Керівниці «Української жіночої демократичної мережі» відвідали Боснію та Герцеговину в рамках проєкту «Підтримка жіночих ініціатив під час війни в Україні» Міжнародного республіканського інституту. Там вони зустрілись із представниками влади, науковцями та дослідниками,  щоб дізнатися досвід відновлення країни у післявоєнний період.

Ірина Славова: «Мирні угоди із ворогом – не наш шлях»

Ірина Славова, керівниця ГО «Українська жіноча демократична мережа» зазначає, що головний урок, який винесла із поїздки – краще вчитися на чужих помилках.

«Мені хочеться вірити, що Україна винесе уроки із попередніх конфліктів та воєн різних країн. І перше, що треба розуміти: мирні угоди із ворогом – не наш шлях», – зазначає Ірина.

«Під час візиту, усіх нас вразило, що представники Боснії і Герцеговини, із якими ми мали зустрічі, наголошували, що треба сідати за стіл перемовин і підписувати мирні угоди. Після всіх зустрічей ми зрозуміли, чому для Боснії – це був вихід. Країна була слабкою, вони не мали такої потужної підтримки міжнародних організацій, як ми, не мали зброї. Виснаження та моральна втома підштовхнули їх до укладання мирної угоди.

Водночас, я відзначила для себе кілька застережень. Минуло майже 30 років після підписання мирної угоди, але Боснія як країна досі на низькому рівні життя. Досі процвітає корупція, не впроваджені реформи, нерозвинене громадянське суспільство… Попри те, що країна має туристичний, економічний потенціал, немає економічного розвитку. Зрозуміла, що попри все, нам потрібно продовжувати розвиватися та будувати сильну країну: просувати реформи, викорінювати корупцію, розвивати активне громадянське суспільство.

Що насправді вражає – уміння берегти історію і спогади. Коли ми зустрілися із меркою Сараєво Беньяміною Карич, вона показала нам музей історії війни та окупації. Тут збережені експонати, які показують та зберігають історії постраждалих та зберігають хроніки судового процесу в Гаазі. Я одразу написала нашому меру, що після деокупації Мелітополя, нам теж потрібно буде робити такий музей. Щоб зберегти ці спогади, аби більше ніколи не допустити такої війни».

Ганна Давиденко: «Ми зараз усі з вами переживаємо за майбутнє наших дітей»

Ганна Давиденко, керівниця Центрального регіону УЖДМ, згадує, як 24 лютого, їй зателефонувала Свєтлана Замбоні, депутатка з Боснії і Герцеговини. Спочатку вислухала про початок війни, а потім сказала, що «головне завдання України у цій війні максимально вижити і врятувати країну. Але найважче вас чекає після перемоги».

Свєтлана Замбоні оцінювала ситуацію як жителька Боснії і Герцеговини, жінки, яка пережила досвід війни у країні.

«Після візиту до Боснії і Герцеговини я теж зробила кілька висновків, якими хочу поділитися.

Усі дні нашого короткого відрядження були дуже насиченими і емоційними. Було багато сліз. Бо неможливо спокійно розповідати те, що росіяни роблять в Україні. Я зрозуміла ще раз наскільки важливо «говорити зі світом». Щохвилини. Бо те, що для нас, українців, є очевидним, не для всіх є таким за межами України. І одна справа, коли говорять високопосадовці з України чи дипломати, інша – такі люди, як ми. Жінки, які приїхали хтось з окупованих територій, хтось з деокупованих, хтось з прифронтових, а хтось мусив залишити своїх дітей за кордоном в чужих людей і залишитись допомагати своїй країні. І коли ми говорили про те, що кожна з нас бачила на власні очі, відчувала, переживала – то плакали всі, і ми, і наші колеги, з ким ми мали зустрічі. І така народна дипломатія має дуже велике значення.

Окремо хочу сказати про дітей воєнного часу. Цю тему ми обговорювали багато, бо кожна з нас, окрім усіх інших посад є насамперед мамою, і ми як і мільйони українських батьків переживаємо, що ж буде з усіма маленькими українцями після війни.

З моменту початку війни у Боснії пройшло 30 років. Це час, за який виросло ціле покоління дітей, які мали воєнне дитинство. Попри те, чи це були діти, які ховалися від куль у сховищах окупованого Сараєво, чи діти, яких батьки встигли евакуювати за кордон в інші країни – усі ці діти мають досвід війни. Про це ми довго говорили з Ясмінко, який сам народився під час війни, а зараз очолює Музей Воєнного дитинства у Сараєво і збирає воєнні історії дітей. Я коли читала ці історії – плакала. Бо ви і уявити собі не можете, наскільки вони є схожими до того, що переживають зараз українські діти. Але! Попри все! Ми повинні пам’ятати, що війна завершиться і діти виростуть. І нехай історія Беньяміна Каріч, мерки столиці Боснії і Герцеговини міста Сараєво надихне і українських батьків. 

Їй 30 років. Тобто вона народилася в рік, коли почалась війна у БіГ. І своїх перші чотири роки життя вона провела в окупації, під обстрілами, ховаючись у підвалах. Внаслідок пережитого вона деякий час заїкалася. Але також внаслідок пережитого вона стала сильною. Захистила докторську дисертацію, стала науковицею, а на виборах цього року перемогла і очолила місто Сараєво.   Харизматична, позитивна, щира. Для мене Беньяміна є прикладом не просто жіночого лідерства у політиці. А хорошою ілюстрацією, як страшний життєвий досвід можна перетворити у свої сильні сторони.

Ми зараз усі переживаємо за майбутнє наших дітей. Але упевнена, що ми переможемо на наших умовах! І наших маленьких українців чекає світле прекрасне майбутнє у вільній, незалежній, демократичній і процвітаючій Україні!»

