Громадський Простір

З перших днів повномасштабної війни команда Освітнього дому прав людини в Чернігові, як і тисячі мешканців області, опинилася в епіцентрі бойових дій. Село Количівка, де знаходиться Освітній дім прав людини та через яке проходить одна із ключових трас в сторону Києва, перебувало під постійними обстрілами.   

В середині березня більшість команди таки змогла виїхати та вивезти сім’ї, а вже на початку квітня люди почали повертатися — Чернігів втримав оборону, навколишні села були звільнені. Протягом лютого-квітня у Количівці загинули 5 місцевих мешканців, ще 17 — отримали поранення, близько 500 дворів із 668 були пошкоджені, як і сам Освітній дім прав людини.

Сьогодні організація входить у дві коаліції — «Україна. П’ята ранку» та «Трибунал для Путіна» (T4P). Команда здійснює документування воєнних злочинів, зокрема фіксує напади на освітні заклади Чернігівщини, Сумщини та Херсонщини, реалізує «Програму захисту» для правозахисників та активістів, продовжує важливі навчальні проєкти, а також займається психосоціальною реабілітацією. 

Як Освітньому дому прав людини вдалося пережити наступ російських військ на Чернігівщині, як команда включилася на підтримку правозахисної спільноти по всій Україні та як війна відкрила новий напрям діяльності організації — документування воєнних злочинів — про це читайте у розмові Громадського Простору зі Сергієм Буровим, виконавчим директором Освітнього дому прав людини в Чернігові. 

 Сергій Буров (фото — Освітній дім прав людини в Чернігові) 

24 лютого… був стан, коли розумієш, що всі ці цінності зруйновані

Ще до 24 лютого 2022 року наші партнери за кордоном попереджали, що у нас має бути план безпеки — зокрема нам пропонували різні варіанти виїзду із сім’ями за кордон. Ми, звісно, як і більшість людей, не вірили в те, що буде повномасштабне вторгнення. Тому для нас вторгнення було і очікуваним, і неочікуваним, але план у нас був. 

Ми домовилися, що знімемо будинок у Кам’янець-Подільську, де могли б зустрітися всі якщо раптом щось буде відбуватися і пропаде зв’язок. Однак це сприймалося так — «треба, то треба». У цей період наша команда займалася білоруськими активістами, які бігли від тоталітарного режиму в Білорусі, і в Домі (ред. — Освітній дім прав людини в Чернігові) якраз перебували декілька сімей з дітьми. Ми казали їм, що залишаємося тут зі своїми сім’ями, і впевняли, що нічого не буде. Але це сталося. 

24 лютого… Пам’ятаю, що кілька днів — це був такий стан, коли ти розумієш, що рухнуло все, чому ми навчали в Освітньому домі прав людини, що всі ці цінності зруйновані, і що це нікому не потрібно. Але через деякий час стало зрозуміло, і я зараз про це часто кажу, що зараз ми також боремося за ті самі цінності — людську гідність, свободу, права людини, але в складніших умовах — в умовах війни. 

24 лютого ми у команді одразу встановили зв’язок між собою — створили групу у Signal, постійно робили перекличку про те, що з ким відбувається. Тоді всі залишалися у Чернігові або в околицях міста, і лише одиниці встигли виїхати в перші дні. В той будинок у Кам’янці-Подільському, який був нашим порятунком, поїхала лише одна колега, яка повідомила, що тут ми довго не затримаємося, бо поруч була військова частина. Тому нашим планом безпеки ми так і не скористалися.

Зрозуміли — ми потрібні саме такими, якими ми є 

Березень 2022 року, с. Количівка (фото — Освітній дім прав людини в Чернігові) 

6-7 березня у Количівці, де знаходиться наш ресурсний центр, почалися активні бойові дії. Єдиний шлях для виїзду з Чернігова, який йшов через Количівку, був заблокований. В середині березня більшість команди змогла виїхати та вивезти сім’ї, а вже на початку квітня ми почали повертатися. 

Організації, які фінансово нас підтримують, дозволили в перші дні переорієнтувати наші програми та витрачати кошти на будь-які гуманітарні потреби. Зокрема Фонд домів прав людини, Національний фонд на підтримку демократії, Празький громадянський центр, Європейський Союз, Фонд Відкрите Суспільство, Міжнародний фонд «Відродження», People in Need, Посольство Чехії в Україні та інші. Частково ми це почали робити, наприклад, купили генератори, бо свої ми одразу віддали військовим. 

