“Донори – це живі люди. Ми теж втомились від бюрократії”

“Як це ви знайомите інші організації зі “своїми” донорами?” — запитали в нас під час “Зустрічі для змін”, що ми організували, аби українські НУО могли особисто познайомитись з представниками міжнародних громадських організацій, що реалізують гуманітарні та соціальні проєкти у співпраці з локальними організаціями. 

Питання нас здивувало, бо ми певні — партнерів вистачить на всіх. Нам важливо, щоб співпраці були рівноправними, бо це напряму впливає на ефективність допомоги. 

Зараз, українські локальні організації часто виступають імплементуючими партнерами, їх думку, досвід та локальні ресурси не враховують при плануванні програм гуманітарного реагування, що призводить до його неефективності.

“Деякі речі, які задизайнені в Брюсселі, в Нью-Йорку або в Женеві людьми, які ніколи не були в Україні, абсолютно не працюють. Наш голос має бути визначальним при плануванні проєктів. Ми знаємо, що треба людям на місцях. Потреби в Ужгороді, Дніпрі та Херсоні дуже різні” – зазначила під час дискусійної панелі Юлія Спориш, засновниця та директорка ГО “Дівчата”.

Для того, щоб сприяти розв’язанню цієї проблеми Національна мережа розвитку локальної філантропії разом з Карітас Україна організували “Зустріч для змін”. Ми вважаємо, що комунікація донорів та локальних ГО в одному місці може допомогти з:

1. Розвʼязанням проблеми локалізації, коли міжнародні НУО та донори не знають, яким локальним організаціям довіряти та спрямовують свої кошти не локальним НУО
2. Сприянням покращення ситуації щодо рівних партнерств 
3. Допоможе міжнародним донорам та НУО побачити реальні пріоритети локальних організацій та бажані сфери діяльності, щоб на основі цього планувати свої майбутні програми

“Українські організації поділились на дві категорії – одні відкрито говорять фідбек своїм донорам, своїм міжнародним партнерам. Вони цього не бояться. І це як раз таки, про рівне партнерство.А друга категорія – організації, які цього бояться. Вони думають, що ми апріорі не праві, ми не можемо цього робити. І це не правильно, бо це впливає на якість проєктів. Фідбек це завжди простір для розвитку і тільки так ми дійсно можемо робити якісь зміни” – поділилась своєю думкою про рівність партнерства фандрейзерка Національної мережі розвитку локальної філантропії Вікторія Заблоцька. 

Зі свого боку, представники донорських організацій та міжнародних громадських організацій, підтримують відкритість до діалогу. Закликають не боятись звітування та додавати унікальності своїм проєктам.

“Мені хочеться, щоб організації також припинили дивитись на донорів, як на донорів – це живі люди. Ось, жінки, такі ось, як я. Ми живі люди, тому ми прекрасно розуміємо, що тут відбувається. Коли ми вимагаємо звітування, то це для того, щоб ми могли довести донору нашому, що ваш проєкт ОК, що ваш проєкт потрібний, що він працює і це дуже важливо. Ми розуміємо, що ця бюрократія втомлює. Вона і нас втомлює. Але ми бачимо й позитивний рух. Вже зараз донори більш схильні підтримувати менші локальні організації, ніж це було до війни.” - Вікторія Климчук-Длугач, керівниця програми “Український Фонд Швидкого Реагування” IREX. 

Під час “Зустрічі для змін” учасники не лише подискутували про рівні партнерства та переваги чи недоліки мережування. Українські локальні організації мали можливість познайомитись з представниками донорських та міжнародних громадських організацій, обговорити спільні напрямки діяльності та домовитись про подальшу співпрацю. 

В кінці заходу, можливо зі скромності, ніхто з присутніх не захотів поділитись про подальші плани новостворених знайомств. Ми будемо підтримувати спілкування з учасниками, адже розуміємо, що формуванню партнерства потрібен час. І не боячись наврочити, ділимось своїм здобутком – знайомством з Urban Space 500. Вони мають простір, де можна проводити заходи, а ми маємо плани проводити зустрічі.

Зокрема й нові “Зустрічі для змін”. Слідкуйте за новинами Національної мережі розвитку локальної філантропії, щоб не пропустити наступну.