Єдині правила для всіх: Україна переходить на нову систему сортування відходів

Україна переходить на нові стандарти сортування побутових відходів. Міністерство розвитку громад і територій затвердило оновлену Методику роздільного збирання, що визначає єдині правила для всієї країни. Це важливий крок у напрямку інтеграції до європейської системи управління відходами, яка працює за принципами циркулярної економіки — коли сміття перестає бути проблемою й стає ресурсом.

Зміни спрямовані на гармонізацію українського законодавства з директивами ЄС, відповідно до яких кожна держава має забезпечити роздільне збирання пластику, скла, паперу, металу та біовідходів. Такий підхід дозволяє суттєво скоротити кількість сміття, що потрапляє на полігони, і збільшити частку перероблення. Для порівняння: у Європі на полігони потрапляє менше 10–15% відходів, тоді як в Україні цей показник перевищує 90%.

Раніше правила сортування в громадах різнилися: десь діяла двоконтейнерна система, десь — п’ятиконтейнерна, з різним кольоровим маркуванням. Через це люди часто не розуміли, куди саме викидати відходи. Тепер система стає єдиною та зрозумілою для всіх.

Визначено офіційні кольори контейнерів:

• жовтий — для пластику;
• зелений — для скла;
• синій — для паперу та картону;
• коричневий — для біовідходів;
• сірий або чорний — для змішаних побутових відходів;
• червоний — для небезпечних компонентів, наприклад, батарейок чи ламп.

На контейнерах обов’язково буде нанесено чітке маркування — текст або символи. У разі потреби передбачено наліпки з шрифтом Брайля та контрастні позначки для людей із порушеннями зору. Така уніфікація дозволить сформувати культуру сортування — від дитячого садка до офісу, зробивши екологічну звичку простою, зручною і зрозумілою для кожного.

У новій Методиці роздільного збирання відходів вперше системно визначено, як саме мають функціонувати пункти прийому вторинної сировини. Вони поділяються на стаціонарні, мобільні та центри роздільного збирання — кожен із чітко прописаними вимогами, щоб процес був безпечним, зручним і прозорим.

Стаціонарні пункти — це спеціально обладнані кімнати або невеликі споруди у житлових будинках, торгових чи освітніх закладах. Вони повинні мати тверде покриття, автономну вентиляцію, гігієнічне прибирання та зручний доступ для транспорту. Такі пункти працюють постійно і приймають основні види відходів — папір, пластик, скло, метал.

Мобільні пункти — це новий формат для України, який уже успішно працює в Європі. Це спеціальні автомобілі або причепи, що курсують за графіком у житлових районах, біля шкіл чи ринків і приймають від населення відходи на місці. Така система особливо ефективна у сільських громадах, де немає можливості встановити стаціонарні майданчики.

Центри роздільного збирання — це масштабніші об’єкти, де можна здати одразу кілька видів сировини: від пластику й скла до великогабаритних речей, техніки чи небезпечних відходів — наприклад, батарейок або ламп. Вони стають осередками екологічної інфраструктури громади, дозволяючи не лише зменшити навантаження на полігони, а й залучати бізнес до вторинної переробки.

Для кожного виду пунктів визначено санітарні та технічні вимоги: відстань від шкіл, лікарень і житлових будинків, наявність під’їзних шляхів, системи водовідведення, безпечне освітлення та облаштування території. Такі стандарти забезпечують європейський рівень якості та роблять сортування зручним для людей і безпечним для довкілля.

Нова Методика визначає чотири технологічні схеми роздільного збирання побутових відходів, які громади можуть впроваджувати залежно від своїх можливостей, інфраструктури та кількості населення. Головна мета — зробити систему максимально гнучкою, щоб кожен населений пункт — від великого міста до невеликого села — міг ефективно організувати сортування.

Схема 1 — найпростіша. Вона передбачає лише два контейнери:

• блакитний — для ресурсоцінних відходів, які можуть бути повторно використані або перероблені;
• сірий або чорний — для змішаних відходів, що не підлягають сортуванню.
  Це базовий варіант, зручний для невеликих громад, де поки немає розвиненої інфраструктури або підприємств із перероблення.

Схема 2 передбачає три контейнери і вже дозволяє окремо збирати один вид ресурсоцінних відходів, наприклад пластик.
Інші види (папір, скло, метал) потрапляють до контейнера з написом «ресурсоцінні», а залишки змішаного сміття — у сірий або чорний контейнер. Такий підхід дозволяє поступово переходити від базової системи до більш ефективної, розширюючи кількість потоків перероблення.

Схема 3 використовує чотири контейнери — для пластику, скла, паперу та змішаних відходів. Вона вже наближається до європейських стандартів і дозволяє отримати чистішу сировину для повторного використання. За даними екологічних компаній, саме на цьому етапі якість вторинної сировини може зрости майже на 40%, адже відходи не змішуються між собою.

