Анна Бондаренко: у нашому просторі волонтерства стає все більше

Ми легко можемо пригадати ті відчуття, коли пандемія стала нашою новою реальністю на початку 2020-го року. Непевність, ізоляція, подекуди страх та відсутність чітких орієнтирів. Тоді на поміч там, де ...

Анна Бондаренко

Громадський Простір

Ми легко можемо пригадати ті відчуття, коли пандемія стала нашою новою реальністю на початку 2020-го року. Непевність, ізоляція, подекуди страх та відсутність чітких орієнтирів. Тоді на поміч там, де найбільше потрібно, знову прийшли волонтери — посприяти медикам, підтримати незахищені верстви, розрадити, закупити, зателефонувати…  Засновниця та керівниця Української Волонтерської Служби, розробниця унікального для України проекту “Мій Телефонний Друг” Анна Бондаренко розповіла Громадському Простору про ініціативу дружньої телефонної підтримки самотніх людей, що діє вже понад рік.

Попереду — осінь з новими викликами, а телефонні волонтери вже готові включатися і розраджувати, інформувати і всебічно підтримувати. І ви можете стати одним (однією) з них: свого телефонного друга чекають десятки людей. 

Українська волонтерська служба

10 червня 2020 року команда проекту “Мій Телефонний Друг” ще не знала, що через рік ініціатива телефонної підтримки людей, які опинилися на самоті через пандемію COVID-19, перетвориться на першу в Україні спільноту телефонного волонтерства, яка щодень поповнюється новою натхненною українською молоддю.

За рік до спільної ініціативи Української Волонтерської Служби та Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) в Україні звернулося більше 9500 осіб, 2000 з них долучились як волонтери. Проект продовжує допомагати людям, яким може знадобитися телефонна підтримка. У будь-який момент щонайменше 1 500 пар друзів підтримують регулярне спілкування. Команда ініціативи вирішила підбити підсумки своєї діяльності та окреслити нові горизонти для розвитку — перейти до звіту   

Чому мотивує волонтерство?

мій шлях пролягав від особистого волонтерства до створення організації

Я, власне, займаюся волонтерством останні десять років. Мій шлях у волонтерстві почався, коли мені було 15, я була в 11-му класі школи, і ще не знала, чого хочу від життя або від себе. Тому волонтерство стало для мене такою класною можливістю дізнатися про те, чого я хочу, як я хочу, що я вмію, які мої сильні та слабкі сторони.

241856234_881968129402067_7457387547526229779_n

Починала волонтеркою в дуже різних сферах — ми з командою в Одесі почали робити акції, збирати команди для допомоги в різних сферах, зокрема, допомога дітям-сиротам, допомога тваринам у притулках, допомога переселенцям, які приїхали в Одесу. З часом ми побачили цю велику можливість — не лише волонтерити самим, але й допомагати іншим людям приходити у волонтерство і розвиватися у волонтерстві.

Останні десять років мій шлях пролягав від особистого волонтерства, особистого досвіду до створення організації, Української Волонтерської Служби, яка вже зараз розвиває волонтерство в країні.

Українська Волонтерська Служба: про що ваша місія

У серпні цього року відсвяткували своє четверте день народження. Ми створили організацію влітку 2018 року. Хоча до того у різних форматах команда вже працювала над різними проектами в Одесі. Коли засновували організацію, то побачили ось цю  прогалину: те, що з одного боку, в країні є багато людей, які хочуть волонтерувати, молодих людей, підлітків, студентів, молодих сімей, а з іншого боку — є багато організацій, яким потрібні волонтери. І це не лише про благодійні фонди та громадські організації, але також й про комунальні установи, органи влади… Ось такі різні організації потребують волонтерів, але найчастіше вони й гадки не мають, як їх залучити, де їх брати і що їм казати.

