Майстерня молодіжних ініціатив “Дій та змінюй” — це був поштовх

Коли в Надвірній, Бурштині, Лукавцях, Коломиї та Ворохті створювали простори дружні до дитини, йшлося і про альтернативні можливості для освіти, й про місця, де діти  у безпеці та з користю будуть проводити час. Будуть учитися, гратися, знайомитися.

Практика показала, що ці простори стали також місцями сили, які збирають навколо себе активних людей. Від найменших і до найбільших. Тому важливо, щоб діти й молодь вчилися там втілювати в життя свої задуми. Отримували той цінний досвід, коли ви об’єднуєтеся заради ідеї, разом працюєте. А вкінці бачите, що воно того вартувало.   

Цьому допомогла Майстерня молодіжних ініціатив “Дій та змінюй”, яку започаткувала ГО “СТАН” в партнерстві та за фінансової підтримки чеської гуманітарної організації “Людина в біді” (PeopleinNeedUkraine). Спершу відбулися кількаденні тренінги, на яких молодь отримала знання та інструменти, необхідні для втілення своїх ідей.  Далі, в рамках “Дій та змінюй”, кожна з громад отримала для своєї ініціативи менторську та невеличку фінансову підтримку. Що з цього вийшло, читайте в матеріалі.

“Фист файний зарінок”

Зарінок — це рівне, затишне, трав’янисте місце біля річки. У селі Лукавці, Чернівецької області, на березі річки Сирет один із таких зарінків полюбився громаді.  Туди зручно дістатися, чи пішки, чи на авто. Туди приходять, щоб відпочивати, купатися, пекти шашлики. Та й простір дружній до дитини недалеко, тож фасилітатори й фасилітаторки  приходять туди з дітьми. Двічі на тиждень у просторі “активний день”. Вибираються на екскурсії, прогулянки, в тому числі й до річки, щоб пограти в спортивні ігри, посидіти біля вогню. Словом, люди вподобали собі це місце. Але й хотіли, щоб у них був не просто зарінок, а “Фист файний зарінок” (тобто “дуже файний”), та ще й з майданчиком для пляжного волейболу.

Майстерня молодіжних ініціатив “Дій та змінюй” стала відправною точкою. Місцеві активісти й активістки вирішили, що облаштування рекреаційної зони біля річки й буде тим проєктом, який вони втілять у рамках програми. 

Фінансова підтримка від СТАНу була невеликою, загалом це близько 35000 гривень для проведення подій у п’яти громадах. Однак цих коштів було достатньо, щоби стартувати. “Коли ми вже все обдумали, то склали список, що нам треба. — Розповідає співкоординаторка ініціативи “Фист файний зарінок” Людмила Візер”. — Далеко  на тих грошах ми заїхати не могли, але це був поштовх. Далі ми б могли залучити чи підприємців, чи кого… Тому спочатку замовили речі, які необхідні, й уже могли “похвалитися”, що в нас є сітка, м’ячі, а ви допоможіть чимось іншим”.

Потім треба було закотити рукави й працювати. Усією громадою. Почали з того, що  скосили траву. “Я не очікувала, що діти так відгукнуться. — Каже Людмила. — Вони приходили й ту траву громадили, носили. Кожен хотів якось допомогти, бо ми йшли до того, що в нас щось буде круте”.

Змайстрували ящики для сміття,  трамплін, щоб стрибати у воду. Виготовили й пофарбували вуличні меблі з піддонів. Встановили стовпчики для волейбольної сітки, турніки. З металевими трубами, які тут знадобилися, допомогла Катерина Стражир та її ГО “Дієва Громада”. 

Найцікавіше почалося, коли привезли пісок для волейбольного поля. Пісок — бо планували саме пляжний варіант гри. До того ж на річку ходять переважно в капцях, а не в кросівках, тож грати доводиться босоніж. Щоб не стрибати по будяках, майданчик засипали. Але виявилося, що пісок приїхав несіяний… “Трактор то розгорнув і ми цілий день грабали грабельками, збирали каміння. — Згадує Людмила. — Цілий день попрацювали. Мені було дуже приємно, що зібралося й багато дітей, які хотіли допомогти. А крім того, в нас ще була мета згуртування — це вдалося. Бо до кого б ми не зверталися, ніхто ні в чому не відмовляв. Звернулися до пекарні: “Дайте 20 хлібів на свято” Без проблем. Ми залучили дві пекарні по 20 хлібів. 

