Організатори премії “Євромайдан SOS”: ми хочемо, щоб волонтерство стало частиною нашої культури

Щороку 30 листопада громадська ініціатива "Євромайдан SOS" вручає премії найвідданішим і найжертовнішим волонтерам країни.  До міжнародного дня волонтера, який відзначають 5 грудня, один з ...

Додано:
ua-ur

47682902_192305475053487_680099361127923712_n
Організатори премії “Євромайдан SOS”: ми хочемо, щоб волонтерство стало частиною нашої культури
Щороку 30 листопада громадська ініціатива “Євромайдан SOS” вручає премії найвідданішим і найжертовнішим волонтерам країни.  До міжнародного дня волонтера, який відзначають 5 грудня, один з організаторів премії Сергій Зайченко та український науковець, релігієзнавець, політв’язень Росії, а також член журі Ігор Козловський в ефірі Українського радіо в програмі “Активізація з Людмилою Тягнирядно” розповіли чи важко було обрати переможців, про ставлення людей до волонтерства і мотивацію творити добро. 
 
Ведуча:
Людмила Тягнирядно
 
Сергію, розкажіть, будь ласка, яка ідея і місія премії? Чи складно було обирати лауреатів, скільки людей були номіновані? 
 
Сергій Зайченко: Ідея премії в чому полягає?  Звичайно  в тому, що в Україні розпочався вибух волонтерської активності на початку Майдану, і премія — це така відповідь на те, щоб він не закінчився. Ми хочемо через премію показати людям волонтерські яскраві історії і привернути увагу до такого явища як волонтерство, для того, щоб ця хвиля ніколи не спадала і стала частиною нашої культури. Цього року ми мали більше 100 анкет номінантів, які подавали переважно їх друзі, знайомі чи родичі. Кожного року їх відбирає оргкомітет. “Євромайдан SOS” не має ніякого відношення до відбору, ми це повністю доручаємо журі. Це мабуть найскладніша робота. 
 
Пане Ігоре, ви були цього року в журі. Розкажіть, за якими критеріями відбирали переможців?
 
Ігор Козловський: Було надзвичайно складно. Ти також робиш таку волонтерську роботу, бо відкладаєш свої справи і повинен ретельно подивитися на долю тієї чи іншої людини, відмітити її місце в суспільстві. Усім хотілося дати премію і сказати їм “дякую”, тому що люди роблять величезний подвиг, який є піднесенням не тільки їх, а й всього громадянського суспільства. Але, все ж таки, треба було відібрати. Ми спілкувалися з членами журі, сиділи, обмірковували, потім зводили номінантів до десятки, а потім кожен обирав свою трійку. 
 
Були суперечливі моменти чи ви одразу визначили, хто має бути в трійці? Можливо, вас хтось з волонтерів по-особливому причарував? 
 
Ігор Козловський: Я, наприклад, свою трійцю дав і саме ця трійка стала переможцями. Може, це тому, що в мене є досвід, я знаю цих людей. Я знаю багатьох волонтерів, спілкуюсь з ними, спостерігаю за їхньою роботою і мені дуже радісно, що не тільки я їх знаю, а й вся країна. 
 
Які історії найбільше запам’яталися? 
 
Ігор Козловський: Всі вони залишаються в пам’яті. Я навіть не можу окреслити групу тих чи інших людей: тих, хто колективно робив щось, ті ж “Сітки”, чи тих, хто робив щось повсякденне, хтось займався з дітьми, хтось — екологічною діяльністю. Хотілося побачити всіх цих людей. Торкається серця будь-яка така праця. 
 
Чи складно було розмежовувати, хто більше заслуговує бути лауреатом між, наприклад, тими, хто допомагає армії, тими, хто бореться за чисте довкілля, волонтерить за кордоном?
 
Ігор Козловський: Складно, тому ми вирішили, що всіх потрібно відмітити, але все-таки вага тієї чи іншої людини, масштаби її діяльності також мали значення, коли ми вирішували, кого саме нагороджувати головними преміями. Той же Петро Дудник або Ірина Довгань, чи Пол Хадченсон — трійка переможців, які вже стали частиною нашої історії, і ми спостерігаємо за їхньою діяльністю не один рік. 
 