Юлія Дзюба: «Важливо фіксувати усі воєнні злочини»

Юлія Дзюба координаторка проєку у східному регіоні УЖДМ, зазначає, що під час поїздки до Сараєво запам’яталося, що попри 30 років спокою, місто, усе ще нагадує про війну: «дірки від куль на будівлях, пам’ятники, музей трибуналу – усе говорить про криваві події».

Серед іншого Юлія відзначає, що головний урок поїздки дав прем’єр-міністр кантону Сараєво Едін Форто, який сказав: «Ми маємо досвід відновлення після війни, але ми можемо вам скоріше розказати як вчиняти не треба».

«Бо й справді за 30 років миру країна не досягла значних результатів у розвитку. Але щодо практик, які хотілося б перейняти – це напрямок вдосконалення технологій і методик пошуку безвісти зниклих та ДНК-експертизи загиблих військових. Крім того, боснійські колеги звертали увагу на необхідність детального збору доказів злочинів, що вчиняє Росія, адже потім вони стануть основою обвинувачення. Тут теж була важливою зустріч з Ясмінкою Джумхур, омбудсменкою Боснії і Герцеговини, яка розказала про специфіку роботи Комісії щодо розслідування воєнних злочинів Росії в Україні.

Щодо відновлення України, то важливо, щоб все фінансування і звітування було максимально прозорим, це дозволить інвесторам бачити куди витрачаються ресурси. У цьому ракурсі особливо важливою є антикорупційна реформа».

Юлія Вусенко: «Під час війни потрібно думати не лише про виживання»

Юлія Вусенко, керівниця Північного регіону УЖДМ, зазначає, що наслідки війни досі відчуваються.

«У Боснії і Герцеговині я була не вперше. Та так заглибитися у війну та питання, які вона для них лишила відкритими вдалося лише у цей раз. Країна досі зранена. І це простежується всюди. Та я все ж намагалася вловити сутність причин, що призвели до таких наслідків. І є речі, які мені не дають спокою після цієї поїздки…

Під час війни потрібно думати не лише про виживання. На кожній зустрічі усі повторювали одне і те ж, що під час війни, мали одне завдання – вижити: «Нас не цікавила корупція та схожі виклики, бо було не до того. Тепер ми розуміємо, що не можна було це розділяти, потім з цим не впоратися».

Корупцію толерувати не можна. Ділити проблеми на безпекові й інші не варто, потім справитися із закоренілим процесами нереально. Дуже тригерить, бо бачу частину українців, які розділяють такі помилкові, як показує практика, думки, відбиваючись нашим, всім відомим, – «не на часі».

Винні мають нести покарання. Після підписання мирної угоди, країна відчула, що зло неможливо покарати. Хтось із підсудних брав на себе чужу провину і всі це знали, хтось пив отруту під час розгляду справи і помирав… Водночас, терміни покарання  склали від 12 до 40 років, деякі злочинці їх уже відбули і сьогодні знову ці ж люди, які ще вчора були засуджені, впливають на політику країни, формують порядок денний, підлаштовуючи його під себе і з підтримкою російських грошей це набуває страшних масштабів…

Що нам потрібно зараз робити – бути відкритими. Ще більше працювати над посиленням комунікації і не дозволити бюрократичній світовій машині втомитися від нашої війни».

Людмила Бурман: «Наш візит став яскравим виявом народної дипломатії»

Людмила Бурман, керівниця Південного регіону УЖДМ, відзначає, що ключовим розумінням під час поїздки було те, що досвід Боснії і Герцеговини  – це не наш сценарій завершення війни. 

«Країну змусили підписати Дейтонські угоди і фактично заморозити конфлікт. Тоді як фактори, що спричинили цю понад трирічну криваву бійню, залишаються актуальними дотепер.

Тут говорять про головний виклик – корупцію. Про неї згадують всі – від пересічних громадян до очільників столиці і кантонів, на цьому ж наголошує і керівництво Європейського Союзу, членства у якому країна домагається з 2016 року. Але упродовж 30 років задля викорінення корупції не знайшлося ні політичної волі, ні ефективних економічних рішень. У результаті з країни, де проживають менше 4 млн. осіб, щороку  виїжджають до 200 тис. громадян, переважно молоді. Тому обличчями осінніх виборчих перегонів тут стали саме молоді політики, покликані зупинити масовий відтік молоді закордон. 

Упевнена, наш візит був корисним для обох сторін, а ще став виявом справжньої народної дипломатії: ми знайшли додаткові аргументи на підтримку переконання у неможливості укладання мирної угоди з агресором. Представники боснійської влади, інтелігенції, недержавних організацій на нашому прикладі упевнилися в єдності українського суспільства і влади щодо сценарію закінчення війни. І це точно не мир на будь-яких умовах. Маю надію, що отримані боснійською стороною запрошення відвідати Україну, взяти участь у спільних наукових дослідженнях війни і миру, онлайн обговореннях тощо, матимуть практичний результат. Зокрема стануть формою протидії російській дезінформації, яка має колосальний вплив на місцеве суспільство і політичні кола. 

Якщо маєте друзів закордоном, не втомлюйтеся розповідати їм про Україну, про реальні причини і наслідки російської агресії, про наше бачення досягнення миру. Переможемо!

Ця публікація підготовлена у рамках проєкту «Підтримка жіночих ініціатив під час війни в Україні», який реалізовує ГО «Українська жіноча демократична мережа» за підтримки Міжнародного республіканського інституту та Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). Мета публікацій – розповісти історії жінок, які працюють під час війни та допомагають приближувати перемогу України.