Українська волонтерська служба-1

Якраз у 2018 році ми створили організацію, яка не просто б волонтерувала у якійсь сфері, але таку, яка б взяла на себе відповідальність розвивати культуру волонтерства та культуру взаємодопомоги в Україні. І ось так органічно за чотири роки діяльності у нас виникло чотири основні напрями, над якими ми працюємо. Кожен з наших напрямів класно взаємодоповнює всі інші. 

Ми як Українська Волонтерства служба поширюємо знання про волонтерську діяльність; розвиваємо волонтерський рух і волонтерські спільноти в регіонах України. Ми навчаємо організації волонтерського менеджменту: як залучати, мотивувати, координувати волонтерів. І четвертий напрямок — співпрацюємо з державою і підтримуємо державу у визнанні та розвитку волонтерства на національному рівні.

Мета діяльності всіх чотирьох напрямів — зробити так, аби кожна людина в Україні могла стати волонтером. Аби кожна людина, незалежно від того, де вона живе, скільки вона має грошей, які вона має політичні або релігійні погляди, яку вона має освіту… могла стати волонтером, знайти організації у своєму місті, своїй області, які допомагають у чомусь, спробувати поволонтерувати і найважливіше — отримати щось цінне для себе. Йдеться про знання, навички, друзів, підтримку для того, щоб не просто віддавати і допомагати іншим, а й так само самому зростати через волонтерство. 

Що змінилося в українській культурі волонтерства за десять років

Це дуже цікаво. Якщо говорити про волонтерство умовно десять років тому, коли я почала ним займатися, то мій особистий шлях почався не в Україні, а в США, коли я була студенткою програми обмінів. Тоді, в свої 15, я приїхала до Америки, у містечко в Каліфорнії. І, власне, одна з перших речей, яка мене максимально здивувала, це те, що в цьому маленькому містечку, в якому проживало 2 чи 3 тисячі людей, було стільки різних видів волонтерства у різних сферах.

Будучи п’ятнадцятирічною, підлітком, це була одна з речей, яка мене вабила. І коли я повернулася до України, то, знаєте, вже було  бажання волонтерувати десь по інерції. Адже коли ти весь рік волонтериш в різних проектах, в різних напрямках і потім зупиняєшся, то дуже хочеться продовжувати, пробувати відкривати нові сфери.

 коли ти познайомився з іншими волонтерами, то апріорі починаєш кудись долучатися

Коли я повернулася до України у 2012 році, то перше, що я почала робити — це гуглити по словах “волонтерство”, “добрі справи”, “добро”, “як допомогти в Одесі”. Пригадую, що складно було щось знайти. Тоді готувалися до Євро-2012: перші кілька можливостей, які показував гугл, були якраз про волонтерство там, але на цю опцію я вже запізнилась.

Складно було знайти інформацію про волонтерські організації. Сайти, присвячені суто волонтерським проектам, були найчастіше незрозумілими, тож більшість людей, яка приходила у волонтерство, дізнавалася про це від знайомих. Так трапилося і в моєму випадку. Дуже випадково я знайшла волонтерство на вишиванковому фестивалі в Одесі, заповнила якусь гугл-форму, зі мною місяць ніхто не контактував. Нарешті через місяць мене покликали на зустріч. І вже коли ти познайомишся з іншими волонтерами, то апріорі починаєш кудись долучатися. 

Якщо порівнювати з тим, як є зараз, за ці роки багато чого змінилося. Я дуже не люблю ставити оцінки, адже це означає, що ми з кимось себе порівнюємо, але порівняно з тим, що було 10 років тому, змінилося дуже багато. Зокрема, під Євро-2012 прийняли закон України про волонтерську діяльність. Тоді, власне, сталася одна з цінних речей — те, що понад 20 тисяч волонтерів взяли участь у Євро-2012 і тоді ЗМІ масово почали говорити про волонтерство як про явище.

