Інтереси дитини повинні стати основою роботи усіх державних інституцій

Нещодавно за підтримки Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) в Україні експерти Міжвідомчої координаційної ради з питань правосуддя щодо неповнолітніх здійснили візит до Грузії. Це одна з небагатьох країн у світі, яка також має досвід роботи спеціального державного дорадчого органу, що займається правосуддям для дітей. Про практику з-за кордону, яку варто впроваджувати в Україні, розповіла радник Міжвідомчої ради – к.ю.н. Соломія Старосольська.

Чому саме грузинський досвід важливий для України?

Створення міжвідомчих координаційних рад – хоча й поширений у Європі досвід, але не усюди успішний. Грузія є чи не найкращим прикладом серед створених урядами відповідних дорадчих органів. Трохи більше року їм знадобилося, щоб підготувати та прийняли необхідне законодавство, пройшовши всі етапи прийняття Кодексу про правосуддя для дітей: від початку написання й до голосування Парламентом. Ймовірно, цей успішний результат є тому, що ця рада об’єднала представників дуже різних відомств, які всі, як один, пропрацювали кожен аспект проекту за рік посиленої роботи.

Маючи такий позитивний приклад, ЮНІСЕФ підтримав створення Ради й в Україні, а до організації її роботи запросили грузинських експертів. Проте для того, щоб краще зрозуміти концепцію роботи такого органу та виклики, з якими він може стикатися, нам було важливо особисто ознайомитися з роботою відповідної Ради та її членів.

З якими викликами може стикатися Міжвідомча координаційна рада з питань правосуддя щодо неповнолітніх в Україні?

Рада створена, як платформа для дружньої співпраці та взаємозв’язку усіх органів, що дотичні до правосуддя для дітей. Однак, коли ви працюєте у столиці, досить часто до вас не доходить інформація про ті проблеми, які виникають у регіонах. Місцеві спеціалісти хоча й належно працюють, як правило, прикладаючи максимальні зусилля до виконання своїх завдань, однак часто по-своєму здійснюють тлумачення окремих норм закону, що має, звичайно ж свої наслідки. Проблемні питання вони обговорюють між собою, та не знають, як правильно впливати, за необхідності, на зміни та покращення законодавства. А ми, в свою чергу, не можемо знати, за відсутності інформації, що такі існують.

Ми розуміли це, і тому ще до поїздки в Грузію обговорювали можливості створення  протягом наступних років відокремлених підрозділів Міжвідомчої ради. І от, коли ми приїхали до Грузії, то виявилося, що у них є такі підрозділи у кожному регіоні.

Коли у Грузії було створено такі підрозділи?

Їх створили одразу після набуття чинності у Грузії Кодексу ювенальної юстиції за підтримки міжнародних партнерів у січні 2017 року. Працівники таких підрозділів одразу почали збирати інформацію про проблеми, які виникають у сфері правосуддя для дітей. Не буває ідеального законодавства, адже практика вимагає плинного процесу внесення змін. Тож завдяки цим підрозділам грузинські колеги вже на момент нашого візиту мали рекомендації щодо змін до законодавства та чекали їхнього внесення у Парламент.

Як правоохоронна та судова системи в Грузії взаємодіяла з дітьми до реформи?

У Грузії, як і у нас зараз, не було спеціалізованого органу для захисту прав дітей, у тому числі правопорушників. А ті спеціалісти, які взаємодіяли з неповнолітніми, що вчинили правопорушення, здебільшого зосереджувалися на виправленні протиправної поведінки, а не її причин. Профілактика злочинності чи належна реабілітація таких дітей не існували, а тим паче не було спільних заходів усіх органів, які б могли на це впливати. Усі спеціалісти працювали уособлено, тож не було необхідного взаємозв’язку, щоб досягати найкращого інтересу дитини.

Тому і створили Раду, і її результати вражають. Так, сьогодні у різних відомствах – прокуратурі, адвокатурі, поліції, всюди – перше, на чому вони наголошують – це «найкращі інтереси дитини». Для них це ніби «вершина гори», а вони відповідальні за те, щоб її підтримувати.

Їм вдалося встановити цей пріоритет завдяки політичній волі тих людей, які очолили цю реформу. Це були компетентні й впливові фігури – Рената Вінтер, відома міжнародна експертка з питань правосуддя для дітей, Президент Комітету ООН з прав дитини, та Ніно Ґвенетадзе, теперішня голова Верховного суду Грузії. Вони обидві мають дуже велику підтримку та авторитет в Уряду, міжнародних партнерів та й громадян.

У нас роль драйвера реформи на себе взяло Міністерство юстиції та Наталія Бернацька, перший заступник Міністра юстиції, яка очолює Раду, що, переконана, дасть можливість досягти максимально успішних результатів.

Яку роль судова влада може зіграти у реформі правосуддя для дітей?

Щоб реформа відбулася, її мають підтримувати усі ключові установи. Верховний Суд може представити позиції судової гілки влади у зміні законодавства, забезпечити високий рівень довіри до застосування програм примирення, допомогти популяризувати різноманітні форми відновного правосуддя, ту саму медіацію.

