Як працюють лікарні в умовах війни?

Повномасштабна війна значно вплинула на систему охорони здоров’я. Через обстріли, руйнування чи повне знищення лікарень, медичні працівники вимушені шукати притулку у відносно безпечних регіонах ...

Додано:
Maria Kravchenko

лікарня
Як працюють лікарні в умовах війни?

Повномасштабна війна значно вплинула на систему охорони здоров’я. Через обстріли, руйнування чи повне знищення лікарень, медичні працівники вимушені шукати притулку у відносно безпечних регіонах України. Також чимало українців стали внутрішньо переміщеними. Лікарі західних областей стикнулися з новими викликами в організації роботи та змушені реагувати: змінювати підходи та ухвалювати швидкі рішення.

Український центр охорони здоров’я (UHC) аналізує зміни процесів у системі охорони здоров’я спричинені масштабним вторгненням Росії в Україну, збирає практиків та експертів, аби почути різний досвід та поділитися ним з колегами.  

30 травня Український центр охорони здоров’я провів онлайн-дискусію «Як працюють лікарні в умовах війни?».

Захід відбувся за участі керівників лікарень, медиків різних ланок та представниці Національної служби здоров’я. Впродовж дискусії обговорили найбільш проблемні питання для системи охорони здоров’я під час війни, виклики, з якими зіштовхнулися медичні заклади на заході України.

Учасники дискусії:

  • Мар’яна Возниця, директорка Західного міжрегіонального департаменту НСЗУ;
  • Юрій Ординський, медичний директор з хірургії (Рівненська обласна клінічна лікарня);
  • Анна Хмель, онкологиня (Київський обласний онкологічний диспансер);
  • Мирослава Чубірко, директорка (КНП «ЦПМСД» м. Мукачево);
  • Наталія Митник, заступниця медичного директора (КНП «Івано-Франківська обласна дитяча клінічна лікарня»); 
  • Матвій Хренов, співзасновник Українського центру охорони здоров’я (UHC)

Український центр охорони здоров’я (UHC) ділиться рекомендаціями експертів за підсумками дискусії для представників медичної сфери, місцевої влади, щодо роботи системи охорони здоров’я в умовах воєнного стану.

Загальні висновки:

  • Попри значне навантаження на систему охорони здоров’я на заході України,  куди приїхало чимало вимушено переміщених осіб (ВПО), лікарні впоралися. Управлінці швидко зреагували, а система проявила гнучкість. Головне — вдалося зберегти безоплатну медичну допомогу для усіх пацієнтів.
  • Пацієнти, які ​​вимушено змінили місце проживання, можуть отримати медичну допомогу лікаря у будь-якому регіоні України без підписання декларації. Зробити це можна у порядку живої черги. 
  • Відбувся незначний відтік кадрів серед медичних працівників. Переважно їдуть за кордон на роботу молодший та середній персонали, менше — лікарі. Особливо така тенденція поширена серед працівників охорони здоров’я, які володіють іноземними мовами. Але їхні місця зайняли вимушено переміщені медики, як у великих містах, так і в містечках.
  • Значно зросла потреба у консультації психолога, особливо для ВПО. Ймовірно, надалі попит на цю послугу буде зростати, тому це завдання для керівників лікарень, які вже мають замислюватися над доцільністю її впровадження. 
  • Медичні заклади у перші дні повномасштабної війни зіштовхнулися з проблемами постачання чи дефіциту медичних препаратів, виробів медичного призначення, які закуповували у регіонах, де велися активні бойові дії. На допомогу прийшли гуманітарні та громадські організації, іноземні партнери та звичайні українці, які перебувають за кордоном. Наразі проблема із доставкою медичних препаратів на захід України стабілізувалася, але лікарні готуються до різних сценаріїв та формують запаси.
  • Постійна й конструктивна комунікація усіх ланок медичної допомоги допоможе медикам та управлінцям приймати ефективні рішення, ділитися досвідом та визначити план дій лікарів на кожній точці маршруту пацієнта.

Як змінилась медична система в умовах воєнного стану?

Українська система охорони здоров’я витримала першу хвилю навантаження завдяки медикам, які продовжували працювати, та управлінцям, які швидко й  ефективно відреагували на ситуацію, змінивши специфіку роботи. 

Лікарі на заході України наголошують, що через близькість до кордону, чимала кількість місцевого населення виїхала. Це вплинуло й на систему охорони здоров’я і певною мірою допомогло місцевим лікарям. Адже замість людей, які виїхали, у ці регіони, шукаючи притулку та безпеки, приїхали вимушено переміщені українці.

«Протягом місяця, приблизно до березня, у нас в стаціонарі [Івано-Франківська обласна дитяча клінічна лікарня — прим.] 80% складали ВПО. В основному це були діти з північних, південних регіонів, пізніше побільшало людей з Донецької та Луганської областей. Наразі ситуація змінилася і кількість дітей з цих регіонів становить 15%. Вже повернулося багато місцевого населення, тому основна маса пацієнтів — діти з Івано-Франківська», — каже Наталія Митник, заступниця медичного директора дитячої лікарні. 

