Проблема сексуального і гендерно обумовленого насильства в Україні: виклики, досвід, перспективи

18 червня Агентство у справах біженців і громадська ініціатива «КримSOS» зустрілися за круглим столом з представниками громадських організацій, діяльність яких пов’язана з допомогою жертвам сексуального і гендерно обумовленого насильства в Україні.

На зустрічі були розглянуті такі питання і проблеми:
– Актуальна ситуація з випадками сексуального та гендерно обумовленого насильства в Україні;
– Створення центрів допомоги жертвам сексуального насильства в контексті ратифікації Україною Конвенції Ради Європи про запобігання насильству щодо жінок і домашньому насильству та боротьби із цими явищами;
– Випадки сексуального та гендерно обумовленого насильства по відношенню до переселенців;
– Ризики та протидія насильству в сім’ях учасників бойових дій на сході України;
– Запобігання та реагування на факти сексуального та гендерного насильства;
– Державна політика у сфері запобігання сексуальному та гендерно обумовленому насильству в Україні.

Круглий стіл об’єднав організації, які займаються питаннями моніторингу і роботи з випадками сексуального і гендерно зумовленого насильства в Україні: Центр практичної психології «Розрада», Міжнародний жіночий правозахисний центр «Ла Страда-Україна», ГО «Жіноча сила України», Центр «Розвиток демократій» і Департамент сімейної, гендерної політики та протидії торгівлі людьми Міністерства соціальної політики України, Фонд народонаселення ООН в Україні.

Учасники зустрічі наголосили на тому, що в Україні не прийнято звертатися за допомогою до правоохоронних органів, психологічних служб, громадських ініціатив у випадку сексуального і гендерно обумовленого насильства. Це дуже складна тема в силу багатьох причин:

– відсутність єдиної системи моніторингу випадків сексуального і гендерно обумовленого насильства;
– відсутність звички співпрацювати з психологічними службами в українських громадян;
– страх осуду громадськості;
– відсутність у ГО механізму перенаправлення звернень жертв сексуального та гендерно зумовленого насильства до відповідних служб і структур.

Єкатерина Крістесашвілі, Фонд народонаселення ООН в Україні: «Інформацію дійсно дуже важко отримувати, важко дізнаватися про подібні випадки. Наша ціль в гуманітарному контексті – допомогти жертвам, надавати інформацію щодо того, куди їм звертатися, і ми маємо кваліфікованих спеціалістів для цього. Вже в червні ми починаємо програму в 5 регіонах України, де на місцях будуть працювати спеціалісти, які будуть координувати допомогу жертвам насилля і координувати свою роботу і досвід з місцевими органами влади».

Досвід України демонструє той факт, що в нас відсутня система реабілітації, часто немає і конфіденційності у такому важкому питанні. Якщо жертва сексуального насильства, наприклад, проживає у селі або районному центрі, то велика вірогідність, що вона нікуди не буде звертатися, а ми ніколи не дізнаємося про проблему і не зможемо допомогти жінці.

Валентина Бондаровська, Центр практичної психології «Розрада»: «Кількість звернень щодо сексуального і гендерно обумовленого насильства зменшилась. Але справа в тому, що це означає, що ми стали менше допомагати. Дуже важливою є саме інформаційна робота в цьому питанні – людям потрібно розказувати, куди вони можуть звернутися за допомогою».

«Ми не знаємо, з якою реальною кількістю випадків маємо справу. Тема сексуального і гендерно зумовленого насильства часто експлуатується в пропаганді. Досвід інших країн показує, що чим більше прогапаганди навкруги, тим менше правди, тож люди просто перестануть довіряти реальній інформації. Ми зіткнулися з першим випадком сексуального і гендерно зумовленого насильства восени 2014 року, з тих пір зафіксували усього 20 випадків», – зазначила Наталя Пилипів, Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні.

Дуже часто подібні злочини ідуть вкупі з іншими правопорушеннями. Проходить багато часу до того моменту, коли людина зможе про це говорити. Навряд чи вона буде називати приватну інформацію – ім’я, місто проживання, але важливо надати їй максимальну допомогу і зафіксувати випадок.

Альона Зубченко, Міжнародний жіночий правозахисний центр «Ла-Страда-Україна»: «52% дзвінків, які ми отримуємо на гарячу лінію, – це дзвінки стосовно фактів домашнього насильства, з них 3% – сексуального характеру. Коли розпочався конфлікт в Україні, ми за чотири місяці отримали 3615 дзвінків – це близько на 300 дзвінків більше, ніж за аналогічний період минулого року».

Коли бійці АТО повертаються додому, маємо справу з новими сімейними проблемами: дуже часто вони зловживають алкоголем, страждають від депресії, становляться агресорами. Сексуальне насильство є латентною проблемою, для вирішення якої необхідно багато зусиль і ресурсів. Рівень агресії зріс навіть у дитячих садочках.

Серед організацій, які займаються вирішенням проблем, пов’язаних з сексуальним і гендерно обумовленим насильством, є і ГО «Жіноча Сила України». Одним із основних напрямків роботи організації є попередження насильства через роботу з психологічним станом жінки. Це численні практикуми, побудовані на алгоритмах, розробленими ініціативою.

Наталія Федорович, директор Департаменту сімейної, гендерної політики та протидії людьми Міністерства соціальної політики зауважила, що міста України мають профіцит бюджету. Але необхідно, аби вони несли відповідальність за вирішення соціальних проблем – нажаль, для нас це довгий час не є звичайною справою. Співпраця громад і органів державної влади, громадських організації повинна бути системною: в Україні для цього є чималі ресурси, ми тільки вчимося їх доцільно використовувати.

Учасники круглого столу підготували ряд рекомендацій для подальшої консолідованої роботи у напрямку роботи з випадками сексуального і гендерно зумовленого насильства в Україні:

– обов’язковий моніторинг і фіксація випадків сексуального і гендерно зумовленого насильства;
– співпраця українських і міжнародних ГО з місцевими органами державної влади;
– проведення роботи з чоловіками;
– системна інформаційна кампанія, яка розповідає громадськості, куди і в яких випадках потрібно звертатися за допомогою;
– інформаційна кампанія щодо подолання стереотипів у пост-радянському суспільстві: «звертатися до психолога – соромно», «б’є – значить любить» тощо.
– робота з громадами: утворення жіночих клубів, об’єднань (превентивна діяльність);
– використання (і адаптація за необхідності) іноземних практик у роботі з проблемою;
– консолідація роботи ГО між собою.

Джерело : КримSOS