Звісно, коли в 2013-14-х роках трапилася Революція Гідності, а потім почалася війна, і взагалі слово “волонтер” стало словом року для українців — то мені здається, що ми в якомусь плані вже були до цього готові. Та кількість людей, яка долучилася до волонтерських проектів у 2013-16-х роках є величезною. Різні дослідження зараз говорять про те, що в 2013-16 роках до волонтерства або благодійності долучилося від 80% до 95% українців — або як волонтери, які вкладали свої зусилля і час, або як благодійники, даючи гроші, спальники, купуючи бронежелети…

Насправді, це неймовірний показник. Якщо ми говоримо про Європу, яка є лідером у багатьох сферах волонтерства, то в них близько 20-30% населення є волонтерами. В Америці кажуть, що до 50%. В Україні немає такої супер коректної цифри, але на період кризи, Революції Гідності, початку війни — майже все населення, так чи інакше, долучалося або до благодійності, або до волонтерства. 

волонтерство стає різноманітним

Волонтерство у 2016-му, 2017-му, 2018-тому, у часи допомоги військовим, переселенцям, вже було якимось інакшим, ніж у 2014-му. Бо проблеми нікуди не поділися, люди втомилися від того, що ми постійно волонтеруємо, працюємо, а проблеми нікуди не діваються… І та річ, яка мені зараз здається неймовірною в плані волонтерства — це те, що порівняно з 2014-м роком волонтерство стає різноманітним. Бо якщо існував стереотип, що волонтери або збирають гроші, або допомагають військовим, то зараз він відходить.

Нині в нас є багато напрямків для волонтерства: зоозахист, екологія, освіта, медицина, коли почалася пандемія, виникло купа медичних проектів, автоволонтерство, медична допомога, волонтери-пожежники — тобто цих проектів стало у декілька разів більше. І не можна сказати, що всі вони — національні, супер масштабні, найчастіше це якісь локальні історії, але вони дуже важливі.

Українська волонтерська служба-2

Окрім того, що напрямків стало багато, мені здається, ще одна з речей, за які маємо поставити собі високий бал — це те, що волонтерство стає все більш відомим. Якщо раніше, аби стати волонтером, треба було когось знати, бути дуже наполегливим, то зараз набагато легше знайти інформацію про такі ініціативи  —загуглити, знайти в Інстаграмі, побачити постери на вулицях, десь в школі чи в університеті запитати.

Фізично навіть — у нашому просторі волонтерства стає все більше: фестивалей про волонтерство, людей, які йдуть і щось роблять. Це, мені здається, важлива частина. Якщо ми говоримо про те, що волонтером може бути будь-яка людина, і не лише умовно молодь, “якій немає чим зайнятися”, або люди, які є супер ціннісними і розуміють, як вирішувати проблеми, то якраз ця доступність і публічність є найважливішою складовою. За це має стояти один з найвищих балів.  

Про проект “Мій Телефонний Друг”

Наша команда планувала розвивати соціальне волонтерство. Минулого року, коли почалася пандемія, наші волонтери з усієї України почали писати і запитувати: “А як допомогти?”, “Як включитися?”, “Що робити?”. Звісно, нашою відповідальністю було якось направляти цих людей. І в перші дні локдауну, перше, що ми започаткували, це була безкоштовна гаряча лінія допомоги. Спочатку це було так: просто сім-карточка, яку ми купили в магазині, вставили в телефон і просто на неї приймали дзвінки. За декілька тижнів у нас з’явилася повноцінна безкоштовна гаряча лінія, на яку можна було телефонувати.

телефонний друг-1

Власне, ця перша гаряча лінія стала можливістю звертатися за допомогою. До нас зверталися старенькі люди, медики, яким була потрібна інформація, люди з маленьких міст, які не розуміли, що відбувається, і ми поєднували їх з волонтерами. Одним із популярних форматів була допомога стареньким з продуктовими наборами. Ми координували всі запити, які приходили від літніх людей та передавали їх волонтерам і вони закупляли ці набори, розвозили, допомагали їм з побутовими справами. Ви пам’ятаєте, що всі були перелякані і боялися навіть виходити з дому в перші дні. Ніхто не розумів, що відбувається.