Далі зрозуміли — ми потрібні саме такими, якими ми є. Це усвідомлення прийшло через декілька днів від початку вторгнення.

Ми продовжили «Програму захисту» для правозахисників та громадських активістів. Раніше ця програма працювала для підтримки мігрантів — білорусів, афганців, узбекистанців тощо. Ми швидко прийняли рішення про переорієнтацію цієї програми на будь-яких правозахисників, журналістів чи громадських активістів, які опинилися у ситуації ризику у зв’язку з війною в Україні. Одразу ж запрацювала програма термінової підтримки. Людина, яка виїжджала з окупованої території чи з території бойових дій, отримувала допомогу — на проїзд, оренду квартири, ліки, продукти.

«Програма захисту» функціонує за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”, National Endowment for Democracу, Human Rights House Foundation та проєкту ESU / Програми «Стійкість» за фінансової підтримки Європейського Союзу (фото — Освітній дім прав людини в Чернігові) 

Згодом «Програма захисту» була розширена. Наприклад, маємо зараз програму стажування — вимушено переміщена особа, яка опинилася на новій території, втратила роботу, зв’язки, має можливість отримати стипендію та стажуватися в громадській організації, де і свій досвід віддає, і бере в цієї організації. Підтримуємо також мікропроєкти, щоб громадські активісти й журналісти могли реалізувати свої ідеї в нових умовах. І це працює. Наприклад, у Чернігові один із журналістів, якого ми підтримали, звернувся до нас та зняв документальний фільм про героїв війни, які захищали Чернігівську область. 

Ми почали документувати воєнні злочини

У березні ми приєдналися до коаліції «Україна. П’ята ранку», яка збирає та документує воєнні злочини. Наша команда ніколи раніше не займалася документуванням воєнних злочинів, але я запропонував долучитися. Так ми почали документувати воєнні злочини. Територіально взяли Чернігівщину — і вже зараз маємо звіт по області. Сьогодні ми входимо у дві коаліції — «Україна. П’ята ранку» та «Трибунал для Путіна» (T4P), а також співпрацюємо з проєктом «Архів війни» громадської організації «Докудейз».

Зокрема нас зацікавила тема нападів на школи як воєнний злочин, і ми теж зробили звіт по Чернігівській області, де опрацьовано всі напади на школи. 

Пошкоджена будівля Михайло-Коцюбинського ліцею (Фото: Освітній дім прав людини в Чернігові)

Зараз наша команда займається проєктом по Херсонській та Сумській областях. Вже була одна місія в ці області, і плануємо ще кілька місій, щоб документувати саме напади на освітні заклади — садочки, школи та університети. Тому документування воєнних злочинів — це новий напрям, який у березні 2022 року з’явився в нашій організації. 

Документування нападів на заклади освіти в Херсонській та Сумській областях в рамках проєкту «Освіта під прицілом», за підтримки People in Need  (фото — Освітній дім прав людини в Чернігові)

Документування вимагає дуже багато роботи. Оскільки у нас не було досвіду, то ми хвилювалися, що те, що ми робимо — беремо інтерв’ю чи збираємо із відкритих джерел інформацію — насправді може не рахуватися як докази в міжнародних чи національних органах юстиції, де розслідують такі злочини. Тому ми довго переконували себе всередині команди, що будь-які збори інформації по частинах допомагають формувати певний кейс, який потім може бути оформлений вже як доказ. Потім так і сталося. 

Навчання документаторів під час Школи з документування воєнних злочинів, пов’язаних з нападами на заклади освіти (фото — Освітній дім прав людини в Чернігові)

До нас часто звертаються різні юридичні групи, які займаються універсальною юрисдикцією та можуть порушувати кримінальні справи у своїх країнах за воєнні злочини, які відбулися в Україні. Зараз розуміємо наскільки важливою є інформація, яка надається в базу Коаліції, і яка доходить до різних міжнародних органів, які займаються воєнними злочинами.

Також ми співпрацюємо з національними правоохоронними органами, з Чернігівською Прокуратурою. Якщо минулого року ми дивилися одне на одного з обережністю, то в цьому році є навіть запити — «є свідок, треба доопрацювати», або ж наші колеги працюють із програмою для пошуку суб’єктів злочинів.  

Друга мета документування — збереження пам’яті про війну, щоб це потім не слугувало пропаганді. Як організація, яка займається освітою, ми добре розуміємо, що те, що відбувається зараз, треба фіксувати зараз. Досі беруть інтерв’ю про Голокост, а скільки вже пройшло років… Тому тут ми бачимо великий сенс — зараз робимо публічні історії людей, які є свідками, військовими чи тими, які постраждали. 

