«Жіночко…» – «Слухаю Вас, чоловічку!..» Від ляльки до жертви: незатишний жінкам світ українських ЗМІ

Громадський Простір

Щоб оцінити підхід наших ЗМІ до представленості жінок, «жіночої» тематики, гендерної рівності, треба взагалі усвідомити, що така проблематика існує, і що когось вона може серйозно зачіпати. Попри те, що більшість у журналістському цеху українських медіа складають передусім жінки (серед головних редакторів їх число доходить до половини), вони продовжують формувати маскулінний світ, або ж допомагають утримувати його у такому вигляді, в якому він прийшов у ХХ-ХХІ сторіччя.

Феміністки без фемінітивів

««Я – письменник», – оголосила письменниця Мануела Ґретковська, гірше того, керівниця Партії жінок. Отакої, – обурюється польська феміністка Божена Умінська-Кефф, і продовжує, – це звучить так, ніби жінки хочуть, щоб інші помічали, що вони не чоловічої статі. Звичайно, у соціальному сенсі. Якби чоловіки в Польщі мали фіолетовий колір шкіри, а жінки – жовтий, жінки усюди фарбували би свою шкіру в фіолетовий». Звісно, це погляд гіперболізований, людини «із процесу», і в Польщі, на відміну свої специфічні проблеми, як приміром заборона аборту через спротив католицької церкви, але в основі думки пані Божена права: поза приватністю жінкам хочеться бути більше «чоловіками», і цей підхід екстраполюється на проблематику медіа.

Інститут масової інформації у співпраці з Посольством Нідерландів України один рік (з вересня 2013 по вересень 2014 року) проводив моніторинг присутності жінок в українських ЗМІ. Стосувався він як кількісних, так і якісних показників. Візьмемо, для порівняння, кількість авторів/авторок матеріалів до кількості героїв матеріалів та залучуваних експертів. Так ось, за один тиждень червня 2014 року в газеті «Комсомольская правда в Украине» на 59 авторів-чоловіків припала 131 авторка-жінка – трохи ніж удвічі більше. Натомість героями матеріалів більше вже були чоловіки, – 37 на 29, залученість експерток вдвічі нижча: 38 жінок до 81 чоловіка. У газеті «Сегодня» у грудні 2013 року, в розпал Майдану авторів за тиждень було приблизно порівну: 71 на 73 (чоловіки/жінки), але з героями матеріалів та експертами проблематично, як і в «Комсомолці»: вдвічі більше чоловіків-героїв і майже втричі більше чоловіків-експертів.

Вибір між розумним і красивим чи заїждженим і незнаним?

Із експертами проблема така, що журналісти вже на початку практики набирають собі пул «голíв-говорунів», нерідко із назбираного вже колегами списку і звертаються до них по черзі, не замислюючись над кількісним і сутнісним розширенням. Тому в більшості ЗМІ коло політологів у нас замикається на пальцях двох рук, соціологів однієї, а філософів можемо пригадати одного-двох. Про пошук експертів у якихось вузах на кафедрах взагалі не йдеться – у нас одні (журналісти) звикли, що людина має бути обов’язково впізнавана і публічна, а інші (експерти) чекають, аж ось до них прибіжить натовп журналістів записати їхню глибокодумну промову. Де вже тут думати про гендерний баланс.

«Жінки-експертки, – як зазначає керівниця моніторингових програм ІМІ Олена Голуб, найчастіше залучаються в сферах медицини, виховання та дизайну, що узгоджується з основним гендерним стереотипом, згідно якого жінка перш за все мати, тобто виховує та лікує. Також всі жінки «зобов’язані» бути берегинями домашнього вогнища, тож відповідно сфера дизайну має бути близька саме жінкам». З жінками-політологами чи жінками-економістами ситуація, можливо, й дійсно важча, але не настільки, щоб сказати що їх немає узагалі.

Можливо, наше суспільство не дозріло до визнання певних очевидних речей, але приміром для мене, колишня директор Інституту масової інформації, а нині нардеп Вікторія Сюмар як політолог (в ранзі «журналіста») була на голову вища, ніж деякі затерті до дірок і постійно виловлювані як «експерти» в замовних матеріалахполітиків політологи-чоловіки. У сфері соціології та демографії незаперечними авторитетами і водночас відкритими до спілкування ЗМІ є Елла Лібанова та Ірина Бекешкіна, – остання навіть неодноразово зверталасядо журналістів постійно перевіряти на «профпридатність» поширювані псевдо соціологічні дослідження та звертатися по коментарі до головних гравців на ринку соціології та до відповідного інституту НАН України.Наталя Беліцер, експертка Інституту демократії ім. Пилипа Орлика є фахівцем з держуправління і політики щодо національних меншин, а директорка Українського наукового клубу Наталія Шульга – спеціаліст з екології та реформування наукової галузі, а галузі культури – колишня очільниця проектів та програм Благодійного фонду «Розвиток України» Олеся Островська-Люта…

Цей короткий перерахунок при бажанні можна продовжувати. Якщо цікавитися і шукати, не цуратися цих же експерток брати на розлогі інтерв’ю, перетворюючи їх на героїнь матеріалів.

