Журналіст у зоні конфлікту

Галина Жовтко

Пропонуємо Вашій увазі загальні поради журналістам від експертів щодо того, як висвітлювати конфліктну ситуацію чи бойові дії, як вберегти себе від полону та, якщо це трапилось, – як вижити.

 

Поради щодо висвітлення конфліктних ситуацій та бойових дій“Сьогодні в українській ситуації законність це єдиний аргумент для українського суспільства. Як тільки ми порушуємо це право з нашого боку, говоримо що ми маємо право не дотримуватися закону, бо відбувається війна, то таким чином ми даємо право іншій стороні не дотримуватися закону”, – вважає Наталя Гуменюк, журналістка-міжнародниця, співзасновниця Hromadske.TV.

– Завдання журналіста у будь-якому випадку висвітлювати правду, не можна боротись з пропагандою – контрпропагандою. Правда – це найкращий інструмент. Як тільки порушується це правило, то з’являється привід не вірити.

– Пересмикування, перебільшення чи недоговорення інформації медіа приводить до повної втрати довіри.

– Уникати емоційності (прибрати прикметники – звірське, варварське і т.д.)

– Повага людської гідності, без пом’якшення реалій війни.

– Слова мають відповідати дійсності (терорист? викрадач? бойовик? найманець? окупант? бандит? …) . Узагальнень при конфліктних ситуаціях треба уникати.

– ставити собі завдання – не розколювати, а об’єднувати. Шукати у конфлікті й інші сторони, які б були голосами. Уникати таких ознак як “наші” – “їхні”.

– дослідити конфлікт – як він утворився, хто його сторони, які цілі, основні проблеми, зрозуміти причини та наслідки цього.

У пам’ятці для журналістів від Центру допомоги журналістам НСЖУ та НМПУ є наступні рекомендації:

– Обов’язково пройти офіційну акредитацію в СБУ. Це дозволить захистити вас в разі потреби і відділити бойовиків з підробленими посвідченнями від справжніх репортерів, які займаються висвітленням бойових дій. В майбутньому в результаті домовленостей це буде давати хоч якусь гарантію безпеки для журналістів з обох сторін.

– Уникати показу трупів людей. По можливості не вживати навіть слово «труп», замінюючи його на «загиблих», «вбитих» або «тіла». Деморалізуючий вплив вигляду покійників може дестабілізувати якщо не військових, то їхніх батьків, які зроблять все, щоб їх син не потрапив на фронт.

– Якщо це можливо, не завершувати репортажі навіть про поразки – безнадією. Використовуйте контрапункт. Навіть в тих, хто загинув можуть бути діти і пам`ять про їхній подвиг залишиться в поколіннях нащадків, які пишатимуться своїми батьками;

– Не показувати відео, яке в youtube викладає ворожа сторона. В Росії цим займаються професійні пропагандисти. Якщо відео наших полонених чи їхніх дзвінків додому з полону з`являється у мережі – розрахунок на повну деморалізацію тих, хто може чинити опір в Україні. Якщо ж ви робите репортаж про полонених, шукайте офіційний коментар особи, яка буде вести переговори з терористами. Люди не мають думати, що проблема визволення з полону повністю лягає на плечі рідні;

– Якщо ви викрили проблему, пов`язану із забезпеченням бойових дій, не давайте репортаж в ефір доти, доки не зможете розповісти про те, як цю проблему почали вирішувати або хоча б пообіцяли це оперативно зробити;

- На час бойових дій не давати матеріалів про партійні розбіжності та чвари. Для ворога ми всі українці – «бандерівці і націоналісти». Незалежно від того, хто має яке закінчення прізвища, мову чи навіть партійність. І якщо вам пропонують гроші, щоб облити брудом партію опонента, опозицію або владу, – порадьте витратити ті кошти на допомогу пораненим чи військам;

– Не зловживати показом похоронів тих, хто загинув, якщо це не публічно резонансна особа.

- Не показувати обличчя учасників бойових дій. Навіть тоді, коли вони кажуть, що не бояться цього робити. Після чеченської кампанії 1994 року в Росії прокотилася хвиля злочинів, коли рідня убитого мстилася «кривдникам». Інформацію про солдат і їхні сім`ї знаходили завдяки репортажам з місця подій.

– Не називати номерів частин та назв підрозділів, особливо у прив’язці до місць дислокації. Цим ви можете вберегти не одне життя. Пам’ятайте, що супротивник регулярно аналізує відкриті джерела інформації.

