Pro bono допомога дарує віру в справедливість

В рамках конкурсу правничої допомоги Pro bono українські адвокати діляться своїми успішними справами. Серед них є навіть ті, що здавалися б зовсім безперспективними. Але справедливість варта того, щоб за неї боротися – це доводить справа адвоката Олександра Кадієвського з Краматорська:

«Ця історія почалася в далекому 2016 році та тягнеться по сьогоднішній день. Тоді мені подзвонив  волонтер, який надавав допомогу військовослужбовцям та сказав, що військовослужбовцю-сироті вкрай потрібна допомога, але коштів на адвоката він не має, як не має навіть далеких родичів, які могли б йому допомогти.

Ознайомившись з матеріалами справи, я  з’ясував, що у справі є двоє обвинувачених. Одного з яких захищало відразу три адвоката, які щоразу приїжджали на судові засідання до Бахмуту Донецької області з Києва. Я відразу зрозумів, що все проти мого підзахисного, навіть його захисник вмовляв просто визнати провину і тим самим закінчити розгляд справи. Перші клопотання, які я заявляв у суді, колишній захисник не підтримував та стояв на стороні обвинувачення, як це не дивно.

Я вступив в справу перед дебатами, коли вся провина покладалася на мого підзахисного, хоча й не підтверджувалася жодними доказами. Не було досліджено навіть одяг, в якому був мій підзахисний в день начебто скоєння злочину.

Також не на користь мені був настрій мого підзахисного, який був повністю зневірений в справедливості та впевнений, що гроші вирішують все. Він навіть виказував наміри суїциду, але його стримувало те, що він дуже віруюча людина і до того, як піти добровольцем на фронт, він прислужував в храмі.

Щодо суті справи: мій підзахисний обвинувачується за ст. 115 ч.2, 162 ч.2 КК України. Найскладнішим було відстоювати права свого підзахисного в умовах того, що я увійшов у справу наприкінці закінчення судового розгляду, коли вже були допитані всі свідки, вивчені всі матеріали і досліджені всі докази.

Тим не менш, завдяки довгій та плідній роботі, вироком суду першої інстанції Артемівським міським судом був виправданий за ст. 115 ч.2 КК України. Після цього сторона обвинувачення подала апеляцію. Апеляційний суд Донецької області повернув справу на новий судовий розгляд. За результатами якого було винесено вирок у вигляді 15 років позбавлення волі обом обвинуваченим. Мною було подано апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, яку було задовільнено та справу було повернуто на новий (вже третій) судовий розгляд. В ході нового судового розгляду підзахисного за моїм клопотанням було звільнено з-під варти та змінено запобіжний захід на домашній арешт (спочатку цілодобовий, а потім нічний). Та навіть цю радісну подію ускладнювало те, що мій підзахисний був з маленького селища Тернопільської області, а винаймати квартиру в Донецькій області в нього просто не було коштів. Та, крім мене, в його невинуватість повірив  начальник Слідчого ізолятору, в якому той перебував 4,5 роки та безкоштовно надав йому свою квартиру для того, щоб забезпечити дотримання домашнього арешту.

На цей час мій підзахисний влаштувався на роботу та має можливість самостійно забезпечувати себе. Тепер це зовсім інша людина, яка вірить в існування справедливості та тепер уже з впевненістю чекає на виправдовуваний вирок.

Я би знов взявся за подібну справу, адже вона є для мене дуже принциповою. Це можливість подарувати зневіреній людині віру в справедливість та  в те, що кваліфікована допомога не завжди залежить від коштів».

Проект фінансується за кошти Програми розвитку співробітництва та сприяння демократії Міністерства закордонних справ Литовської республіки / The project is financed by the funds of the Development Cooperation and Democracy Promotion Programme of the Ministry of Foreign Affairs of the Republic of Lithuania.