люди просто хотіли поговорити

У березні-квітні минулого року гаряча лінія працювала дуже активно. І вже на початку квітня ми побачили цікаву штуку, що насправді змінювалася динаміка того, які люди нам телефонували. Якщо на початку березня телефонували ті люди, яким треба була адресна допомога, зокрема, продукти чи щось купити, то вже на початку квітня нам телефонували літні люди, які хотіли спілкування. Вони могли 20-30-40 хвилин говорити з нашими операторами, запитувати про те, що відбувається, чи чули вони, що сказав наш прем’єр, чи закривають нас на локдаун, чи будуть вакцини… Люди просто хотіли поговорити і десь навіть виговоритися. Ми почали думати, що ж з цим робити. Розуміли, що це важливий запит, але як на нього реагувати? Ніхто не знав. Почали дивитися і гуглити, що роблять інші люди, що відбувається в інших країнах, які є проекти. Видзвонювали інші організації в Україні і запитувати: “А що у вас?”, щоб зрозуміти, наскільки те, що ми спостерігаємо, відбувається також в інших містах України. 

Якраз тоді ми сконтактували з Представництвом ЮНІСЕФ в Україні. Вни теж думали про те, наскільки великою є кількість людей, які не розуміють, що відбувається, що до них дуже погано доноситься інформація, що наше телебачення наганяє більше страху і тривоги, ніж дає інформації, що відбувається і що робити. І тоді вирішили спільно започаткувати ініціативу телефонного волонтерства. 

ідея телефонного волонтерства не є новою

Сама ідея телефонного волонтерства не є новою. Такі проекти є в Америці, в Європі, і найбільший проект у Великій Британії. Понад 250 тис. людей під час пандемії ковіду там долучилися. Якщо говорити про світ, то це щось таке дуже звичайне. Більш того, у світі часто працює не лише телефонне волонтерство, а й, наприклад, FaceTime волонтерство, коли у людей є доступ до скайпу, до зуму, і вони спілкуються через ці засоби. Ми підгледіли цю ідею, побачили, що вона дійсно має ефект і вирішили започаткувати таку штуку в Україні. Ставили собі період у три-чотири максимум місяці, такий пілотний період: чотири місяці, дивимося, чи воно працює, чи є в цьому сенс, і далі або продовжуємо цю історію, або вигадуємо щось нове.

за перші тижні перша тисяча людей відгукнулася волонтерувати

У червні минулого року ми стартували проект “Мій телефонний друг”, відзняли онлайн-курс для волонтерів, запустили рекламну кампанію і були здивовані тим, наскільки багато молоді відгукнулося у перші тижні. Це тисяча людей. Ми очікували, що будуть більш старші люди — старша молодь, 25-35 років, а виявилося, що багато молоді, яка долучилася — це підлітки 14-ти, 16-ти, 17-ти років. Цього абсолютно не очікували. Людям було нудно на карантині, школа займала не так багато часу, як зазвичай, тож підлітки були такою першою хвилею, яка долучилася до проекту. 


За цей рік пишаємося тим, що зробила спільнота “Мого телефонного друга”. Загалом, до неї за весь час подали заявку понад 9 тисяч волонтерів, з них просто зараз близько тисячі волонтерів спілкуються і мають своїх підопічних. Деякі волонтери мають по декілька підопічних, з якими вони підтримують зв’язок.

І що цікаво, волонтери не просто говорять по телефону, вони для своїх підопічних стають тими людьми, які розповідають, а що ж відбувається. І тут важливо розуміти, що наші підопічні — це переважно вразливі групи населення. Це люди старшого віку, які часто мають проблеми зі здоров’ям, вже вікові, в нас є люди з інвалідністю, є дівчата і хлопці, які мають різну ментальну або фізичну інвалідність, є підопічна, яка не бачить… Волонтерка, яка з нею спілкується, проводить їй телефонні екскурсії: гуляє по своєму місту і телефоном розповідає, що вона бачить. Ось таких історій в нас дуже багато.