“Не ставало цементу, то підприємці, які торгують такими товарами, дали нам цементу. — продовжує Петро Олексюк, співкоординатор ініціативи — Що дуже приємно, всі підприємці підставили плече. Потрібно було фарби Холі на свято — підприємці купили 50 пакетиків. Це показало, що люди готові долучатися. Якщо є цікава подія в селі, то вони не скраю”.

Відкриття “Фист файного зарінку” запланували на 9 серпня. Людмила передбачала, що збереться близько 50 людей. Петро був оптимістичніший і казав, що буде сотня. Насправді ж зійшлося добрі три сотні. Й не тільки з Лукавців, поз’їздилися гості з усіх сіл Берегометської громади. І діти, й дорослі. Представники місцевого самоврядування теж прийшли. Навіть зіграли у волейбол і успішно програли команді лукавецьких дітей.

“З цього проєкту я зрозумів, що фінанси можна знайти там чи там, — Міркує Петро Олексюк, — але людський ресурс замінити не можна. Якби всі ці люди  не допомагали, якби, наприклад, пані Люба з дочкою цілий день не готували банош та картоплю — так би не вдалося. Кожен зробив свій внесок. Все це зробило фестиваль таким крутим, що й ми, як організатори, самі в шоці, як вийшло класно, душевно”.

“Був дух суперництва, але й дружньо було”

У Ворохті також грали волейбол, та не на зарінку, а у спортзалі місцевого ліцею.  Й для того, щоби привернути увагу до теми гендерної рівності. І звісно — заради спорту, задоволення, спілкування.

Турнір  називався “Гендерні ролі на полі”. “Вирішили, що тематика гендерної рівності в нас буде переплітатися зі спортивними турніром. — Розповідає співкоординатор проєкту Ігор Меньшаков. — Не буде суто жіночих або суто чоловічих команд”.

До організації підійшли амбітно. Матчі судив професіонал — волейбольний тренер Михайло Обідняк. Учасники та учасниці отримали медалі. Крім того, був шведський стіл з фруктами, солодощами. 

У турнірі зіграли чотири команди. Здебільшого молодь Ворохти, але загалом це були люди різного віку й з різних громад. Один із таких гравців — Дмитро Турбін. Сам із Маріуполя, зараз живе у Франківську, та не полінувався приїхати на волейбол до Ворохти. “Мені сподобалося трохи розвантажитись, відпочити. — Розповідає він. — Приїхав у інше місто, познайомився з молоддю Ворохти. Зібралися різні люди. Тобто, ми не грали своїми командами, а поділились рандомним чином. Так і познайомились краще. Був трохи дух суперництва, але й дружньо було. Не так, щоби хтось сварився, чи щось комусь не подобалось”.

Турнір був цінним не лише для тих, хто брав участь, а й для організаторів та організаторок. Ігор Меньшаков каже, що багато з них уперше спробували себе в громадському активізмі. Тепер ці люди мають досвід. Крім того, вони спрацювалися разом, й, скоріше за все, далі робитимуть щось для громади. “Ми думали про те, аби організувати ще екофестиваль, ярмарку. — Каже Ігор. — Запросити майстрів, ковалів. Кошти з того пішли б на закупівлю саджанців. Там,  де зараз вирубані дерева, ми могли би зробити алею. Така ініціатива вплинула би й на екосвідомість людей. Можливо — ми це реалізуємо”.

Під кінець про початок

Не волейболом єдиним. У Коломиї в рамках Майстерні молодіжних ініціатив “Дій та змінюй” провели творчий вечір для молоді, у Бурштині — фестиваль-вечірку в українському стилі,  в Надвірній — фестиваль “Екологічна свідомість”. Всі ці події важливі. Це й зміни, які можна побачити, сфотографувати. Це, зрештою, м’ячі та сітки, які залишаться у громад. А ще важливіше — це зміни в мисленні людей, в тому, як ми усвідомлюємо виклики, як можемо собі з ними зарадити.

Але й це ще не все. Кожна з таких ініціатив може стати початком чогось нового. Справ, проєктів, які ми побачимо через пів року, рік або три. Бо будь-який другий крок неможливий без першого. А сотий — без дев’яносто дев’ятого. Тож коли  одного разу хтось просто ступив, чи з лівої ноги, чи з правої — це, ймовірно, значно й значно більше, ніж просто крок. Може, з цього почалась мандрівка на десятки кілометрів. Або й десятки років.