«Жіночі» теми України – від повій до світських левиць

Наразі ж ми маємо ситуацію, коли жінки-героїні найчастіше з’являються у так званих лайф-сторі (передусім у газетах, оскільки саме цей тип видання звертається до такого жанру. Така ситуація пояснюється з тим, що журнали позиціонують себе як «серйозні видання», в яких немає місця сентиментам, а згідно стереотипів, серйозні речі – це ті речі, що стосуються чоловіків). Звичайні люди розповідають про своє життя, а оскільки жінки, на думку багатьох є відкритішими у розкритті приватного, їх і частіше висвітлюють в такого типу публікаціях. Типова тематика – про багатодітних матерів, кримінальні злочини, скеровані проти жінок, проблематика проституції (приміром, як живуть діти повій), як живуть дружини футболістів, де бере сукні дружина президента, про жіночі фольклорні колективи…

Останнім часом героїнями є волонтерки (як от про жінку-бізнесвумен, котра вивезла десятки сімей із зони АТО в Харківську область), а журнал «Фокус» навіть вивів їх в колективного героя року 2014. Також в полі зору ЗМІ жінки-політики та чиновниці, і з падінням монополії Юлії Тимошенко (програш на виборах президента фактично викинув її із публічного простору) ситуація дещо покращилася. Втім, приводи для матеріалів не завжди приємні – полон Надії Савченко та її голодування, не надто вдалі ініціативи глави Нацбанку Валерії Гонтаревої з порятунку фінансової системи країни, входження в уряд експатки Наталії Яресько, плани Ольги Богомолець із законодачого реформування медичної галузі тощо.

І тут варто зазначити, що перебування жінки на політичних вершинах збільшує прискіпливість об’єктивів ЗМІ чи не вдвічі, а про сам факт належності до жіночої половини людства нерідко подається недолуго і кострубато. Приміром, новину про призначення Гонтаревої на «Українській правді» спершу назвали «Головою нацбанку стала жінка», після певного громадського тиску через соцмережі цю назву було змінено на «Вперше головою Нацбанку стала жінка». Відразу пригадується кардинально інша позиція однієї з українських феміністок Марії Дмитрієвої про те, що «люди» для неї – це передусім жінки (чоловікам варто замислитися). Або ж описанийНаталкою Сняданко випадок із українкою зі США, професоркою Мар’яною Рубчак, котра у відповідь на звертання в черзі на Хрещатику, яке починалося з «Жіночко…» відрубала: «Слухаю вас, чоловічку!», і тим самим розлютила останнього до позеленіння… На жаль, поширюваних ЗМІ мовних і мовно-етичних огріхів (у тому числі відмова від фемінітивів у окресленнях), вистачає.

Жінка чи політикиня?

Як зазначила у своїй статті для міжнародного проекту «Жінки у добу змін. 1989-2009» представниця чеської Партії Зелених Катержіна Жак>, «жінки у політиці потрапляють під інші види тиску, ніж чоловіки, та й їхній медіа-образ конструюється інакше. Політикині, зазвичай, змушені відповідати на запитання, яких не ставлять їхнім колегам-чоловікам. Найчастіше вони мусять описувати свої родинні стосунки та захищати свою здатність поєднувати материнство та роботу. Жінок у політиці також набагато частіше, ніж чоловіків, оцінюють за естетичними критеріями…» І тепер питання: чи зробив хтось зі ЗМІ розгорнуте інтерв’ю зі згаданою вищеВікторією Сюмар – не лише на медіа-теми, як з головою Комітету зі свободи слова, а на екзистенційно-політичні? Наразі – ні, натомість ми вже прочитали про її розвід із чоловіком та про те, що сукні вона купує стильні, але дешеві – на Таблоїді «Української правди» (на основі програми «Світське життя»). А поміж тим, за дослідженням ОПОРИ, жінки ВР нового скликання станом на 17 січня 2015 року удвічі частіше долучалися до законотворчої діяльності, ніж чоловіки. От вам і «слабка стать».

Роман Кабачій для Громадського Простору

Роман Кабачій, історик і публіцист, журналіст Інституту масової інформації, експерт проекту моніторингу дотримання гендерного балансу в ЗМІ, має науковий ступінь доктора Ph.D в галузі новітньої історії.

Фото – Громадський Простір, зроблено на Конгресі рисувальників – майданчику для безперервного візуального спілкування, де кожен охочий мав можливість мовою образів виразити свої емоції, переконання та вимоги.