебідь

Сімейні обов’язки: приклад однієї родини

розподіл обовязків

Розповідає Олексій Хмара, консультант з ефективності, мандрівник, батько трьох дітей:

“Усі, хто не в мейнстрімі, ніби як не такі. Проте, саме їх і цінують із вже набутим життєвим досвідом як справжніх чоловіків. Здатних і захистити, і приголубити, і розділити хатні обов’язки та виховання дітей.

у нашій родині ми на рівних з дружиною розділяємо побут, догляд та виховання дітей

Мені пощастило доволі рано створити типово нетипову родину. Я тоді не знав, яку сім’ю я хочу. Проте на прикладі власних батьків точно знав, яку я не хочу. У нашій родині ми на рівних з дружиною розділяємо побут, догляд та виховання дітей, а також піклуємося про власний та взаємний розвиток. І це все не про те, що якщо один миє посуд, то інша неодмінно ремонтує каналізацію чи навпаки. Це про те, що кожен і кожна з нас включається у сімейні питання максимально повно там, де це зараз треба і може зробити все необхідне для того, аби родині в цілому було добре. Або знає кого так напружити, аби родині в цілому було добре.

Олексій Хмара

У нас немає суто жіночих чи суто чоловічих обов’язків або питань. Окрім фізіологічних, звісно. Проте, навіть народження дитини для нас справа спільна. Бо, приміром, коли жінка зосереджена на процесі народження, чоловік може і має перейматись оргмоментами по пологах, реєстрації дитини та таке інше. Плюс, сама участь чоловіка в партнерських пологах є вкрай важливою для формування тонкого контакту між чоловіком-батьком та його дитиною і дружиною – матір’ю. Я знаю це точно, бо бачив появу двох з трьох моїх дітей. Старший народжувався, коли спільні пологи ще були в нас величезною екзотикою.

Олексій Хмара 2Коли чоловік трохи поживе на світі, то виявляє, що бути справжім чоловіком, це передусім, вміти слухати й чути, бути готовим брати відповідальність і розділяти обов’язки, а також проявляти турботу про своїх рідних. Бажано, без зайвих демонстрацій і пафосу, але саме в момент, коли вони дуже потрібні. А ще це про здатність проявляти емоцію, адекватну моменту. Приміром, я можу легко заплакати на мелодрамі в кінотеатрі, а потім одразу ж дати відсіч покидькам у темному провулку, що лізуть до дружини чи наших дітей.

Я з радістю ходжу на батьківські збори всіх своїх дітей, граюсь із ними їх ляльками чи машинками та водночас вчу бути вимогливими до себе та відповідальними за власні слова і вчинки. Думаю, так має робити кожна людина, безвідносно статі.

чоловік в батьківському комітеті часто сприймається, передусім, як майстер за викликом

Але чоловіку важко сьогодні не тільки через стереотипи. Йому важко в системі застарілих життєвих координат. Приміром, майже вся медицина та косметологія в нас орієнтована на жінку. Як по спектру послуг, так і по готовності жінки стежити за своїм здоров’ям та виглядом. Плюс чоловіки часто багато працюють фізично. Як результат, в лікарню чи на процедури вони йдуть із вже запущеними станами і хворобами. Тобто, вже майже інвалідами. Плюс чоловік в батьківському комітеті часто сприймається, передусім, як майстер за викликом, якому можна доручити ремонт унітазів чи шкільних парт, а не вибір сценарію шкільного свята. А кому ж хочеться вічно порсатись в унітазах? От і тікають чоловіки зі шкіл.

Олексій Хмара 1

 У справах домашніх роль чоловіка часто зводять до заробітку грошей та спроможності забезпечити власну родину. Тож чоловік багато вкалує, часто приходить зморений, а потім вимагає усі людські задоволення за зароблені ним гроші.

Хоча, давно не секрет, що жінки сьогодні можуть і заробляють на рівних, а то і більше за чоловіків. Тільки ще й тягнуть хату, дітей та сімейний затишок. От і виходить, що в неї банально нема часу на себе та стосунки, а в нього вміння та розуміння, як ті стосунки розвивати.

Насправді, я не знаю, що означає бути справжнім чоловіком і як би той мав виглядати. Думаю, це точно не про зовнішність, статус чи життєві звички.

Думаю, це про готовність відповідати за себе та інших, а ще про спроможність давати людям поруч простір для власного самовираження. Ну і про вміння просто любити себе, життя і людей поруч. Добре, якщо цьому навчили з дитинства. Та навіть якщо і ні, є всі шанси навчитися у свідомому віці. Звісно, якщо сам готовий визнавати власну недосконалість та дорожиш стосунками, які є чи на які сподіваєшся.

Ґендерна рівність: що далі? 