Лауреат цьогорічної премії “Євромайдан SOS”, волонтер-капелан Петро Дудник, який долучився до ефіру Українського радіо телефоном розповів про своє ставлення до нагороди, а також поділився роздуми щодо розвитку волонтерського руху в Україні.
 
Ви стали другим волонтером, який отримав премію “Євромайдан SOS”. Як ви вважаєте, чи потрібно волонтерам визнання? 
 
Петро Дудник: У кожної людини є потреба творити добро і це нормально, якщо хтось каже йому “дякую”. А є ненормальна потреба, коли у людини марнославство, і вона хоче щоб її обговорювали.  Якщо ти робиш добро і тобі хтось скаже “дякую” — це нормально. А якщо ти робиш з командою доброю навіть якщо тобі кажуть “дякую”, і ти розумієш, що це стосується всієї команди, то це ще більше тому ти можеш сказати своїм людям: давайте робити добро далі, бо це також і ваша нагорода. Я вважаю, що ця нагорода не для мене персонально, а для всієї команди, яка рятувала і вивозила громадян з окупованих територій. Насправді, всі мають страх, якщо говорити про 2014 рік. Це не я сам вивозив стільки людей, а просто був здатний організувати велику команду людей, які повірили і ризикували своїм життям і здоров’ям. 
 
У ті моменти коли ви відчували страх, що вас тримало і що додавало снаги працювати далі?
 
Петро Дудник: Я трохи ширше відповім. Я дуже радий, що за останні 5 років, це яскраво видно, змінилась ментальність нашої нації. Чесно кажучи, вона не дуже гарна. Ми дуже сфокусовані на егоїзмі. Це навіть виразилось у наших приказках: “не з’їм, так понадкушую”, “моя хата з краю”. Але за останні 5 років ментальність сильно змінилася. Наприклад, коли було Євро-2012, теж потрібні були волонтери. Теж хтось щось робив, але це не було потужним рухом, переважно все робили за оплату. Коли прийшла трагедія в нашу країну, люди піднялись. Бізнесмени залишили свої бізнеси і почали допомагати. Піднявся цілий рух і він продовжується. Мені це говорить, що ментальність змінилася. Вона змінилась в напрямку від себе до іншого. Я справді радий, що наша країна повертається до зміни ментальності і мене це наштовхує на думку про те, що у нашої держави, наших людей є велика перспектива.
 
Що б ви хотіли побажати людям, можливо тим, які хочуть стати волонтером? Як долучитися до цього руху? Як навчитися більше віддавати?
 
Петро Дудник: Я прямо зараз проводжу для 36 волонтерів, 18 старост в Святогірську романтичні канікули, тому що люди перегорають, і сімейні відносини порушуються. Саме зараз ми в цьому процесі. Хочу сказати, що відчуття щастя на 85% закладено в сфері відносин і тільки на 15% у сфері досягнень.
 
Коли ви помираєте, то думаєте не про те, що не купили нову машину чи недобудували ще одну кімнату. Ви думаєте про те, що якось не зовсім добре, що було мало відносин з дітьми або не допоміг матусі, або ще щось. Я подумав, а для чого мені про це жалкувати тільки перед смертю, чи не краще почати це робити це зараз. Тому побажання тим, хто хоче стати волонтерами: починайте робити добро. Коли ви робите маленькі-маленькі добрі справи, то воно все виливається у велику річку, яка вас виносить на якісь хвилі і завжди пам’ятайте, що якщо ви робите чесно добро, то вам не потрібно перейти оцю межу марнославства, коли ви будете на цьому годуватися. Продовжуйте завжди робити добро. 
 
Слухати повну версію.
Дивитися повну версію. 
 


Тематика публікації:        

Останні публікації цього розділу:

Членів громадської організації “Екодія”, яких безпідставно затримали у Польщі, відпустили

Спроможна ОТГ – не міф, а фаховий аудит допоможе зробити її такою

Тетяна Павлик - Крісло для Ангела

Молодь і поліцейські в Івано-Франківську вчилися розпізнавати дискримінацію та як їй протидіяти

На Київщині навчали фахових працівників протидіяти насильству

В Лозно-Олександрівської ОТГ на Луганщині громадяни приєдналися до обговорення планів розвитку освіти в громаді