До прикладу, в нас є історія про дідуся з Вінницької області, з села Перемога, який постійно грає своїй волонтерці на баяні, а його волонтерка — онко-сурвайвер, тобто вона пережила онкологічне захворювання і зараз волонтерує в цій сфері.

Таких історій у нас сотні. Ми насправді не планували, що цей проект буде жити так довго. Але зараз, через рік, ми не збираємося зупинятися і думаємо, як його посилювати. Цього року, наприклад, ми запустили освітню програму для волонтерів, щомісяця проводили для них різні тематичні вебінари — про вакцинацію, про те, як отримати субсидію, про те, як подати певні заяви на якісь документи, про те, як протидіяти телефонному шахрайству…

Власне, навчали своїх волонтерів, а вони, своєю чергою, навчали своїх підопічних. Зараз ми якраз продовжуємо цей освітній компонент, дивимося показники по вакцинації, по ковіду, даємо волонтерам інформацію, щоб вони передавали своїм підопічним, що відбувається, які є вакцини, чому важливо вакцинуватися тощо. І ось у такому форматі й бачимо розвиток проекту.  

Тобто проект також спрямований і на протидію фейкам

 

дійсно дуже багато фейків

Одна з проблем, які ми бачимо — це те, що дійсно курсує багато фейків. Наші підопічні, і не тільки старші люди, а й всі, що входять до проекту, часто говорять мовою кліше. Волонтери нам часом розповідають про ці кліше і ми розуміємо, що це теж сказали по телебаченню, по радіо і бабуся або дідусь це почули і повторюють: по питанням захворювання, питанням вакцинації та іншим. Але інша проблема, яку ми бачимо — це те, що найчастіше старші люди не просто повторюють якісь кліше, але вони настільки заплутуються в тій інформації, що не знають, яка з них є правдивою. І ми це яскраво бачимо на прикладі вакцинації.

Волонтер розповідає своїй підопічній (-ному) про те, що отримав свою першу дозу, умовно, AstraZeneca, і йому спершу відповідають: “О, круто”, або говорять: “Та це все американське правітєльство”, а далі: “Ой, ти помреш! Не треба вакцинуватися”. Ми розуміємо, що люди почули по телебаченню вісім різних фактів і заплуталися в них, а в них немає інструменту, як перевірити, що з цього правда. І ось волонтери часто, з одного боку, навчають, а з іншого боку, допомагають своїм підопічним розібратися, де правда, а де неправда.  

служба волонтерів

Це як з ринком телефонного шахрайства… Бо ми проводили окремо велике навчання для волонтерів, як протидіяти телефонному шахрайству і вони по телефону якраз розповідали про це своїм підопічним, що коли приходить смс, що ви виграли мільйон чи машину, то не треба туди телефонувати. Або якщо вам зателефонували і сказали, що ваш онук потрапив у ДТП, то не треба одразу нести всі гроші людям, які зателефонували. Волонтери розповідали, що були підопічні, які плакали у ці моменти, тому що самі ставали жертвами шахрайства і дякували за цю інформацію, бо такі випадки були і вони не знали, що з цим робити.

Осінь, ймовірно, готує нові виклики… 

близько 600 підопічних наразі є в черзі

Літо було таким періодом, коли людей на поміч стає менше. Ми всі розуміємо: пляж, море, сонце, всі ці речі… І, власне, зараз, окрім того, що у нас є тисяча фантастичних волонтерів, які підтримують регулярний зв’язок з підопічними, близько 600 підопічних наразі є в черзі. Це ті люди, які зареєструвалися і чекають на свого волонтера. Ми дуже раді приймати кожного нового волонтера в команду.