Схема 4 — найповніша та найбільш ефективна. Вона включає п’ять контейнерів:

• жовтий — для пластику;
• зелений — для скла;
• синій — для паперу та картону;
• коричневий — для біовідходів (залишків їжі, листя, гілок);
• сірий або чорний — для змішаних відходів.
  Саме така система діє у більшості країн ЄС і забезпечує найвищий рівень перероблення — понад 60%усіх побутових відходів.

Органи місцевого самоврядування отримали право самостійно обирати схему, враховуючи цільові показники перероблення, передбачені у регіональних планах управління відходами. Це дозволяє громадам поступово нарощувати рівень екологічної спроможності — від базової двоконтейнерної моделі до повного європейського стандарту.

Фактично, нова система — це перехід від хаотичного збору сміття до структурованої екологічної політики, де кожен контейнер має свою роль, а кожна громада — власну відповідальність за чистоту довкілля.

Як це вплине на громадян

Нові правила сортування безпосередньо стосуються кожного. Вперше в Україні впроваджується єдина система кольорів, символів та вимог, яка зробить процес зрозумілим для всіх — від мешканців великих міст до жителів маленьких сіл.

Найпомітніша зміна — єдине маркування контейнерів. Тепер більше не потрібно здогадуватися, чому в одному місті зелений контейнер для скла, а в іншому — для пластику. Всі громади користуватимуться однаковими кольорами, затвердженими на державному рівні. Це дозволить не лише спростити сортування, а й сформувати екологічну культуру з дитинства — у школах, садочках, офісах і вдома.

Запроваджено й нові санітарні норми зберігання відходів. Ресурсоцінні матеріали дозволяється зберігати не більше року, тоді як змішані — лише у межах термінів, визначених Міністерством охорони здоров’я. Це означає, що відходи не накопичуватимуться місяцями у дворах або на перевантажених майданчиках, а швидше потраплятимуть на перероблення чи утилізацію.

Для громадян це — не просто нові кольори контейнерів. Це новий спосіб мислення, який формує побутову відповідальність і дозволяє кожному долучитися до великої системної зміни.

В Україні щороку утворюється понад 10 мільйонів тонн побутових відходів, більшість із яких і досі потрапляє на полігони. Саме тому держава почала перехід до нової моделі управління відходами, яка відповідає європейським стандартам.

В основі цих змін — рамковий Закон «Про управління відходами» та оновлена Методика роздільного збирання, що вперше встановлюють чіткі, зрозумілі та обов’язкові правила для всіх учасників процесу. Вони визначають, як саме мають працювати пункти збору, мобільні станції та центри сортування, і вводять економічні стимули для тих, хто обирає екологічні рішення.

Серед ключових інструментів — принцип «забруднювач платить», який зобов’язує виробників і споживачів брати участь у фінансуванні системи перероблення. Також запроваджується екологічний податок на захоронення, що зробить вивезення несортованого сміття економічно невигідним. Це дозволить перенаправити ресурси у розвиток сучасних підприємств, які перероблятимуть відходи у вторинну сировину.

Система планування стає трирівневою — національний, регіональні та місцеві плани поводження з відходами. Такий підхід об’єднує зусилля держави, громад, бізнесу та громадян, створюючи основу для інвестицій у галузь перероблення та для формування повноцінної екологічної інфраструктури.

Зрештою, ці зміни — це не просто нові контейнери чи податки. Це цивілізаційний перехід до свідомого споживання, де кожен українець розуміє: від того, як ми поводимося з відходами, залежить чистота наших міст, безпека довкілля та якість життя наступних поколінь.

Європейський контекст

Україна послідовно адаптує своє законодавство до європейських екологічних директив, насамперед до вимог пакету документів «Circular Economy Package» — комплексу стратегій Європейського Союзу щодо впровадження циркулярної економіки. Її головна ідея полягає в тому, що ресурси використовуються повторно, а обсяг відходів поступово зводиться до мінімуму.

Цей пакет визначає чітку мету для країн ЄС: до 2035 року обсяг відходів, що потрапляють на полігони, не повинен перевищувати 10% від загальної кількості побутових відходів. Решта має бути відсортована, перероблена або використана повторно. Це амбітне, але досяжне завдання, яке вже демонструє результати.

Сьогодні понад 60% усіх побутових відходів у Європі переробляються або повторно використовуються, а в таких країнах, як Німеччина, Австрія, Бельгія, Нідерланди та Швеція, цей показник сягає 70–80%. Там сортування є не просто обов’язком — це повсякденна культура поведінки. Громадяни з дитинства знають, у який контейнер кидати папір, пляшку чи батарейку.

У багатьох містах ЄС працюють системи депозитного повернення упаковки (DRS), коли за кожну здану пляшку або банку людина отримує гроші чи знижку в магазині. Ця модель діє у понад 12 країнах і забезпечує рівень збору пластикової тари понад 90%.

