Як допомагають переселенцям у прикордонному селі Бакош

Бакош — село в Закарпатській області, неподалік Чопа. А Чоп, як нас вчили у школі, крайня західна точка України. Від Бакоша до кордону три кілометри навпростець. Село невелике, Вікіпедія каже, що  ...

Додано:
ГО СТАН

_DSC1983
Як допомагають переселенцям у прикордонному селі Бакош

Бакош — село в Закарпатській області, неподалік Чопа. А Чоп, як нас вчили у школі, крайня західна точка України. Від Бакоша до кордону три кілометри навпростець. Село невелике, Вікіпедія каже, що  тут менше тисячі осіб населення. Зате в Бакошському ліцеї навчається близько трьохсот учнів, що багато. Це єдиний в ОТГ навчальний заклад І-III ступенів з українською мовою навчання. А ще, ліцей тепер — прихисток для переселенців. Спокійний і теплий прихисток. Він так далеко на заході України, як тільки можна. Тут  відносно небагато повітряних тривог, а комендантської години на Закарпатті й зовсім нема. Попри все, приказка “Моя хата скраю” — аж ніяк не про місцеву громаду.

Школа і шелтер

Приміщення ліцею давно не знало капітального ремонту. Його мали б оновлювати в рамках програми “Велике будівництво” й 23 лютого навіть приїздила відповідна комісія. Обіцяли, що з березня почнуться роботи. Та наступного дня все змінилося.

Відразу після повномасштабного вторгнення Росії ініціативні працівниці й працівники ліцею зустрілися в ZOOM, щоб подумати, як бути далі. Розуміли, що постане потреба приймати переселенців, тож не зволікаючи, взялися облаштовувати в класах житло. Також зробили душові, поставили пару холодильників, у сусідньому приміщенні колишнього дитячого садка під’єднали пральні машинки.

_DSC4461 (2)

Ранок, здавалося, не настане ніколи

Анжеліка Улиганець, виконувачка обов’язків директора ліцею, сконтактувала з багатьма волонтерськими організаціями, повідомила про новостворений прихисток. На початках (з 27 лютого) людей було небагато, тому більшість харчів із шелтера відправили на передову; нащо мали б даремно простоювати. Наступного дня після цього приїхало два автобуси, близько сорока осіб. “Люди старші, голодні. — Розповідає Іванна Хіміч, заступниця директора ліцею. — Просто з бомбосховищ. Як були, так і приїхали: в капцях, у халатах. А це морози. Були такі, що з температурою. Тож ми самі почали готувати якусь вечерю. Тієї ночі думали, що ранок не настане ніколи”.

З часом стало легше. Втягнулися, краще налаштували роботу. Кожен і кожна в ліцеї знає свої обов’язки та поле відповідальності. Тепер готові до будь-яких, викликів. Був час, коли тут мешкало близько сотні осіб. Зараз, наприкінці серпня — близько тридцяти. В пікові тижні команді вдалося тягнути й навчання офлайн, і прихисток. Причому, шкільна кухня забезпечувала триразове харчування для дорослих переселенців, і чотириразове для дітей. І педагоги, й кухарки мусили працювати понаднормово. Та й зараз мусять. 

Робота

Мешканцям тут не треба платити за їжу, комунальні послуги. Ці витрати координатори шелтера забезпечують з допомогою донорів, партнерів, серед яких і Молодіжна організація СТАН. Але ж гроші людям потрібні в кожному разі, а в Бакоші, невеликому селі, з роботою непросто. Працевлаштуватися легше в Береговому, Мукачеві, Чопі, Ужгороді. От тільки треба якось туди добиратися. Владислав, дизайнер із Броварів, який мешкає в прихистку, розповідає: “Тут дуже все підв’язано під розклад електричок. Шукати роботу — це точно не в Бакоші, треба їхати в Ужгород, Мукачево… Їхати електричкою. І дуже важко поєднати розклади електричок з графіком на роботі. Тож я шукав, але нічого не виходило”. Батьками з дітьми складніше. Даша, яка приїхала з Харкова, розповідає: “Робота є, але добратися неможливо. Я, наприклад, не можу так їздити. Дитину треба відвести в садок на дев’яту, забирати о п’ятій. А на електричку я мала б іти на 6:05. Повертатися мала б останньою о 21:35. Причому, з Батьово (центр ОТГ, кілька кілометрів до Бакоша. — авт.)  ще треба йти пішки. Самій уночі — не варіант”.

Добрим виходом може бути залучення до роботи в прихистку. Наприклад, Яна Малига приїхала з донькою Сонею із Нової Каховки (більше про її історію в цьому матеріалі). Зараз мешкає в Бакоші. У прихистку працює психологинею. Коли молодіжна організація СТАН створювала програму психоемоційної підтримки, то намагалися залучати психологів, перш за все, з-поміж переселенців.

