Благодійність. Сенс життя однієї родини

Громадський Простір

Як змінився український благодійний рух протягом останніх 100 років? Якою була традиція благодійності і чи можна порівнювати минуле із сучасним – поглянемо на це крізь 100 літню історію родини українських благодійників і меценатів Терещенків.

Громадський Простір часто висвітлює аспекти сучасної благодійності. За часів Незалежності благодійність як явище дорослішала і зазнавала певних перетворень. З прийняттям нового Закону ситуація мусить змінитися ще більше. Для того, щоб оцінити її більш далекоглядно, варто поглянути на це явище ширше – в історичному контексті.

Приводом для цієї статті стало відкриття виставки “”Сенс її життя”, присвяченій Варварі Ханенко – представниці відомої династії благодійників і меценатів.

Варвара Ханенко походила з козацько-міщанського роду Терещенків. У Києві і донині можна знайти багато об’єктів, що своїм існуванням так чи інакше зобов’язані діяльністю цій родині. Це численні музеї, школи, лікарні, церкви.

«Фундація церков, початкових і професійних шкіл; притулки дитячі, притулки для вдів та літніх жінок, які не могли самі себе утримувати, безоплатні готелі, пологові будинки і лікарні для людей з низьким доходом. Заснування нинішньої лікарні «Охматдит», перший в Києві публічний музей та багато іншого», – розповідає Ганна Рудик, куратор виставки, заступник генерального директора з науково-організаційної роботи Національного музею мистецтв ім. Богдана та Варвари Ханенків.

80% прибутків родина віддавала на благодійність«Артемій Терещенко заповідав своїм дітям, за різними джерелами, до 80% прибутків віддавати на благодійність. Складається враження, що його діти, Федір і Нікола, по-доброму змагались між собою в тому, хто більше віддасть і хто більше зробить… Це був настрій епохи. Культурний підйом відбувався і в Європі, і в Російській імперії, і в Україні».

«Давати вудочку, а не рибу»«Був даний імпульс для розвитку кустарного руху: народні мистецтва і промисли потрібно було підтримати, зберегти і розвивати. Заможні люди в своїх маєтках почали облаштовувати майстерні, де шла робота над тим, до чого тяжіла місцева громада. В маєтку Варвари Ханенко «Оленівка» була облаштована майстерня вибійки, килимарства і ткацтва. Магазини і склади її та інших кустарних українських майстерень були в Києві, Москві, Петербурзі, Лондоні… Продаж цих виробів одночасно пропагувала українську народну культуру і давала можливість заробити місцевій громаді.»

Героїня виставки – Варвара Ханенко – була єдиною представницею родини, що не виїхала за кордон у нелегкі часи революцій. Чи варто говорити про те, що вона втратила практично все, що мала, але залишилася, щоб мати хоч якусь можливість опікуватися колекцією витворів мистецтва.

Що стало з благодійністю в радянські часи?
У радянські часи благодійність в традиційному розумінні цього слова не могла існувати з цілого ряду причин. Деякі функції благодійності взяла на себе держава. Проте прагнення людей допомагати і віддавати набувало інших форм.

«Я пам’ятаю, як правило, нав’язані, а отже, не щирі «тимурівські команди». Для багатьох це було з примусу, і того ефекту на душу, мабуть, не справляло, – вважає пані Ганна. – Проте донори крові були і в радянські часи – а це теж благодійність… Люди не могли бути багатими, а ті, хто були, приховували це. Але на приватному, на особистому рівні благодійність в прямому сенсі цього слова, благі діяння, були завжди».

Часи Незалежності: відродження традицій і «фактор піару»Коли за нових часів почали з’являтися багаті люди, явище благодійності поступово ставало все актуальнішим. Можна сказати, що благодійність «дорослішає» разом із суспільством. Разом з тим набувають великого значення такі аспекти, як громадська думка, відомість, висвітлення в пресі. Сучасних благодійників часто звинувачують в тому, ніби «все це для піару».

Національний конкурс “Благодійник року” визначав своїх переможців за рядом критеріїв, серед яких кількість отримувачів допомоги, її ефективність і довготривалість.

Проте в списках переможців багато великих корпорацій. В сучасному світі благодійність – один з найкращих способів втілення концепції корпоративної соціальної відповідальності (КСВ).

Чи стане в сучасній Україні звичним явищем сімейна, спадкова благодійність?
У цей час нащадки колишніх емігрантів іноді повертаються в Україну. Так, представник родини Терещенків Мішель, що народився у Франції, зараз мешкає в сімейному маєтку у Глухові, займається сільським господарством і досліджує історію своєї родини.

«Мій батько народився у Парижі у 1919 році. І лише коли йому було 80 років, він отримав можливість відвідати Україну. Мені дуже пощастило, що я зараз в Україні, можу тут жити і працювати», – розповідає Мішель Терещенко під час презентації своєї книги, присвяченій історії своєї родини.

За допомогу у підготовці матеріалу і фото дякуємо Національному музею мистецтв ім. Богдана та Варвари Ханенків та особисто Ганні Рудик.

Виставка “Сенс її життя. Варвара Ханенко” триватиме до 15 травня 2013 року.