Кожен вид відходів у Європі має власний «життєвий цикл»:

• пластикові пляшки стають новою упаковкою або синтетичними волокнами для одягу;
• макулатура повертається у вигляді книг, зошитів чи пакувального картону;
• органічні рештки перетворюються на біогаз, який використовується для опалення та виробництва електроенергії;
• метал і скло майже повністю перероблюються без втрати якості.

Такий підхід не лише зменшує навантаження на довкілля, а й створює нову економіку. За оцінками Європейської комісії, циркулярна економіка забезпечує понад 4 мільйони робочих місць у ЄС, генерує сотні мільярдів євро доходів і стимулює розвиток інновацій у сфері матеріалів і технологій.

Європейська практика довела: сортування — це не складно, це вигідно. Чим більше відходів повертається у виробничий цикл, тим менше громади витрачають на вивезення сміття, а підприємства отримують доступ до вторинної сировини. Кожна тонна відходів, що не потрапила на полігон, — це заощаджена енергія, вода та чисте повітря для майбутніх поколінь.

Для України цей досвід надзвичайно цінний. Нові стандарти сортування, єдині кольори контейнерів, створення пунктів прийому та центрів збору — це перші кроки до формування власної екологічної архітектури, у якій сміття розглядається не як проблема, а як ресурс.

Таким чином, адаптація європейських підходів — це не бюрократична вимога, а інвестиція у чисте, здорове й сучасне майбутнє, де кожен мешканець усвідомлює власну відповідальність за довкілля. Україна фактично долучається до спільної екологічної стратегії Європи, доводячи, що навіть у складних умовах може будувати сталу й ефективну систему поводження з відходами.

Роль громад і бізнесу

Успіх реформи поводження з відходами залежить не лише від законів, а від того, як ці правила реалізуються на місцях. Саме громади, комунальні підприємства, бізнес і самі громадяни є рушіями змін.

Міста та села повинні визначити власні технологічні схеми збирання, враховуючи кількість населення, інфраструктуру та обсяги відходів. Важливим завданням місцевої влади є облаштування контейнерних майданчиків, створення умов для зручного під’їзду спецтехніки, встановлення інформаційних табличок та інструкцій для населення. Кожна громада має також розробити регіональний план управління відходами, який узгоджується з національною стратегією. Це дозволить ефективно координувати роботу перевізників, пунктів прийому та підприємств із перероблення.

Бізнес відіграє не менш важливу роль. Підприємства можуть створювати власні сортувальні станції у виробничих приміщеннях, офісах і торгових центрах, запроваджувати роздільний збір у кафе, готелях, магазинах. Для великих компаній це не лише соціальна відповідальність, а й економічна вигода: менше витрат на утилізацію, можливість працювати з партнерами, які дотримуються принципів ESG (Environmental, Social, Governance). Уже сьогодні українські компанії, що впроваджують сортування, зменшують кількість відходів на 30–50%, отримуючи позитивний імідж і підтримку споживачів.

Водночас для малого бізнесу передбачено систему економічних стимулів. Нові податкові механізми, зокрема екологічний податок і принцип «забруднювач платить», мотивуватимуть підприємців здавати відходи на перероблення, а не на полігони.

Для громадян участь у реформі починається з простих дій — кидати відходи у правильний контейнер, здавати батарейки до спеціальних пунктів, не залишати сміття у парках і лісах. Ця звичка може здаватися дрібницею, але саме вона формує суспільну екологічну культуру. У країнах Європи понад 70% успіху системи залежить саме від участі населення.

В Україні такі зміни вже дають результати. Наприклад, у багатьох громадах Київської, Львівської, Івано-Франківської областей діють спільні програми з переробними підприємствами — люди здають відходи, а отримані кошти громади спрямовують на благоустрій.

Отже, співпраця держави, бізнесу та громадян — це основа реформи. Вона перетворює ідею сортування з бюрократичної вимоги на спільну справу, яка приносить користь і довкіллю, і економіці, і майбутнім поколінням.

Ще один важливий — Національна мапа пунктів прийому вторинної сировини – recyclingpoints.org. Вона допомагає кожному знайти найближче місце, де можна здати пластик, скло, батарейки, техніку чи інші відходи на перероблення. Мапа постійно оновлюється, об’єднуючи державні та приватні пункти прийому, і вже охоплює тисячі локацій по всій Україні. Це — цифровий міст між людиною та екологічною інфраструктурою країни.

Кожен жест має значення. Кожна пляшка, кинута у правильний контейнер, кожен кілограм зібраного пластику чи паперу — це маленький, але реальний внесок у чисте майбутнє країни. І саме завдяки об’єднанню держави, бізнесу, громад і волонтерів Україна стає ближчою до того, щоб увійти в екологічну спільноту Європи як країна, що не лише бореться за свободу, а й дбає про планету.

На сьогодні обсяг відходів руйнації в Україні вже перевищує 6 мільйонів тонн. Найбільше їх у прифронтових регіонах: Харківській, Херсонській, Миколаївській, Дніпропетровській та Запорізькій областях

Над матеріалом праювали: Марія Сурова, Юлія Мархель