Аліна Шпак: люди почали думати і мислити, але відчуття відповідальності ще не з’явилося

Віталій Ніщименко

Представники Українського Інституту національної пам’яті, науковці, громадські активісти та студенти 2 лютого у музеї НаУКМА, учасники круглого столу «Декомунізація столиці: проблеми урбанонімії (методологія, методи, перші результати)», проаналізували поточну ситуацію, смислові конфлікти, юридичні колізії цього процесу. Під час обговорення виокремлено системні проблеми та рекомендації стосовно методології підходів до проблеми, механізмів впровадження/реалізації законів. Громадський Простір зафіксував для Вас найцікавіші моменти зустрічі:

Ідейна натхненниця заходу Владислава Осьмак (Центр урбаністичних студій НаУКМА) окреслила напрямки дискусій для виявлення певної проблематики, пов’язаної зі зміною назв.

“Я б хотіла запропонувати подумати над тим, як розгорнути сьогоднішній захід у серію публічних дискусій, відкритих абсолютно для всіх, але з акцентом, можливо, не на конкретних іменах, а саме на тому, якими принципами послуговуватися.

Мені колись, щойно виникла ідея, поставити якийсь пам’ятник замість Леніну на бульварі Шевченка, одна людина написала, що може варто щось перейменувати. І звучали пропозиції щодо назв – Бібіковський бульвар, вулиця Фундуклеївська. А це означає, що нижня межа, яку члени нашого суспільства, міської громади, сьогодні ми говоримо про Київ, яку громадяни вважають прийнятною, – вона поки що плаває. І чи маємо ми зосереджуватись виключно на політичній історії, чи натомість більшу увагу приділяти аполітичним назвам, це все питання до обговорення.

Детальніше у відео:

Людмила Малес (КНУ, д-р соціології, доц. кафедри теорії та історії соціології) у своїй доповіді проаналізувала дані урбанонімії і розповіла  – як декомунізація змінює карту Києва. Проаналізовано те, що зроблено до початку дії Закону про декомунізацію, представлено пропозиції назв та як відбувалось громадське обговорення.

“Із набуттям Україною незалежності ми міняли свою символічну карту Києва. І хочу сказати, що було дійсно багато що міняти. На діаграмі видно наскільки заангажовані щодо радянської ідеології ті чи інші назви. Тобто “Комуністична” вулиця – це дуже заангажована, а “Індустріальна” – це прийнятно. Із тих, які були сильно і досить заангажовані, щоп’ята вулиця. Дивлячись на те, що у нас була залежність ще й просторова, тобто – чим центральніша, тим зазвичай спостерігалась більша ангажованість.. Загалом же з набуттям незалежності України зміна стосувалась центральних, я б навіть уточнила найцентральніших вулиць. Був декомунізований тільки адміністративний центр і найбільші магістралі міста. Тобто з 1991-го по 96-ий рік це всього-навсього десь близько двадцяти перейменувань. Оскільки це були найодіозніші назви: “Леніна”, “Кірова”, “Калініна і так далі. Оскільки вони розташовувались саме в адміністративному центрі, хоч вони були не численними, але мали суттєвий декомунізаційний ефект.  І це дійсно була декомунізована столиця, а не місто Київ”

Детальніше у відео:

Аліна Шпак (перша заступниця голови УІНП) розповіла про практичні проблеми декомунізації.

“Перше, на що хотілось би відреагувати – це петиції і хаос в них. Цей хаос і є одним із прямих наслідків комунізму. Я маю на увазі той факт, що впродовж багатьох років нас привчили не думати, не мислити. Натомість відкрилися ворота – і люди почали думати і мислити, але відчуття відповідальності за свої думки, дії чи вчинки – ще не з’явилися. Звідси категоричність у петиціях, категоричність у тому, що має бути тільки так, а не інакше. Тільки так, бо це зрада України. І це породжує безліч проблем.

