Олександра Матвійчук: громадяни, які усвідомлюють свою роль — величезна рушійна сила

Існує ризик, що через 5-10 років українське громадянське суспільство не матиме на кого спертися у такі важкі часи як тепер, якщо вже зараз організації не почнуть створювати прості точки входу для ...

429630521_321483753787496_8864180020373661416_n

Громадський Простір

Існує ризик, що через 5-10 років українське громадянське суспільство не матиме на кого спертися у такі важкі часи як тепер, якщо вже зараз організації не почнуть створювати прості точки входу для залучення людей до громадянської діяльності. Саме такий важливий запит на розширення, але також запити на об’єднання, на складність та на демократію, має формувати сьогодні громадянське суспільство України.

Такий меседж на зустрічі «Українське громадянське суспільство та війна: виклики, цінності, сила» озвучила Олександра Матвійчук, правозахисниця та голова організації «Центр громадянських свобод», яка, як відомо, у 2022 році отримала Нобелівську премію миру. 

Зустріч відбулася в контексті дискусій онлайн-курсу «Історія українського громадянського суспільства», що вийшов на платформі Зрозуміло! у партнерстві Фонду Східна Європа з Українським інститутом та за фінансової підтримки Європейського Союзу.

Олександра Матвійчук спільно з українськими й міжнародними експертами й експертками з філософії, історії, права, суспільних наук, політології та журналістики, стала його авторкою. У своїй лекції Олександра розповідає про авангард та основу громадянського суспільства України. 

 

Авторитарні режими «виховують» населення через привиття йому комплексу вивченої безпорадності

 

За словами Олександра Матвійчук, стати громадянином означає брати відповідальність не лише за те, що відбувається у власному домі, але й за те, що відбувається у під’їзді, на вулиці, місті та країні, бо «це все моє, і я з держави за це все запитаю, за кожну гривню». 

«Є країни, в яких є багато населення, але мало громадян. Що я маю на увазі? Людина стає громадянином, коли обсяг її відповідальності починає простягатися за поріг її власної квартири. Населення та громадяни — це те, як держава бачить роль людини і як людина бачить свою роль в цій державі. І на цьому баченні ґрунтується основа як демократичних, так і авторитарних держав», — пояснює Олександра Матвійчук.

Авторитарні режими «виховують» населення через привиття йому комплексу вивченої безпорадності. Наукове дослідження, коли собаку били струмом кожного разу, коли вона хотіла їсти, показало, що тварина вирішувала свідомо померти з голоду, але не робити жодних спроб, щоб вижити. 

«Життя у страху виробляє певний спосіб мислення — “я маленька людина, ні на що не впливаю…”. І це такий нехитрий спосіб вижити, яким послуговуються люди в авторитарних і тоталітарних суспільствах», — зазначає правозахисниця.

Натомість в країнах вільних чи країнах транзитної демократії є абсолютно інше сприйняття ролі людей. Революція Гідності в Україні показала як можна протистояти, коли культивується відчуття вивченої безпорадності\безправності.

Слоган «звичайні люди, які роблять надзвичайні речі» Олександра придумала у 2014 році, коли йшла робота над волонтерською премією. У цій фразі вона протиставила думку, яку часто чула від людей під час візитів до різних українських міст та містечок: «ми звичайні люди, що ви від вас хочете». Саме ось це інше сприйняття реальності, що «ми звичайні люди, але ми робимо надзвичайні речі», що «один я не можу зупинити весь цей жах, але разом ми — океан», що «без моїх особистих зусиль нічого не зміниться» — допомагало людям долати страх і продовжувати цю боротьбу під час Революції Гідності.

За словами Олександри Матвійчук, історично українське громадянське суспільство ставилося до держави не просто як до ворожої, але як до чужої, бо всі найголовніші рішення ухвалювалися у Москві. Сьогодні це сприйняття змінюється. «Якщо вважаєш державу чужою, то точно не будеш в неї вкладатися», — пояснює Олександра Матвійчук. 

«Громадяни, які усвідомлюють свою роль — величезна рушійна сила. Якщо розвиток людства піде правильним шляхом, то ми побачимо, і може навіть набагато швидше ніж ми собі уявляємо, силу громадянських суспільств різних країн, силу мереж, силу ініціатив, силу спільнот. Люди мають набагато більше впливу, ніж самі собі думають, і мають, і можуть змінити історію», — каже правозахисниця.

 

Трансформація держави неможлива без трансформації суспільства

 

«Трансформація держави неможлива без трансформації суспільства, — ще один меседж, який озвучила керівниця організації «Центр громадянських свобод». — Тому авторитарні режими трансформують суспільство до рівня населення, а демократичні суспільства створюють простір, щоб люди, які проживають на цій території, еволюціонували до рівня громадян».