Молодь для молоді

Добрим є приклад хабу “Здибанка”, що починався як простір для молоді. Однак зараз це вже не просто молодіжний центр, а середовище, спільнота небайдужих, ініціативних людей різного віку, національностей, віросповідань, та спільних цінностей. Заходи “Здибанки” вийшли за межі хабу в Батьово. З липня на базі “Здибанки” діє проєкт “ВільноХаб”,  Молоді люди з переселенців щодня займаються з дітьми. Це освітні заходи, майстер-класи, настільні ігри, кінопокази, кулінарія й просто цікаве проведення часу. Навіть нічні посиденьки просто неба. Для прикладу, в ніч з 12 на 13 серпня діти мали з собою телескоп і спостерігали за зорями, місяцем. Чи якось сиділи біля багаття й до ранку розповідали страшні історії. Це, безумовно, весело. Та важливо й те, що молоді люди, які займаються з дітьми, працевлаштовані й отримують гонорари. Серед них — Владислав, Даша, та Соня, про яких ми вже згадували.

Таким чином здибанка виконала роль фундаменту, на якому постав проєкт психосоціальної роботи з дітьми. Цікаво, що спочатку залучали тільки дітей переселенців. Пізніше зрозуміли, що краще займатися разом з місцевими. Ті не почуваються осторонь, а переселенцям це допомагає інтегруватися в тутешнє життя, адаптуватися до нової школи.

Осінь: навчання й думки про зиму

Адміністрація школи розраховує, що у вересні вдасться повернутися до очного навчання. “Останні три роки все проходило переважно онлайн і рівень знань дітей катастрофічно впав. — Пояснює Іванна Хіміч. —  Ми усвідомлюємо: як ще рік так проґавимо, то можемо на рік забути про бажання дітей вчитися. А це втрата. Від них залежатиме, як буде відновлюватись наша держава. Якщо їм не буде цікаво, в них залишиться тільки думка, як звідси виїхати”. 

Повернення ліцею до навчання офлайн ставить питання “А що ж буде з прихистком?” Рішення є. Неподалік розташована будівля старого дитячого садка, який близько року вже не працює. Річ у тім, що відкрився новий, приватний дошкільний заклад. Умови там кращі, а завдяки меценатській підтримці, батькам не треба платити за послуги. Тож усі й віддали дітей туди. Старий дитсадок рік пустував і до повномасштабного вторгнення адміністрація ліцею планувала, що там буде бібліотека. Та зараз робить ремонт, аби якнайскоріше відкрити в тих стінах прихисток. Робота йде: оновлюють електрику, встановлюють опалення, обладнують кухню і все необхідне. “Треба переселити людей і створити умови, щоб там було зручно. — пояснює Іванна Хіміч. — Ми зробимо все, щоб їм там було не гірше, а, може й краще. Це перше завдання”.

Однак мешканців прихистку турбує таке переселення. Переймаються, чи не буде там тісно, холодно. Даша, для прикладу, каже, що хотіла б найближчим часом переїхати зовсім, орендувати житло. Ясна річ, це непросто, бо ціни на помешкання в західних областях сильно підскочили, чого не скажеш про заробітні плати.

Шелтер — це вимушеність, це не те, чого хтось прагнув. Та для багатьох він став рятувальним колом. “Тут у нас дуже добре прийняли. — говорить Даша. — Ніхто ніколи не образив. Ми приїхали сюди без нічого, а нам видали постіль, одяг, усе для гігієни. Умови зробили, провели гарячу воду. Нас тут годують. Ми ж тут живемо з березня, а якщо живемо — значить нормально тут. Звісно, стараємося й ми щось робити. Хто ремонти, хто що може. Пропонували, що дамо грошей на продукти. Та вони (координатори прихистку. — авт.) відмовлялися й казали, що не треба ні копійки. Шелтер і пригрів, і погодував, і роботу дав”.

Тепер прихисток виходить на нове коло свого існування. Переїздить до іншого приміщення, готується до зими. І координатори, й мешканці, враховують попередній досвід, постійно чомусь вчаться. Важливо, що роблять це разом.


Тематика публікації:  

Останні публікації цього розділу:

Переможці конкурсу міні-грантів від ГО “Заходи” для громадських організацій, що працюють з ВПО у Хмельницькому

16 громад України візьмуть участь у навчанні від Фонду Східна Європа

БФ "Сонячний всесвіт" допомагає постраждалим сім'ям, які проживають у Київській області

"Нормальні пацани і тут перекантуються": благодійну документальну виставу про війну в Україні зіграли у Богуславі

«Бізнес і права людини в Україні: проблеми та рішення під час війни та повоєнного відновлення»: хто переміг у конкурсі наукових робіт?

Громади навчаються забезпечувати своїх жителів укриттями