Хотіла б закликати, щоб Ви чітко розмежовували: далеко не кожна зміна є декомунізацією у контексті закону про декомунізацію. Ми часто хочемо повісити всі ярлики, все що погане – на декомунізацію, що насправді ніякого відношення до цього не має. Закон значною мірою спонукав би у процесі перейменування, але ж ми розуміємо, що перейменувати будь-яку вулицю можна і до цього, і після цього. І Апельсинову на Помаранчеву можна було перейменувати у 2004-му чи 2005-му, одразу після Помаранчевої Революції. І це насправді немає нічого спільного з декомунізацію, але, з іншого боку, це додатковий фактор подразнення для тих, хто хоче знівелювати до певної міри процес.

І також далеко не кожна зміна є по своєму змісту і по формі декомунізацією. Це просто класика: рішення Дніпропетровської міської ради змінити етимологію слова. І таких абсурдів безліч. Я взагалі собі жартую, що ми стали надзвичайно побожні люди, тому що у нас всі Петровські – це на честь Святого Петра, у нас всі Андріївки названі на честь Святого Андрія. Найбільша класика – коли виявилось, що Іллічівськ названо на честь Святого Іллі. І це не жарти, це абсолютно серйозно – була поважна делегація представників міської влади із величезною стопкою листів підтримки. Останнім листом була підтримка від Греко-Католицької церкви. І це підміна понять, це те, що має місце. 

Де були хороші краєзнавчі організації, де були непогані громадські ініціативи – там і логіка, принаймні, вибудовується

У нас в принципі немає стратегії розвитку міст. От дивишся – і слушне перейменування, і варто було б. Але чому саме ця вулиця, чому саме тут? Як воно не вписується в будь-яку локальність. А з іншої сторони, з формальної точки зору, ти маєш прийняти або відхилити, і ти не маєш можливості для маневру. Ми слідкуємо по Україні, де були хороші краєзнавчі організації, де були непогані громадські ініціативи і мають своє бачення, там і логіка, принаймні, вибудовується. А там де це просто хаотично, воно виглядає дуже-дуже спорадично”.

Детальніше у відео:

Павло Подобєд (співробітник УІНП) розповів про інструменти і окреслив алгоритм перейменування. Розповів, як відбувається дана процедура і які при цьому виникають проблеми.

“Є певна процедура, якої необхідно дотримуватись: звернення від громадянина, організації, групи громадян стосовно перейменування якоїсь конкретної вулиці на якусь конкретну назву. До письмового звернення додається, якщо це стосується людей сьогодення, письмова згода родичів щодо цього перейменування. Після того всі ці документи, будучи одержаними у приймальні київського міського голови, передаються  до відповідного управління з питань суспільних комунікацій, де перевіряється наявність всього переліку необхідних документів. І включається до порядку денного розгляду комісії, яка є дорадчим органом. Комісія – це колегіальний орган, до якого входять історики, краєзнавці, мовознавці, представники УІНП, різних академічних установ. Цей колегіальний орган вирішує – чи варто прийняти якусь конкретну пропозицію, далі виноситься на громадське обговорення.

Якщо це повернення історичної назви, то громадське обговорення не проводиться. За результатами громадського обговорення пропозиція повертається назад до комісії і обговорюється – стільки голосів “за”, стільки “проти” і, якщо голоси приблизно в паритеті, то комісія ще обговорює, вивчає доцільність, залучає думку експертів. Після того як з громадського обговорення повернулась пропозиція, вона ще раз затверджена відповідним дорадчим органом, потрапляє на розгляд сесії міської ради. Де голосують депутати, після цього підписує міський голова і публікується в офіційному віснику”.

Детальніше у відео:

Більше виступів та реплік тут.

Обговорення тривали майже три години, але залишились питання. Учасники дискусії радо підтримали пропозицію Владислави Осьмак зустрічатись і надалі .

Підготував – Віталій Ніщименко