А. Аржаковський: Мінських домовленостей недостатньо, щоб вирішити глибокі суперечки між Росією та Україною

Любов Єремічева

Відомий французький історик і філософ Антуан Аржаковський побував цими днями у Києві, де презентував свою книгу «Розбрат України з Росією: стратегія виходу з піке». До слова, книга відзначена у Франції премією Григорія Орлика і вперше опублікована видавництвом «Віват» українською мовою.

“В основному, цю книгу я написав минулого року, в червні 2014 року, але оскільки йде переклад різними мовами, в тому числі українською, то я додав ще один розділ. В цій книзі я говорю про це питання: як краще робити в Україні, і чому це так важливо. На мене дуже вплинуло те, що під час Майдану православні, в основному Київський патріархат, але також і православні різних церков, з Української православної церкви Московського патріархату, з Автокефальної церкви, молилися разом з протестантами, з греко-католиками, і навіть, якщо ви пригадуєте, по неділях були й мусульмани, і євреї тощо. Українська нація сказала: те, що нас об’єднує, сильніше, ніж те, що нас роз’єднує. Справедливість, гідність – це цінності, які нас об’єднують всіх. Мені здається, що тут у вас величезна сила. Величезна сила… Дуже б хотілося, щоб ви продовжували такий напрямок. Це те, що під час Ватиканського собору називалось (і православні прийняли цей критерій православ’я) – це ієрархія істин. Ієрархія істин дозволяє об’єднатися набагато швидше і ефективніше, ніж більш концептуальне розуміння, що таке істина“, – розповів Антуан Аржаковський у рамках лекції, організованої Інститутом богословських студій НаУКМА, спільно з Київською православною богословською академією Української православної церкви Київського патріархату.

Громадський Простір розпитав у історика про витоки нашого конфлікту із сусідами та які виходи з цього пропонуються в книзі.

Я знаю, що Ви порівняли ментальності України та Росії – чим же ми відрізняємося, якщо окреслити в декількох словах?

– Ви знаєте, є дійсно різні ментальності. Мені здається, і російська церква, і українська церква є спадкоємцями київської церкви, що є багатою духовною традицією. Але дійсно це правда, як писав Георгій Федотов, історик, що в кінці середньовіччя відбулась “трагедия в русской духовности”, це він пише в своїй книзі “Святые Древней Руси”. І ми недостатньо усвідомили, що через цю трагедію виникли рани. І сьогодні те, що я пишу в цій книзі, що дуже важливо повернутися до цих ран, аби їх зцілити так, що був духовний мир і так, щоб Україна змогла йти вперед як автокефальна церква і як самостійна нація-держава. Проблема в тому, що це зараз не розуміють в Росії, і що православна церква Московського патріархату не бачить ці рани минулого і постійно критикує, говорить, що там “розкольники”, а це не дозволяє діалогу, це не дозволяє примирення. Тому головна пропозиція – щоб були такі зустрічі, такі конференції, де ми могли би спокійно обговорювати ці рани минулого.

Ви пишете про витоки конфлікту між Україною та Росією. Розкажіть про це.

– В двох словах це нелегко, але те, що можна сказати, це те, що це вже давно такі витоки конфлікту, оскільки вже давно є різні розуміння про минуле. А різні розуміння минулого не дозволяють визначити якраз що є українська нація, з одного боку, і російська нація, з іншого боку. Росіяни не розуміють, що таке українська нація. Тому треба працювати над історичною пам’яттю, розуміти, де знаходяться рани нерозуміння минулого. Наприклад, багато українців не вважають, що Олександр Невський є князем Київської Русі. Деякі люди навіть говорять, що це міфологічна особистість. А це немислимо для росіян, які шанують вже, мені здається, з 15 століття Олександра Невського як великого святого. Це один приклад. Другий приклад це козаки. Росіяни не розуміють, що козаки є істинними спадкоємцями Київської Русі і що насправді вони не розуміли дружби з Московією і далі з російськими царями. Вони не хотіли бути інтегрованими у російський уряд, російську державу. Вони хотіли отримати захист, але не бути частиною російської нації. Так що російські журналісти, які пишуть щодня новини про Україну, нічого не знаю про цю історію. Хто такий насправді Сагайдачний? Ніхто не знає. Тому знесли пам’ятник Сагайдачному в Севастополі. Але якщо ви йдете до Києво-Могилянської академії, то бачите, що Сагайдачний є, що він дуже важливий. Але якщо ви будете читатиМиколу Карамзіна, наприклад, то цього ви не побачите. Тут велика робота має бути зроблена інтелектуалами, істориками тощо. Далі інша робота має бути зроблена на рівні церков. Чому російська церква не визнає українську православну церкву як автокефальну? Це теж нелогічно зі сторони української церкви.

Що можемо робити у цьому контексті?

– Зараз треба дуже швидко організувати місцеві офіційні конференції – між православними і католиками, і наукові богословські, а також між істориками – України, Росії, а також Польщі і Західної Європи. Це легко робиться, і зовсім недорого коштує і це б дозволяло дуже швидко встановити взаємне розуміння…

І навіть закінчити всі наші конфлікти?

– А далі треба ще інше. Коли вже є спільне розуміння різних ідентичностей і так далі, є ще політична робота, яка має бути зроблена, економічна і фінансова підтримка. Це теж потрібно робити і про це я пишу в своїй книзі. Але ви не можете вирішувати це питання тільки на рівні дипломатії. Це головне, що я хочу сказати. Мінських домовленостей недостатньо, щоб вирішити глибокі суперечки, які накопичилися між Росією та Україною, між Росією і сучасністю також, тому що Росія проти сучасності, сучасного світу.