Вражає ось ця жорстокість

Коли документуєш воєнні злочини, то вражає ось ця жорстокість. Хоча я розумію, що таке війна та дегуманізація, і що будь-що людське стирається під час війни, і що дії російських військових не є зовсім неочікувані, але ті злочини, які робили вони — це страшно. Як взагалі можна таке робити у нашому столітті?

Нашій команді, яка їздить у місії, документує, бере інтерв’ю, і я теж постійно їжджу в ці місії, все це дійсно дуже складно. Треба пропускати все через себе. Не кожен зможе цим зайнятися, але ми намагаємося. 

Для підтримки нам пропонували багато різних ретритів, але ми спочатку не могли нікуди поїхати — повернувшись у Чернігів, ми очікували другого вторгнення, люди боялися кудись їхати та залишати своїх дітей. Тому перший ретрит у нас відбувся аж через рік, і була можливість брати із собою членів сім’ї. Ми працюємо із психологами, адже підтримка потрібна постійно, та ми не завжди встигаємо це робити, зараз всі у такому стані.   

Зберігаємо фізичні простори, які працюють для людей 

Ми продовжуємо використовувати фізичний простір нашої організації в цілях громадянського суспільства. Наш будинок у Количівці був обстріляний. Було зруйновано дах, частину стін і територію. За рік ми його відновили. Та навіть тоді коли він був зруйнований, там жила група волонтерів — Добробат — які займалися відновленням навколишніх сіл біля Чернігова, а тоді дуже сильно постраждали с.Ягідне, там у школі понад 360 людей були заручниками, Количівка, Іванівка та інші села. 

 7 березня 2022 року касетний снаряд потрапив на територію Дому та пошкодив його (фото — Освітній дім прав людини в Чернігові) 

Відновлення Освітнього дому прав людини в Чернігові (фото — Освітній дім прав людини в Чернігові) 

Будинок ми відновили і вже зараз проводимо там заходи. 

Також зрозуміли, що одна із наших місій — це зберігати ті простори фізичні, які працюють для людей, для громадянського суспільства. Так у нас з’явився Хаб у Львові, де можна працювати, проводити заходи та ночувати. Також у самому Чернігові ми відкрили Хаб, коли почалися проблеми зі світлом. 

А зараз, за підтримки Французького Фонду (Fondation of France), GERMAN DOCTORS E.V. та Libereco – Partnership for Human Rights e.V., ми відновлюємо колишню базу відпочинку, яка була зруйнована біля Чернігова. До нас звернулися власники бази, разом з ними створимо там реабілітаційний центр. Територію бази ми вже використовуємо для наших програм реабілітації, а наступного року хочемо проводити там вже повноцінні заходи з психосоціальної реабілітації. В майбутньому плануємо додати і фізичну реабілітацію, адже там дуже чудова рекреаційна зона, є річка, коні. Саму базу робимо повністю доступною, щоб будь-яка людина могла скористатися.

Освітній форум прав людини у Количівці, 2023 рік (фото — Освітній дім прав людини в Чернігові)

Голос правозахисної спільноти чути. Треба пробиватися до звичайних людей

На щастя, у нас зараз досить розвинене громадянське суспільство, я цим пишаюся. І зокрема досить сильною є правозахисна спільнота. Наш голос чути. Я знаю це через ті коаліції, які працюють з документуванням воєнних злочинів. Мережа Домів прав людини, членами якої ми є, постійно порушує це питання на різних платформах ООН, ОБСЄ, Ради Європи. Звісно, що всі ми зараз трішки незадоволені роботою цих міжнародних організацій, але скажу так — наш голос чути. А от що ще робити? На мою думку, і я це завжди транслюю колегам за кордоном, — важливо не стільки апелювати на ті інституції, які в цій ситуації виявилися неповороткими, а більше працювати інформаційно на всю закордонну публіку, на звичайних людей. 

Європейські країни є демократичними, і коли приймаються рішення, то дуже багато залежить від людей — коли вони обирають політиків, коли обирають певну думку. Нам треба більше тримати в тонусі Європу, щоб там розуміли, що відбувається поруч в одній з європейських країн. Робити все, що можна, і зокрема засобами м’якої сили, але щоб це йшло не тільки на офіційні установи, а щоб це доходило до звичайних людей. До них треба пробиватися, бо саме ці люди обирають владу в Європі.

Фото: Освітній дім прав людини в Чернігові

Спілкувалася: Галина Жовтко