Як приклад правозахисниця навела реформу такого інституту як український суд. Так, соціологічне дослідження 2020 року на тему прав людини, яке проводив Фонд «Демократичні Ініціативи», виявило, що 40% людей взагалі не пробують захистити свої права, якщо вони порушені, а найбільш популярним способом, як люди себе захищають, є знайомства, ЗМІ, і тільки далі йде суд.

«Є формальні інститути, а є неформальні. І неформальні завжди сильніші. Неформальні інститути виражають цінності цього суспільства. Висновок такий — можна ухвалити правильні закони, створити правильні установи, помістити на них красиві таблички, але якщо не попрацювати з цінностями суспільства, то нічого не зміниться. Цінності суспільства — це та енергія, яка дає можливість цим законам, цим органам рухатися і працювати в правильному напрямку», — каже Олександра Матвійчук. 

Тому варто розуміти, що інститути, які в тій чи іншій державі існують і те, як вони трансформуються, визначає не так держава, як громадяни.

 

Громадянське суспільство має формувати чотири запити 

 

На думку Олександри Матвійчук, сьогодні громадянське суспільство має формувати чотири запити: запит на розширення, запит на об’єднання, запит на складність і запит на демократію. 

Запит на розширення — це запит на те, щоби громадян ставало більше. «Якщо ми не будемо створювати прості точки входу до людей і залучати їх до громадянської діяльності, то навіть в мирний час, вже не кажучи про такі часи як зараз, можемо опинитися в ситуації, що через 5-10 років нам не буде багато на кого спертися», — зазначає правозахисниця. 

Запит на об’єднання. Маємо розуміти, що війна об’єднує людей лише на початку, а потім починаються лінії розломів, які загрожують розірвати суспільний механізм. Тому завдання громадянського суспільства — будувати зв’язки\містки між групами, які перестають розмовляти одна з одною.  

Запит на складність. Олександра Матвійчук пояснює, що сьогодні люди, і не лише в Україні, хочуть простих рішень. Ми живемо в еру, коли знання знецінюються, формується тренд на прості рішення.  

«Якщо ми будемо лікувати нежить присіданнями, то це принаймні не зашкодить, але якщо у людини онкологія, а вона присідає, то рано чи пізно це погано закінчиться. Тому цей запит на складні рішення має формувати громадянське суспільство», — каже правозахисниця. 

Запит на демократію. Природа війни така, що вона здатна отруювати, і вона проти демократичних процесів, тому треба попри все пам’ятати за що йде боротьба. 

«Як би нам не було складно, нам треба втримати цю рамку — пам’ятати за що ми боремося. Що ми боремося за те, щоб побудувати таку країну, в якій права кожної людини захищені, влада є підзвітною та підконтрольною, суди незалежні, а поліція не б’є та не розганяє мирні студентські демонстрації. І ми платимо за це найвищу ціну, яку тільки можна платити. Тому цей запит на демократію, який дає можливість асиметричних відповідей, креативності горизонтальних взаємодій, з якими росіяни нічого не можуть зробити, це треба зберегти», — підсумовує Олександра Матвійчук.

 

Виклики розвинених демократій

 

Керівниця «Центру громадянських свобод» нагадала, що сьогодні 80% людей в світі живуть в автократіях або частково вільних суспільствах, і лише 20% людей мають свободу, живучи у розвинених демократіях. 

Однак навіть розвинені демократії стикаються із серйозними викликами всередині, коли люди починають ставити під сумнів свободи і універсальні принципи, які закладені Загальній декларації прав людини.

Люди починають легко обмінювати свої свободи на якісь обіцянки. І це пояснюється тим, як вважає Олександра Матвійчук, що «нинішні покоління, які ніколи не були змушені проливати кров за свободу та успадкували демократію і верховенство права від своїх батьків, почали сприймати свободу як даність у країнах розвиненої демократії, вони не розуміють, яка ціна цих цінностей».

 

 


Тематика публікації:        

Останні публікації цього розділу:

"Якщо не працювати з культурою, то є сусідні держави, які б хотіли з нею попрацювати" — Яна Бойцова

Юлія Соловйова: мотивацією має бути бажання жити під синьо-жовтим стягом

Юлія Євпак: еліта — завжди актив, вона та, хто рятує країну, коли зле

Волонтер Михайло Шелеп: менші збори в меншому колі людей — ефективніші

Ініціативи Степаня: залучаємо можливості, які дають поштовх діяти та змінювати життя молоді на краще