“У суспільстві  ґендерний баланс буде повнішим тоді, коли він буде у медіа, у представницьких органах влади. Про останні відомо, що у деяких країнах існує квотний принцип формування партійних списків. Згодом люди звикають і процент представництва жінок зростає уже сам, і найбільший він у благополучних країнах Скандинавії. Натомість, у медіа редактори повинні пам’ятати, що оскільки жінок у суспільстві більшість, то якщо героїнями чи експертками вони є значно рідше, то виявляється, що ЗМІ спотворюють реальність. Тому треба принаймні іноді ставити собі запитання: а чи є з даної проблематики спікерка чи експертка? Не штучно, не надумано, а природно. І тим самим уже баланс покращуватиметься”, – переконаний медіа-експерт Роман Кабачій

Журналістка Аріна Крапка підсумовує: “Бути жінкою в Україні – це робити набагато більше, ніж чоловіки, щоб відігравати таку ж роль в суспільстві або точніше займати високі посади. “Жінко, твоє місце вдома!” Так, це все ще є. І тільки потрібен час, освіта (правова швидше за все), щоб суспільство змінилося своє ставлення до жінок і вони мали доступ до політики, до влади. Хоч сьогодні говорять, що ніхто не забороняє йти жінкам в політику, але це не зовсім так. Бо є безліч факторів (і один із них – це фактор сім’ї, де жінки, зазвичай, віддають перевагу сім’ї, а чоловіки кар’єрі і саморозвитку). А коли жінок буде більше у владі, на ключових посадах, то і буде більше прийнятих прогресивних рішень для України”.

Я мрію про те, щоб на запитання “Бути жінкою в Україні – як це?” була можливою лише одна відповідь: “Так само, як і бути будь-якою людиною!”

“Думаю, що головна причина цього есенціалізму у тому, що продовжує підтримуватися парадигма, що основний носій норми “людини” у соціумі – це чоловік. Саме з цього поля походить, як на мене, запитання “Як це «бути жінкою?»” Як тільки ми починаємо усвідомлювати, що жінка – це людина, з відповідними правами людини та потребою самостійного прийняття та реалізації рішень, то усі описані вище норми та очікування, виглядають, як мінімум, несправедливими. Як тільки до будь-якого права окремо взятої людини (чи жити самій, чи з кимось, що робити зі своїм тілом, як виглядати і у що вірити) буде повага, а не значний опір зовнішніх норм, котрі намагаються нас втиснути у давно сконструйовані та щодня оновлювані стандарти “чоловіка” та “жінки”, тоді кожній людині стане легше. Вона звільниться від тиску суспільних очікувань та отримає значно більше простору для реалізації своїх потреб та очікувань, – говорить експертка Марта Чумало, – Я мрію про те, щоб на запитання “Бути жінкою в Україні – як це?” була можливою лише одна відповідь: “Так само, як і бути будь-якою людиною!”

Who is our target audience-How are we going to engage-How long will the campaign run-Which sites will run the marketing- (5)

 “Як на мене, зараз дуже важливо: негайно ратифікувати Стамбульську конвенцію, також практично забезпечити виконання тих міжнародних антидискримінаційних документів, які ратифіковано Україною, але вони залишаються декларативними…. і просвітництво для того аби суспільство ніяким чином не толерувало порушення прав жінок… А то , я свідома, дууже довгий процес, але він того вартий… на тому і стоїмо (точніше рухаємось). Для торжества зла необхідною є тільки одна умова – щоб хороші люди сиділи склавши руки“, – запевняє громадська діячка Світлана Дубина

“Це дуже складне і комплексне питання, – стверджує Світлана Репік, – Лише змінами на законодавчому рівні (які, до речі, є часто недієвими) не можна змінити наше особисте ставлення і переконання, а також ті стереотипи, що існують у суспільстві щодо  ґендерних ролей і поділу за цією ознакою. Необхідно показати іншу точку зору, інші можливості , які створює  ґендерна рівність і які можуть бути перевагами не тільки для конкретної статі, але й стати корисними для всього суспільства”.

“Варто почати із відслідковування і викорінення стереотипів, застарілих, “заморожених” уявлень, які є у наших власних головах, – говорить Віталій Ніщименко, – Треба відповісти на запитання: а чи немає у мене, власне, певних ярликів, які навішані мені сторонніми уявленнями про поведінку жінки чи чоловіка, про те, як вони мають виглядати і чим займатися в житті. На усіх треба дивитися, перш за все, як на особистостей, людей, рівних у своїх правах та можливостях, у яких є однакова змога проявляти у повноті всі свої таланти. А ще – просвіта, освіта, виховання із найменшого віку. Правильні підручники, які не насаджують певні штампи, правильні меседжі від вчителів, у ідеалі – ґендерно чутлива атмосфера вдома. І тоді з часом все буде гаразд”. 

 

Довідково: 

ЗАВАНТАЖИТИ НАЦІОНАЛЬНУ ДОПОВІДЬ 

*Цілі сталого розвитку (ЦСР), яких на сьогодні дотримуються всі країни світу, встановлюють власні показники розвитку і включають 17 цілей і 169 конкретних завдань. Перелік ЦСР був офіційно затверджений на засіданнях Генеральної Асамблеї ООН в кінці вересня 2015 року.

SDG icons

 

 Читайте також інші матеріали Громадського Простору за темою ґендерної рівності 

 

 

______________________________________________

Відео змонтував Віталій Ніщименко


Тематика публікації:          

Останні публікації цього розділу:

У столиці відбулась Національна ​​правозахисна​​ НЕконференція

Як податковий кодекс може бути дружнім до благодійництва

GoCamp: працюємо над тим, щоб відкривати Україну світові

Волонтерська премія "Євромайдан СОС" учетверте зібрала неймовірних та непереможних

CitizenLab 2017: активісти з 11 країн розробляли інноваційні проекти у Києві

Prostir Talks про практики свободи