Чи дійсно потрібно переселенцям те, що ми для них робимо?

З яких постулатів ми виходимо, коли допомагаємо переселенцям? Виходимо з їхніх запитів, чи з висновків аналітиків, чи з норм гуманітарного права? Чи з власного бачення про те, що ми самі вважаємо за потрібне? Чи просто робимо те, що спускають нам «згори», не замислюючись глибоко, чи дійсно потрібно те, що ми робимо, і так, як ми це робимо? 

Про необхідність зміни підходу громадських та волонтерських організацій у допомозі ВПО розповідає Микола Колодяжний, директор БФ «Імпульс.UA».

«Якщо на початку повномасштабного вторгнення росії ми дійсно допомагали переселенцям, хто чим може і в чому може, то за дев’ять місяців роботи чи не маємо ми перейти до максимально об’єктивно обґрунтованого підходу до допомоги ВПО?» — зауважує директор БФ «Імпульс.UA»

«Можливо, це мій суб’єктивний погляд. Але часом допомога ВПО мені починає нагадувати допомогу дітям в інтернатах. Коли, якими б не були об’єктивні потреби інтернатівських дітей, їм ешелонами везуть солодощі і іграшки. Бо це простіше, ніж глибоко розбиратися в їхніх складних проблемах і потребах, і розгрібати цю величезну купу труднощів», — пояснює Микола Колодяжний.

Щоб бути максимально об’єктивними у наданні допомоги жінкам-переселенкам, щонайменше раз на місяць організація намагається проводити фокус-групи зі своїми бенефіціарками. Минулого тижня було проведено цілих п’ять фокус-груп, загальна кількість учасниць яких склала майже сімдесят осіб.

Серед недоліків існуючої системи підтримки, про які говорили жінки-переселенки, були і очікувані, і зовсім несподівані.

Так, одразу кілька жінок з маленькими дітьми скаржилися на те, що фізично їм дуже складно заповнювати онлайн-форми на отримання допомоги з обмеженим часом на заповнення заявки. «Як я можу встигнути заповнити заявку, коли вона постійно крутиться у мене на руках?», розказувала молода жінка, намагаючись втримати свою непосидючу доньку. «Відправила з помилками, не знаю, чи отримаю тепер», зізналася вона.

Виникають запитання і щодо вже отриманої допомоги. «Ми отримали плед, який завтовшки з мізинець. Коли в квартирі холодно, то він взагалі не допомагає. Звичайно, дякуємо і за те, що дали, але все ж…», з ніяковістю ділилася ще одна з жінок. Та дійсно, якщо вже ставити за мету допомогти жінці і її дітям зігрітися у холодну зиму, то плед має бути не тільки для краси.

Багато говорили і про потреби жінок-переселенок, які наразі не є закритими.

«Зокрема, це потреба у працевлаштуванні, і бажано в колективі. Робота потрібна жінкам і для того, щоб мати можливість задовольняти матеріальні потреби свої і своїх сімей. І для того, щоб вибиратися із постійного стану фрустрації та депресії, які продовжують тиснути на жінок-переселенок через пережиті трагедії, і консервуються постійним перебуванням фактично на самоті з собою і своїми думками, — зазначає Микола Колодяжний. — Звичайно, це лише маленька частина тих проблем і потреб, про які говорили під час цих фокус-груп. Постараємось ці дані узагальнити, систематизувати і поділитися зі спільнотою. І звичайно, обов’язково будемо враховувати у нашій подальшій роботі».

Проєкт «Надання комплексної соціально-психологічної, правової та гуманітарної підтримки жінкам-переселенкам з дітьми, які перебувають у місті Запоріжжя» здійснюється за підтримки Програми малих грантів Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США. / Supported by the Alumni small grants program of the U.S. Embassy to Ukraine. The views of the authors do not necessarily reflect the official position of the U.S. Government