Прикуте до неї Полісся з хештегом #Полісся_Як_Всесвіт

Ірина Рачковська-Баковецька героїня цієї історії вважає: «Ми творимо свою культуру в умовах, яке диктує нам життя. Культура, цінності, традиції – це те, що кожен з нас бере із собою тоді, коли несила нести навіть тривожну валізу, коли потрібно втікати у тому, в чому був, коли немає можливості спланувати маршрут і скласти перелік необхідного… Бо все можна почати спочатку. Бо кожному українцю можна буде почати спочатку свої міста і життя. Але ж українцями ми залишаємося тільки при умові, що є носіями своєї самобутньої культури, а не через те, що живемо в Харкові, Маріуполі чи Рівному. Бо ж просто перебувати на території певної держави можуть і окупанти, колаборанти, зрадники… Саме наша українська культура ідентифікує нас у світі, як народність, націю, етнос…».

Ми отримали заявку від Ірини на публікацію успішної історії у нашому проекті на початку літа. Якось були зайняті іншим, а коли зовсім нещодавно дійшли руки взятися за її підготовку, то ми мало не попадали зі стільців, зіштовхнувшись з силою її думки, таланту, вражаючою чесністю слова. Звідки взялася ця енергія? – була перша думка. Зразу заґуґлили і побачили, супер сучасну молоду жінку, в цікавих фоторакурсах і в підкреслено українських і особливо поліських контекстах. Ірина – професійна літераторка, працює директором КЗ “Рівненський обласний центр народної творчості” Рівненської обласної ради, до лютого 2023 року була головою Рівненської організації Національної спілки письменників України, є автором декількох поетичних видань і прози, в т.ч. детективного жанру.

Зі слів Ірини, дослідницею та популяризаторкою своєї регіональної культури Рівненського Полісся вона стала давно, «…від народження. Ще колись, провінційною дівчинкою із поліської глибинки – селища Соснове, попри комплекси меншовартості, стереотипи “сільське” та зневажливе радянське “ми не з лісу, – ми з Полісся”, пообіцяла собі знищувати ці стереотипи-привиди, бігти вперед і тягнути за гілку, як за руку, своє Полісся! Розповідати про нього, що воно круте, космічне і поціловане Богом!» Тож цікавість до особистості Ірини заінтригувала одразу. Але ж, ми досліджуємо крок за кроком. Спершу, Хто? А потім – Що?

А «Що?», – представлене Іриною на наш розсуд з пропозицією до колекції успішних історій збереження спадщини зусиллями мешканців українських громад,- вразило до мурашок. Література, музика, перфоманс у режисурі Ірини та її команди розкривають нематеріальну спадщину Полісся так, що ти одразу все розумієш, тобі більше не треба вікіпедити, ти, немов завершуєш ґештальт пізнання прадавньої культури, що сягає корінням дохристиянських часів, міцно сплітається зі спільними столітніми історіями Польщі, Литви, України, нарешті, органічно вростає в сьогодення, завдяки авторській поезії Ірини, у супроводі музики, виконаної молодими талановитими виконавцями у етно-роковому звучанні. Така собі фірмова подача якісного фото/відео контенту, мелосу (Артем Аврусевич – гітара Михайло Дробина – бас-гітара Дмитро Кірічок – електронне аранжування), живого прочитання власних віршів авторкою з вкрапленням поліської говірки, голосінь, плачів, що ще більше заохочує пізнавати, яке ж воно те Полісся на колір, смак, доторк, запах, звук.

«Ґрунтовним дослідженням традицій Рівненського Полісся займаюся із 2012 року, серед них – фольклор, діалекти, ритуальна обрядовість. Окрім етнографічних та релігієзнавчих доробків, такі дослідницькі набутки синтезувалися із моєю особистою творчістю, відтак я створила власний культурний продукт – фолк-літературний перформанс “Етно-вірші”, які виконую у поєднанні з читанням текстів та фольклорним проспівуванням окремих рядків та слів, при цьому одягнена у поліський стрій – сорочка, літник, намітка, крайка, куртина, хвартушик, з метою не лише популяризації власної творчості, але й національного регіонального одягу», – пише нам Ірина Рачковська.

Для глибшого розуміння, що таке твоє рідне, команда Ірини на основі власних досліджень та доробків відомих дослідників, практиків, носіїв живої культурної спадщини щонайменше трьох адміністративних районів Рівненської області, які мають найвищу загрозу вторгнення збоку Білорусі – Вараський, Сарненський та північна частина Рівненського районів (широта охоплення – понад 30 громад: переважно громади Сарненщини, Рокитнівщини, Володимиреччини, Дубровиччини, Березнівщини), підготувала й видала книгу «#Полісся_як_Всесвіт». Книга адресується українцям: місцевим громадам, зрілим і ще досить молодим поціновувачам культури, освіченим, але, правду кажучи, мало знайомим з культурною спадщиною саме Полісся.