Команда “Мого телефонного друга” є дуже різною. Наприклад, до нас приходять підлітки 14-16 років, до нас приходять мої ровесники 20-25-28-ми років, до нас приходять молоді батьки, які у вільний час, щоб переключитися, телефонують підопічним і підтримують зв’язок, у нас є викладачі українських університетів, які подають приклад студентам своїм волонтерством. Ми бачимо, що для кожного волонтера є щось своє. Хтось приходить за цією спільнотою: у нас є вечірки для волонтерів, є офлайн-події… Хтось приходить допомогти людині, яка в біді відчути підтримку та підтримати цей зв’язок. Хтось приходить за навчанням, за сертифікатом, який потім можна буде докласти до резюме або до аплікаційного листа на якусь програму. Кожен волонтер отримує своє. Тому я дуже заохочую долучатися до “Мого телефонного друга”. Це неважко.

телефонний друг

Кожен волонтер чи волонтерка проходить онлайн-навчення, наші координаторки волонтерів постійно підтримують зв’язок. Тому якщо раптом щось йде не так, волонтер одразу маякує координатору і ми спільно розбираємо ці випадки, дивимося, що можна зробити і як можна вирішити цю ситуацію. Ми дійсно дуже-дуже раді бачити нових помічників. Ми завжди відкриті до того, щоб підтримати, допомогти, навчити. І найважливіше — до того, щоб разом допомогти людям, які опинилися в біді, самі того не знаючи, відчувати підтримку і довіру. 

в цій підтримці і довірі — наша велика сила

Мені здається, що в цій підтримці і довірі — наша велика сила. Адже у кожного в житті бувають періоди, коли ми перемагаємо і бувають періоди, коли перемагає хтось інший, а ми не дуже. Гадаю, що відчувати цю підтримку, незалежно від віку, статі, ситуації в житті, дуже-дуже важливо. “Мій телефонний друг” — це проект, гаслом якого є фраза “Бути поруч”.
  

Чому волонтерство — це важливо

Цікава історія про волонтерство полягає в тому, що часто, коли ми говоримо про волонтерство у колі людей, які не є волонтерами, то можемо почути багато стереотипів. До прикладу, можемо почути таке: “Волонтерство — це поки ти не одружишся (не вийдеш заміж)“, або “Волонтерство — бо тобі немає чим зайнятися“, “Волонтерством ви нічого не зміните. То має робити держава, президент…” (тут можна підставити будь-яку іншу роль). Але насправді та річ, яка мене приваблює у волонтерстві — те, що хоча й кожен волонтер робить небагато, інвестує одну годину на місяць чи на тиждень, в сумі це наближає нас до України, до суспільства, в якому краще жити.

У Антуана де Сент-Екзюпері є неймовірна ідея про мистецтво маленьких кроків, про те, що не треба одразу братися за щось велике, а варто робити щось маленьке і його цінувати, бо потім з маленьких кроків виросте щось велике. Мені здається, що волонтерська робота і волонтерські проекти — чи не найкраще доводять, що маленькі дії допомагають ці великі проблеми, які є більшими за вас, за мене, за всіх нас разом взятими, перетворювати на класні рішення. Тому долучайтеся до волонтерства, і я думаю, що все буде в нас добре! 

 …………………………………………………………

Розмову вела Любов Єремічева 
Фото із архіву Української Волонтерської Служби

 


Тематика публікації:               

Останні публікації цього розділу:

Ірина Ткаченко: Ми всі трішки Ілони Маски — вашим космосом може бути громада

Міжсекторна комунікація: як знайти довгочасний win-win?

Олена Данілова про міжсекторну синергію: вибудувати довіру — це довгий шлях і багато роботи

Зі швидкістю Вінниці: у чому секрет успіху міста

У пошуках ідей для успіху: Форум громадських ініціатив зібрав Україну у Вінниці