Медики зазначають, що західні регіони часто були проміжними пунктами. Іноді ВПО залишалися у містах на нетривалий час, після чого їхали за кордон, що також вплинуло на систему охорони здоров’я.

Юрій Ординський, медичний директор з хірургії Рівненської обласної клінічної лікарні розповідає, що діяльність закладу від початку повномасштабного вторгнення змінилася. Зокрема у специфіці надання амбулаторної допомоги, оскільки велика кількість ВПО йдуть без направлень сімейних лікарів, відповідно, це займає час на формування направлень та документації.

«Також змінилася робота стаціонарного підрозділу. Ми повинні тримати ліжковий резерв на випадок масових поступлень. Друга сторона, це те, що ми почали лікувати військові травми. Ми справляємося, робота йде планово», — додає Юрій.

Важливо, що попри війну, пацієнти отримують медичну допомогу безоплатно. Національна служба здоров’я України якраз встигла законтрактувати заклади на 2022 рік. Також, розуміючи умови, у яких працюють лікарні, НСЗУ прийняла рішення, яке гарантує надходження коштів закладам. 

«Для того, щоб збереглася система надання медичної допомоги пацієнтам, щоб заклади надалі могли отримувати кошти і міг працювати персонал, було прийнято, що ми фіксуємо суму. Сьогодні бачимо, що воно було абсолютно правильне. Адже це зберегло можливість пацієнту отримувати медичну допомогу, через те що зберігся персонал і заклади отримують кошти», — підсумовує Мар’яна Возниця, директорка Західного міжрегіонального департаменту НСЗУ.

Міграція пацієнтів та медиків: як це вплинуло на охорону здоров’я?

Значно вплинуло повномасштабне вторгнення на онкологію. Іноземні клініки відгукнулися на прохання українських колег прийняти на лікування онкохворих пацієнтів. Хоча українські лікарі й не припиняли працювати, адже ця сфера передбачає довготривале лікування, де не можна переривати процес. Проте нестабільна ситуація та повітряні тривоги ускладнюють роботу.

«У нас робота дуже сильно змінилася. Мабуть, онкологія — це направлення в медицині, де найбільше пацієнтів виїхало за кордон на лікування. Серед моїх пацієнтів — це близько 70%. Не дивлячись навіть на те, що ми не припиняли працювати ні на один день від 24 лютого, — каже онкологиня Анна Хмель і додає: — Пацієнти їдуть за кордон отримувати медичну допомогу, оперативне лікування, хіміотерапію, променеву терапію. Коли сама бачу, що у первинного пацієнта 4 стадія, тобто занедбаний рак, або що пацієнту потрібне коштовне лікування, пропоную і допомагаю пацієнту переїхати».

Виїжджають за кордон не лише пацієнти, а й медичний персонал. Переважна більшість працівників тимчасово виїжджають з країни, менше — повністю звільняються.

«На початку військових дій у всіх був шоковий стан. Близько 10 лікарів, переважно жінки, які, мабуть, хотіли вивезти свої сім’ї за кордон, звільнилися. Це в основному молодший медперсонал — медсестри. Лікарів майже не було. Разом з тим за цей час ми прийняли на роботу 19 осіб, серед них — 7 лікарів, 4 медичні сестри, 8 — на інші посади», — резюмує директор Рівненської обласної клінічної лікарні Віктор Ткач про ситуацію у його лікарні.

На Закарпатті ситуація серед сімейних лікарів подібна.

«Лише одна лікарка звільнилася і виїхала за кордон і дві медсестри повністю звільнилися. Це небагато. Але водночас ми прийняли трьох сімейних лікарів, знайшли для них житло», — каже Мирослава Чубірко.

Водночас спікери зазначають, що були випадки, коли окремих спеціалістів не могли прийняти на роботу, оскільки у їхній клініці не було відкритих вакансій. Але місцеві лікарі, знаючи про вакантні робочі місця в менших міста, ділилися інформацією з вимушено переміщеними колегами.  

«Варто розуміти, що є міста, які за чисельністю населення менші, але вони мають клініки, серйозні лікарні, які можуть надавати не менш високоякісну медичну допомогу і розвивати у себе напрямки, яких у них не вистачає, — поділилась Мар’яна Возниця і додала. — Що я бачила? Нескінченна кількість медиків приїхала у Львів. Особливо це було на початку березня, просто всі їдуть до Львова. Звісно, що для них роботи не було».

Оскільки зараз карта бойових дій  у порівнянні з березнем значно змінилася, деякі медики повертають на попередні місця роботи. 

Наразі масового перенавантаження медичним персоналом у західних областях України не спостерігалося. 