– Не допомагати ворогу дезорієнтувати громадян України – багато з них чуючи власну назву батальйону вагаються – це українські чи російські підрозділи. Замість власних назв батальйонів, як то «Айдар», «Дніпро», «Азов», краще вживати словосполучення «українські військові», в «одному з територіальних батальйонів», «українська армія». Замість батальйон «Восток», краще говорити «кадировські найманці», тощо.

Як вижити журналісту у полоніПоради щодо того як вижити у полоні від Юрія Лелявського, журналіста “ЗІК”, який перебував у полоні терористів на Сході:

– Перед від’їздом у гарячу точку журналіст обов’язково має підготувати документи.

– Журналіст має усвідомлювати, що попасти у полон – реальність. Це усвідомлення вбереже від шоку, коли це справді трапиться.

– Якщо відбувся арешт, затримання, то варто собі сказати – “це не кінець життя… це просто елемент робочої біографії”. Краще сприймати все як фільм, який обов’язково закінчиться.

– Під час арештів є загрози фізичного та морального насильства. Не варто сприймати на свій рахунок все, що вам говорять викрадачі, поставити одразу психологічний щит, щоб не сказали викрадачі, і пам’ятати, що вас це не стосується.

– Коли починають бити, то бажано терпіти і не просити їх не бити, бо такі прохання призводять до ще сильнішого побиття.

– При контакті з охоронцями треба уважно придивлятися, бажано нікого ні про що не просити перші два-три дні.

– У камері не довіряти іншим та, бажано, нічого не розказувати про себе. Не просити передати записки тим, хто виходить.

Як радить Юрій Луканов, голова Незалежної медіа-профспілки України, тренер з питань безпеки, якщо вас захопили у полон, то треба намагатися будь-яким способом передати інформацію колегам, щоб вони підняли шум. Для цього варто мати два мобільних апарати. Один з них приховати так, щоб при обшуку його не могли вилучити. Якщо запасний телефон теж вилучений, то шукати інших можливостей.

Також не варто вступати у дискусії із сепаратистами, ви адже ви їх все одно не переконаєте, проте можете викликати їхню агресію, яка закінчиться непередбачувано.

Поради з безпеки у зоні конфліктуВирушаючи до будь-якого конфліктного регіону, треба знати про міфи, які там існують. Журналіст має бути в курсі того, на що протиборча сторона робить наголос, радить Андрій Куликов, журналіст, теле і радіоведучий (ICTV, Громадське радіо).

– Журналіст має враховувати, якою мовою він говорить перебуваючи у гарячій точці. На Сході можлива агресивна реакція на українську мову.

– Перед поїздкою журналіст має мати якомога більше номерів телефонів тих людей, яким можна зателефонувати у скрутну хвилину. Варто мати номери телефонів російських журналістів, яким довіряєте, чи українських журналістів, що працюють на російські канали.

– Редакція має бути постійно в курсі того, де ви перебуваєте зараз та куди ви плануєте приїхати.

– Також має бути хоча б один номер чи електронна пошта контактної особи з тої місцевості, де ви будете перебувати.

– Для поїздки краще вибирати автобус чи плацкартний вагон у поїзді.

– Щоб не трапилось, журналіст має пам’ятати, що найцінніше це життя та здоров’я.

Перебуваючи на Сході, найперше, про що мають турбуватись журналісти – це зберегти своє життя, не треба йти на передову. Також треба мати на увазі, що у Донецькій та Луганській області є багато місцевих жителів, які підтримують так звані “республіки” та можуть здати вас, застерігає Світлана Єременко, медіаекспертка, керівниця проекту з моніторингу регіональних ЗМІ Українського освітнього центру реформ:

Як радить журналістка Катерина Сергацкова, на прес-конференції до сепаратистів у Донецьку чи Луганську ходити не варто. Проте, якщо журналіст вирішив піти, то маючи акредитацію, це буде безпечно, основне не сідати в один автобус з озброєними людьми. Що стосується Криму, то найбільша небезпека для журналіста – попасти у руки самооборони та ФСБ. Щоб цього не відбулось, треба бути обережними у розмовах з людьми на вулиці, працювати тихо та акуратно. У Крим треба їхати, щоб не виключати його з українського інформаційного простору, та тримати зв’язок із колегами з кримських медіа, що притримуються проукраїнських поглядів, вважає Катерина Сергацкова.

Довідково:

Семінар «Безпека журналістів під час роботи в зоні конфлікту», що відбувся 4 липня у Києві, організовано ГО «Телекритика», за підтримки Internews Network в рамках програми U-Media.