Думка суддів колосально важлива для успішної реформи, але поки що такого роду співпраця із Верховним Судом, враховуючи те, що його було лише нещодавно створено, тільки у планах. Із судовою владою на місцях ми вже маємо досвід співпраці, приміром, декілька разів проводили успішні для нас опитування щодо питань, які потребують професійної думки. Судді відповідають на наші запитання доволі швидко. А це, вважаємо, показує, що вони зацікавлені у темі юстиції для дітей й для них відповідна реформа також важлива.

Правосуддя для дітей – це не тільки про тих, хто вчиняє правопорушення, але й і про свідків та жертв злочинів.

Правосуддя щодо дитини стосується не тільки того, хто вчинив правопорушення. Це так само і профілактика вчинення злочинів, а також робота із неповнолітніми свідками та потерпілими від злочинів. Щодо правового статусу останніх в Україні немає комплексних досліджень. Хоча деякі експерти говорять про потребу у змінах законодавства, наразі не зовсім зрозуміло, якими саме вони мають бути. Перш ніж розробляти стратегію змін у цій сфері, ми хочемо детально вивчити положення законодавства інших країн, які стосуються відповідних категорій дітей.

Чи давали вам колеги поради вирішення певних проблем, з якими вони стикалися?

Це був лише ознайомчий візит, але, звичайно, грузинські колеги надали нам ряд рекомендацій. Перш за все, вони звернули нам увагу на необхідність залучення органів пробації до пілотування програми примирення. Вказали на велике значення моніторингу результатів проекту. У Грузії є окремі підрозділи у прокуратурі, поліції та інших органах, які займаються винятково цим питанням. Вони збирають інформацію, статистику, проводять навчання, складають річні плани. Ми, у свою чергу, для цього плануємо створити окрему робочу групу Ради.

В Україні не передбачені ювенальні спеціалісти та підготовка цих кадрів. Як має вирішитися це питання?

Одна з ключових цілей Ради на наступний рік –прийняття законопроекту, згідно якого буде створено систему спеціалізованих фахівців у сфері ювенальної юстиції. Щоб навчати їх, коли вже буде прийнято закон, потрібно розробити єдині стандарти навчання спеціалістів та проводити окремі тренінги. При цьому, для адвокатів методика таких тренінгів уже розробляється партнерами Міністерства юстиції Програмою USAID «Нове правосуддя». Такі тренінги уже запущено UNICEF в Україні і для поліцейських. Поступово будемо намагатися комплексно навчати усіх спеціалістів. Та на сьогодні до моменту прийняття закону у нас ще є досить часу для цього.

Окрім налагодження співпраці між державними органами, реформа полягає у розвитку відновного правосуддя та альтернативних видів покарань. Як у Грузії працює досвід застосування громадських робіт?

У Грузії майже не займаються питанням громадських робіт, тому що там зосереджено акцент на програмі примирення. Завдяки медіації в установах відбування покарання у них перебуває лише 7 дітей. Звісно, є випадки, коли не можна примирити, наприклад, якщо дитина у 14 років вчиняє умисне вбивство.

Та статистично діти найчастіше вчиняють крадіжку чи грабіж. Переважно ці діти походять з такого середовища, яке формує у них криміногенний світогляд та цінності. Інколи діти не розуміють наслідків своїх вчинків або прагнуть утвердити свій авторитет серед однолітків. Таким дітям потрібно виховання та медіація, а не ізоляція від суспільства.

Ми також працюємо над розвитком застосування альтернативних видів покарань, як-от громадських робіт. Ми б хотіли, щоб ці роботи відповідали сучасним потребам та були корисні для неповнолітніх: прибирання парко-смуги чи на території школи, або ж допомога громадським організаціям, які допомагають бійцям АТО, дитбудинкам, будинкам людей похилого віку.

Зазвичай злочини вчиняють ті діти, за якими неналежно доглядають батьки, або ж ті, які зовсім позбавлені батьківського піклування. Громадськими роботами їх можна навіть не стільки карати за правопорушення, скільки соціалізувати і давати можливість відчути себе корисними. У кожному регіоні є свої громадські організації, які потребують допомоги, і з ними можлива співпраця.

У Грузії медіацією займаються не тільки державні службовці, а й громадські організації. Яким чином вони співпрацюють з державою?

У них є громадська організація ГО “Грузинський центр психологічної та медичної реабілітації жертв катувань”, яка співпрацює з Центром попередження злочинності – державним органом, на базі якого реалізується програма примирення, та має медіаторів і навчає нових. До неї держоргани направляють запит про те, що є справа, де сторони можуть бути примирені через медіацію. Після цього їхній працівник включається у роботу.

Звісно, Грузія має населення у майже 4 мільйони, з яких третина живе у столиці, тож їм легше комунікувати. Однак і ми в Україні можемо застосувати досвід співпраці з громадськими організаціями. У нас в Україні працює «Інститут миру і порозуміння», який має багато готових документів, які можна застосовувати у роботі, а також власних медіаторів. Ми також плануємо реалізувати медіацію на базі центрів безоплатної правової допомоги, які мають мережу по всій країні та чітку вертикальну структуру. Цим проектом зараз займається громадська організація – Фундація DEJURE.

Зараз перед Радою стоїть більше ніж достатньо завдань: це і розробка стратегії, і плану її реалізації, і створення законопроекту, і пілотування програми примирення, і навчання усіх спеціалістів та багато інших завдань. На перший рік роботи ми також мали амбітні цілі, серед яких майже усі, як виявилося, були нам під силу й нам вдалося їх досягти.