Переосмислення психологічної допомоги та подальші кроки

У перші місяці до медичних закладів зверталися переважно вимушено переміщені українці, які часто перебували у стресовому стані та потребували зовнішньої підтримки. Тож специфіка роботи лікарів змінилася, оскільки попри різні захворювання, пацієнти потребували й консультації психолога. 

«Люди приїжджали до нас потягами, які були перенаповнені, а дехто — тривалий час добирався на власних автомобілях. Вони були в жахливому емоційному та фізичному стані», — зауважує Мирослава Чубірко

Впродовж березня дійсно головною потребою пацієнтів була консультація психолога. Тому Мар’яна Возниця наголошує на пріоритизації послуг: «Завдання [для лікарень — прим.] на майбутнє — оцінити наскільки нам будуть потрібні психологи, психіатри, психотерапевти й реабілітологи, та де вони мають знаходитися. Також наскільки це питання актуальне для кожної громади: яку послугу у себе розгортати, чому надавати преференції, або від чого відмовлятися».

Чому лікарням важливо вибудовувати стосунки з громадськими організаціями та волонтерами?

Медична система не лише витримала навантаження, але й проявила гнучкість. Лікарні активно почали співпрацювали з благодійниками, з громадськими організаціями та волонтерами. Це допомогло медустановам розв’язувати проблеми із доставкою медичних препаратів, виробів медичного призначення, які припинили постачати або пацієнти не могли їх придбати в аптеках. 

«Були зрозумілі проблеми із закупівлями лабораторних реактивів, які  ми купували в Харкові. Коли там почались обстріли складів, у тому числі й фармацевтичних, машина розвернулась і не могла доставити ліки. Є розуміння, що попри те, що у нас є кошти, ми не знаємо, чи зможемо забезпечити їх. Саме тому почали активно співпрацювати з благодійними організаціями та волонтерами», — каже Наталія Митник

Наразі лікарні формують запаси, щоб у разі повторних логістичних проблем чи атак на фармакологічні склади, можна було забезпечити пацієнтів усіма необхідними ліками.

Рівненська клінічна лікарня організувала великий гуманітарний хаб. Звідси 5 тонн різних виробів медичних призначень та лікарських засобів, відправляють у центральні, східні, південні регіони.

Комунікація: обмін досвідом  та робота з пацієнтами

Важливу роль зіграли комунікації між лікарем і пацієнтом, між самими медиками та колегами з інших країн. 

Комунікація між медичними закладами, що працюють в різних регіонах, сьогодні ще важливіша, ніж це було раніше. Адже медики заходу України, перебуваючи у відносній безпеці, повинні допомагати лікарням сходу, півночі та півдня.

«Комунікація у медичній сфері — це річ, яка потребує оновлення, постійно треба вчити працівників і пояснювати для чого це потрібно. Скарги, які поступають до нас щодо медичних установ, вони й надалі у 90% випадків стосуються комунікації. Відповідно, де пацієнт міг отримати цю комунікацію, як вона побудована, де медична послуга була пріоритизована, коли людина приїжджає в регіон і їй пояснюють, де отримати й медицину — там було все краще», — наголошує Мар’яна Возниця

Важливою складовою роботи лікарів стала комунікація з вимушено переміщеними українцями щодо надання медичної допомоги. Люди часто не знають куди звернутися, чи можна отримати консультацію без декларації у сімейного лікаря. Усе це — виклик для охорони здоров’я. Тому у місцях скупчення ВПО, наприклад, у ЦНАПах, пунктах надання гуманітарної допомоги, чи на вокзалах, для них залишали інформацію про можливість отримати медичну допомогу.

«Ми в ЦНАПі відкрили медичний пост, де спочатку працювали медсестра та лікар, які надавали допомогу ВПО, що приходили реєструватися. Через довгі черги людям було погано. Також одразу й ділилися інформацію про можливість надання медичної допомоги на амбулаторному рівні, тобто сімейними медиками», — ділиться досвідом Мирослава Чубірко.

Дивіться повний запис дискусії «Як працюють лікарні в умовах війни?».

 

Захід відбувається у рамках проєкту, який втілюється Лабораторією законодавчих ініціатив/Agency for Legislative Initiatives та Українським центром охорони здоров’я (UHC) за підтримки програми «Громадське здоров’я» Міжнародного фонду «Відродження».


Тематика публікації:    

Останні публікації цього розділу:

Як побудувати ефективний діалог та стати інклюзивними радниками?

Влітку стартує п’ятий набір на курс “Навігатор Майбутнього”

Працевлаштування людей з інвалідністю в Україні: можливості, реалії та досвід

Про гендерну рівність, важливість комунікації та її вплив розповіли під час форуму «Світ без обмежень»

Новий документальний відеоролик, присвячений жіночому лідерству в інклюзивному громадському активізму

На форумі «Світ без обмежень» обговорили надання соціальних і реабілітаційних послуг