Серед елементів нематеріальної культурної спадщини, які представлені у виданні у вигляді фото з QR-кодами на повну розширену дослідницьку інформацію про зникаючі “родзинки” живої спадщини Рівненського Полісся є наступні:

• Водіння куста – тисячолітній обряд – традиція вшанування предків, символізує єднання зі своїм родом та природою. Здійснюється виключно на Зелені свята.
• Бортництво - лісова форма пасічництва, традиційний метод добування меду у спеціально виготовлених колодних вуликах, які підвішувалися до лісових дерев або розташовувалися в садибах.
• Поліська говірка – кожне поліське село має свої особливості, тому місцеві жителі виокремлюють ряд говірок – рокитнянська, сварицевицька, грабунська, більська та ін., за якими впізнають звідки їх співрозмовник.
• Людвісарство (Дзвонарство). У давні часи осередком ливарства дзвонів на Рівненському Поліссі було містечко Степань. Степанські дзвони уже протягом століть є невід’ємним атрибутом місцевих храмів.
• Мегерка. Чотирикутна, оздоблена кольоровими шнурами і китицями чи помпонами чоловіча шапка. Підкреслювала соціальний та економічний статус чоловіка, була предметом гордощів.
• Геометрична вишивка. Прямі та ламані лінії, ромби, восьмикутні зірки, які повторювали один за одним по декілька разів. Основними кольорами є червоний та чорний.
• Вироби з бурштину. “Сонячний камінь” має глибокий священний символізм та цілющі природні властивості. З нього виготовляють прикраси, інкрустують ікони, картини, сувеніри.
• Поліський серпанок. Надтонке полотно, створене за допомогою особливої техніки ткацтва, яка полягає в усталених способах крою, самобутніх компонентах вбрання та архаїчній геометричній орнаментиці й біло-червоній кольоровій гамі.
• Рядно, кілім. Ткані кольорові покривала та доріжка, переважно від трьох до семи метрів. Особливістю є використання саме окремих кольорів червоного, чорного, сірого, зеленого та кольору охри.
• Мацик – сиров’ялена м’ясна страва, яку готують шляхом тривалого зберігання шлунка свині, міцно заповненого м’ясом і приправленого спеціями. Традиційна страва на Зелені свята.
• Весільний восковий вінок. Виготовлявся спочатку з воску, а пізніше з парафіну. За старовинною традицією, після весілля жінки прикрашали ним образ Богородиці або зашивали у подушку собі та своєму чоловікові.

Книга побачила світ уже у військовий час, влітку 2022 року, у видавництві «Саміт-Книга» коштом самого видавництва, співзасновником та директором якої є Ігор Степурін – голова Благодійного фонду «Бібліотечна країна»; видавець, засновник і директор з проектів видавництва, голова ревізійної комісії Української асоціації видавців і книгорозповсюджувачів; засновник Книжкового клубу Верховної Ради України. Сама технічна підготовка книги зайняла два-три тижні, але поезія і матеріал, який увійшов до видання, формувався близько двох років.

По-справжньому надихає те, що в останні роки – напередодні рашистського вторгнення та в розпал війни, під час військового стану в Україні, Рівненська військово-цивільна адміністрація, Рівненська обласна рада та громади Рівненської області надзвичайно мотивовані зберігати живу спадщину, сприяють кожній ініціативі, спрямованій на підвищення розуміння вагомості традиційної культури в поліських громадах, допомагають монетизувати місцеві культури праці, і навіть загоїти психологічні рани, спричинені війною і багато іншого. Так Рівненський інститут післядипломної педагогічної освіти провів запропонований Іриною курс «Етноосвіта» за підтримки Українського культурного Фонду (2020 – 2021), Рівненський обласний госпіталь ветеранів війни та Державний професійно-технічний навчальний заклад “Рівненський центр професійно-технічної освіти сервісу та дизайну” спільно впроваджують курси профорієнтаційної підготовки “Етноосвіта для ветеранів АТО”, а спільно з психологами закладів освіти Рівного – курс з арт-терапії для місцевих мешканців та ВПО зі Сходу України до Рівненської області “Етноосвіта: всі вкупочці!”

Приклад Ірини – це про те, що талановитий голос обов’язково стане почутим, якщо він доносить справді ціннісне повідомлення, не шкодуючи часу й зусиль, просто з любові до своєї землі та людей. Тоді легко знайти однодумців і створювати спільні досягнення. Поки що багато болю в її віршах. Але – це справжня спадщина сьогодення. Лиш прочитайте:

Хто ж іде на Великдень до храму у чорних хустках, у сірих намітках?! Мої ж богородиці-одигітрії, Богородиці-деокупації, Зачали ви героїв від духу нації! Поки іуди ставили мітки, Поки іскаріоти здавали позиції, Хлопці із криці Виводили душі святі із пекла. Другу паску печете і хліб для розділення Агнця. Пологи й розриви – то не останні муки… Вважайте, що ваші сини не в землі, а в шанцях І прийдуть до вас на Великдень з онуками!.. Хай вам буде апостол Іван за сина, Хай Магдалина буде вам за невістку; Вважайте, що їхні повістки – Євангеліє русинів. Мої богородиці-одигітрії, богородиці-деокупації, Як же вам канонічно-нестерпно Пекти ці паски вже вдруге за цю війну І чути, що в Бога немає мертвих …  

До мурашок, чи не так? Це Ірина Рачковська-Баковецька, яка біжить життям і тягне за гілку, як за руку, своє Полісся.

Статтю підготовано в рамках проекту Агентства з розвитку приватної ініціативи «Адвокати спадщини: підтримка і просування місцевих ініціативних груп молоді»  за співфінасування Національного Фонду на підтримку демократії (NED).